З майбутньої книги

 

Сюжетні портрети

 

БАЛАДА ПРО НЕВДАЛЕ

КОЛЯДУВАННЯ

Двоюрідний брат, що відслужив,

Поколядувати запросив.

Ну і я, малий іще школяр,

Вирушив із ним по Божий дар –

Зароблять гостинці різдв’яні,

Що такі солодкі й запашні…

І найперше випало чомсь нам

Заколядувати братовим батькам.

Як умів, то так колядував,

Брат мені, як міг, допомагав.

Запросили в дім тоді обох:

– Пригостити вас велить сам Бог!

Сіли ми за стіл, колядники,

Де миски всі повні, і чашки.

Братові ще й чарку налили:

– Ти – вже не дитя. Перехили!

Брат хлюпнув і крадькома мені

В чашечку із кавою на дні…

Я сьорбнув – і вже не до коляд…

Вдома я проспав два дні підряд.

Рятувала вся мене рідня.

І прокинувсь третього лиш дня.

Тітка Саша мовила тоді:

–Слава Богу, що кінець біді.

Буде пити в мене наш Юрко

Тільки з-під Рябої молоко!

Правило обіцяне жило,

Поки в дім до тітоньки вело.

Двоюрідний брат – сьогодні сам.

–Ех, налий – і буде видно там.

Бо із-під Рябої молока

Тітка не наллє вже для Юрка…

 

БАЛАДА ПРО ГРИБОЧКИ

Різдвяний Стіл од радості стрибав,

Бо стільки, глянь, сім’я вмолола страв!

І печене, і варене змела,

І все те, як годиться, запила.

Ось тільки-но грибочки-малюки

Столу сумні нагонили думки.

Лежали із якоїсь дивини

В одній лише тарілочці вони,

З якої сам господар пригощавсь,

А до грибочків так і не діставсь.

Родина спочивати вже пішла,

А здогади все мучили Стола:

«Можливо, із недавньої пори

Для нього шкодять лісові дари?

А може, не сподобались на смак?

Чи і без них наситивсь неборак?».

Столу одне відомо не було:

Господаря міцненьке підвело,

Діставшись і до рук його, і ніг.

Тож він грибочки наштрикнуть не зміг…

 

БАЛАДА

ПРО КВАРТИРАНТА

Зарубала гусака

Завбільшки із пів бика.

У приправі запекла

І до столу подала

Квартиранту-педагогу,

Щоб вилюднював потроху,

Бо прибув не на хвилинку

У поліську він глибинку,

А на цілих років п’ять

Мову діткам викладать.

І опісля того вишу

Більше схожий був на лижу,

Ніж на правил носія.

Тож і зглянулася я.

Смакував тим гусаком

Майже тиждень вечірком,

Як з уроків повертавсь.

Так тихенько й поправлявсь.

А тоді до гусака

Додала сальця, бочка,

Мацика та ковбаси,

Що й за місяць не з’їси.

А неділя наставала –

Первачку я наливала,

Щоби їжі педагогу

Прокладала та дорогу.

На десерт були грибочки,

Вишні, сливи, огірочки,

Журавлина та чорниці,

У сметані полуниці,

З трав чаї на всі смаки

Й… поцілуночки доньки.

Тож здоров’ячко, їй-богу,

Повернула педагогу.

Тут навік знайшов куток,

Бо тепер він – мій зятьок!

 

БАЛАДА

ПРО КОМПЕТЕНТНІСТЬ

Напивсь до чортиків Іван –

І виник миттю в нього план:

"Пора податись в місто з тим,

Аби порядок навести!".

І ось план дій Іван почав:

Паркан усякий затріщав,

Щити реклам, вказівники,

Сміттєві урни, квітники –

Летіло все геть шкереберть

І натякало всім про смерть…

Знайшлись сміливці – й на «102»

Зрекли обурливі слова:

–Таких слід виродків умить

У божевільню помістить!

Примчав ураз у центр подій

Дует патрульних в легковій.

З машини вибігло дівча,

Таке кремезне, як курча,

Із пістолетом у руці

Й жбурнуло гніву камінці:

–Ну і народ пішов-орава!

Чи ж поліцейських це є справа?!

Не затягайте в марносіть –

До реставраторів дзвоніть!

 

БАЛАДА ПРО ЗЛОДІЯ

Не орав і не сіяв, а жав,

Аж зерно затікало в рукав,

Аж сміялись дурні горобці:

-Хист затис у злодійській руці!

Та на те не зважав, лиш сопів,

Хліб чужий гріб для власних снопів.

Озирався, мов зляканий пес:

Чи не бачить його хто з небес?

Кам’яніла ранкова роса,

І тремтіли сумні небеса.

І все більше таємний жнивар

Відчував: має хитрості дар.

Та зненацька знялася гроза

З вітром, котрий і дуба зріза.

І злодюгу вхопив переляк,

І на полі чужому закляк.

Не зустрілася блискавка з ним -

Захлинувся дощем навісним...

 

БАЛАДА-ЗІЗНАННЯ

любителя чаркування

Чим голився чоловік

В давнину – відомо.

Глину, мед, смолу і віск

Змішував до втоми.

Прикладав там цей заміс

Як засіб спасіння,

Де з волосся виріс ліс,

Й виривав з корінням.

Для гоління, звісна річ,

Й полум’я годилось

Не печі – звичайних свіч,

Й зайве все смалилось.

Нашкірний дрімучий дар

Й черепком пиляли.

Трав отруйних в хід відвар

Інколи пускали.

Апеляцію також

Хлібом затівали.

А нерідко у вельмож

Волосини рвали.

А я душу не гризу,

Тим голюсь, чим маю.

По асфальту проповзу –

Й бороду здираю

Разом з шкірою. Тож рік

Потім не голюся

І як бідний чоловік

Тільки-но молюся.

 

ПАСАЖИРСЬКА БАЛАДА

Ждуть тролейбуса: дідусь

У літах, що аж зігнувсь,

І людина молода,

У якої – борода.

Зі старим – і гурт увесь

Тих жінок, що їдуть десь.

Поруч же бородача –

Лиш приблудне собача…

Залишивсь молодик сам,

Бо пре з рота самогон.

До дідуся ж тягне дам

Дорогий одеколон!

 

БАЛАДА
ПРО ДОНОЩИКА В ПОГОНАХ

Дослуживсь до генерала

Лиш доносам завдяки.

Доля маршала бажала,

Та параліч ставсь руки.

Вже не до клавіатури,

Бо у пальцях аж пече.

І не вистрибнуть зі шкури,

Щоб набрати балів ще.

Та не хоче у відставку

Йти в погонах інвалід.

Тож покликав зама Савку:

–Напиши заяву від

Мого імені начальству,

Що служив би я, але

Ось здоров’ячко невчасно

Підвело, мов лихо зле.

А тому, аби посаду

Передчасно не лишать,

Хочу писаря до штату

Взяти десь на років п’ять.

За цей час із пильним оком

Хтось знайдеться на коня,

Дослужитись встигну поки

Я до вищого звання!

Написав заяву Савка,

Випив зразу ж могорич.

І прийшов одвіт із главку:

«Пропозицій вже не тич.

Всіх, на кого нам доносив,

Покарали ми давно.

Залишався з нами досі

Ти, зіпсоване лайно.

Свого писаря на славу

Ми послали від усіх,

Щоб стругнуть тобі заяву

Про відставку допоміг».

 

БАЛАДА

ПРО ЗНИКЛОГО СИНА

Занедужала Марина.

Набирає номер сина,

Але синів телефон

Все мовчить, як той вазон.

День Марина, два рида:

–З сином трапилась біда.

Треба їхати до нього,

Щоб дізнатись, що й до чого…

Помолилась тихо Богу

І відправилась в дорогу.

Хоч боліли серце й спина,

Все ж, дісталася до сина.

Та в квартирі, як на зло,

Теж нікого не було.

Їй сусідонька старенька

Повідомила: –Давненько

Я не бачила Владка,

Ні дружини, ні синка…

Стала мати бити в груди:

–Що ж то, люди, може бути?

І надумала за мить

У поліцію дзвонить.

Ті сказали, щоб прийшла

І заяву принесла.

Так Марина і зробила,

Хоч дорога і втомила.

Їй обіцянку свою

Там дали: –Знайдем сім’ю!

Попри біль й страшенну втому,

Повернулася додому.

Проковтнула пігулчину –

І заснула в ту ж хвилину…

Проминуло ще днів п’ять,

А в поліції мовчать.

Нагадала, а в одвіт:

–Потерпіть, шукаєм слід!

Після цього (ну й діла!)

Есемесочка прийшла,

Зрозуміла і коню:

«Я тобі передзвоню».

Сили це і додало:

–Значить, з горем пронесло…

Ждала тиждень ще дзвінка.

Й ось у трубку син гука:

–Оберемочок привіту!

Повернувся з того світу!

Троє ми – я, син і Марта –

Побували в Еміратах!

Там – теплінь, вода – як скло,

Що позаздрило б село!

Ми купались, засмагали,

Побут, звичаї вивчали!

Відпочили – що аж-аж!

Тож чекай на наш вояж!

Накривай стола мерщій,

Бо вже в двір заходим твій!..

Що було на те казати…

Узялась за справи мати,

За хвилину чи за другу

Геть забувши про недугу…

 

БАЛАДА ПРО КУРЙОЗИ

Тільки вдарили морози –

Почалися і курйози:

Одягла штани Поліна,

З котрих світяться коліна;

Щоб не мерзло личко, Алла

В ніс кілечко вмонтувала;

Щоб не дуло в спину любу,

Носить Іра міні-шубу;

Щоб не чути сніг ґульками,

В Нати – туфлі з каблуками;

Про тепло подбала й Ларка:

У руці – завжди цигарка;

Щоб не пхався в коси іній,

Довелось їх знищить Інні;

А Марина від простуди

Вкрила золотом всі груди.

 

БАЛАДА

ПРО УЛЮБЛЕНЕ ЧИТАННЯ

Звуть мене Макар Мантачка.

Мій синок телят пасе.

Є у мене жінка, тачка,

А читать люблю не все.

До поем нема терпіння,

Як і, звісно, до балад.

А до віршів – розуміння,

Бо в них – образів каскад.

Із сонетами задачка

Виникає теж складна:

Нападає миттю сплячка,

Наче хвиля на човна.

До билин і драм – відраза,

І до пісні я глухий,

Як до жінки, що щоразу

Вранці молиться: «Не пий!».

До байок і гуморесок

Не торкаюсь, бо вони

Довести мене до стресу

Можуть: я є в них!

Та й не манять епіграми.

Епітафії – це страх,

Бо одне – що бій ногами,

Інше – цвинтаря вже пах.

Про пародії – тим паче

Не скажу і в двох словах,

Бо про мене всяк товкмачить:

«Це – пародія в штанах!».

Я – іще не в інвалідах.

І читати лиш люблю

Ті записки від сусіда,

Що гласять: «Зайди – наллю!».

 

БАЛАДА ПРО КАЗКУ

Казка – вже життя реальне:

У гетьмани дурнів тягне;

Хочеш в банк? Заходь, будь ласка,

Якщо є у тебе маска;

Дощ періщить навіть в січні;

Плани в ледарів космічні;

Доктори та кандидати

Мусять в світ чужий тікати;

У солістах – безголосі;

Хлібороби – голі й босі;

У злочинцях – прокурори,

Судді й інші мухомори;

У володарях мільйонів –

Справні злодії в законі;

Суперпенсії та вілли –

В тих, що з ложкою потіли;

У пророки й консультанти

Подалися диверсанти;

Рідну мову у підвали

Власні кидають вандали;

Волю в змові з ворогами

Продає чернь з потрохами…

Казка – вже життя реальне,

І до того ж – аномальне!

 

ПОВЧАЛЬНА БАЛАДА

Купив на ринку в павільйоні

Стегно свиняче, щоб спекти

Його гостям напередодні

Піввікової самоти.

Як маринадну підготовку

Провів, чого просив рецепт,

Запхав хутенько у духовку

На дві години те м’ясце.

А сам подався за всім іншим…

Коли ж накуплене приніс,

В духовку глянув – найсмачнішим

Наповнивсь запахом мій ніс!

Та ще лишив на пів години,

Щоб смак у все стегно забіг.

Сам по смартфону на йменини

Скликать узявсь гостей своїх.

За списком кликав, аж втомився.

А як останньому прорік:

«Приходь, будь ласка, не барися!»,

В духовці попіл лиш засік…

Відсвяткували іменини

І під ковбасний ми мотив.

З тих пір, щоб не псувать свинини,

Гостей я список скоротив!

 

БАЛАДА ПРО ГОПАК

У провулку вечірком

Типи нехороші

Стріли діда із ціпком:

–Викладай, блін, гроші!

Дід спинивсь на мить одну

І потер долоні:

–Зараз, тільки увімкну

Радіо в смартфоні,

Те, спокійне і легке,

Що «Релаксом» зветься

Й метушню та все гірке

Виганяє з серця.

–Ти поглянь на чувака! –

Мовив найбридкіший.–

Може, нам ще й гопака

На прощання вріже!

Дід зітхнув:– Якщо у вас

Є таке бажання,

То воно мені – указ,

Здійсню без вагання.

І не встигли бандюки

Клацнути зубами,

Як лежали, мов мішки,

В діда під ногами.

Плюнув дід: –Ось вам гопак,

Котрий поважаю.

Під «Релакс» я б’ю не так –

Ребра не ламаю!

 

БАЛАДА

ПРО МАВПУ-ЕКСПОНАТА

В нашому музеї,

Хоч і пандемія,

Днини однієї

Сталася подія:

Побувала вперше

В ролі експоната

Мавпа, котра бреше,

Та ще дурнувата,

На якій таблички

Дорогі гласили,

Що у неї звички

Дикої кобили.

Майже дві години

Мавпа ця іржала,

З носа волосини

Людям роздавала.

В якості гостинця

Показала тупіт,

Потім до звіринця

Полетіла в ступі.

Крикнули відразу

Навздогін їй: –Браво!

Маєм з того часу

Заявляти право:

–Прогресивні сили

Об’єднала дата:

День, коли зробили

З мавпи експоната!

Бо в якої звички

Дикої кобили,

Друзі – три телички,

Що трон захопили.

 

БАЛАДА

ПРО ДЖОВГОЖДАНИЙ СНІГ

Так чекали того снігу

Мама, тато й син Олесь…

Й ось, нарешті, їм на втіху

Двір засипало увесь!

Заходились мама з татом

Вмить з’ясовувати, хто

Має стежку прокидати

І для себе, й для авто.

–Це робота чоловіча!–

Мама стала, наче звір.

Тато крикнув: – В мене нічим

Визволять з полону двір!

Дві доби не замовкали,

Сперечались щодо прав,

Поки снігові завали

Син-школярик не прибрав.

 

БАЛАДА
ПРО ПОКЛИКАННЯ

Пада з неба вата,

Засипає світ.

Снігова лопата

Йде тепер у хід.

У годину ранню

З нею в праці Гліб.

Гору не останню

Ватоньки нагріб.

Прокида стежини,

Як до того звик,

Чуючи з-за спини:

– Класний є двірник!

Подумки культурно

Вилається Гліб,

Бо ж не хтів би й дурно

Мати цей він хліб.

Хоч пече досада,

Літ – за сімдесят,

У руках лопата,

Наче автомат.

Бо усі в будинку,

Де його житло,

Ждуть оту стежинку,

Котру замело.

Їм не до лопати,

В них – проблем гора:

Сень – спец махлювати,

Гриць – брать хабара.

«П’ятачок» валютний

Захопив Іван,

А Федька жде людний

Страйкарів майдан.

Все до слідчих ходить

Третій рік Макар.

Труд фізичний шкодить

Титу – він картяр.

Що візьмеш з Андрія,

Котрий каратист

І віддати мріє

Рекетирам хист?

А вручать лопату

Дітям чи жінкам,

Щоб прибрали вату, –

Лестить баранам…

Гліб сніг відкидає,

Хоч і не дундук,

А роботу має

Доктора наук!

 

 

Гайок байок

 

ВОВЧА ВІДЗНАКА

Якось вгледів слід Ворони

На своєму Вовк хвості.

А оскільки мав погони

Як шеф конкурсу "Круті",

Присудив дзьобатій пані

Два аж заячі хребти

За талант слать при літанні

Подарунки з висоти!

 

ТХІР

Узлісся та кущі –

Тхорові за обійстя.

Він мишами хутчіш,

Ніж іншим чимсь, наїсться.

Одначе в пташники

Заскочити не проти,

Аби там залюбки

Та й наробити шкоди…

А серед нас таких

Хіба нема крутих?

 

ЇЖАК

Їжак – тварина є нічна,

Великий ненажера.

Зимою спить, покіль весна

Вже не постука в двері.

На нього зиркнувши з-під брів,

Хтось кине : – Ну й ледащо!

А ми так любим їжаків

І не питаєм: за що?

 

КРІТ

В крота святкових днів нема –

Ходи все прокладає.

То курс в норі вперед трима,

А то назад вертає.

Короткий і щільний покрив

Враз приляга до тіла,

Щоб та земля, яку нарив,

На ньому не осіла.

Кого нагадує цей кріт,

Збагнув сьогодні вранці.

Такий життєвий мають світ

Людці-пристосуванці.

 

КАЖАНИ

Удень сплять міцно кажани,

Висять вниз головою.

А полювать спішать вони

Вже темною порою.

Жуки шкідливі, комарі –

У кажанів за здобич.

Це для природи лікарі

Високої є проби.

Незвична зовнішність однак

Людей чомусь лякає…

Між нами теж – не красень всяк,

Але повагу має.

 

КАЧКИ

Пари створюють качки

На сезон лише єдиний.

Чоловіки та жінки

Сходяться й на пів години.

 

ГУСИ

Гуси плавають, а ще –

Бігуни чудові просто.

Та ніхто з них не втече,

Як господар ніж нагострить.

 

ЛЕБЕДІ

Лебеді паруються

Раз на все життя.

Пройди з них дивуються:

–Муки без кінця?

 

ПІНГВІНИ

Щодо холоду, пінгвіни –

Витривалі досить.

Їхній би талант безцінний

Нам, коли морозить,

А в квартирах батареї –

Теплі, як підлога,

Чи як стіни, стеля, двері…

От була б підмога!

 

ЖУРАВЛІ

Прилетівши з вирію

Вечором чи вранці,

Журавлі ідилію

Творять: шлюбні танці.

Парам в колі дружному

Трубачі із раю

В захваті потужному

Дивні вальси грають.

Нам би так навчитися,

Попри біль і втому,

Вічно не чужитися –

Повертать додому!

 

ПАН ГОРОБЕЦЬ

–Шпак, Галка, Ластівка, Ворона,

Сорока, Грак, а ще Синиця

Повинні Горобцю вклониться!

Без них були б – як пляма чорна.

–За що йому така пошана?

Та ці ж пташки такі солідні,

Відтак сильніші цього пана…

–Одначе горобцеподібні!

 

УДАЧА

Зелено-бурий якось Рак

Вчепивсь на мрій уявний гак:

«Ох, як же хочеться мені

Чимсь відрізнятись од рідні!

Якби я інший мав окрас,

Всяк помічав би мене враз.

І я як цар усіх царів

Вдень не сидів би у норі –

По дні спокійно б рачкував,

Бо мав би тьму всіляких прав.

Меню складала б вся рідня,

Щоночі жер би і щодня…».

В думках не зчувся, як уранці

Приліз у руки сам рибалці.

І відрізнився від рідні,

Почервонівши в казані.

 

ОКУНЬ

Окунь –давній боягуз.

Доторкнись – вбік шугоне!

Заодно – хижацтва туз:

Жодну здобич не мине…

А на кого схожий з нас

Їжолюб оцей великий,

Безперечно, вам ураз

Хтось підкаже із дволиких.

 

ЖАБИ

Ловлять здобич лиш рухому

З енних літ жаби і досі.

І нагадують при цьому

Нам патрульних на дорозі.

 

НІЧНІ ЛОВЦІ

Раки, сови, кажани

Й цілий ряд метеликів –

Всі нічні ловці вони,

Як бандити деякі.

 

ЩОДО СХОЖОСТІ

Морські черепахи, які мають ласти,

На берег виходять, щоб яйця відкласти.

А заробітчани вертають в домівку,

Аби залишити для рідних копійку.

 

БЕЗДОГАННА ВЛАСТИВІСТЬ

Своїх родичів тварини

Як ссавці по духу

Виявляють за хвилини,

Дякуючи нюху.

Цю властивість бездоганну

Й Марта практикує:

Мужа, що йде з ресторану,

За квартал вже чує!

 

ПРИМХЛИВА ЖАБА

До Карася заквакала, глянь, Жаба гонористо:

–Піду за тебе заміж, як навчишся говорити!

 

ЩОДО ЖУКІВ

У нори правда заганя слизьких жуків,

Які належали колись до пацюків…

 

АКТИВІСТКА

Лисиця стріла Їжака:

–Привіт. Спішу до курника!

 

ХИТРА ЖАБА

Жаба радником була

Аж чотири роки –

Вчила доктора Козла

Надувати щоки.

Придивлявся шеф весь час,

Що рече квакулька.

А надувшись якось раз,

Лопнув, наче булька!

В крісло, вільне від Козла,

Жаба встигла сісти.

І у радники взяла

Рій комах, щоб з’їсти…

 

ЗАМИЛЬОВКИ

 

ГАЗ ОД КОМУНІЗМУ

Дід Мар’ян закурив свою самокрутку. І їдкий дим вмить залоскотав ніздрі Овсія-сусіда.

–А як то було? – вкотре запитав Овсій. Хоче добре знав відповідь.

І Мар’ян, покладаючись на терпеливість свого давнього друга, розпочав пригадувати:

–У сімдесятих минулого століття при броватому генсекові повз мою хату прокладали газопровід. Я й поцікавився: «А чи не могли б ви мені підвести до хати газ? Я заплачу!».

«А скільки? – запитав старший.

«Скільки скажете! – відповів я одразу. –Хочу жити при комунізмі!».

І трубопрокладачі зреагували. Викопали поблизу моєї хати глибоку яму, в яку щось закопали. І шланг до моєї хати проклали.

Я віддячив, як слід: віддав три тисячі, які на автомобіль беріг.

Та й розкошував при газу. І хату обігрівав, і харчі готував.

І раптом газу не стало.

Знаючи місце, де трубопрокладачі щось закопали, поліз я з лопатою з’ясовувати причину.

Відкопав – а там порожній балон газу!».

І заридав Мар’ян, мов дитина, в якої поцупили іграшку.

Овсій теж для вірності пустив сльозу.

 

ПРАВДА

Науковці доводять, що людина може жити без окремих органів. Таких, зокрема, як шлунок, підшлункова та щитовидна залози, селезінка. І навіть мозочок.

Щопрада, постраждалим доводиться вдаватися до різних пігулок, уколів та інших медичних заходів, аби компенсувати відсутність того чи іншого органу.

Найбільше погоджуюся з твердженням про мозочок. Адже багато хто живе весь вік, приспівуючи, не маючи жодної клепки. Варто лише поглянути на непоодиноких політиків, олігархів, бізнесменів, шоуменів та інших менів, які не вдаються до медпрепаратів. Окрім безбожних зарплат, привілеїв, пільг і прав жити за рахунок тих, що мають усі органи, нехай і хворі.

А ви як думаєте, земляки? А, ви дивуєтеся з того, що живете без зарплати і не вмираєте?

Та зарплата - не орган. І про це говорити слід не вченим.

 

СУПЕРПРИЗ

Онук покликав мене до комп’ютера:

–Діду, діду! Хутчіш іди сюди! Щось побачиш!

Підійшов.

–Ось читай, – чи то з радістю, чи то з сумом сказав онук.

Читаю: «Бросай кості, собірай пазл і получай суперпріз!».

–Сину, – кажу йому, – що таке «бросать кості» я розумію. Бо в житті не раз доводилося їх кидати собакам. Та й держава нам їх раніше кидала, і тепер це охоче робить. Тож знайдемо цей делікатес. Але як і куди його кидати? У комп’ютері ні хвіртки, ні дверей, де сидять голодні пси.

А по-друге, що таке «пазл», не знаю. Про падл чув. І не раз. Так інколи називала мене твоя прабабуся, коли я робив шкоду.

Щодо ж «суперпризу», то тут загадки жодної. Суперприз – він суперприз. Це щось на зразок двох синців під одним оком. Отримував я їх. І не раз. Поки твоя бабуся за мене заміж не вийшла. Тоді суперпризи закінчилися. І почала суперкаторга, яка триває і досі.

–Трохи складно ти, діду, пояснив, – невдоволено промовив онук. – Що ж будемо робити? Як нам того суперприза отримати?

–Дуже просто, – зітхнув я. – Вимикай комп’ютера – і ходи зі мною.

Онук послухався.

Привів я його на кухню. Насипав повну миску щойно приготовленого запашного борщу з півником, дав у руку ложку і скомандував:

–Ось все це з’їси – і отримаєш суперприз!

І онук стартонув.

За пֽ’ять хвилин миска блищала.

–Ну, то де твій, діду, суперприз? – поцікавився заляпаний борщем онук.

–А він – у твоєму животі, – відповів я. – Відчуваєш, як тобі тепло стало? А ще сил додалося стільки, що можеш тепер іти зі мною в супермаркет. Дорога буде довгою. Там купимо для нашого Рекса м’ясистих кісток – і будеш їх йому кидати.

–А й справді, діду, мені потепліло після борщу і сила з’явилася в руках і ногах, як в гладіатора! – вигукнув онук. – Оце так суперприз!

І ми подалися в супермаркет…

 

ГОСТІ

Вранці стрів мене на сходовому майданчику сусід і чемно запитав:

–Ваші гості уже роз’їхалися?

Спочатку не второпав, про що йдеться. Але після кількасекундних роздумів, здогадався:

–На світанку роз’їхалися.

–Я через стіну слухав їхні жваві дискусії на різних іноземних мовах. І мені припала до душі атмосфера неабияких емоцій, – продовжив сусід.

–Дякую за похвалу. Мені дуже приємно це чути, – прикривши долонею рота, аби не розсміятися, парирував я.

–А з яких країн у вас були гості? – почав другу хвилю атаки сусід.

Я поринув у вчорашній вечір, пригадав насправді емоційні коментарі і відповів:

–З Італії, Франції, Англії та Іспанії.

–То ваші родичі? – все настирливіше добирався до істини сусід.

–Ні, просто давні знайомі, – пояснив я. – З того часу, як я почав цікавитися футболом.

–О, то у вас за кордоном знайшлися друзі по хобі! – мало не підстрибнув од радості сусід.– А в мене однодумців немає. Якщо наступного разу приїдуть, познайомте з ними. Може, завдяки їм знайду за кордоном таких, як я, колекціонерів метеликів! Бо в нашому місті про них не чув.

–Обов’язково познайомлю, – кивнувши на годинник, аби натякнути, що поспішаю, запевнив сусіда. І потупотів сходами до під’їзду, повертаючись подумки до переглянутих по комп’ютеру вчора вечором футбольних матчів за участі команд з Італії, Франції, Англії та Іспанії…

 

ПРАКТИКАНТ

Кирило змалечку мріяв стати лікарем. Щоб дізнатися, з чого складається людина.

Але розумові здібності дозволили здобути лише професію ветеринара, за якою жодного дня не працював. Бо поманила державна служба.

З молодих літ і до самої пенсії просидів на п’ятому поверсі керівної установи. На посаді «куди пошлють».

Та цікавість до людського організму не полишає Кирила й досі.

Як тільки перестріне, запитує:

–Голова не болить?

І поки людина думає, чи болить голова в неї, чи ні, Кирило починає розповідати про проблеми у власному черепку.

А іншого разу цікавиться:

–Зуби у вас є?

І, не чекаючи відповіді, переходить до проблем із власними двома кутніми.

А якщо це вас не зацікавить, перескакує на інше:

–Тиск не турбує? Кисню у легенях вистачає? У вухах не закладає? Руки та ноги не крутить? Живота не здуває? Під лопаткою не коле? У роті не пересихає? У колінах не тріщить? Температура не підскакує?

І негайно береться за відповіді на поставлені запитання на прикладі власного організму.

В одному випадку слухач терпить до останнього. А в іншому – іде геть.

Мені теж довелося потрапити на Кирилів гачок. Але я викрутився:

–Глухий, як пень!

Кирило з розпачу тільки й сказав:

–І на кому ж я буду практикуватися?

Очевидно, хоче бодай день попрацювати ветеринаром.

 

ДОПОМІЖНІ ЗВИЧКИ

Розмовляють із самими собою.

Сплять вдень, а гуляють вночі.

Багатіють за рахунок інших.

Пишуть пісні з одного речення і трьох нот, і самі ж їх нашіптують.

З повноліттям починають носити бороди.

Носять захисні маски на вусі.

Харчуються будь-де і будь-чим.

Виходять заміж та одружуються заради вигоди.

Залишають дітей батькам на виховання.

Заробляють на прожиття за кордоном.

Чекають пів дня громадський транспорт, аби проїхати одну зупинку.

Не знають ні абетки, ні таблиці множення.

Мають при собі носові хустини, щоб витирати ними взуття.

Читають тільки оголошення.

Зізнаються у коханні написами на парканах, стінах будинків та асфальті.

Курять усе, що димить.

Танцюють, коли змерзнуть.

Носять одяг, який не прикриває ні спини, ні ґульок.

Не п’ють криничної води.

Знають про права, але нічого про обов’язки.

Їдуть у міста навчатися, щоб вийти заміж за багатого чи одружитися на такій же.

Не думають про власні пенсії, а живуть за рахунок пенсій батьків.

Хочуть мати високооплачувану роботу і нічого не робити.

Калічать чужі мови і своєю не розмовляють.

Гасають без водійських прав на вкрадених автівках.

Не знають, що у громадському транспорті слід давати місце старшим людям і жінкам.

Пахнуть одночасно дорогими парфумами і немитим тілом.

Тікають із села, як тільки знайдуть дорогу до міста.

Отримують у вишах дипломи, не навчаючись там.

Плавають у знаннях, бігають по нічних клубах, повзають після них і літають поза хмарами мріями про шикарне життя.

Голосують по приколу, не знають родоводу.

За цими та іншими звичками можна відрізнити сучасних ґомо сапієнс від людей старої закваски!

 

У КОМІ

–Де ваш, Степановичу, брат?

–У комі.

–Ой лишенько… І давно?

–Вже років зо двадцять.

–І що, нічого не можна вдіяти, аби привести його до тями?

–Не можна. Бо нічого не чує.

–Біда велика, коли людина геть відірвалася від світу.

–Яке «відірвалася»? У нього все є, всім забезпечений. Дітям хати побудував, машини покупляв, онуків доглядає. Тож нема чому бідкатися.

–Йому то так, а вам, рідні?

–Ми давно змирилися з його ситуацією. Бо ніяким чином на нього ні раніше, ні, тим паче, тепер не вплинеш. Щось пішло б не так, все життя себе гризли б.

–А де він лежить? Вдома чи в лікарні?

–Яке «лежить»? Здоровий, як сибірський вовк! На трьох роботах працює, мисливством займається.

–Не розумію. Ви ж кажете, що він – у комі.

–А де ж йому ще бути? Як прийшов з армії, так і подався в ту автономну республіку, де морози такі, що нам і не снилися!

–Тьху ти. Так би зразу й сказали. Нехай мерзне, якщо відцурався рідної землі.

–Ото ж бо.

 

КАПУЧІНІСТИ

Локдаун. Водохреще.

І ми з кумом. Попри мороз, чимчикуємо з північного мікрорайону у південний. З капучіно у паперових стаканчиках.

Напій гріє пальці. Стрічні знайомі запитують:

–З якого то часу ви, хлопці, на чаї перейшли?

Але ми на те – жодної уваги.   Теліпаємо далі. Зі стаканчиками в руках.

І таки дісталися південного мікрорайону. До озера. І безлюддя.

Сіли на лавку. Вилили капучіно в кущі. Дістали з-за пазухи пляшку «Закарпатського». Розлили у стаканчики. І висушили! На зло тим, хто хотів би нас принизити. І локдауну, що позачиняв усі забігайлівки.

 

ДИШЕЛЬ І ШЛАНГ

 

–Салют, шланг!

–Не кашляй, дишель, бо почують.

– Надумав гребти ліверне бабло.

–Поманила жирна жуйка.

–Скільки будуть чвиркати?

–Одну скирту в місяць.

–А що будеш будячити?

–Тарабанитиму з кубла в центральне корито накротоване гамало.

–Тачку тобі забацали?

–Широкомордого воза з бородою.

–На чухання з ним права пригріб?

–Клізма прислала.

–А вона де вариться?

–У маминому горшку.

–Контакт із нею ще іскрить?

–Накрився чемоданом.

–А ще банячиш?

–Сів на якір. Бо треба будячити заради ліверного бабла. Хочу мати власну буду і приманити нову сучку, яка на відміну від клізми не буде гавкати.

–Ну, тоді ковбасся, поки не здувся! А моя судьба – веслувати до старої видри. Вона мені не дасть відкинути ласти. Бо я –дишель, а не шланг!

 

ЩОДО ПРИНАЛЕЖНОСТІ

Олігархи належать до китоподібних.

Нахаби – до ведмедевих.

Хабарники – до сумчастих.

Мандрівники – до птахів відкритих просторів.

Скаржники – до кісткових.

Засуджені до довічного ув’язнення – до одноклітинних.

Підлабузники – до безхребетних.

Боягузи – до ракоподібних.

Наклепники – до гризунів.

Шахраї – до павукоподібних.

Лакузи – до плазунів.

Хабарники – до ссавців.

Впертюхи – до хребетних.

Шкідливці – до свиней.

Трудоголіки – до коней.

Хулігани – до дрібної рогатої худоби.

Бандити – до великої рогатої худоби.

Вічні холостяки – до непарнокопитних.

Сімейні – до парнокопитних.

А дурні – до безголових.

 

БЛУД

Пів дня не міг знайти дорогу додому.

А вранці було все гаразд. Жінка послала на ринок. Курятини купити.

На вулиці за ніч снігу намело. По коліна. Але пересуватися можна. Кілометр – за годину.

Дістався ринку. Придбав курятини. Коли вже пригріло. У полудень.

І взяв курс у зворотньому напрямку.

Але дорога зникла. Замість неї з’явилося море. Воно затопили і тротуари, і переходи, і навіть автотраси.

Куди не ступлю, поринаю в холодну воду. По ті ж коліна.

Молодим на це начхати. А в мене ж – радикуліт, остеохондроз, подагра, задишка, виразка шлунку та близькозорість!

Вирішив у морі і смерті чекати.

Але випадково на мене   наїхав своїм позашляховиком начальник «Автодору», зламавши лише три ребра.

Він і привіз мене додому, наказавши жінці:

– Більше старого нікуди не пускайте! Заблукав прямо в центрі міста. І з відчаю впав мені під колеса…

З того дня я ще і склерозник.

 

ЗА СТАРОЮ ТРАДИЦІЄЮ

Пішов за покупками в улюблений супермаркет. Вперше в іпостасі одруженого чоловіка за дорученням коханої.

Розпочав обхід відділів за звичним маршрутом. Завернув спершу в лікеро-горілчаний.

Купив пляшку улюбленого «Хлібного дару» – і рушив далі. На вихід.

Вдома кохана з подивом запитала:

– А де мої замовлення? Я ж просила придбати хліба, олії, ковбаси, борошна. яєць!

І я зізнався їй чесно:

– Пробач, розпочав обхід торгового закладу за старою традицією.

До розлучення не дійшло. Але той день став початком моєї сімейної кар’єри транспортувальника товарів, які купує сама кохана.

І дякувати Богу. Шлюб не розпався.

А в лікеро-горілчаний відділ не заглядаю. Туди посилаю свого зама. За пів години до закінчення робочого дня. Щоб встигнути до приїзду коханої за мною пом’янути своє щасливе холостяцьке життя .  

 

КОМІСІЇ

Візит комісії – надзвичайна подія.

Для її прибуття потрібен кричущий факт або передовий досвід.

Комісію, яку покликав кричущий факт, складають спеціалісти того чи іншого профілю, залежно від характеру кричущого факту.

А в ту, що прибуває вивчати передовий досвід, входять переважно любителі фуршетів.

Після з’ясування суті справи кричущофактівці складають і підписують протокол. І зі сумними обличчями роз’їжджаються.

Досвідопереймачі ж озброюються всім, що подають на столи. Після того із сяючими усмішками їх розвозять.

А кричущий факт і передовий досвід залишаються на місцях. Для нових комісій, чергових нервотріпань і застіль.

Бо життя без надзвичайних подій – що епідемія без летальних наслідків.

 

ДІЄТИЧНІ СТРАВИ

– Щось я, Костю, твоєї Регіни давно не бачив. Чи не захворіла? Бо цей вірус таке у світі витворяє!

– У моєї Регіни до всяких інфекцій – імунітет. Змалечку. Вона сама зізнається, що за все життя вхопила одну заразу: мене!

– І чим же вона так зайнята, що носа на вулицю не висовує?

– Куховарить. Вдень і вночі.

– По тобі не видно. Як був драбиняком до шлюбу, так ним і залишився.

– Бо Регіна дієтичні страви готує. Скільки їх не споживай, кілограмів не набиреш. А щоб із ніг не впасти, таємно бігаю раз на два дні у «Закусочну». Там перехоплю – і до Регіни. Бо маю стежити за варивом. Щоб газ на плитці не загасило, позаяк вона любить у цей час смачно поспати.

– Які ж конкретно дієтичні страви Регіна готує? Може, собі на них перейти? Адже глянь, який я кабаняка!

– Такі страви твоя Анюта готувати не візьметься!

– Чому це?

– Бо ти її за них уб’єш. Я твій характер знаю.

– Так, характер у мене різкий. Але заради схуднення терпів би. То назви бодай одну страву.

– Вода кип’ячена.

– А інші?

– Та сама вода. Тільки в різних каструлях.

– Убив би…

 

НЕПОПРАВНА ВТРАТА

Його не стало. Раптово.

Але про це я дізнався лише через декілька днів.

Мене шокувало. Адже це був мій найкращий друг і помічник, на якого я міг розраховувати в будь-яку хвилину та будь-де: вдома, на роботі, в дорозі, на курорті…

Позначений літами, він тримався до останнього. Бо був міцної закваски.

І ось така непоправна втрата.

Чому ж не беріг його? Чому в якусь мить розслабився і залишився з носом?

А все – через поспішність, метушню кляту. Те дістав, інше. І не подумав, що можу втратити друга.

Подумки кляну себе за свою незібраність. Бо ж тепер доведеться все починати спочатку.

А треба було просто сісти і переписати на смартфон всі дані старого друга. І він би не пропав.

Прощавай, мій записник із важливими телефонними номерами…

 

ВИНЯТОК

У нашій постійній компанії пенсіонерів – люди як люди.

Один Семен Обух – виняток.

Кожен із нас, нормальних, за один присіст випиває три пляшки оковитої, занюхує мандаринчиком і благополучно дістається домівки.

А Семен – норовливий. Подужає пляшку – і їсть, як несамовитий! Перше, друге, три салати – і запиває трьома чашками кави. Лише тоді встає із-за спільного столу.

І треба вести нам його до самісінького порога квартири. Бо так наїсться, що ноги не тримають. Як-не-як, важить до центнера.

Мусимо вести. Бо ж компаньйон.

Лає Семена жінка не так за трату грошей на випивку, як на закуску.

А наші нас чихвостять тільки за випивку.

Нам легше. Семена ж до цього режиму привчити не вдається.

– Я, хлопці, із роду ненажерливих, – зізнається щоразу, як виводимо під руки із «Закусочної».– Не можу так просто переводити горілку. А тому щільно закушую…

Добре, що в нас кожен розраховується за себе. Бо якби була складчина, терпіли б неабиякі збитки. Адже занюхати мандаринчиком – не перше, друге, три салати з’їсти та трьома чашками кави запити.

Тому і прозвали Семена Транжирником.

Але він не ображається, знаючи: якщо конфліктуватиме, хто його трилюватиме до самого порога квартири?

А головне – Семен є неабияким проголошувачем тостів! Без нього наша компанія давно б перетворилася із любителів провести змістовно вільний без жінок час на звичайнісіньких п’яничок.

А ми ж – не просто пенсіонери. Ми – колишні активні члени товариства боротьби з алкоголізмом! Навіть грамоти маємо.

 

СЕКРЕТНІ РОЗМОВИ

Коли Матвій бере в руки смартфон, діти відразу замовкають, а дружина перестає тарабанити посудом на кухні. Бо всяк із них знає: господар із кумом секретами ділитиметься!

І хоча кричить Матвій в апарат так, що шибки у квартирі бряжчать, і його таємниці миттєво стають відомі не лише рідним, а й сусідам за стінами, через кожне слово він вставляє словосполучення «гляди, не пробалакайся».

Триває кожна щоденна десятиразова розмова Матвія з кумом не менше двох годин. Тож родина змушена була опанувати мову глухонімих.

А готувати на кухні доводиться лише вночі, коли Матвій смачно похропує у м’якому ліжку.

Розмовляти по-іншому Матвій не вміє. Бо глухий. Як і його кум. Та мають обоє смартфони. Не лежати ж їм без роботи!

 

НАДИХАЮЧА ПРОПОВІДЬ

Лютневий ранок. Міське кладовище. Над могилою зі сіжим хрестом стоїть чоловік, схожий на далеко не бідну людину. І читає з папірця проповідь «Угода про надання кредиту».

Проповідника обступили теж не схожі на жебраків. І після кожного речення свого ватажка хором промовляють:

– Всевишній, поверни покійника до земного життя!

Відвідувачі кладовища, спостерігаючи за цією картиною, зупиняються, хрестяться та подумки резюмують: «Велику особу втратив світ, коли так побиваються за неї!».

Серед відвідувачів кладовища опинився і я. Бо прийшов провідати могилу свого друга. Підійшов якнайближче до проповідника та його побратимів. І долучився до отого: «Поверни покійника до земного життя!». Нехай, думаю, і моя жалоба полегшить біль непоправної втрати.

Церемонія тривала з пів години. Потім перемістилася до іншої свіжої могили… До іншої… Ще іншої…

Коли стемніло, й учасники незвичного заходу вирушили до виходу з кладовища, я насмілився підійти до проповідника, аби пояснив суть справи.

– Бачите, – сказав той, – до такого останнього рятівного кроку нас, працівників банку, змусила вдатися передчасна смерть наших клієнтів-самітників, які взяли кредити.

– Та ж з того світу ще ніхто не повертався, – вставив я, можливо, непотрібних п’ять копійок.

– Ми це знаємо, – відповів банкір -проповідник. – Але надія вмирає останньою.

І це надихнуло мене наступного дня звернутися у банк за кредитом.

 

ЕКСКУРСІЯ

Вирішив провести екскурсію дружині рідним містом.. По месенджеру. Дружині, яка на заробітках за кордоном.

Увімкнув смартфон, налаштував його на потрібну програму, йду та коментую:

– Оце бачиш, –кажу, – проспект металевих скульптур. Ген ковані знаки Зодіаку: Овен, Телець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риби…

А оце – витворені ковалями дівчата-танцівниці, серце закоханих, пожежник…

А тепер перед тобою, люба, торговельний центр «Злата плаза», собор, перехід на протилежний бік вулиці, книжковий і квітниковий магазини, центр із соціального обслуговування населення, перукарня, ремонтна майстерня, поштамт, екомаркет, аптека…

А дружина в одвіт:

– А оце ти, гаде, в кав’ярні? П’єш і не закушуєш?

І лише тоді я збагнув, що традиційно потрапив у «Сицилію», забувши вимкнути смартфон. 

 

 

КОРОТКИМИ ПЕРЕБІЖКАМИ

 

*Розумний той, хто не афішує свою дурість!

*Кожному розбишаці дали по шапці, а кожному добряку - по кожушку!

*Безсніжна зима шкодить посівам і пиякам, які падають на голий асфальт.

*Для гультяїв з’явилися календарі лише зі святковими днями!

*Для непроханих гостей двері тільки зачиняються!

*Обзавівся стількома лікарськими рецептами, що на них не вистачає хвороб!

*Чорна заздрість, подібно морській хвилі, викидає нікчем на берег тимчасової слави.

*Пристосуванці хвалять не гідного, а потрібного.

*Трухлява палиця, а як прагне потрапити в чуже колесо!

*Випинати груди можна й за чужими спинами.

*З літами дехто набирається тільки дурості.

*Надмірність починається із жадібності, а закінчується розпачем.

*Хитрість веде до наживи, а мудрість – до істини.

*Не всяк, хто любить рибу, є мовчуном.

*Не забувати про батьків допомагає їхня пенсія.

*Вірою найчастіше прикриваються антихристи.

*Пробивати головою корисно лише стіну неуцтва.

*Темп життя допомагав сто разів на добу прокинутися і стільки ж взятися за ложку!

*Часта зміна погоди – запорука стабільних простуд!

*Радість там, де нема суму!

*Нерідко наречені переходять на прізвища чоловіків, аби замести сліди свого небезгрішного минулого.

*Одні жінки самі виходять заміж, іншим пропонують це зробити.

*Глава сім’ї не завжди та людина, яка щоранку будить свою половинку.

*Чоловік-усевмійка часто-густо стає рабом жінки.

*Якщо хочеш розлучитися, відпусти дружину за кордон на заробітки!

*Жінка за кермом автомобіля –перша ознака прихильності її чоловіка до алкоголю.

*Роздягати чужих жінок найбільше люблять шукачі скарбів!

*Одних діти обсідають, іншим сідають на шию чи вилазять на голову!

*На справжність друзів перевіряє правда.

*Ще жоден суб’єкт не зізнався, що втратив клепку, і не просив, аби її вставили.

*Відсутність сили духу фізичною силою не компенсуєш.

*Чим довше життя, тим коротша зачіска.

*Крали колективно – сіли порізно.

*Їв найвишуканіші делікатеси, а все одно вдавився!

*Навіть серед охайних і лисих є вошиві.

*З ніг до голови – у краденому, а душа – гола!

*У сучасної орди замість Отця, Сина і Святого Духа – газ, нафта й атомна бомба.

*Хабар – це місток, по якому провідують один одного липкорукі.

*Нечесно нажитим батьки діляться з дітьми або рекетирами.

*У дім до злочинця без запрошення заходять правоооронці або покровителі.

*Якби не потрапив у владу, пішов би в тюрму.

*Що то за демократична влада, якщо в ній – жодного агента Москви!

*Напхавши кишені, випорожнив душу.

*З хати виходять надвір грітися як теплого літнього дня, так і зимового!

*Лише коли згорів дім, господар зрозумів, що з вогнем не жартують.

*Стільки розвелося знавців боротьби з гіпертонією, що від подиву артеріальний тиск аж зашкалює!

*Як тільки почнеться життя без захисних масок, чим спекулюватиму?

*В одній кімнаті прожив усе життя з бронзовим бюстом вождя світового пролетаріату, аби перед смертю переплавити його собі на надмогильний пам’ятник!

*Дорогу – інвалідам бандитських розбірок!

*Визнання – професійним хабарникам!

*Честь – безчесним!

*Персональну пенсію – дармоїдам!

*Безбатченкам – по собачому притулку!

*Наклепникам – по молоту і наковальні!

*Політичним виродкам – пластичних хірургів!

*Перевертням – звання «Майстер спорту»!

*Мізки – дурням!

*Графоманам – лаври!

*Честь – безчесним!

*Кожному кнуру – по рилу!

*Брехунам – по додатковому язику!

*Донощикам – зручні ноші!

*Персональну пенсію – дармоїдам!

*Зрадникам – довічну діарею!

*Московським пропагандистам – по кістці в горло!

*Пройдисвітам – сучасні навігатори!

*Кожному п’яниці – по горілчаній криниці!

*Між насмішкою та жартом така схожість, як між злом і добром.

 

 

                                                                                       

Сюжетні портрети

 

БАЛАДА

ПРО КРАДЕНІ КНИГИ

Хто з авторів повідать нині може,

Що книги його крали чи крадуть?

А це є щастя. Ну, нехай не Боже,

Та рідкісне і пам’ятне, мабуть.

Я чув, що крали книги у Костенко,

Не десь на хуторах – у центрі США!

І розумію, як у неї легко

Тягнулась знов до істини душа.

То є трагічна, а таки удача:

Цікавляться письмом твоїм й такі,

Що не зі «служб», які твій подих значать,

А є твої прихильники палкі.

Далеко я – не геніальна Ліна,

Та витираю сміхом теж сльозу,

Аби моя крилата Україна

Щасливу мала злітну полосу.

І книги в мене інколи теж крали

Із видавничих і своїх полиць.

Вони з поштових ящиків зникали

Дорогою до всяких там столиць.

А це – тріумф! Є читачі у тебе,

Нехай і ті, що звикли до в’язниць!

Але за це їх розпинать не треба –

Вони так схожі до голодних птиць.

На тлі тріумфу випало й печалі

Отримувать од власних книжечок,

Коли палив їх, ні, не хтось з вандалів –

На Гітлера чимсь схожий землячок.

Палив і за відвертість, і за правду,

Якою торгувати я не вмів,

За «ні!» його брудному плагіату,

Який вбиває пісню солов’їв...

Читають книги крадені і досі,

І палять їх, якщо читать не взмозі.

 

БАЛАДА ПРО ПОМСТУ

В нашому будинку

Почалась біда:

Світло на годинку-

Другу пропада.

Чуєм спецбригаду:

–Пристрій хтось вмика,

Що виводить з ладу

Лінію кутка!

Вкотре опитали

Хазяїв усіх,

Та не з’ясували,

Де свині барліг.

Відповідь єдину

Мешканці дають:

–Слід шукать причину

В космосі, мабуть.

–Інопланетяни,–

Каже дід Хома,–

Мстять, бо в них до Ганни

Доступу нема.

А до неї ходить

Із будинку всяк,

Бо чудовий гонить

Жіночка первак.

І потужний досить

В Ганни апарат.

Ось і збої вносить

Енелошний брат!

 

БАЛАДА ПРО ДРІБНИЧКУ

Спозаранку за прилавком

Ринку «Повна клуня»

Ліпить гасла, наче з маком

Пиріжки, красуня:

– Захисні купуйте маски!

Кожна – наче шуба!

Тож од вірусної ласки

Вбереже і дуба!

Є дорожчі і дешевші!

Всіх фасонів – двісті!

Підібрати до одежі

Можна їх на місці!

Не скупіться, а хапайте,

Бо ковід – не смішки!

Й після праці спочивайте

Не в труні, а в ліжку!..

Має рацію горласта:

Берегтися треба.

Порятункові ж не впасти

На людей із неба.

Та прилавок оминає

Люд через дрібничку:

У красуні ж бо немає

Масочки на личку.

 

БАЛАДА ПРО «УЛОВ»

В дитинстві у далекім це було.

Нас, хлопців, риболовить понесло.

Позакидали в Гуску ми вудки –

І погляди звели на поплавки.

До полудня від рання під вербою

І я просидів з вудкою отою.

Всю витратив наживку, рибачок,

Спіймав же… свого друга на гачок,

Бо він гонивсь під боком, наче рись,

Тож за гачок губою й зачепивсь!

Почався плач і вереск! Але як

Ти витягнеш із тіла той гостряк?

Друг побілів, із лоба піт попер:

– Ну як піду додому я тепер?

І довелось на вудочці «улов»

Вести в медпункт через усе село…

Там баба Фроська мовила: – Терпи!

І вмить гачка дістала із губи.

І друг радів, що визволивсь з біди,

І я, що притягнув його сюди.

Тоді на вік засвоїли урок:

Хто бешкетує, втрапить на гачок!

Щоправда, у дорослому житті

Бешкетникам – як рибі у воді.

 

БАЛАДА ПРО «ГРОЗУ»

В магазині «Ковбаса»

Появилася «гроза»:

На усякий завжди жарт

Виллє гніву десять кварт.

Ось один із покупців

Їй ласкаво повелів:

– Попрошу я перший раз

Зважить п’ять сортів ковбас,

Бо, побувши у гостях,

Зголоднів, що просто жах!

Обдивилась покупця

З ніг хазяйка до лиця

І сердито прорекла:

– Подивіться на козла!

Прехудюща дрібнота,

Ні грудей, ні живота.

Як наважу, скаже жлоб,

Половину скинуть щоб…

Тут до неї підійшла

Половинонька «козла» –

Богатирка, хоч куди:

– Не роздумуй, а клади.

І, будь ласка, ні гу-гу,

Бо й ти ляжеш на вагу!

І пропала вмить «гроза»

В магазині «Ковбаса».

 

ПОТОЙБІЧНА БАЛАДА

Комісія, де фахівців зо триста,

Крилатих і рогатих, хитрих вкрай,

Питає на тім світі гумориста:

– Куди бажаєш: в пекло чи у рай?

Прибулець свіжий із життя земного

Зізнався ув останньому з бажань:

– Туди відправте, де нема смішного,

Бо щелепи болять од реготань!

 

БАЛАДА

ПРО СИНОПТИЧНУ ОСІЧКУ

Знають чудово старі й молоді:

Важить багато погода в житті.

Ну а синоптиків труд у ціні

Був донедавна та є в наші дні.

Хтось до уваги бере кожен день

Тільки прогноз професійних людей.

Є диваки, котрих знали й колись,

Що до народних прогнозів тяглись.

Дивного в цьому нічого нема –

Настрій людині погода трима.

Все, що теплом чи дощем доторкне,

Кожному з нас – як зерня рятівне.

Знаючи бурі чи граду ходи,

Можна себе врятувать од біди.

Сень Перелаз із одного села

Працю обрав, що повагу дала.

В спеку нестерпну та в лютий мороз

Людям розносить погодний прогноз.

Радіо є в чоловіка своє –

Ось і воно той прогноз видає.

Сень, записавши його на листок,

Мчить з ним на той або інший куток.

І про погоду в цей день земляки

Знають уже одні з перших таки.

Звикли до дивного помічника

Всі – від найстаршого до малюка.

Стався одначе сьогодні курйоз:

Сеня побили за свіжий прогноз,

Бо обіцяв землякам день ясний,

А через мить дощ вперіщив рясний…

Справа у тому, що Сень Перелаз

Справжній проноз передав перший раз!

 

БАЛАДА

ПРО ТИМЧАСОВИХ І ВІЧНИХ

В люднім місці, на бульварі,

В теплу днину вранці

Дід з красунею у парі

Всілися на лавці.

Юна пасія смартфона

Витягла – й дві душки

Та іще стара ворона

Слухали…частушки.

Так старались балалайки,

Що аж рвали жили,

Під які якісь співайки

По-московськи вили.

Зупинилася бабуся,

Що гуляла містом,

І сказала: – Ви, дивлюся,

В нас оце проїздом.

Дід одразу: – Да ми – мєстні!

Просто любім шуткі,

Как і разниє там пєсні,

Басні, прибауткі!

А бабуся какунові:

– Справи прозаїчні:

Мєстні – то є тимчасові,

А місцеві – вічні!

І пішла гуляти далі,

Знаючи маршрути…

Два листочки, як медалі,

Впали їй га груди.

 

БАЛАДА ПРО СТРАЖДАННЯ

Не хворів я досі зовсім,

Не крутило навіть в носі.

Що таке, не відав, кашель.

– Ти – камінний, – жінка каже.

Та раптово від учора,

Як не сплю, вбиває вмора:

Розриває кашель душу,

А від чхання плакать мушу.

На «103» як набираю

І кажу, на що страждаю,

Зізнаються: «Не приїдем.

Не смертельні у вас біди.

Всі бригади наші бідні

Мчать на виїзди ковідні».

Жінка лопотить єдине:

– Будь удома – і все згине!

Бо у тебе алергія

Алкогольна носа гріє.

А бухикаєш від того,

Що здувсь кендюх від спиртного!

Що на те казати маю?

Кашляю в одвіт і чхаю!

І заради гігієни

Вніс доповнення до сцени:

Поки в ліжко не лягаю,

Баняка в кульку тримаю!

 

БАЛАДА ПРО ПРАЦЮ

Доріка дочці Ілона:

– Як була, як ти, щодня

Я голодна й напівсонна

Йшла на пари за знанням.

Вечорами у читальнях

Я сідала за томи

І вивчала до світання,

Що розказують уми.

А в руках у тебе книги

Ще не бачила. Це жах!

Втрапиш в руки до бариги –

Будеш вити по ночах.

Зупинила маму Люба:

– Як то кажуть, ай лав ю!

У нічних до ранку клубах

Я теж байдики не б’ю.

Мушу там вбивать здоров’я

Цигарками і спиртним,

Щоб знайти свого героя

Та укласти шлюб із ним.

І повір: мені вдалося

Не баригу взять в полон,

А з баблом старого лося,

З котрим їду у ЛондОн!

Розцвіла миттєво мама:

– Ой, пробач і не суди.

Попроси свого Адама,

Щоб узяв й мене туди!

 

БАЛАДА

ПРО ОЧІКУВАННЯ

Виглядає все село

(А це пес Пружина,

Баба Аза й дід Павло):

Де ота вакцина?

Кажуть, що її везуть

(Сам міністр божився)

З того краю, де, мабуть,

Вірус народився.

– Ждем, коли прищеплять пса,–

Чути бабу Азу,–

Котрий нас уже куса.

Знать, вхопив заразу.

Правда, дід йому п’ять днів

Не виносить їсти,

Бо у двір, було, привів

Сучку якусь з міста.

Сухоребру, як граблі,

Та іще без маски,

Наче в нашому селі –

Панорама казки!

А у нас – теж карантин,

Тичу маску діду,

Як вискакує за тин

Глянуть, чи не їдуть.

І дистанцію тримать

Зі старим я мушу,

Як старається догнать

І труснуть, як грушу!

                       

БАЛАДА ПРО КАЯТТЯ

Чимчикує вранці дід

З торбою на ринок,

Щоб купити на обід

Кілька картоплинок.

Зеленіє вже земля,

В небі хмарка скаче,

Та дід сумно промовля:

–Ех, життя собаче.

Комуналка притиска,

Вірус далі душить.

Ждеш кістлявої свистка,

Маску натягнувши…

Аж навстріч – кудлатий пес

Йде окрасу глини.

У зубах (для діда – стрес!) –

Свіжий шмат свинини!

Переглянувсь зі старим,

Наче друг колишній,

І пішов, як цар у Рим,

У провулок ближній…

Дід узявсь за каяття:

– В нас життя – ще свійське.

А собаче, глянь, життя

Перейшло в злодійське!

 

БАЛАДА ПРО ПІДСТУПНІСТЬ

Проснувсь поет, зробив зарядку,

Напився кави для початку,

Розсунув штори враз віконні

І втупивсь в радощі природні.

А в небі сонечко світило

Так неповторно і так мило!

Машин не чути, ані крику.

Забрався кіт на грушу дику.

Сусіда пес повів гуляти…

Діставши аркуша з шухляди

Та олівця, поет дбайливо

Створив зі слів весняне диво!

Коли ж вікно взявсь відчинити,

Щоб в хату квітня запросити,

Немов мара, зима бувала

Снігами знову реготала…

 

БАЛАДА ПРО ОБУРЕННЯ  

Де ти взявся, вірус клятий?

Хто тебе у світ послав?

Якби міг його впіймати,

Дав би бісам для забав.

І платив би їм проценти,

Щоби мучили, товкли

Й не давали гаду вмерти,

Наливали в рот смоли.

Зупиняли кожен подих,

Як це робить його плід.

І не був би зовсім проти,

Щоби здох його весь рід.

Як же можна жити нині?

Вірус геть окутав світ.

Хоч не хочеться людині,

Вмерти змушує covid.

Через нього потерпаю,

Бачу крах свій уві сні,  

Бо клієнтів менше маю.

Ну кого труїть мені?

Процвітав мій наркобізнес,

А тепер він темп втрача,

Бо якийсь коронавірус

Має смертного ключа.

 

 

ЗамИльовки

 

ПІДСТУПНА ЯМА

У Степана щодня – традиційна прогулянка.

Розпочинається вона мандрівкою вулицями міста. А закінчується травмпунктом.

А все через підступну яму, що побіля будинку.

Вирушаючи з дому, Степан її оминає.

А коли повертається переповнений враженнями, про неї забуває. І туди падає…

 

БЕЗПЕРЕРВНИЙ ПРОЦЕС

–Ех Семене, у нутрі так болить, так болить…

–Лікуватися, Вадиме, треба.

–Пішли…

–По сто?

–По двісті.

–Візьму по триста.

–Тоді бери по чотириста.

–Е, візьму літр.

–Краще, мабуть, два.

–Гаразд, візьму три…

–Як нутро?

–Глухо, як у танку.

–Не болить?

–Тільки нудить.

–Може, ще візьмемо?

–Хіба що із собою. Дорогою вип’ємо…

–На і хили, бо вже майже вдома.

–Не можу…келиха втримати.

–Дуй із пляшки.

–Не вмію. Покажи.

–Ось так.

–Висушив усе. А мені що?

–Нічого. Демонстрування не терпить половинчастості.

–І то правда. Як і процес лікування. Пішли назад у кафе. Бо нутро знову дає про себе знати.

–Пішли…

–Алло, це Вадим? Як справи?

–Нормально. Лежу в реанімації.

–І слава Богу. Аби не на кладовищі.

–А ти, Семене, де?

–Я – на кладовищі. Жінка з дому вигнала. То тут у наметі живу. Випустять із реанімації – заходь. Будемо помилки виправляти.

 

ІДІОТКА

Ну хіба ця молода сусідка не ідіотка?

Як почала о першій ночі точити ляси на сходовому майданчику, так і досі точить. Третю годину поспіль! І про що? Про те, чим вона планувала зайнятися минулого дня! Але так нічим і не зайнялася. Бо спала.

А як не засне, коли цілу ніч теревенить? І так голосно, що все чую. Аж незручно робиться.

А в неї після кожної репліки – хихоньки-хахоньки. Та одне й те ж запитання:

–Ти понімаєш?

А що тут «понімати»? Повія! Вже трьох законних чоловіків прогнала і шестеро кандидатів на них. А розуму не набралася. Вдень спить, а вночі балакає. Не у квартирі, а на сходовому майданчику. Як оце зараз.

Мене аж тіпає. Але мушу слухати.

Я стою на сходовому майданчику нижче поверхом. Принишкнув і терплю. Хоча живу поверхом вище. Моя чотирикімнатна – навпроти її однокімнатної. Але як прошмигнеш? Побачить – і гаплик мені та моєму багатству. Донесе куди слід.

Доведеться й цієї ночі дочекатися, поки наварнякається й піде спати. Лише тоді зможу з краденими речами проскочити у свою квартиру.

А цього разу мені вдалося почистити кіоск цієї язикатої нічної Феськи. Вірніше – ідіотки.

 

НЕ ПОПЛУТАЄШ

Повертаються з гостин темною вулицею додому дід із бабою.

А навстріч -дві компанії.

–Ха-ха! Хи-хи! – чути від однієї.

–Ой! Ах! Ох! – доноситься від іншої.

Баба й шепоче:

–Темно, хоч в око стрель. І не побачиш, що то за протилежності...

– Перші - молодь, а другі - старі недоходяги, – пояснює дід.

–А звідки ти знаєш?

–Я останній раз хихикав сорок років тому, – почулося у відповідь.

 

АЛІК І ТРУДІВНИК

–Здоров, Аліку!

–Я – не Алік, а Вовік.

–Я маю на увазі не твоє ім’я, Вовік, а твою професію. Ти ж – алкоголік.

–А ти хіба не такий самий?

–Такий. Але в мене стажу менше. Я почав дудлити на два дні пізніше.

–Яка різниця? На два дні пізніше чи раніше… Фініш один: втрата почуття міри. Тож не ховайся за мою спину. Бо й ти – Алік!

–А де ти, Вовік, живеш?

–У курортному закладі. Мізерну пенсію забирають. Але їсти, пити дають. Є постіль, лікарі…

–Що, пити дають?

–Як спіймають, що сам п’єш, то дають. Так, що куфайка загортається! Потім на лікування від горілки відправляють. Лікувався вже п’ять разів. Тепер п’ю тільки з начальством. А в тебе що змінилося?

–Змінилося. Від мене всі родичі відреклися. Ніхто над головою не стоїть. Вільний – як вуличний кастрований пес. Потруджуся – і за ґрати. Відсиджу – і знову труджуся. Щойно випустили. Шукаю напарника, щоб цю подію відсвяткувати. Пристаєш?

–Наливай хутенько. Бо поспішаю у своє курортне містечко. Начальство послало в магазин за випивкою. Чекає…

–Ну й ти Алік!

–Ну й ти трудівник!

 

ДЛЯ ПРОТОКОЛУ

Маю відгул. Дружину та дітей відправив на роботу і в школу. Лежу під теплою ковдрою, плани на завтра подумки складаю…

Коли чую делікатний стук у благенькі двері.

–Хто?! – запитую.

–Голова ОСББ! – гучне у відповідь.

–Які проблеми?!

–Через десять хвилин розпочнеться евакуація мешканців будинку!– лунає з-за дверей.

–Я – хворий! Підвестися з ліжка не можу, не те щоб кудись бігти! – хитрую.

–Та це не справжня евакуація! Тренувальна! – долітає до вух. – Вам треба тільки з квартири вийти, коли пролунає сигналізація! Аби комісія побачила, що ви готові до надзвичайної ситуації! Зрозуміли?!

–Скажіть комісії, що я все зрозумів! – кидаю сердито. – Але підвестися не можу!

–Із мешканців будинку нині є ви одні! – волає далі голова ОСББ. – Я зафіксував! Всі інші – на роботі! Кого я комісії покажу?

–Скажіть їй, що я щойно раптово помер! – відрубую.

–Не меліть дурниць! – верещить голова. – Вас обухом ще не доб’єш! Як почуєте сигнал, вигляньте з дверей! Для протоколу! Комісія буде біля них чекати!

–О, вже починаю кінці віддавати! – хапаюся за останню соломину. – Ще кілька подихів – і гаплик! Складайте протокол без мене!

–Тоді залишіть двері відімкненими, щоб комісія могла зайти й побачити ваш труп! – мало не плаче голова ОСББ. –Чуєте?!!

–Чую, щоб ти здох разом зі своєю комісією, – кажу вже пошепки. –Не дасте людині і подих перевести…

І додаю голосно:

–А як заражу комісію?!

Після хвилини паузи, пролунало:

–А я про це з нею не балакав! Може, маєте рацію! Заради одного трупа не варто підставляти під небезпеку цілий гурт поважних персон! Побіжу – попереджу! А ви хутчій віддавайте Богу душу! Щоб я не виявився в цій ситуацій крайнім! Чуєте?!

І потупотів сходами зустрічати комісію…

КОРОТКИМИ ПЕРЕБІЖКАМИ

*Неодночасний старт на стограмівці призводить до повторного старту.

*Дозвіл на сміх просять лише дебіли.

*Література мучить письменника, а літературу – графоман.

*Ніколи не смійся з позбавлених почуття гумору.

*До лікарів найчастіше бігають паралізовані страхом.

*Нікого не слухає той, хто поспішає в туалет.

*Навчився плювати поза очі.

*Чи не з’являться невдовзі ветерани ковідних захворювань?

*Не ганьбися сміхом, якщо не маєш жодного зуба!

*Перехід із зимового часу на літній не відміняється, оскільки бодай щось мусить у країні змінюватися!

*Не вартий і копійки, а продався!

*Диваки: винен президент, а б’ють його офіс!

*Приймаче, не скаржся тестю на тещу! Він і без того співчуватиме тобі все життя!

*Не ділися своїми печалями із заздрісниками!

*Ціни, безробіття, covid, клімат – усі тиснуть. А життя відпускає. На той світ.

*Перевів годинник – і це праця.

 

ФУТБОЛІЗМИ

*Пішов би в м’ячі, якби не били, а лише подавали!

*Ворота були на замку, а голи залітали у відчинену хвіртку...

*Пройшов захисні редути і вийшов сам-на-сам із воротарем, але без м’яча.

*Удар головою подарував нападнику гулю на лобі.

*Захист тріщав по швах через неякісне пошиття форми.

*Суддя призначив пенальті на сьому ранку.

*Команда вийшла на поле, засіяне кукурудзою...

*М’яч вийшов за межі дозволеного!

*Захисник не встигав за нападником замітати сліди.

*Команда ніколи не знаходила собі місця в турнірній таблиці.

Від арбітра гравець отримав банківську картку!

*Гра без глядачів дозволяє футболістам чухатися в делікатних місцях.

*Лисі футболісти заводять бороди для того, щоб після невдалих ударів головою по м’ячу було на кого вину спихати.

*Не злодій, а свиснув одинадцятиметрового!

*Склад команди був переповнений нікому непотрібними футболістами.

*Нападник, перебуваючи поза грою, напився...

*Вийти заміж за захисника змусили приставання нападника.

*Розгромний рахунок свідчив про надмірне захоплення футболістами рестораними стравами.

*Нападник випередив воротаря суперників - і першим припав до пляшки з водою!

*Подаючи кутовий, думав про круглий стіл.

*Відмовлявся пробивати пенальті цвяхом.

*Виходив на заміну, оскільки потрапляти в основу не дозволяв поганий зір.

*Штрафні удари виконував кулаками.

*Таку футболіст мав техніку, що соромився її висовувати з гаража!

*Хотів заробити собі статки ногами, але дійшов ручки - й опинився в жебраках.

*Забивати голи навчився без молотка.

*Фінальний свисток засвідчив, що за гру суддю так і не прибили.

*Команди виходять на поле в різній за кольором формі для того, щоб урізноманітнити гру.

*Нападник дорожив кожним м’ячем, продаючи за найвигіднішою ціною.

*Форвард гостей сіяв на полі господарів паніку найвищого сорту!

*Грали в закритий футбол із відкритим забралом.

*Кожен точний пас - результат копіткого шліфування бутсів.

*На підступах до свого штрафного майданчика господарі викопали глибокий рів.

*Слизький рахунок матчу забезпечував безперервний дощ.

 

ЗІЗНАННЯ ВІД НАДАВАЧІВ ПОСЛУГ

«Ми хочемо, щоб вам було легко і спокійно».

Працівники ритуальних служб

***

«Ми хочемо, щоб ви завжди могли спілкуватися з друзями та знайомими».

Тюремники

***

«Ми хочемо, щоб ви були постійно на зв’язку з рідними та близькими».

Медики

***

«Ми хочемо, щоб вам дихалося легко».

Виробники горілки «Воздух»

***

«Ми хочемо, щоб вам було затишно та комфортно».

Працівники трупарень

***

«Ми хочемо, щоб вам було безпечно і зручно».

Працівники психлікарень

***

«Ми хочемо, щоб у вас завжди був піднесений настрій».

Розповсюджувачі наркотиків

***

«Ми хочемо, щоб ви ніколи не старіли».

Власники «блях»

***

«Ми хочемо, щоб у старості ви почувалися як щойно народжені».

Здирники

***

«Ми хочемо, щоб ви мали міцний сон».

Злодії

***

«Ми хочемо, щоб вас ніколи не полишало почуття гумору».

Урядовці

***

«Ми хочемо, щоб при кожній покупці ви не переплачували».

Фальшивомонетники

***

«Ми хочемо, щоб погода не впливала на ваш настрій».

Собачі зграї

***

«Ми хочемо, щоб ваші бажання співпадали з вашими можливостями».

Психологи

***

«Ми хочемо, щоб ваші шлюби не розпадалися». 

 

НАГАДКИ ПРО МОВНІ ПОРЯДКИ

 

***

Ось новину газети

Укотре подали:

"Письменники й поети

На свято прибули".

Здавалося б, звичайні

Уміщено рядки,

Та викликали в Тані

Вони гіркі думки.

Відмінниця ж бо знала:

Письменник і поет

Це різні два начала,

Це мовний вінегрет.

І новину газети

Отак би подали:

"Прозаїки й поети

На свято прибули".

***

Приймати участь, а не брати –

Це значить, десь її ховати.

***

Міроприємство провели? Брехня безбожна!

Лиш захід провести, шановні друзі, можна!

***

Як звучить чудово:

"Словом", "одне слово"!

А хтось торохкоче

Покручне "короче"…

***

Суцільбіда,

Суцільпросак:

Говорим: "Да",

А треба: "Так".

***

Якщо на маслі смажите ви рибу –

Штовхаєте неграмотності глибу.

З вас навіть дітки кепкуватимуть малії,

Бо рибу смажать українці на олії.

***

Взялися гладить утюгом штани?

Такої ще не бачив дивини!

Запам'ятайте, земляки, будь ласка:

Прасують одяг, бо в роботі праска!

***

Від сорому вас кинуло у краску:

Ох-ох, яку придумали ви маску!

Потрібно червоніть од глупоти

Чи раків, якщо хочете, пекти.

***

Хто б не був правий, йому

дайте раз по пиці

за ту саму правоту,

котра на язиці.

Бо не наше те "правий!",

як і слово "лужа".

По-вкраїнськи говори:

"Ваша правда, друже!".

***

Відкривайте стадіони,

Мапи, шлях, резерви,

Світ, таланти і закони,

Книги та консерви,

Фірми, університети,

Пам'ятники, школи,

Урочистості, секрети,

Пляшку "Пепсі-коли",

Відкривать нові зупинки

Й душі поспішайте…

А ось двері та кватирки

Тільки відчиняйте!

***

Якщо комусь всього хватає,

То мудрецеві – вистачає.

***

З якого це дива, скажіте мені,

Часи – не годинник – висять на стіні?

***

Знає навіть мій маленький брат:

Фарш і фарс потрібно розрізняти.

Фаршем страви можна начиняти,

Ну а фарс – то просто грубий жарт.

***

– Знаю, – хвалиться Андрій, –

Папа – римський, тато – мій!

***

– Пока! – Тимко Сашку гука.

Те саме чую від Славка,

Микити, Ігоря, Андрія,

Панаса, Сидора, Сергія…

Хіба ж промовити міг так

Своєму другові козак?

Було щемке у них – і край:

"Не згадуй лихом!" чи "Прощай!",

Або гуло: "Бувай здоровий,

Земляче, брате чорнобровий!

Ми ще зустрінемось! Пора!",

А ще: "Надії та добра!"… 

***

– Я відчуваю вухом

 

Мелодію, як Ліст! –

Діливсь талантом з другом

Андрійко-піаніст.

Андрійків друг почухав

Потилицю й сказав:

– Мелодію Ліст вухом

Уловлював, щоб знав!

***

У кожному місті і в кожнім селі

Існують проблеми великі й малі.

Тут різних питань – неперервана нить…

Проблеми й питання. Як їх розрізнить?

Проблеми розв'язують, наче шнурки.

Питання ж вирішують. Друже, втямки?

***

Якщо козак ти, не макуха,

Носи не шляпу – капелюха.

***

Переводять через кладку

Несміливих Олю й Натку.

Ну а твори, мудрі знають,

З інших мов перекладають.

***

Кепкувать Остап узявся

З однокласника Івася:

– За м'ячем лише нагнувсь,

А сапає, як дідусь!

Та Степанко не з Івася,

А з Остапа розсміявся:

– Ну й підкинув жмут соломи!

Люди сапають од втоми!

***

Вправляють майку чи сорочку у штани,

У рамку – знімок чи якусь картину.

А управляють кіньми з давнини

Й ракетами, що мають силу дивну.

***

А терен з тереном не плутай ніколи,

І він, хоч колючий, з поваги не вколе,

Ще й приязно, щиро запросить у гості,

Терпкими плодами, зазвичай, пригостить,

Покаже бори стоголосі, недремні…

А де він живе? На поліськім терені.

***

На зборах урочистих і буденних

Нам, грамотним, затверджувати слід

Повістку денну чи порядок денний?

Ану ж бо розтопи, читачу, лід!

А поки ти збираєшся з думками,

Я поділюсь секретом з малюками:

Порядок звик черговість стерегти,

А ось повістка кличе: "Йди сюди".

***

Таку придбав для малювання туш,

Що з радості в музик замовив туш!

***

– Не новинка, а сумнинка, –

Друзям мовила Галинка. –

Впав Остапчик на відро –

І, на жаль, зламав бедро…

Та відразу спохопилась:

– Ой, ребро. Я помилилась.

***

Карандаш – циркач відомий,

Клоунади посланець.

А художник наш невтомний –

То, звичайно, олівець.

***

Любить слово "тіпа" Ліпа:

– Тіпа школа, тіпа ріпа…

А чому не прижилось

"На зразок", "на кшталт", "як-ось"?

І якщо вже тіпа зранку,

Значить, маєш лихоманку.

***

Пост призначений солдату,

А посада – бюрократу.

***

Робить вигляд лисий пень,

А мудрець вдає лишень.

***

Якщо замовив, будеш пити каву.

А заказав – наклав табу на справу.

***

Якщо калач провини спік

Ти, непропащий чоловік,

Не констатуй, не вимагай:

"Я вибачаюсь", "Пробачай!",

Стань на коліна і заплач:

"Прошу пробачення", "Пробач".

***

П'ять галочок-чорнявочок

Нарахував Андрій

Й поставив стільки ж галочок

Одразу в зошит свій.

***

Скажу тобі, мій друже, тет-а-тет:

Де іспит, там, зазвичай, і білет,

А де метро, театр, музей а чи трамвай,

Там лиш квиток. Затям! На носі зарубай!

***

Галстук носять навіть німці,

А краватку – українці.

***

Макітрою не називаєм бочку.

Чому ж за крапку видаємо точку?

Причиною усього те є, мо',

Що на уроках мови ми спимо?

Тож новину прогавили учора,

Що точка там живе, де і опора,

Що прописалась крапка-молодець

Назавжди там, де речення кінець.

***

Дзвонити й телефонувати.

Коли слова ці слід вживати?

За перше беремось лишень тоді,

Коли ми опиняємось в біді,

А отже, дзвонимо у дзвони,

Аби почули нас мільйони!

А друге? Друге мусимо згадати,

Як в слухавку щось хочемо сказати.

***

Фуражка – жона фуражира.

А те, що у свого кумира

Поцупив на вулиці шкет,

Ім'я має справжнє – Кашкет.

***

Бабуся заснути ніяк не могла.

Надійка їй ліки хутенько дала –

Прості, традиційні і досить надійні.

Які ж то: снотворні чи, може, снодійні?

***

Запитала Настя Юльку:

– Ти в руках тримала люльку?

Юлька відповідь дає:

– Люльки різних видів є.

Ту, в якій малою спала,

Я не раз сама гойдала.

Й ту, якою пихка дід,

Я вже вивчила як слід.

Іншу – пристрій підвісний –

Я минулої весни

(Ти повір мені на слові)

Бачила лиш на будові.

***

– Ми до юшки, – каже Гліб, –

Йдем широким кроком:

Рибу вкинув я у кріп

Разом із окропом!

Сміх лунає при ріці:

– Покажи народу,

Як тримав ти у руці

Закипілу воду?!

***

– Будеш велетнем рости, –

Мовить Владко Лесику. –

Тільки їсти маєш ти

Кашу ахіллесову…

– Е, не плутай річ просту, –

Не мовчиться Лесику. –

Ахіллесову п'яту

Й кашу геркулесову!

 

***

Де не стань, куди не глянь –

Епідемія кривлянь:

Колька, Толька, Галька, Мішка,

Олька, Валька, Вітька, Грішка…

Каже Орест до Марічки:

– Із імен ростуть калічки…

***

Сім деньків оддав безділлю,

А говорить, що неділю…

***

Якщо штурмуєш знань фортеці,

Збагнеш чи зараз, а чи потім:

Очки отримують у спорті,

А окуляри – у аптеці.

***

Похвалилась друзям Віка:

– Вдома в нас росте клубніка!

І почула від сестрички:

– Не обманюй. Полунички!

***

Хто троянду називає розою,

В того рідна мова під загрозою.

***

На руках, скажіть, у Натки –

Рукавички чи перчатки?

***

Запитав Остап Ірину:

– Ти мені позичиш гривну?

І потрапив їй на гак:

– Гривну – ні, а гривню – так.

***

Пам'ятати всім годиться:

Українська одиниця,

Одиниця грошова

Чоловіком не бува!

***

Давати ворогам із давніх пір

Ми звикли відкоша, а не відпір.

***

Одну із мовних теорем

Запам'ятай, ледащо:

Буває злочин глухарем,

Тетеруком – нізащо!

***

Зна не тільки Бог –

Й кухар-бригадир,

Чом в меню – творог,

А в тарілці – сир.

***

Не літай думками ти

Попід небесами –

Вчи: підбити й підвести –

Не одне й те саме.

Можна друга підвести

Під дурного хату

І кобилу до води

В пору душнувату.

Ще повалену в саду

Буйним вітром квітку

Та з асфальту у сльоту

Дядечка чи тітку.

Підбивають залюбки

Й часто ненароком

Підсумки та подушки,

Чоботи та око.

***

На миснику в Анжелки

Красуються виделки.

То чом же промовляє:

– Глянь, кожна вилка сяє!

Мабуть, потрібно їй

В словник заглянуть свій.

***

Запитав малий Мартин:

– Скільки, дядечку, годин?

Поцікавилась Галина:

– Котра, дядечку, година?

– Хто з них, – я спитаю знову, –

Знає краще рідну мову?

***

Не стиха дитячий плач –

Сльози душать Люду:

– Вилвав суба мого влац…

Цим я їсти буду?..

Тато Люду пригорнув:

– Врач тобі попався.

От якби це лікар був –

Може б, зуб зостався.

***

Хто по воду чимчикує,

Спрагу той свою втамує.

Ну а хто йде за водою –

Лиш насититься ходою.

***

Морщить лоба дід Макар,

Чухає потилицю,

Гонор бо ж і гонорар

Розрізнити силиться.

На підмогу кличе дід

Рідного онученька:

– Розкуси цей мовний плід,

Бо замучить мученька!

Очі звів онук до хмар:

– Вже пора затямити:

Гонор платять! Гонорар

Демонструють ябеди!

Тут Оленка через тин

Загукала братику:

– Грицю! Все поплутав ти!

Зазирни в граматику!

***

– Люба людина – цілий світ! –

Прорік сусідові сусід.

Це так образило Тимка:

Та не люба, а будь-яка!

***

Тертка потерть залишає

Після себе, звісно,

Млин же – борошно, всяк знає,

Міксер – ніжне тісто,

Ступа – зернятка м'якенькі

Та ще кашу з маку.

А що пасок, дорогенькі?

Так, вини познаку!

***

Попасти можна пальцем в небо.

А ось в мішень влучати треба.

***

Запитав татусь Миколку:

– Заволік ти нитку в голку?

– Да, – сказав малий мастак

І почув:

– Де ж ділось "так"?

***

Мовив Мурчик:

– Няв-няв-няв!

Гриць Славка штовха:

– Поняв?

Той очима – блись з-під брів:

– Не поняв, а зрозумів!

***

Абетку знає з нас усяк

(Простого знать негоже).

Однак її читати так,

Як Гриць, ніхто не може.

Грицько наш – мудра голова,

Взірець добра й порядку,

Ще й гуморист: чита, бува,

З кінця – та до початку.

***

Заклякнути, застигнути, завмерти

Від несподіванки, страху чи болю –

Це значить, на якусь секунди долю

Перетворитись у живого монумента.

***

Розпізнать, де грип, де гриб,

Навіть телепні могли б.

Грип у дім приходить сам

(Найчастіше у негоду)

І приносить завжди нам

Кашель, нежить і ломоту.

На грибні ж осінні лови

Нас запрошують діброви.

Принесем гриба до хати –

Будем юшку готувати.

Обминай усіх нас, грипе!

Виростай великим, грибе!

***

– Любимих поетів

Я книги придбав, –

В шкільному буфеті

Петрусь щебетав.

Замріяний Едик

Зітхав увесь час:

– Є тільки поети

Улюблені в нас…

***

Виступала позавчора

Наша староста на зборах.

Вельми гарно виступала,

Я ж таке занотувала:

"Клас досяг високих знань –

Це є наслідок старань.

Відстає лиш Гриць Диктант –

Це вже ліні результат".

А тепер хай скаже всяк,

Що у виступі не так?

***

Мішає кашу в казанку

Тимко, аж упріває.

Робити швидко це Тимку

Димище заважає.

***

Терпіння чаша вже наповнилася вщерть?

Пройма жура чи хтось образив дуже?

Вгамуйся, вгомонися, заспокійсь і ще

Візьми себе у руки, любий друже.

***

Радіють юні глядачі:

– Забили наші два м'ячі!

А дід Остап їм зі смішком:

– Невже? У що? Чим? Молотком?

Опісля мудро так повча:

– Та пожалійте ви м'яча,

Він вам – не цвях, що кирпу гне,

А кругле диво шкіряне,

Яке загилюють у сітку

А чи заштовхують нерідко.

Отож, сказав би сам футбол:

– Забити можна тільки гол!

***

Сказав політик якось в інтерв'ю:

– Коли я слово виборцям даю,

Виконую його, за що мене

Шанує і розумне, і дурне!

Чи серед слухачів дурне було –

Воно і досі не доповіло,

А ось розумний чоловік знайшовсь.

Політику він мовив на прощання:

– Виконувать роботу чи завдання,

Обов'язки чи вправи має хтось,

А хто когось у чомусь запевняє,

Дотримувати слова свого має!

***

Любить вудочкою змалку

Гриць ловити карасі.

Як завзятого рибалку

Знають хлопця геть усі.

Каже друг його Данилко:

– Маєм аса-рибака!

Підібрати вміє жилку

І наживку, і гачка!

– Риболов із риболовів! –

Хвалить Гриця й дід Мирон. –

Він за мить (ловіть на слові) –

Риболовлі чемпіон!

Радість теж пройма Наталку,

Котра мову рідну вчить:

– Риболовлю і рибалку

Я вже вмію розрізнить!

 

***

Ембарго та вето – слова іншомовні.

Ембарго – латинське, а вето – іспанське.

Обоє вони забороною повні,

І місце у реченні в кожного – панське.

Ембарго зі словом "уводити" в шлюбі,

А вето слівце "накладати" лиш любить.

***

Іра дивиться услід

Зірці, що ховається…

А Світлана пильно в слід

Заячий вдивляється…

***

Коней дід Охрім на луг

Вивів і попутав…

Їх з вовками Гриць-пастух

Вечором поплутав.

***

Не забувай, мій любий юний друже:

У мові нашій є слова цілющі дуже:

Будь ласка, будьте добрі, ради Бога…

Вони – надія й заодно підмога.

Коли вони у дружбі із тобою,

Біда твоя стає напівбідою.

***

Шукають друга Костя із Мироном

За вказаним в газеті телефоном.

Про це повідав тільки що Андрій

По телефону подрузі своїй.

***

На дощ уваги не звертала –

У справах поспішала Алла…

З'явилась сонячна заграва –

Уже й по справах!

***

Бабуся Назара на ринок послала

Купити свіженького трішечки сала.

В "М'ясний павільйон" занесло посланця,

Де він запитав, як завжди, продавця:

– По чім ваше сало, я знати б хотів?

В одвіт пролунало: – По двадцять рублів!

Назар засміявся: – Оце так потіха!

Та я ж не з Росії по сало приїхав!

Закліпав очима старий продавець:

– А хай мені грець! Ну а ти – молодець!

Тебе зрозумів і, синочку, віднині

Я буду сальце продавати за гривні!

***

Пам'ятати слід усім:

Швидша блискавка за грім,

Б'є у ціль лише вона,

Ну а грім – її луна.

***

Затопила шлях калюжа.

Марта – в розпачі:

– Це ужас!

Сміх – в Настусиних очах:

– Ех, якби… Це справжній жах!

***

– Я вже виконав задачу! –

Похваливсь Олені Гена.

А йому в одвіт Олена:

– Ні, не бачу, ні, не бачу…

– Як не бачиш? Ось дивися! –

Гена раптом розізлився.

І дала Олена здачі:

– Лиш розв'язують задачі,

А виконують – завдання.

Ось камінчик спотикання!

***

За вечерею онука

Дід Іванко запитав:

– Чи ти чув, що ноутбука

Школі хтось подарував?

Засвітив онук зубами:

– Був у класі я якраз,

Як його притарабанив

Спекулянт один для нас!

Вмить усмішка промениста

Вкрила дідове лице:

– Ще такого гумориста

Я не чув, як ти ось це!

І якби той щедрий дядько

Чув, як ти його назвав,

Вочевидь, розумну цяцьку

З школи б вашої забрав…

Розгубивсь онук:

– Такої…

Хто ж тоді він? Супермен?

Дід онука заспокоїв:

– Очевидно, бізнесмен!

 

***

Аж киплять отим ефіри:

"Уряд наш приймає міри".

Ну невже ніхто не знає,

Що він заходів вживає?!

***

Гриць гука сестрі Ірині:

– Подивись, ген у вітрині

Мумій різних – цілий ряд!

Мабуть, вийшли на парад!

Правку вносить Ярослав:

– То опудала, щоб знав!

Розбира Ірину сміх:

– Знань у вас – дірявий міх!

Адже мумії – в гробницях,

А опудала годиться

На городах вам шукать –

Там вони, бува, стоять!

Із вітрини ж, як зі сцени,

Поглядають манекени!

***

Значно більше користі людині

Принесе горілка, друже, та,

Котру має газова плита,

А не та, що булькає в пляшчині.

***

Коло річки Гриць відчув:

В босу ногу щось вкололо…

Глянув: грудка! Як жбурнув –

На воді з'явилось коло!

***

Левко радів: – Ми в зоопарку

Полярних бачили вовків!

Слівце своє у втіхи шпарку

Встромив і Лесик – друг Левків:

– А я добавлю: і ведмедів!

Таких могутніх ревунів!..

Почув це мудрий дядько Федір

І мимоволі спохмурнів:

– Не наливайте в рідну чашу

Законів мовних каламуть.

Добавить можна меду в кашу,

До сказаного ж – додають!

***

Дорікнув Миколка Кості:

– Не прийшов укотре в гості…

Костик хлипнув у рукав:

– Я квартиру прибирав…

Тут облишив друг образу

І слова промовив щирі:

– Прибирай-но іншим разом

Не квартиру, а в квартирі!

***

Хоч відноситься бджола

До жальної феї,

Та з повагою дід Влад

Ставиться до неї.

***

Хто собою управляє,

Той себе сам поганяє.

Хто ж керує почуттями,

Той у мові дещо тямить.

***

У такому випадку

Чи в такому разі?

Хто спростує вигадку?

Ця біда на часі.

***

Щовесни нагадують для нас:

"Переходимо на літній час".

Той годинник переводити спішить,

Той лиш стрілку… В кого справи нить?

***

Той у становищі важкім,

Хто заблукав чи втратив дім.

А у важкому, дітки, стані

Бувають хворі у лікарні.

***

Жаба каркає,

Ворон квакає,

Качка кудкудаче,

Квочка кряче,

Журавель гавкає,

Пес курличе,

Корова ірже,

Кінь мукає,

Баран кукурікає,

Півень бекає,

Теля пищить,

Миша мекає,

Ведмідь дзижчить,

Вовк хрюкає,

Кабан гельготить,

Індик гуде,

Муха виє,

Соловейко кигиче,

Тетерук цвірінькає,

Голуб пугукає,

Горобець тюхкає,

Сова нявчить,

Гусак туркоче,

Бджола косить очима,

Заєць землю риє,

Кріт хвостом сліди

Замітає,

Оса курчат хапає,

Віл з квітки на квітку

Перелітає,

Метелик ремигає,

Коник скрекоче,

Сорока стрекоче,

Чайка токує,

Їжак клекоче,

Бусол пихтить,

Рак на курей

Чатує,

Лисиця задкує,

Кіт сичить,

А риба від сорому

Мовчить.

То хто з вас, дитяток,

Наведе порядок?

***

Регочи а чи голосно плач,

Та реальність ця сум навіває:

Обминає книгарню багач,

А бідняк у ній тяжко зітхає...

***

На асфальті прочитав

Дід Остап петицію

"З ДНЮХОЙ, МАМА!" і спитав

Стрічну молодицю:

– Чи не скажете мені,

Як це розуміти?

Це є щось з "галіматьї"

Чи мудріють діти?

Перехожа і собі

Напис прочитала,

Вбила муху на губі

Й зверхньо проказала:

– Ах, какая глухомань...

Здєсь простая плюха.

Поздравляєт син мамань

Со возвратом нюха!

***

Тільки Настя в клас зайшла –

Запитала в Олі:

– А чому це не була

Ти учора в школі?

Та зітхнула й журно так

Насті пояснила:

– Простудилася, відтак

Насморк я лічила...

І в одвіт почула вмить:

– Чиниш, як належить.

Лиш не насморк слід лічить –

Лікувати нежить!

***

Українську турок зна

Краще за ведучого.

Не у тім його вина,

Що не раб "могучого".

***

Ця двонога лиса б’яка

Знає мов чужих аж п’ять:

Вміє гавкать, кумкать, каркать,

Завивати і сичать!

***

З кошари у сусідню стайню

Забрів баран під осінь,

Аби навчитися іржанню...

Та бекає і досі.

***

Ну й Микитка! Вередує репетун:

– Не язик у мене в роті, а вертун!

***

Скажіте, друзі, що таке амінь,

Затула, дишло, коцюба, черінь,

Рубель, канапа, череда, ослінчик,

А ще – сандалі, затірка, горідчик,

Макітра, кадуб, швайка, запіканка,

Вареник з таком, пролежень, лежанка,

Узвар, льошник, ванькір, гладишка,

Загата, клуня, лантух, свита, вишки,

Очкур і запік, саж і коромисло,

Товкач, коловорот, пательня, мисник,

Одвірок, чуні, цебрик, боти, доха?

А ще – чи бачили ви, друзі, льоха,

Молозиво, заколку, маринатку,

Циганку-голку, клунка, призьбу, жатку,

Драбиняка, наперстка та колиску,

Долівку, довбню, сіни та копистку?

А вам знайомі камезелька, скриня,

Копа і ступа, ночви та цямриння?

А знаєте ви примуса та грасу,

Настільну лампу з гнотом, повну гасу,

Макуху, висівки, горня, качалку?

А ціпа, стійло, жолоба й опалку?

А що вам кажуть защіпка і клямка,

Цідилка, засув, квач, деркач і лямка,

Полумисок, полуднання, друшляк,

Толока, марципани і баняк?

А кужіль, веретено, кіш, рядно

Та оберемок? Що таке воно?

А ще про частокіл спитаю вас,

Мантачку, кварту, сідало та перелаз.

А потрапляв на очі вам кожух?

А дьоготь забивав колись вам дух?

А чули про серпа, про бутля й сито,

Про решето, про виварку й корито,

Грабки, драглі, ковадло, лемеша,

Про вечорниці, посторонки і книша?

А справу з пудом а чи сажнем мали?

А балію чи сулію стрічали?

А покуть зі святими образами?

А проскурку? А вулики з медами?..

Якщо близька вервечка ця барвиста,

Ви, значить, з мого виросли дитинства.

***

Корисливий – корисний.

Хоч схожі ці слова,

Та знає Гриць Тернистий,

Що різні в них права.

– Запам’ятати треба, –

Ми чуєм од Грицька, –

Корисливий для себе

Лиш вигоду шука.

А ось корисний, друже,

Стоїть завжди на тім,

Що чесно людям служить,

Приносить користь їм.

***

– Що несеш в кульку, Ілашку?

– Та купив нову рубашку.

– Дивно це звучить для мене.

Ти придбав сорочку, певне.

***

Юлі хвалиться Таміла:

– Цілий лук з борщем я з’їла!

Та хитає головою:

– Цілий лук? Із тятивою?

Із плачем Таміла Юлі:

– Тятиви нема... в цибулі.

***

Купи конфєт, – проха Назар, –

Купи, будь ласка, нене!

А мама: – Знай, на цей товар

Немає грошей в мене.

– А на який у тебе є? –

Назар ковтає слину

І від свого не відстає.

– Є на цукерки, сину.

***

– Ставайте в круг – почнемо гру! –

Закликав Орест дітвору.

І вмить почув од Каті й Нати:

– Не в круг, а в коло слід ставати!

***

– Егей! – гукнули грибники, –

Виходьте з хащ, боровики!!!

Прислухався старий Вавило –

І мовив: – Ехо покотилось...

Онук натомість аж скривився:

– Ти, діду, дуже помилився.

Мені втовкмачила бабуня,

Що лісом котиться відлуння!

***

В зоопарку Гриць Захарку:

Глянь, у вовка пасть яка!

Та Захарко словошпарку

Затулив без словника:

– Є ротиську назва краща:

Він – пащека або паща.

***

Гей, протри, юначе, очі,

У словник заглянь імен!

Їх – як зір посеред ночі,

Кожне – згусток доль і сцен.

Це історія в особах,

Знать яку – святе святих,

А її збагнути спроба –

Шлях до істин золотих...

Хто такий Григорій? Хвацький

Першокниги добувач.

А Василь – то сам Суразький,

Православ’я трактувач.

А Лаврентій – то Зизаній.

А Андрій? Та Римша це,

Котрий вірші епіграмні

Клав у гербове сільце.

Касіян – Сакович, значить,

Полеміст, перекладач.

А Кирило – то, юначе,

Ставровецький, теж діяч.

Як знаходжу Костянтина

А чи Федора ім’я –

Від князів Острозьких дивна

В серце плине течія.

А ім’я Богдан так гречно

На Хмельницького кива,

Що стояв під Берестечком

За твої й мої права.

А Мелетій? Це ж Смотрицький,

Син Герасима, не хтось.

А кого всі звали Грицем?

Чубая – поета. Ось.

А ув імені Івана –

Доля, звісно, друкаря

Федоровича преславна

І яскрава, як зоря.

В цьому ж імені величність

Огієнка й Богуна,

Їжакевича класичність

І народна глибина.

А Марія – то Несвицька,

Гальшка – велич Острога,

Що дала можливість вчиться

Всім на заздрість ворогам.

Северином і Дем’яном

Наливайків люд весь звав.

Від народження Степаном

Патріарх був наш Мстислав.

В древнім імені Тараса –

Мужність Бульби-Боровця,

А в правічному Уласа –

Самчука, епох співця.

Дорога і Валер’яна

Постать з цього словника,

Бо вона – вкраїнська рана

Із крові Поліщука.

Душу скріплюють і серце

Імена Борис і Ніл.

Тен й Хасевич – разом все це

Важко ділиться навпіл.

А Олена – то Теліга,

А Борис – поліський Швед,

А Олекса – то епіграф

Стефановича й портрет.

Авенір ім’я читаю –

Й словотворця-земляка

Коломийця вмить згадаю,

Думка котрого – ріка!

А Данило – то Братковський,

А Максим – то Кривоніс,

Ну а Герман – то Жуковський...

Словом, слави повен віз.

Гей, протри, юначе, очі,

У словник заглянь імен!

Їх – як зір посеред ночі,

Кожне – згусток доль і сцен.

Це історія в особах,

Знать яку – святе святих,

А її збагнути спроба –

Шлях до істин золотих.

 

СПІЛЬНИЙ ВАРІАНТ

Казка про те, як Бублик став Баранкою

Якось на одному українському звичайному хлібопідприємстві звичайні українські пекарі-віртуози спекли зі звичайного тіста звичайного українського Бублика: рум’яного, запашного, з маком.

Разом з іншими побратимами по з’яві на світ Божий свіжоспеченого Бублика експедитори доставили у хлібну крамницю, звідки той потрапив у кошик покупця.

Дорогою Бублик од радості так підстрибував, що випав з кошика та й покотився крадькома від свого господаря у видолинок. Котиться Бублик, котиться… Аж раптом – лусь лобом об Пень осиковий!

Отямився, а Пень питає:

– Ти хто?

Задумався Бублик. А й справді, хто він? Та відповісти ні Пню, ні собі не може: відібрало пам’ять.

Думав, думав Бублик… І висунув припущення:

– Здається, я – продукт. І звати мене на букву "бе"!

Тут Пень і собі поринув у глибоку задуму: "Хто це?".

Та й взявся за відгадування:

– Баран!

– Щось не схоже, – невпевнено сказав Бублик, обмацуючи свого лоба. – У Барана, здається, роги ростуть, а в мене виросла лише гуля…

– То хто ж ти? – почав доскіпуватися знову.

Напружив мізки Бублик. Так напружив, що з нього мачинки обсипалися.

І таки згадав:

– У моєму імені є ще буква "ка"!

Пень повеселішав, заходився підкидати відповіді та коментувати їх:

– Бекою не можеш зватися, бо призначений для з’їдання. Буком – теж, бо мене не лупцюєш. На Банку, Бочку, Будку, Бульку, Бурульку не схожий виглядом, на Бідака – долею, бо не з’їли. До Бика не доріс, а Баксом не пахнеш…

Від тих припущень і коментарів у Бублика розболілася голова ще дужче. Йому захотілося котитися далі.

Аби відкараскатися від настирливого Пня, Бублик запропонував:

– Нехай буде спільний варіант: твій "баран", плюс моє "ка"!

– То ти – Баранка! – Вигукнув задоволено Пень. І дав дорогу Бублику…

P.S. Ні Бублик, ні Пень осиковий не помітили Сороки, яка сиділа на сусідньому дереві і слухала їхню розмову. Вона й понесла на своєму хвості білим світом новину, яку підхопив і дехто із пнів у краватці.

Якщо чуєте її – не гнівайтеся на Сороку. Не вона ж відібрала в Бублика пам’ять.

 

КОРОТКИМИ ПЕРЕБІЖКАМИ

*Брак розуму стовідсотково компенсують висловлені дурниці.

*Мудра думка в голові дурня не приживається.

*Мудра думка для дурня – що запасне колесо для автомобіля без двигуна.

*На пам’ять покладайся, але про запасник не забувай!

*Можна обмінятися будь-чим, тільки не розумом.

*Узяв рот язика в обмолот.

*Мова подібна автомобілю: щоб вправно нею володіти, потрібен клас.

*Навіщо баранові розумові здібності?

*Яким треба бути роззявою, щоб загубити клепку?

*Чи можна куций розум відкласти в довгий ящик?

*Якби риба вміла говорити, повідала б покупцям, скільки коштує насправді...

*Скільки не падав ціп на порожні колоски, вибити бодай щось із них так і не зумів...

*Духовного каліку в бінокль не розпізнаєш.

*Від суцільної безграмотності – до грамотних шматків!

*Неповороткий, зате на язик прудкий.

*Дурість на язиці сидить.

*Блискучого оратора видно по золотих зубах.

*Розмовляє, ніби язика позичив...

*Склалася думка. В ящик.

*Дав слово поносити на два дні...

*Умів вислухати... вирок кожного судді.

*Твори – препаскудні, зате заголовки – пречудові.

*Людина, яка не думає, народжує певні думки в інших людей.

*Убити пісню можна навіть на замовлення.

*Не кожна порада уваги варта.

*Поки житиме хоч один із нас, ти не матимеш спокою, – погрожували Зуби Язикові.

*І гострий на язик може перти тупого плуга.

*І чужою мовою виражає особисті інтереси.

*Язик до Києва доведе. І до бійки.

*Навіть мізерна думка може вбити сон.

*Не всякий крилатий вислів окрилює.