ПАРОСТКИ «СМЕРІЧКИ» - ЗУСТРІЧІ НА СЛАВУ

Автор: Пилип

Зміст статті

 

 

ЗУСТРІЧІ НА СЛАВУ

Першим приніс в ансамбль пісні «Смереки», «Подаруй мені Карпати», «Верба» самодіяльний композитор із Вашківців з-над Черемошу Василь Михайлюк. Цей світанок його співпраці з Левком Дутковським був доленосно вдалим, адже спалахнуло вже їхнє спільне з поетом-земляком Миколою Юрійчуком буйноквіття «Черемшини», яка в цілющих пахощах Прикарпаття тримає й досі вдячний світ. Левко Тарасович аранжував для «Смерічки» перші пісні Василя Михайлюка.

Краса смерекова
Не плаче, не в'яне,
Як осінь в діброви
Зелені загляне...


Заспівувала перша солістка «Смерічки» Лідія Шевченко. На огляді художньої самодіяльності району в 1967 році молодіжний естрадний ансамбль «Смерічка», як засвідчує в першій публікації про колектив районна газета, в складі жіночої вокальної групи - Раїси Хотимської, Стелли Фрунзе, Алли Ольшанської, Ніни Цопи, інструментальної групи - Юрія Шоріна, Олексія Гончарука, Олександра Шкляра, Михайла Івасишина та керівника Левка Дутковського посів чільне місце. А в Чернівцях «Смерічка» дебютувала в будинку офіцерів написаною Дутковським у новому музичному стилі вступною інструментальною композицією «Капелюх, постоли, ковбойські штани», яка виконувалась самовпевненими довговолосими хлопцями у модних штанах-кльош та в зелених стилізованих кафтанах-кептариках, виготовлених за ідеєю учениці Вижницького училища прикладного мистецтва Алли Дутковської, й пройшла з надзвичайним успіхом у глядачів, але була негативно оцінена функціонерами від культури. «Ми себе вже відчували українськими «бітлами» (глядацька молодіжна аудиторія так кричала від захоплення, що музиканти не чули, що грали), - згадував Левко Дутковський, - як раптом хтось вимкнув струм, і... гітари замовкли. Осиротіло вистукував розгублений ударник на чеській установці з написом «Смерічка», і саксофоніст догравав свою партію. Я намагався врятувати ситуацію на піаніно. Та раптом несподівано ще й закрилась завіса». Ансамбль був позбавлений можливості брати участь в огляді через несприйняття організаторами його новаторського стилю, новітньої темпоритміки.

Це не зупинило Дутковського. Перший в Україні «інструментально-вокальний» ансамбль під вдумливим керівництвом композитора шукає найбільш вдалого поєднання сучасних модних ритмів, які заполонили світ, юначого гордого потягу до вдосконалення з фольклорним багатством Буковини, Галичини, Закарпаття, гармонії індивідуальної виконавської манери зі складним ансамблевим співом та досконалим володінням інструментами. А вони ж ой як потрібні були молодим романтикам. Тому Левко Тарасович звернувся до Міністерства культури в Москву особисто до міністра культури Катерини Фурцевої, як згадує маестро, з проханням допомогти придбати гітари. А там зрозуміли посильну для них роль і надіслали новітні для глибинки інструменти - дефіцитні електрогітари із зарубіжної виставки, що неабияк окрилило колектив ентузіастів.

Талановита інтерпретація вижницьким ансамблем різноманіття українського фольклору з сучасними ритмами поп- та рок-музики надала йому, як писала тогочасна преса, неповторного звучання, обумовила широку популярність аматорського колективу особливо серед молоді району, Чернівців, області, України і за її межами. 1967 року Левко Дутковський створив новий твір у стилі блюз «Бажання», на його музику слова також написав поет Анатолій Фартушняк. Пісня швидко стала популярною, звучить на радіо і телебаченні, впевнено ствердила новий музичний стиль «Смерічки». Вже в березні 1968 року ВІА «Смерічка» (соліст Володимир Матвієвський) виконав пісню Дутковського «Бажання» на Чернівецькому телебаченні, що транслювало передачі на всю Україну у програмі «Камертон доброго настрою».

Саме тоді студент медінституту Володимир Івасюк прийшов на телебачення, щоб зустрітися з Левком Дутковським, похвалив його пісню «Бажання», попросив її для виконання на вечорах молоді в Чернівецькому будинку офіцерів, де він співав. Вона стала улюбленою піснею Володі і завжди була в його репертуарі. Виконував її як на сцені, так і під гітару в колі друзів. Як же було не помріяти з вітрами?

Заблудилися вітри
На дорогах десь крутих,
Задрімали в чистих росах у житах.
І жоржини білий цвіт
Задививсь на зореліт,
Щось шукає у синіх краях.


Невдовзі Володя передав Левкові свою першу пісню, вже написану в стилі «Смерічки», - «Мила моя», яку виконували в 1968 році Володя Михайлюк і Віталій Середа. Василь Зінкевич саме наприкінці цього року повернувся з армії для продовження навчання у Вижницькому училищі прикладного мистецтва, знову танцює в народному ансамблі «Смеречина» під керівництвом Галини Левіної. Разом із юнаками й дівчатами (майже всі - з училища) працює над вдосконаленням техніки танцю, костюмів, допомагає у виготовленні окремих деталей одягу (адже набув фах майстра з художньої обробки металу) художникові-модельєру ансамблю Аллі Дутковській. Це вона ще у 1967 році вперше на естраді започаткувала стилізовані сценічні костюми. Виготовлені на народній основі, вони гармоніювали з піснями, творили красу. На запрошення Левка Дутковського Василь Зінкевич стає учасником «Смерічки», отримує перші уроки вокального співу, бо до того ніколи не співав. Замість вибулого соліста Олексія Гончарука для запису ансамблю на Чернівецькому телебаченні Василь Зінкевич готує пісню Дутковського, народжену в новому музичному стилі та манері виконання «Смерічки», «Сніжинки падають». Вона й стала його дебютом як співака на «Вижницькій фабриці пісень» Левка Дутковського. Той зірковий старт завжди радо згадує лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, народний артист України Василь Зінкевич.

Але... в одній із трансляцій Чернівецького телебачення на Центральне народжену з першоджерел українського мелосу пісню «Сніжинки падають» у виконанні «Смерічки» було оцінено як пропаганду українського буржуазно-націоналістичного низькопробного мистецтва... не притаманну радянській молоді... Звідси й наростаючі проблеми колективу. Розпалювана боротьба з «українським націоналізмом» та контрольований тиск на українську інтелігенцію, всесуща заборонність глибинного вивчення і популяризації української історії та культури примушували дотримуватись у формуванні репертуару творчих колективів традицій обов'язкової присутності пісень з оспівування інтернаціоналізму.