Зміст статті
АВТОР
Світе мій, прочитаний зорею,
Не жонглюй скарбами задарма.
Все одно дорожчого од неї
Не було для мене і нема.
В ній сльоза і усмішка – од Бога,
Як її – й себе я не любив...
В ній усе-усе, заради чого
I існують в світі цім скарби.
Закінчив. I млоїться серденько,
Мов сказати хоче крадькома:
Світе мій (як я – дитя меленьке...),
Ще мене на світі потримай...
...Закінчив. А пісня знову зріє,
I мені її не побороть.
...То душею ходить десь Марія,
Наче Україною Господь...
ЛIТОПИСЕЦЬ – ЗОРI
Спасибі, що вела мене, зоря,
Дала знайти іще й підняти жорно...
Пізнать, що книги й справді не горять...
Доки вогонь листок не перегорне...
ВПАЛА БОЖА СЛЬОЗА...
(післямова)
Впала Божа сльоза,
Жодна крапка її не замінить...
I не вернеш назад
Все, що цю народило сльозу...
Світе мій золотий,
Ти впустив мене
Безмір помірять,
Поіменно назвать
I Вітчизну, й козу-Дерезу!
Маму рідну мою,
I дружину, і доньок, і тата,
I звичайну травинку,
I друзів, і пташку малу.
Дав любов неземну,
А іще – найсолодше – співати,
Бути співом почутим,
Осяятись дзвоном відлунь.
Рідні люди мої,
Я зібрав Вас у цьому романі,
Щоб любов’ю обнять
(Це така невтоленна краса!),
Заспівали щоб ми,
Як співає земля на світанні, –
Щоб почула планета
I навіть самі небеса.
Скіфська баба моя,
Що, затявшись, мовчала віками,
Мій найвищий прапращур –
Засіяний зорями степ...
Й той, що вже не мовчить,
Але ще й не заспіваний камінь,
Той, що в душах людей
Моїм пагоном слів проросте!
Сім’я наших пісень
Мегаліття чекало на мене,
Надихала мене
Ваших душ незапліднена рінь!
У своєму – всіх Вас,
Я записую кожного ймення
На скрижалях спокут,
На Всевишнім причілку прозрінь!
Україно моя,
Все, що зву я віки Україна,
Все, що б’ється в мені, –
Вся гаряча крові течія...
Я гукаю у світ:
Ти – кохана, ти – Божа раїна.
Ти – нелюблений я,
Ти – поки ще невпізнаний я...
Скільки ми віддали
Демократії, рівності, братству!
Калнишевських і Гонт
Загубили під дзвони пісень!
У скарбниці чиї,
У які ненажерливі царства!
I не бачить ніхто.
Так – неначе у прірву усе!
Прозріваю, дав Бог!
З усіма прозріваю потроху!
Як же довго мені
Довелося таки прозрівать!
Кам’яна та Могила –
Пергамент
З слідами і пращура, й Бога –
За городом у мене...
А міг же її й не згадать...
Кажуть – це не моє,
Ці простори, ці зорі і трави,
Я ж їх чую в собі,
Я для них лиш живе полотно!
Нестор – наш літописець,
I дзвони Софії і Лаври...
I заплакана Воля,
Й одурений Нестор Махно.
Незнищенні вони,
Ними дух Україноньки повен.
Як їх можна сховать?
Проступають:
Ховай не ховай...
Їх любив і Господь!
Їх почув і оглухлий Бетховен:
«Їхав козак за Дунай,
Сказав дівчині: прощай...»
Білокури мої,
Сковорди, богуни, чураївни,
I шевченки, й довженки,
Вернадські і ліни живі!
Та ж на всенькій планеті
Немає, не родить Вам рівних!
Вам – клички і руслани,
Доземний уклін і привіт!
Із вулканних глибин –
Матвієнки, сірки і богдани –
До зірок-білозір,
Полуботків – що цвіту під стать...
Ваше золото душ
Піднімімо для людства на храми,
Щоб сіяли для всіх,
Щоб ніхто не посмів їх топтать!
Оголився вогонь,
Розступились часи і народи...
Ви з землі і сльози,
Ви і врода справдешня, і сіль.
Пронесли ви в собі
Через тьму
Слова божого коди!
Так явіть же його
У єдинім пориві усі!
Дзвони, чуєте, б’ють, –
Мої сестри вродливі і браття!
Їм відлунюють душі,
А в душах – річки і гаї.
То земля промовля,
То спадають всевишні прокляття,
Прозрівайте скоріш,
Приголубте прекрасну її.
Щастя – в рідності жить,
Надихатись вітрами обнови,
Дати кров і свою,
Щоб твій зболений край оживав!
Літописці – пишіть!
Неспалиме дарую вам слово...
I усім солов’ям
Розсипаю пісні з рукава!
Нині є у нас все:
Працювати умієм – до ранку.
Так чому ж нам, чому
I сьогодні так важко іти?
Срібний місяць – як голка –
Повишив нам душ вишиванки...
Цих найвищих скарбів
Надивитись не можуть світи.
Україно моя,
Це Тобою я бути учуся.
Це Тобою почав я
Й закінчу єдиний свій том.
Україно моя, заклинаю:
Почуй і почуйся!
Як земля твоя щедра,
Так світ не кохає ніхто.
...Міг цього й не казати,
Казати ж бо – наче не вірить...
Та чомусь не пускає,
Туркоче, раює душа...
Так на вітрі із дому
Бринить, не змовкаючи, ліра...
Так Всевишня* літає
До того, як світ залишать...
Розпочато восени 1999 р.
Завершено пізно восени 2007 р.
* душа