ГIНЕЦЬ
(пісня)

По широкому полю,
Як душа – навпростець
Їхав хлопець-махновець
Та й до Батька гінець...

Їхав з дального Дону
В гуляйпільські краї.
А назустріч червоні – 
Як вовки-кураї.

Помолився на землю, 
Та земля не схова...
Аж до обрію темно –
Од копит курява...

Не торгуйся, козаче,
Бог ще з неба не зліз!
Наша Доля не плаче,
Вже нема в неї сліз...

Я живий їм не дамся,
Буде радісна січ.
Заспівав-розсміявся
Та й поїхав навстріч!

Будем білих ми бити –
Хай красніють ущерть!
Будем красних губити,
Хай біліють усмерть!

Й біля самого сонця,
На порозі в Творця
Порубали махновця,
Погубили гінця.

Та відкрився для нього
В небі Господа лик.
I взяла його пісня
На безсмертний рушник.

А на ранок додому
Вірний коник прийшов
Та й привіз голівоньку
Без його підошов...

Ой, привіз голівоньку
Та дві рани в очах.
Там, де мали буть плечі – 
Дві сльози на плечах...

Там, де мали буть груди,
Там гуляли вітри.
Затужила матуся
I чотири сестри.

I коли положили
Голівоньку у гріб,
I коли відтужили
I тополі старі,

Мов остання розплата,
Аж із краю села,
Iз хреста наче знята,
Наречена прийшла...

 – Я ношу його сина,
Буду з ним не сама...
Повінчайте нас, тату, 
Повінчайте нас, ма...

Хай росте, як і тато,
Хай гуляє в степи.
Я зумію кохати,
Доки милий мій спить...

Обняла перед Богом, – 
Навіть обрій поник...
 – Я вінчаюсь до нього,
Я не маю вини...

По широкому полю,
Як душа – навпростець
Їхав хлопець-махновець
Та й до Батька гінець...

Будем білих ми бити –
Хай красніють ущерть!
Будем красних губити,
Хай біліють усмерть!

Сльозами приймає плату
За біль Соловей-розбійник...
Бабусі і ті (останні,
Можливо, на смерть заначені)
В сльозах срібляки дарують...

Ой, йой, золота печале,
Ой, йой, павутинки тонше... –
На деко твого відлуння
Тремтіння душі натягнуте...

– Спасибі тобі, Гордійчику,
Тепер і вмирать не страшно...
Десь пізнє відро дзеленькнуло,
Собака завалував...
Підмостки Бочанського мосту
Негадано спорожніли.

Два п’яних ідуть, обнявшись,
Напевно, з хрестин спізнились.
Горлають пісні юнацькі ще,
Розхристано-сороміцькі...
Стонадцять аж безкінечних
Куплетів про сміх і гріх...
(пісенька)
На Бочанському мосту
Стоїть баба Люба
I показує усім,
Що не має... пупа.

А Микола йшов додому
Та по тім місточку,
Він із чорною й рудою
Попадає... в точку.

Копав, копав криниченьку,
Викопав вербичку.
В мене є карась свячений,
А в тебе водичка.

I удень, і серед ночі
Я тебе благаю,
Не годуй мене, як хочеш,
Дай лиш попла-ваю...

Зарікалася-казала,
Що ніде й нікому,
По карасику низала
На свою... оскому.

Хай Бочанський міст горить,
Хоч він і не близько.
Лиш за те, що він рипить,
Як у тебе... ліжко.

Може, може, це й не гоже,
Що отак співаю,
Ти така мені хороша,
Як сказать – не знаю...

...Вже пройшли і куми, і кумасі,
Картярі в дурака і у віст...
Тільки місяць гулявся по дасі,
Та вві сні все порипував міст...

ТАМ, ЗА САДОМ, ЗА САДОМ...
(пісня)

Там, за садом, за садом 
Стрівся хміль з виноградом,
Стрівся хміль з виноградом
Ще й плакуча верба...
Всіх пісень, що на серці,
Ми давно проспівали,
Десь заснуло й відлуння
В тишини на губах...

Чом примовкли, подружки,
Я й сама уже знаю...
Чом сполохані душі
Пломеніють, як мак...
На чужому весіллі 
Ми сиділи не скраю.
Розійтись-розпрощатись
Все не можем ніяк...

Ще краса не зів’яла,
Ще і молодість з нами...
Та гаряче серденько
Все частіш завмира...
Ніби мама гукає
Iз небесного краю:
Ой ти, донечко, доню,
Вже додому пора...