Однією із знакових подій у році, що минув, для Переяславщини була відбудова козацького храму в селі Чопилки. Храм відбудовано на уцілілому фундаменті церкви, яка була споруджена на початку ХХ століття, площею 325 квадратних метрів. Архітектурний проєкт відбудованого храму є копією старого собору. Але головною родзинкою цього храму є збережені історичні артефакти: валуни-пісковики козацької доби, які в підмурівок старої церкви заклали Падалки (нащадки великого козацького роду). Вони й збудували старий собор.

Собор було відбудовано за рік: 14 жовтня 2019 року на Покрову було освячено фундамент, а вже 17 жовтня 2020 року освячено відбудований храм і здійснено першу урочисту літургію. Протягом цього періоду ми неодноразово зверталися за коментарями до ініціатора, мецената і відбудовника храму Анни Куз Переяславщиніьменко-Лебедівської (яка є прямим нащадком великого козацького роду Падалок і праправнучкою тодішнього чопильського землевласника Івана Падалки, який на початку ХХ століття збудував старий собор). Вона завжди охоче і багато розповідала про людей, які підтримали її та допомогли у зведенні собору, про історію. Однак про основну і важку ношу такого масштабного і відповідального будівництва, яка лягла на її жіночі плечі, завжди скромно відповідала: «Я всього лиш повертаю велику історію рідного козацького села, бо вважаю це своїм життєвим обов’язком».

19 грудня у чопильському храмі Миколи Чудотворця відбулася святкова літургія – перше храмове свято. Були запрошені хористи із Михайлівського Золотоверхого собору, які співали на службі та виконували церковні пісні. Чопильським діткам подарували смаколики від Святого Миколая. Анна Іванівна, яка було присутня на святі, погодилася дати інтерв’ю для нашого видання.

Фото: Надано Анною Кузьменко-Лебедівською

– Анно Іванівно, як вдалося відтворити архітектуру старого собору?

– Куполи церкви було зруйновано ще в 1929 році. Однак моя бабуся – Падалка Ганна Іванівна – дитиною бачила цього красеня у всій величі і часто в деталях розповідала мені про нього. У нас у родині збереглося кілька фото ще до руйнування собору, на яких є частково фрагменти куполів. А також є фото із мого дитинства, де напіваварійна стара будівля зберегла чіткі обриси різьблень та пілястральних архітектурних елементів. Ось це все, стуливши до купи, я і взяла за основу. Створила робочу групу із кількох художників-графіків, київських та львівських, і ми крок за кроком промалювали спочатку кожен елемент різьблення, вікон, дверей – усього без винятку. Особливо ретельно промальовували купольну частину. Потім все це склали у великий композиційний графічний малюнок. Так відтворили візуальний образ старого козацького собору.

– Як вибирали головного архітектора?

– Ось це для мене було найвідповідальнішим. Адже йшлося про історичну пам’ятку, виконану із дерева. Її потрібно було не просто відтворити. Її потрібно було відчути. І водночас зрозуміти мій пекучий біль за зруйновану і репресовану родину в 20-х роках, за замордованих репресіями і голодом чопилян (село ж практично знищили). Я вела перемовини із багатьма архітекторами з усієї України. І мій вибір припав на талановитого архітектора Володимира Фоміна із кількох причин: великий досвід у відтворенні історичних пам’яток; окрім архітектурної освіти, ще й навчання у духовній семінарії (він знається на суті та духові козацького бароко), і головне – він зрозумів мою справжню мету і суть цього будівництва.

«Я зрозумів, що будував мій колега на початку ХХ століття. Я вам поверну вашу родинну архітектурну історію»

– Коли вперше архітектор Фомін відвідав Чопилки?

– Ще влітку 2019 року, до початку розробки проєкту. Переглянувши альбоми з елементами графіки старого собору, він висловив припущення, що історичний проєкт собору, швидше за все, якось прив’язаний до ландшафту. Коли Фомін приїхав до Чопилок, то був настільки вражений висотою пагорба, де розташована церква, виднокругом і неймовірною природною красою, що години зо дві обходив усе мовчки сам. А потім із натхненням сказав: «Я зрозумів, що будував мій колега на початку ХХ століття. Я вам поверну вашу родинну архітектурну історію». І сьогодні вся Україна бачить, що із вибором архітектора я не помилилася.

– З першого погляду на сучасний відбудований собор розумієш, що це унікальний складний архітектурний проєкт. Кого ще залучали в робочу групу?

– Проєкт довелося змінювати кілька разів протягом будівництва. Одним із важливих і важких етапів було відтворення складного променистого даху в стилі Владислава Городецького. Я брала окремі консультації у київських інженерів-конструкторів, які спеціалізуються на цьому.

Під склом козацькі валуни-пісковикиФото: Надано Анною Кузьменко-Лебедівською

– А як змінювався проєкт в ході будівництва?

– Спираючись на графіку, висоту першого поверху будівлі в стартовому проєкті ми визначили в 4,2 метра. Однак, коли поклали перші 2 метри брусів, з’явилося відчуття недостатньої висоти. З інженером та архітектором з допомогою лазерних променів на місці ми визначили оптимальну висоту основної споруди, аби забезпечити стрункість при такій великій площі. І висота першого поверху виросла із 4,2 до 6 метрів. І пропорційно збільшились площі вікон, дверей, куполів тощо.

– Цікавою є форма дзвіниці…

– Для козацьких храмів дзвіниця надважлива – вона повинна стилізувати сторожову вежу. Концепт стартової дзвіниці одразу змінився, коли змінили висоту першого поверху. А коли дійшли до ії спорудження, архітектор Фомін приїхав зі мною на будівництво, піднявся на будівельні ришти і спокійно сказав: «Я змінюю план дзвіниці, бо бачу, що має бути по-іншому». І протягом трьох днів прямо на будівельному майданчику відтворився новий проєкт – тієї дзвіниці, яку ви бачите сьогодні.

– Окрім зовнішнього вигляду споруди, вражає внутрішнє наповнення церкви. Як ви прийшли саме до такого рішення?

– Простір з українською аркою в барочному стилі вималювався завдяки загальному проєкту. Закладені моїми предками козацькі валуни подарували нам унікальний засклений простір. А от з основою церкви – іконостасом – було трішки складніше.

До нашого храму приїздили майстри із проєктами зі Львівщини, Рівненщини, Кам’янця-Подільського.

Моя бабуся розповідала, що в старому соборі був іконостас ручного різьблення з виноградними гронами і пишним листям. І що його виготовили майстри з Мотронинського монастиря. Мій шлях спочатку був до бібліотеки (сміється). Я переглянула і перечитала багато матеріалів про різьблення в стилі козацького бароко і зрозуміла: саме такий іконостас потрібен нам. Потім віднайшла майстрів в Україні, які могли б виконати таку складну художню роботу. До нашого храму приїздили майстри із проєктами зі Львівщини, Рівненщини, Кам’янця-Подільського. Однак мій вибір припав на двох майстрів із Черкащини – Богдана і Миколу. Класичне українське козацьке бароко – це їхній природний стиль. До речі, ікони для іконостасу так само пише іконописець в стилі українського бароко.

– Все, що я почув, це ж не просте будівництво церкви, а високофахове відтворення історії в архітектурі. І на це ви витрачаєте значні власні кошти. Ви проживаєте і працюєте у Києві. Жодного бізнесового інтересу в Чопилках не маєте. Що вами рухає і чи не шкодуєте про фінансові затрати?

Анна Кузьменко-Лебедівська вітала дітей із Чопилок зі святом МиколаяФото: Надано Анною Кузьменко-Лебедівською

– Дуже важливо в житті вчасно зрозуміти, що накопичення грошей не має бути метою життя. Гроші – це всього лиш інструмент для чогось ціннішого. Чи можете ви оцінити: скільки коштує Софія Київська, Андріївська церква чи будинок з химерами Городецького? Вони безцінні! Якби мій прапрадід був скупою і жадібною людиною і збудував звичайну сільську церковку, сьогодні б його ніхто не пам’ятав і відбудовувати було б нічого... А він витратив великі кошти та безліч сил і побудував красень-собор, який люди пам’ятають та люблять і через сто років. І скільки б хтось не накопичував грошей, за них ніколи не купиш справжніх цінностей: позитивної репутації, чистої душі, доброї людської пам’яті про тебе і справжнього людського щастя.

Записав Андрій Волошин