Одеса, Балта, Пасицели й Левадівка зустріли «Степанову весну-2019»

Фестиваль пам`яті

Віра СЕРЕДА


IMG 2680

Ласкавим сонячним промінням, першими зеленими листочками, що почали лише пробиватися, духмяним цвітінням абрикосів, веселим щебетом пташок зустріла Одещина учасників Міжрегіонального літературно-мистецького фестивалю українського гумору «Степанова весна» (2019), присвяченого 111-ій річниці від дня народження видатного українського письменника й журналіста Степана Олійника (03.04.1908 – 11.01.1982).

Маршрут мистецьких заходів на Одещині традиційно проліг місцями, що пов’язані з життям і творчістю Степана Івановича. В Одесі майбутній сміхотворець здобував освіту й розпочав трудовий шлях кореспондентом у газеті «Чорноморська комуна». У мальовничому селі Пасицели, що на річці Тилигул він народився. До Левадівки, що в Миколаївському районі, родина Олійників переїхала, рятуючись від голоду. Саме в це село найчастіше потім приїздив письменник із дружиною й дочкою, щоби трохи відпочити від столичної суєти й набратися наснаги від спілкування з родичами й земляками.

Із різних міст України до Одеси, звідки розпочалися урочисті мистецькі заходи фестивалю, завітали численні гості. Із Києва прибула дочка Степана Івановича, натхненниця свята Леся Олійник. Батько пишався б її здобутками, нині вона - проректор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, секретар правління Національної спілки композиторів України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії імені Миколи Лисенка, доктор філософії. Із Лесею Степанівною приїхали народний артист України, лауреат премії імені Степана Олійника (1994) Анатолій Демчук і магістр Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, лауреат міжнародних конкурсів Тетяна Шевчук. Професійний артист розмовного жанру Ігор Чепіль приїхав із Івано-Франківська, член Національної спілки письменників України Леонід Куций – із Вінниці, член Національної спілки журналістів України, лауреат премії імені Степана Олійника (2013) Віра Юрик і член НСПУ й НСЖУ, лауреат премії імені Степана Олійника (2007) Пилип Юрик – із Запоріжжя.

На малу батьківщину Степана Олійника в Балтський і Миколаївський райони із гостями попрямували одеські письменники, члени НСПУ Віталій Бошков, Ірина Тома, Галина Могильницька, Олекса Різників, краєзнавець Василь Вельможко.

 

 

Золота зала – в сяйві гумору, лірики й пісень

Ошатна Золота зала Одеського літературного музею зібрала шанувальників української культури й вишуканого українського гумору, щирих прихильників творчості Степана Олійника. Серед глядачів були одеські письменники, зокрема, Сергій Дмитрієв (голова Одеської обласної організації НСПУ), лауреат премії імені Степана Олійника (2010) Дмитро Шупта, заслужений художник України, уродженець Левадівки Микола Вилкун, просвітяни, багато молоді.

Заступник начальника Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації Ярослава Різникова привітала митців у залі, зауваживши, що найкращою характеристикою творчості Степана Олійника є рядки: «Я тому пишу сатиру, що ніжно лірику люблю». І в цих словах є вся суть творчості поета - щирої доброзичливої людини, яка писала ліричні твори, але разом із тим, коли бачила несправедливість, щось таке, чого не мусило бути в цьому житті, творила сатиру.

- Степан Іванович писав добру сатиру, але навіть така в той час викликала певний острах й осуд, - зауважила пані Ярослава. - Йому вдалося знайти пресу, звідки міг звертатися до людей – це журнали «Перець», «Крокодил», газета «Правда». Минулого року ми виїжджали на його історичну батьківщину й бачили з яким трепетом люди згадують про свого земляка, про родичів, яких знали та які розповідали, як Степан Іванович із ними говорив. Це не може не торкатися душ людей, які несуть у серці любов до цього краю й таланту Степана Олійника.

Учні Одеської дитячої музичної школи №8 під керівництвом директора Нелі Фомицької підготували чудову концертну програму із пісень на вірші Степана Олійника – «Добрий день Вам, добрі люди», «Батькова порада» (солісти - Ярослав Колесников, Віктор Яворський, Іван Яворський), «Ланами йду» й народні пісні «Ой, піду я до млина» (вокальний ансамбль «Фонтаніка»), «Чорноморець іде» та «Кину кужіль на полицю» (ансамбль бандуристів).
У концерті взяла участь 90-річна жителька Одеси Надія Горолюк із гуморескою Степана Олійника «Дочка й невістка».
Пісню-присвяту Степанові Олійнику «Степанова весна» (музика Наталі Бучель, вірші Василя Кравчука) разом із юними артистами співали й поважні митці.

Не залишились осторонь і гості. Лауреат міжнародних конкурсів, бандуристка Тетяна Шевчук виконала пісню Володимира Івасюка на вірші Богдана Стельмаха «Цвіт любові та «Колискову». Артист розмовного жанру Ігор Чепіль серед інших творів прочитав гумореску Степана Олійника «На дачі». Письменник Пилип Юрик розповів про виступи Степана Олійника в Запорізькому краї, як його любив народ, а молоде покоління запорізьких літераторів навчалось у нього. Пилип презентував свій твір «Кінь Сагайдачного», актуальний нині, коли триває кровопролитна російсько-українська війна на Сході. Шквал оплесків викликав виступ народного артиста України Анатолія Демчука.

Командувач Чорноморського козацького війська Анатолій Петько, котрий народився в селі Троїцьке Любашівського району, розповів, що з 2003 року поблизу Левадівки вони проводять козацький вишкіл, різноманітні змагання й обов’язково відвідують музей Степана Олійника.

- Степан Олійник – нащадок козацьких родів, а козаки – сміхотворці, - зауважив у своєму виступі пан Анатолій. - 38 років поспіль Леся Олійник – постійна натхненниця й одна з безпосередніх організаторок фестивалю «Степанова весна». Козацька рада ухвалила рішення присвоїти козацьке звання полковник Лесі Степанівні, берегині Чорноморського козацького війська за видатні особисті заслуги перед українським козацтвом у справі захисту незалежності, територіальної цілісності й обороноздатності України, а також у справі патріотичного виховання молоді.

 

«Левадівський музей - наша пам’ять людині, яка народилась і виросла поміж нас»

У мистецькому заході в Золотій залі взяла участь Валентина Панкова - директорка Левадівського меморіального музею імені Степана Олійника, що є філією Одеського літературного музею.

- Багатогранна творчість Степана Олійника відтворена в нашому музеї, що протягом 20 років працював на громадських засадах, - наголосила вона. - Відкрили його 3 квітня 1983 року. Зі шкільного музею він перетворився в самобутній, гарний, єдиний в Україні, що є філією Одеського літературного музею. Це візитна карточка Миколаївського району. Ми не тільки зустрічаємось із письменниками, проводимо уроки літератури рідного краю, а й організуємо різноманітні конкурсні заходи. Це центр української культури – і все завдяки Степанові Олійнику та його дочці Лесі Степанівні, яка нас завжди підтримує. Але ми зібрали такий багатющий матеріал, що нам уже не вистачає місця. А в планах – туристичний маршрут. Адже в нас є ще одна знаменитість – заслужений художник України, наш земляк Микола Вилкун. У Левадівській школі діє його картинна галерея. Крім того, серед цікавих туристичних об’єктів - палац Курисів, де розташувався Ісаєвський професійний аграрний ліцей. Левадівський музей – наша пам’ять людині, яка народилась і виросла поміж нас.

Коли слово надали Лесі Олійник, вона сказала:

- Вірю, що сьогодні батько з нами й щасливий, що маленькі діти співають його поезію, 90-річна шикарна актриса читає вірші. Він був би радий бачити тут своїх колег. Я надзвичайно вдячна директору Одеської музичної школи №8 Нелі Юріївні Фомицькій, яка підхопила естафету фестивалю, несе її в життя й передає цю пам’ять дітям. Я втішена, що тут зараз Валентина Панкова – берегиня пам’яті в Левадівському меморіальному музеї Степана Олійника, що в цій залі – люди, які бережуть пам’ять… Саме в Одесі розпочинався шлях батька, саме тут він познайомивсь із моєю мамою – своєю вірною дружиною Клавою. На жаль, в Одесі його арештували за те, що носив вишиванку та говорив українською мовою. Я низько вклоняюсь від усіх нас і вдячна всім вам за те, що ви любите нас так, як ми любимо вас. Батько говорив: «Те, що взяв від вас з любов’ю, вам з любов’ю віддаю».

Через день у Левадівці учасники свята відвідали музей Степана Олійника, де їх гостинно зустріла Валентина Панкова й провела цікаву екскурсію. Музей – то справжня скарбниця цікавих експонатів, світлин, літературних творів, книг, зокрема й лауреатів премії Степана Олійника.

 

Фільм, що не потребує перекладу

В Одеському літературному музеї присутні переглянули фільм за фейлетоном Степана Олійника «Пес Барбос і повчальний крос» (режисер і сценарист Леонід Гайдай) - шедевр 60-х років минулого століття й, на жаль, актуальний досі як нагадування про необхідність бережливого ставлення до природи й довкілля. Фільм номінувався в 1961 році на Золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі як кращий короткометражний. Після перегляду його закупили 112 країн - він дуже веселий і не потребував перекладу. Посли різних країн розповідали, що коли треба було провести якісь серйозні перемовини з дипломатами, то запрошували переглянути цей фільм, після цього перемовини йшли успішно.

- На 90-річчя батька, - поділилася спогадами Леся Олійник, - приїхав Євген Моргунов. Тоді він зауважив: «Не було б Степана Олійника, не було б і нашої з Нікуліним і Віциним трійці». Сюжети своїх творів батько не вигадував, в основі фейлетону – реальний факт. Уперше твір надрукували в газеті «Правда», а потім уже зняли фільм, що вперше зібрав знамениту трійцю акторів. Ці видатні артисти приїздили до батька.

«Ваш приїзд є добрим фундаментом для того, що ми робимо в галузі культури»

У Балті Олійниківська родина спочатку поклала квіти до погруддя Степана Олійника. Потім її гостинно зустрічали в Балтському краєзнавчому музеї разом із його директором Петром Ткачем. Уже не один рік поспішає на цю зустріч заступник голови Балтської міської ради Валерій Желіховський, бо переконаний, що день народження Степана Олійника є для балтян неординарною подією. До цього заходу вони завжди готуються.

- Степан Іванович є однією з візитівок району, - наголосив посадовець. - Гостям, які відвідують Балту, ми завжди називаємо ім’я Степана Олійника, коли згадуємо видатних людей нашого краю. Те, що ви сьогодні знову з нами, добре, адже традиції треба підтримувати.

Валерій Анатолійович поділився добрими новинами, що з неабияким інтересом сприйняли гості й усі, хто прийшов на святковий захід:

- У нашій об’єднаній територіальній громаді ми ухвалили рішення про створення однієї з найкращих публічних бібліотек: уже розпочали ремонт. Не знаю, чи встигнемо здійснити це до наступного вашого приїзду, але думаю, що ви зможете оцінити наші перші кроки. На базі дитячої бібліотеки ми завершили створення сучасного медіацентру. Нині в нас є бачення про введення в дію нових сервісів, адже бібліотека має слугувати закладом, де не тільки можна взяти книгу, а й гарним місцем спілкування. Нещодавно ми створили літературний клуб. За підтримки міської влади він запрацював, сподіваємося, що будуть цікаві пропозиції й гарне майбутнє. Почали робити перші кроки в створенні дитячого літературного гуртка. Із нашими бібліотекарями ми працюємо над цим, бо література є добрим фундаментом освіченості людини. Ми хочемо, щоб наші балтські діти росли освіченими, а для цього треба створювати дитячі майданчики. Ваш приїзд є добрим фундаментом для того, що ми робимо в галузі культури.

Як завжди, радо зустріли гостей свята у школі села Пасицели Балтського району. Відбулась і традиційна зустріч із учителями й учнями школи. Твори Степана Олійника читали школярі. Виступали письменники й артисти.

 

«Так нам допоміг депутат, наш земляк Степан Олійник»

Лауреат премії Степана Олійника (2002), редакторка балтської газети «Ваш інтерес» Таїсія Крисько є однією з тих, хто бере активну участь в організації літературно-мистецьких заходів «Степанової весни» в районі. У складі козацького хору «Будьмо!» вона популяризує творчу спадщину Степана Олійника як солістка, крім того є неперевершеною виконавицею його прозових творів, зокрема, новел. Учасники фестивалю досі пам’ятають, як минулого року вона майстерно виконала новелу Степана Олійника «Гармошка повинна грати». Цього ж року пані Таїсія розчулила всіх до сліз новелою «Моя вчителька».

Таїсія Крисько – одна з небагатьох, кому пощастило бачити й спілкуватись із видатним письменником, вона досі пам’ятає останню зустріч із ним:

- 40 років тому Степан Олійник востаннє приїздив на свою батьківщину. Він був депутатом Верховної Ради СРСР. Йому доводилося бувати в інших країнах, але до своєї родини, до своєї землі він намагався приїхати, коли траплялася така можливість. Були різні проблеми, й завжди Степан Іванович допомагав, особливо своєму колгоспу в Левадівці. Він завжди заходив до нас у редакцію газети «Червоний прапор», що в Миколаївському районі, де я тоді працювала. На фото, що зберігається в експозиції музею, весь наш колектив зі Степаном Олійником в останній його приїзд. Він душевно з нами бесідував, розповідав, де був і що бачив, читав нам твори. Мені подобалось, як він їх читав – душевно, тепло, зачіпало за серце. Особливо сподобався вірш «Де Іван?» Усі нові поезії він читав без будь-якого блокнотика, напам’ять. У той його приїзд він переглянув підшивку нашої газети й запитав: «Які у вас проблеми?» Ми показали йому фотографії, як ми на своєму старому «Москвичу» в дощову погоду їздили по району – машина як заїде в калюжу, неможливо виїхати. Намагалися розповідати з жартом. Через деякий час редактор нашої газети поїхав у відрядження, а повернувся на новенькому УАЗі – так нам допоміг депутат, наш земляк Степан Олійник.

 

«Коли людина має голос, почуття гумору, вона непереможна»

Народний артист України Анатолій Демчук виконував невмирущі твори Степана Олійника «Проводжали в армію Петра», «Ля-ля-ля», також інтермедії, бувальщини та мініатюри інших авторів. Під час фестивалю митець ділився спогадами, що навіювали йому твори Степана Олійника:

- Коли я їх виконую, пригадую свого вчителя – Андрія Сову (мистецтву гумору артист навчавсь у Київському естрадно-цирковому училищі у патріарха гумористичного мистецтва, народного артиста України Андрія Сови. – Авт.). Неодноразово бував у нього вдома. Коли телефонував Степан Іванович Андрію Корнійовичу, я іноді сидів збоку. Це була вишукана розмова – зараз так по телефону не розмовляють. До Андрія Корнійовича приходили народні улюбленці. Прибув якось наш видатний актор Микола Яковченко, відомий своїми гумористичними жартами. Запитав у мене: «Ти на кого учишся?» - «Хочу бути артистом».

У концертах Анатолій Демчук відтворював діалог із великим артистом, майстерно імітуючи його голос.

- Із роками я зрозумів, що без Степана Олійника я не виживу, що читати гумор – це одне із найлюдяніших почуттів людини, ознака її людської сили й здоров’я, - зауважив Анатолій Демчук. - Коли людина має голос, почуття гумору, вона непереможна. Коли ви любите життя й маєте почуття гумору, знайте, у вас є така сила, що ви неперевершені. Зараз я закінчую писати книгу «Український пересмішник» - дуже багато в ній буде матеріалів про Степана Івановича, який дружив із моїм учителем Андрієм Совою. Протягом 15-20 років я приїжджаю на «Степанову весну» разом із дочкою Степана Олійника Лесею, яка взяла штурвал фестивалю в свої руки. Як їй усе вдається, ніхто донині не зрозумів. Вітаючи всіх усмішками Степана Олійника, вірю, що Україна стане такою, якої хочемо ми всі: щоби співаки не вдавали, що вони співають, розкриваючи рот, щоби звучали українські пісня й слово. Хочу, щоб наші українські хлопці йшли у військо й поверталися здоровими й із усмішками на обличчі.

 

«Його душа із піднебесся
Сяйне в усмішці нам усім,
Її впізнає дочка Леся…»

Ці віршовані рядки лауреата премії імені Степана Олійника(1992), письменника Василя Кравчука червоною ниткою пройшли через усі мистецькі заходи, присвячені 111-ій річниці від дня народження Степана Олійника. Леся Степанівна з трепетом розповідала про батька, про вже 38-му «Степанову весну».

- Важко навіть уявити собі, що 38 років відбувається ця дорога пам’яті, - зауважила вона в літературному музеї. - Пам’ятаю той страшний січневий день 1982-го, коли ховали батька. По обіді приїхав із Левадівки Михайло Іванович Бадера із земляками й сказав: «Віднині ми розпочинаємо щорічні дні пам’яті Степана Олійника, вони відбудуться вже третього квітня й будуть приурочені до його дня народження. Із роками Олійниківські читання переросли у фестиваль «Степанова весна» - це справді весна. Його незмінним атрибутом є шалики, які ви бачите на учасниках. Іноді нас запитують: «Оці шалики, що це таке? Чия то партія?» Відповідаю: «Це партія Степана Олійника!» І наша Олійниківська родина множиться. Під час фестивальних заходів звучить не тільки поезія, а й музика. Мама моя була педагогом, батько – літератором, а я стала музикантом і дослужилася до посади проректора Національної музичної академії України, секретаря НСКУ. Музика й література завжди йшли поруч у нашій родині. Коли ми їхали в Левадівку, всю дорогу від Києва до села мама співала українські пісні. Одна з них – «Ой, горе тій чайці». Ці враження незабутні! Я завжди чекаю цього свята пам’яті й любові. Завжди відчувається ниточка, що поєднує покоління – скільки дітей уже виросли завдяки цій пам’яті!
Одним із яскравих підтверджень цьому став традиційний цьогорічний конкурс читців творів Степана Олійника у Балтському районі - 57 кращих читців демонстрували свою любов до творів поета. А в день народження сміхотворця поруч із його погруддям відбулось урочисте зібрання Олійниківської родини. Потім за участю козацького хору «Будьмо» відбулося літературне свято зі студентами педагогічного училища.

- У мене таке відчуття,що тато весь час із нами: слухає, бачить, тішиться, радіє, - сказала Леся Олійник під час мистецького заходу в Балтському краєзнавчому музеї. - Радіє, що його земляки так бережуть пам'ять і так люблять його. Він би тішився, що велика олійниківська родина охоплює всі регіони України й з’їжджається сюди для того, щоб укотре сказати: «Степане Івановичу! Ми вас любимо, шануємо, цінуємо. Допоки будемо жити, не забудемо, а передаватимемо свою любов і шану дітям й онукам». Який би вірш не взяли – це все про сучасність, що зараз повинно звучати, тому що воно вічне. Адже батько ніколи не вигадував сюжети, він завжди брав їх із життя. Ще хочу сказати про його людську якість - він був надзвичайно скромною, доброю, душевною людиною. У нього була колосальна якість залишатися самим собою і з Рокфелером, який запрошував його на сніданок, і з королем Іспанії й із нашою листоношею Клавою. Оце і є свобода людини – бути такою, як вона є. А за цим стояла величезна традиція його родини. Його мама Наталка була неграмотною, але за словами тата, дуже дотепною, вражала її внутрішня культура.

У рамках відзначення 111-ої річниці від дня народження Степана Олійника учасники фестивалю відвідали в Левадівці музей-садибу, в якій мешкала родина Олійників (її урочисто відкрили 2008 року). Саме в цьому селі Степан Олійник здобув свою першу освіту, навчаючись у земському народному училищі. Мати Наталка Василівна опікувалася навчанням сина. А батько Іван Леонтійович, заставши якось сина за письмовим столом, сказав: «Ну, що ж, сину, пиши, але пиши тільки правду. Боже тебе борони щось неправдиве написати». Оце напутнє слово батька він запам'ятав на все життя.

Будинок родини невеликий – складається із сіней і двох кімнат. У великій кімнаті – ліжко, диван, шифоньєр, шафа із посудом. На стінах – портрети Тараса Шевченка й Івана Франка, ікони, численні родинні світлини – портрети батька й матері, сестер Степана Івановича. У цю кімнату, за словами дочки письменника Лесі Олійник, яка супроводжувала учасників фестивалю, ніхто не повинен був заходити без дозволу батьків.

У другій кімнаті - піч із грубою, невеличкий ослінчик, мисник, стіл. Леся Степанівна розповіла, що в родині Олійників любили гуртом ліпити вареники.

- Упродовж багатьох років ми приїздили з батьками в Левадівку, тут я проводила свої літні канікули, - зазначила Леся Олійник. - Це було незабутнє щасливе дитинство! Уклін усім левадівцям за те, що створили музей, відродили садибу. Це і є пам'ять. Літературно-мистецька премія, що ми щороку присуджуємо, це також завдяки вам.

Леся Степанівна розповіла історію портрета, що прикрашав сцену Левадівського будинку культури:

- Його зробила моя мама. Ми їхали в Левадівку, вже під’їхали до села. Розпечений степ, сонце, пилюка, стерня стирчить. Батько попросив зупинити машину, вийшов у вишиванці, приклав долоню до чола й сказав: «Боже, яка краса!» Я тоді подумала, що він побачив у цій красі. А він просто любив степ. Його, мабуть, тому й назвали Степаном. Він дуже любив Левадівку, Одещину, земляків. Люди збиралися біля клубу пізньої пори, коли вже завершили господарські справи, а батько читав їм свої вірші. Дехто приходив навіть із сусідніх сіл. Отже, перші олійниківські читання розпочалися набагато раніше. У батька не було почесних звань, але коли він виходив на сцену й оголошували «Степан Олійник», зал вибухав оваціями.

 

«Левада віршів» для Степана Олійника

Приємним фестивальним сюрпризом для всіх стала презентація невеличкої книжечки одеського письменника Віталія Бошкова «Левада віршів» - до неї увійшло 18 творів. Цей задум народився в автора напередодні «Степанової весни». Коли вірші були готові, Віталій зателефонував заслуженому художнику України Миколі Вилкуну, розповів про свою ідею й попрохав зробити обкладинку книги. Художник виконав прохання й, крім ескізу обкладинки, приніс ще низку малюнків, якими у видавництві запропонували оздобити збірочку.

Під час мистецьких заходів із «Левади віршів» у виконанні Віталія Бошкова звучали твори, присвячені Степанові Олійнику.

 

Микола Вилкун – Почесний громадянин Левадівки

У заключний день фестивалю сталася ще одна приємна подія. Під час урочистого концерту Левадівський сільський голова Олег Котвіцький привітав усіх зі святом й оголосив рішення сесії сільської ради про присвоєння звання Почесного громадянина села Левадівка заслуженому художнику України Миколі Вилкуну – за визначні заслуги в розвитку художнього мистецтва, багаторічну наукову та громадську діяльність, що прославила рідне село. Це не випадково, адже митець народивсь у Левадівці. 2016 року несподіваним сюрпризом під час проведення «Степанової весни» став його подарунок землякам цілої галереї своїх картин.

Згодом у стінах Левадівської школи, де навчався Микола Митрофанович, відкрили картинну галерею із подарованих творів.

 

«А жарти, сміх? Лиш серцем дужі
Так сіють усмішки дзвінкі!..»
Цими словами Степана Олійника можна охарактеризувати атмосферу в Левадівці в заключний день фестивалю «Степанова весна». Учасників зустрічало керівництво Миколаївського району - голова райдержадміністрації Лариса Висоцька й голова районної ради Віктор Купченко. У будинку культури відбувся чудовий гала-концерт, в якому взяли участь миколаївські митці, українські письменники й професійні артисти.

Переможцям конкурсу читців прозових творів Степана Олійника «В ім’я добра» Леся Олійник та Валентина Панкова вручили Почесні дипломи. Їх отримали студентка Ісаєвського аграрного ліцею Ангеліна Танасієнко та школярки Єлизавета Орленко з Андрієво-Іванівки, Христина Нападовська з Настасівки, Олена й Ольга Ткачук із Левадівки. За сумлінну самовіддану працю зі збереження та пропаганди творчої спадщини Степана Олійника та літературних традицій краю у зв’язку зі 111-ою річницею від дня народження видатного письменника Почесною грамотою нагородили бібліотекарку Андрієво-Іванівської сільської бібліотеки для дітей Віру Хлівну. Конкурс стартував у листопаді минулого року в Андрієво-Іванівській сільській бібліотеці, а фінішував 3 квітня (в день пам’яті Степана Олійника) в Левадівському меморіальному музеї. До його організації долучилися бібліотеки Миколаївського району за підтримки Одеської обласної організації Національної спілки письменників України.

Працював тут, як і завжди щороку, лауреат премії імені Степана Олійника (2018), журналіст, фотокореспондент Юрій Федорчук. Нині він готує альбом зі 112-ти фотографій про Степана Івановича та вшанування його пам’яті земляками (до 112-ї річниці з дня народження поета).

 

«В ім’я добра, супроти зла
Я в руки взяв перо сатири»

Лауреатами Всеукраїнської літературно-мистецької премії «В ім'я добра» імені Степана Олійника 2019 року стали й отримали дипломи письменники-гумористи Леонід Куций (Вінниця) за книжку сатири й гумору «Золоті яйця» і Василь Савчук (Бережани, Тернопільська область) за книгу «Триесірний Ґеньо з Трої» (гумор і сатира).
Член Національної спілки письменників України Леонід Куций, який уже є лауреатом премії Степана Руданського, взяв участь у всіх мистецьких заходах фестивалю.

- У моєму житті було три кумири - Степан Руданський, Степан Олійник і Павло Глазовий, - розповів письменник. – Саме вони відіграли неабияку роль у моєму становленні як поета-гумориста. Але певний час на першому місці був усе ж Степан Олійник. Я виріс на його гуморесках. Як і він, я теж починав писати лірику, а потім уже сатиру й гумор. Нині, коли я отримав звання лауреата, в мене розпочався новий етап – я маю багато зробити, щоб не осоромитися перед пам’яттю Степана Олійника, його дочкою Лесею. Адже належати до Олійниківської родини, то велика честь і довіра.

У концертах Леонід Куций читав ліричний твір «Ти – бабуся вже», гумореску «Чудова сила», фейлетон «В'ялений сом», гумористичні мініатюри.

На знімку вгорі:
Лауреат премії імені Степана Олійника (2019) Леонід Куций у Золотій залі Одеського літературного музею

 

 

IMG 2689
У виконанні учнів дитячої музичної школи №8 звучить пісня «Добрий день вам, добрі люди» на вірші Степана Олійника

 

IMG 2766
Три лауреати премії імені Степана Олійника – Дмитро Шупта з Одеси, Леонід Куций із Вінниці й Пилип Юрик із Запоріжжя у Золотій залі Одеського літературного музею

 

IMG 2812
У світлиці Балтського краєзнавчого музею (зліва направо) - Віталій та Олександра Бошкови, Анатолій Демчук, Людмила Шелих, Таїсія Крисько, Пилип Юрик; стоїть – директор музею Петро Ткач

 

IMG 2828
Заступник голови Балтської міськради Валерій Желіховський

 

IMG 2895
Ось як сприймали гумор учні Пасицельської загальноосвітньої школи, в якій дуже люблять бувати учасники фестивалю «Степанова весна»

 

Sh 44 n
Учасники творчої зустрічі в Пасицельській школі

 

F 128 n
Найперше учасники фестивалю відвідали в Левадівці музей-садибу родини Олійників. Фото Юрія Федорчука

 

F 960 n
Левадівка. Покладення квітів до погруддя Степана Олійника. Фото Юрія Федорчука

 

F 800 n
Очільники Миколаївського району – голова райдержадміністрації Лариса Висоцька й голова райради Віктор Купченко із Лесею Олійник (у центрі). Фото Юрія Федорчука

 

F 980 n
У Левадівському меморіальному музеї Степана Олійника все готово для зустрічі гостей. У другому ряді – директорка Валентина Панкова. Фото Юрія Федорчука