БЕРЕЗА Юрій. Твори

З майбутньої книги

 

Сюжетні портрети

 

БАЛАДА ПРО НЕВДАЛЕ

КОЛЯДУВАННЯ

Двоюрідний брат, що відслужив,

Поколядувати запросив.

Ну і я, малий іще школяр,

Вирушив із ним по Божий дар –

Зароблять гостинці різдв’яні,

Що такі солодкі й запашні…

І найперше випало чомсь нам

Заколядувати братовим батькам.

Як умів, то так колядував,

Брат мені, як міг, допомагав.

Запросили в дім тоді обох:

– Пригостити вас велить сам Бог!

Сіли ми за стіл, колядники,

Де миски всі повні, і чашки.

Братові ще й чарку налили:

– Ти – вже не дитя. Перехили!

Брат хлюпнув і крадькома мені

В чашечку із кавою на дні…

Я сьорбнув – і вже не до коляд…

Вдома я проспав два дні підряд.

Рятувала вся мене рідня.

І прокинувсь третього лиш дня.

Тітка Саша мовила тоді:

–Слава Богу, що кінець біді.

Буде пити в мене наш Юрко

Тільки з-під Рябої молоко!

Правило обіцяне жило,

Поки в дім до тітоньки вело.

Двоюрідний брат – сьогодні сам.

–Ех, налий – і буде видно там.

Бо із-під Рябої молока

Тітка не наллє вже для Юрка…

 

БАЛАДА ПРО ГРИБОЧКИ

Різдвяний Стіл од радості стрибав,

Бо стільки, глянь, сім’я вмолола страв!

І печене, і варене змела,

І все те, як годиться, запила.

Ось тільки-но грибочки-малюки

Столу сумні нагонили думки.

Лежали із якоїсь дивини

В одній лише тарілочці вони,

З якої сам господар пригощавсь,

А до грибочків так і не діставсь.

Родина спочивати вже пішла,

А здогади все мучили Стола:

«Можливо, із недавньої пори

Для нього шкодять лісові дари?

А може, не сподобались на смак?

Чи і без них наситивсь неборак?».

Столу одне відомо не було:

Господаря міцненьке підвело,

Діставшись і до рук його, і ніг.

Тож він грибочки наштрикнуть не зміг…

 

БАЛАДА

ПРО КВАРТИРАНТА

Зарубала гусака

Завбільшки із пів бика.

У приправі запекла

І до столу подала

Квартиранту-педагогу,

Щоб вилюднював потроху,

Бо прибув не на хвилинку

У поліську він глибинку,

А на цілих років п’ять

Мову діткам викладать.

І опісля того вишу

Більше схожий був на лижу,

Ніж на правил носія.

Тож і зглянулася я.

Смакував тим гусаком

Майже тиждень вечірком,

Як з уроків повертавсь.

Так тихенько й поправлявсь.

А тоді до гусака

Додала сальця, бочка,

Мацика та ковбаси,

Що й за місяць не з’їси.

А неділя наставала –

Первачку я наливала,

Щоби їжі педагогу

Прокладала та дорогу.

На десерт були грибочки,

Вишні, сливи, огірочки,

Журавлина та чорниці,

У сметані полуниці,

З трав чаї на всі смаки

Й… поцілуночки доньки.

Тож здоров’ячко, їй-богу,

Повернула педагогу.

Тут навік знайшов куток,

Бо тепер він – мій зятьок!

 

БАЛАДА

ПРО КОМПЕТЕНТНІСТЬ

Напивсь до чортиків Іван –

І виник миттю в нього план:

"Пора податись в місто з тим,

Аби порядок навести!".

І ось план дій Іван почав:

Паркан усякий затріщав,

Щити реклам, вказівники,

Сміттєві урни, квітники –

Летіло все геть шкереберть

І натякало всім про смерть…

Знайшлись сміливці – й на «102»

Зрекли обурливі слова:

–Таких слід виродків умить

У божевільню помістить!

Примчав ураз у центр подій

Дует патрульних в легковій.

З машини вибігло дівча,

Таке кремезне, як курча,

Із пістолетом у руці

Й жбурнуло гніву камінці:

–Ну і народ пішов-орава!

Чи ж поліцейських це є справа?!

Не затягайте в марносіть –

До реставраторів дзвоніть!

 

БАЛАДА ПРО ЗЛОДІЯ

Не орав і не сіяв, а жав,

Аж зерно затікало в рукав,

Аж сміялись дурні горобці:

-Хист затис у злодійській руці!

Та на те не зважав, лиш сопів,

Хліб чужий гріб для власних снопів.

Озирався, мов зляканий пес:

Чи не бачить його хто з небес?

Кам’яніла ранкова роса,

І тремтіли сумні небеса.

І все більше таємний жнивар

Відчував: має хитрості дар.

Та зненацька знялася гроза

З вітром, котрий і дуба зріза.

І злодюгу вхопив переляк,

І на полі чужому закляк.

Не зустрілася блискавка з ним -

Захлинувся дощем навісним...

 

БАЛАДА-ЗІЗНАННЯ

любителя чаркування

Чим голився чоловік

В давнину – відомо.

Глину, мед, смолу і віск

Змішував до втоми.

Прикладав там цей заміс

Як засіб спасіння,

Де з волосся виріс ліс,

Й виривав з корінням.

Для гоління, звісна річ,

Й полум’я годилось

Не печі – звичайних свіч,

Й зайве все смалилось.

Нашкірний дрімучий дар

Й черепком пиляли.

Трав отруйних в хід відвар

Інколи пускали.

Апеляцію також

Хлібом затівали.

А нерідко у вельмож

Волосини рвали.

А я душу не гризу,

Тим голюсь, чим маю.

По асфальту проповзу –

Й бороду здираю

Разом з шкірою. Тож рік

Потім не голюся

І як бідний чоловік

Тільки-но молюся.

 

ПАСАЖИРСЬКА БАЛАДА

Ждуть тролейбуса: дідусь

У літах, що аж зігнувсь,

І людина молода,

У якої – борода.

Зі старим – і гурт увесь

Тих жінок, що їдуть десь.

Поруч же бородача –

Лиш приблудне собача…

Залишивсь молодик сам,

Бо пре з рота самогон.

До дідуся ж тягне дам

Дорогий одеколон!

 

БАЛАДА
ПРО ДОНОЩИКА В ПОГОНАХ

Дослуживсь до генерала

Лиш доносам завдяки.

Доля маршала бажала,

Та параліч ставсь руки.

Вже не до клавіатури,

Бо у пальцях аж пече.

І не вистрибнуть зі шкури,

Щоб набрати балів ще.

Та не хоче у відставку

Йти в погонах інвалід.

Тож покликав зама Савку:

–Напиши заяву від

Мого імені начальству,

Що служив би я, але

Ось здоров’ячко невчасно

Підвело, мов лихо зле.

А тому, аби посаду

Передчасно не лишать,

Хочу писаря до штату

Взяти десь на років п’ять.

За цей час із пильним оком

Хтось знайдеться на коня,

Дослужитись встигну поки

Я до вищого звання!

Написав заяву Савка,

Випив зразу ж могорич.

І прийшов одвіт із главку:

«Пропозицій вже не тич.

Всіх, на кого нам доносив,

Покарали ми давно.

Залишався з нами досі

Ти, зіпсоване лайно.

Свого писаря на славу

Ми послали від усіх,

Щоб стругнуть тобі заяву

Про відставку допоміг».

 

БАЛАДА

ПРО ЗНИКЛОГО СИНА

Занедужала Марина.

Набирає номер сина,

Але синів телефон

Все мовчить, як той вазон.

День Марина, два рида:

–З сином трапилась біда.

Треба їхати до нього,

Щоб дізнатись, що й до чого…

Помолилась тихо Богу

І відправилась в дорогу.

Хоч боліли серце й спина,

Все ж, дісталася до сина.

Та в квартирі, як на зло,

Теж нікого не було.

Їй сусідонька старенька

Повідомила: –Давненько

Я не бачила Владка,

Ні дружини, ні синка…

Стала мати бити в груди:

–Що ж то, люди, може бути?

І надумала за мить

У поліцію дзвонить.

Ті сказали, щоб прийшла

І заяву принесла.

Так Марина і зробила,

Хоч дорога і втомила.

Їй обіцянку свою

Там дали: –Знайдем сім’ю!

Попри біль й страшенну втому,

Повернулася додому.

Проковтнула пігулчину –

І заснула в ту ж хвилину…

Проминуло ще днів п’ять,

А в поліції мовчать.

Нагадала, а в одвіт:

–Потерпіть, шукаєм слід!

Після цього (ну й діла!)

Есемесочка прийшла,

Зрозуміла і коню:

«Я тобі передзвоню».

Сили це і додало:

–Значить, з горем пронесло…

Ждала тиждень ще дзвінка.

Й ось у трубку син гука:

–Оберемочок привіту!

Повернувся з того світу!

Троє ми – я, син і Марта –

Побували в Еміратах!

Там – теплінь, вода – як скло,

Що позаздрило б село!

Ми купались, засмагали,

Побут, звичаї вивчали!

Відпочили – що аж-аж!

Тож чекай на наш вояж!

Накривай стола мерщій,

Бо вже в двір заходим твій!..

Що було на те казати…

Узялась за справи мати,

За хвилину чи за другу

Геть забувши про недугу…

 

БАЛАДА ПРО КУРЙОЗИ

Тільки вдарили морози –

Почалися і курйози:

Одягла штани Поліна,

З котрих світяться коліна;

Щоб не мерзло личко, Алла

В ніс кілечко вмонтувала;

Щоб не дуло в спину любу,

Носить Іра міні-шубу;

Щоб не чути сніг ґульками,

В Нати – туфлі з каблуками;

Про тепло подбала й Ларка:

У руці – завжди цигарка;

Щоб не пхався в коси іній,

Довелось їх знищить Інні;

А Марина від простуди

Вкрила золотом всі груди.

 

БАЛАДА

ПРО УЛЮБЛЕНЕ ЧИТАННЯ

Звуть мене Макар Мантачка.

Мій синок телят пасе.

Є у мене жінка, тачка,

А читать люблю не все.

До поем нема терпіння,

Як і, звісно, до балад.

А до віршів – розуміння,

Бо в них – образів каскад.

Із сонетами задачка

Виникає теж складна:

Нападає миттю сплячка,

Наче хвиля на човна.

До билин і драм – відраза,

І до пісні я глухий,

Як до жінки, що щоразу

Вранці молиться: «Не пий!».

До байок і гуморесок

Не торкаюсь, бо вони

Довести мене до стресу

Можуть: я є в них!

Та й не манять епіграми.

Епітафії – це страх,

Бо одне – що бій ногами,

Інше – цвинтаря вже пах.

Про пародії – тим паче

Не скажу і в двох словах,

Бо про мене всяк товкмачить:

«Це – пародія в штанах!».

Я – іще не в інвалідах.

І читати лиш люблю

Ті записки від сусіда,

Що гласять: «Зайди – наллю!».

 

БАЛАДА ПРО КАЗКУ

Казка – вже життя реальне:

У гетьмани дурнів тягне;

Хочеш в банк? Заходь, будь ласка,

Якщо є у тебе маска;

Дощ періщить навіть в січні;

Плани в ледарів космічні;

Доктори та кандидати

Мусять в світ чужий тікати;

У солістах – безголосі;

Хлібороби – голі й босі;

У злочинцях – прокурори,

Судді й інші мухомори;

У володарях мільйонів –

Справні злодії в законі;

Суперпенсії та вілли –

В тих, що з ложкою потіли;

У пророки й консультанти

Подалися диверсанти;

Рідну мову у підвали

Власні кидають вандали;

Волю в змові з ворогами

Продає чернь з потрохами…

Казка – вже життя реальне,

І до того ж – аномальне!

 

ПОВЧАЛЬНА БАЛАДА

Купив на ринку в павільйоні

Стегно свиняче, щоб спекти

Його гостям напередодні

Піввікової самоти.

Як маринадну підготовку

Провів, чого просив рецепт,

Запхав хутенько у духовку

На дві години те м’ясце.

А сам подався за всім іншим…

Коли ж накуплене приніс,

В духовку глянув – найсмачнішим

Наповнивсь запахом мій ніс!

Та ще лишив на пів години,

Щоб смак у все стегно забіг.

Сам по смартфону на йменини

Скликать узявсь гостей своїх.

За списком кликав, аж втомився.

А як останньому прорік:

«Приходь, будь ласка, не барися!»,

В духовці попіл лиш засік…

Відсвяткували іменини

І під ковбасний ми мотив.

З тих пір, щоб не псувать свинини,

Гостей я список скоротив!

 

БАЛАДА ПРО ГОПАК

У провулку вечірком

Типи нехороші

Стріли діда із ціпком:

–Викладай, блін, гроші!

Дід спинивсь на мить одну

І потер долоні:

–Зараз, тільки увімкну

Радіо в смартфоні,

Те, спокійне і легке,

Що «Релаксом» зветься

Й метушню та все гірке

Виганяє з серця.

–Ти поглянь на чувака! –

Мовив найбридкіший.–

Може, нам ще й гопака

На прощання вріже!

Дід зітхнув:– Якщо у вас

Є таке бажання,

То воно мені – указ,

Здійсню без вагання.

І не встигли бандюки

Клацнути зубами,

Як лежали, мов мішки,

В діда під ногами.

Плюнув дід: –Ось вам гопак,

Котрий поважаю.

Під «Релакс» я б’ю не так –

Ребра не ламаю!

 

БАЛАДА

ПРО МАВПУ-ЕКСПОНАТА

В нашому музеї,

Хоч і пандемія,

Днини однієї

Сталася подія:

Побувала вперше

В ролі експоната

Мавпа, котра бреше,

Та ще дурнувата,

На якій таблички

Дорогі гласили,

Що у неї звички

Дикої кобили.

Майже дві години

Мавпа ця іржала,

З носа волосини

Людям роздавала.

В якості гостинця

Показала тупіт,

Потім до звіринця

Полетіла в ступі.

Крикнули відразу

Навздогін їй: –Браво!

Маєм з того часу

Заявляти право:

–Прогресивні сили

Об’єднала дата:

День, коли зробили

З мавпи експоната!

Бо в якої звички

Дикої кобили,

Друзі – три телички,

Що трон захопили.

 

БАЛАДА

ПРО ДЖОВГОЖДАНИЙ СНІГ

Так чекали того снігу

Мама, тато й син Олесь…

Й ось, нарешті, їм на втіху

Двір засипало увесь!

Заходились мама з татом

Вмить з’ясовувати, хто

Має стежку прокидати

І для себе, й для авто.

–Це робота чоловіча!–

Мама стала, наче звір.

Тато крикнув: – В мене нічим

Визволять з полону двір!

Дві доби не замовкали,

Сперечались щодо прав,

Поки снігові завали

Син-школярик не прибрав.

 

БАЛАДА
ПРО ПОКЛИКАННЯ

Пада з неба вата,

Засипає світ.

Снігова лопата

Йде тепер у хід.

У годину ранню

З нею в праці Гліб.

Гору не останню

Ватоньки нагріб.

Прокида стежини,

Як до того звик,

Чуючи з-за спини:

– Класний є двірник!

Подумки культурно

Вилається Гліб,

Бо ж не хтів би й дурно

Мати цей він хліб.

Хоч пече досада,

Літ – за сімдесят,

У руках лопата,

Наче автомат.

Бо усі в будинку,

Де його житло,

Ждуть оту стежинку,

Котру замело.

Їм не до лопати,

В них – проблем гора:

Сень – спец махлювати,

Гриць – брать хабара.

«П’ятачок» валютний

Захопив Іван,

А Федька жде людний

Страйкарів майдан.

Все до слідчих ходить

Третій рік Макар.

Труд фізичний шкодить

Титу – він картяр.

Що візьмеш з Андрія,

Котрий каратист

І віддати мріє

Рекетирам хист?

А вручать лопату

Дітям чи жінкам,

Щоб прибрали вату, –

Лестить баранам…

Гліб сніг відкидає,

Хоч і не дундук,

А роботу має

Доктора наук!

 

 

Гайок байок

 

ВОВЧА ВІДЗНАКА

Якось вгледів слід Ворони

На своєму Вовк хвості.

А оскільки мав погони

Як шеф конкурсу "Круті",

Присудив дзьобатій пані

Два аж заячі хребти

За талант слать при літанні

Подарунки з висоти!

 

ТХІР

Узлісся та кущі –

Тхорові за обійстя.

Він мишами хутчіш,

Ніж іншим чимсь, наїсться.

Одначе в пташники

Заскочити не проти,

Аби там залюбки

Та й наробити шкоди…

А серед нас таких

Хіба нема крутих?

 

ЇЖАК

Їжак – тварина є нічна,

Великий ненажера.

Зимою спить, покіль весна

Вже не постука в двері.

На нього зиркнувши з-під брів,

Хтось кине : – Ну й ледащо!

А ми так любим їжаків

І не питаєм: за що?

 

КРІТ

В крота святкових днів нема –

Ходи все прокладає.

То курс в норі вперед трима,

А то назад вертає.

Короткий і щільний покрив

Враз приляга до тіла,

Щоб та земля, яку нарив,

На ньому не осіла.

Кого нагадує цей кріт,

Збагнув сьогодні вранці.

Такий життєвий мають світ

Людці-пристосуванці.

 

КАЖАНИ

Удень сплять міцно кажани,

Висять вниз головою.

А полювать спішать вони

Вже темною порою.

Жуки шкідливі, комарі –

У кажанів за здобич.

Це для природи лікарі

Високої є проби.

Незвична зовнішність однак

Людей чомусь лякає…

Між нами теж – не красень всяк,

Але повагу має.

 

КАЧКИ

Пари створюють качки

На сезон лише єдиний.

Чоловіки та жінки

Сходяться й на пів години.

 

ГУСИ

Гуси плавають, а ще –

Бігуни чудові просто.

Та ніхто з них не втече,

Як господар ніж нагострить.

 

ЛЕБЕДІ

Лебеді паруються

Раз на все життя.

Пройди з них дивуються:

–Муки без кінця?

 

ПІНГВІНИ

Щодо холоду, пінгвіни –

Витривалі досить.

Їхній би талант безцінний

Нам, коли морозить,

А в квартирах батареї –

Теплі, як підлога,

Чи як стіни, стеля, двері…

От була б підмога!

 

ЖУРАВЛІ

Прилетівши з вирію

Вечором чи вранці,

Журавлі ідилію

Творять: шлюбні танці.

Парам в колі дружному

Трубачі із раю

В захваті потужному

Дивні вальси грають.

Нам би так навчитися,

Попри біль і втому,

Вічно не чужитися –

Повертать додому!

 

ПАН ГОРОБЕЦЬ

–Шпак, Галка, Ластівка, Ворона,

Сорока, Грак, а ще Синиця

Повинні Горобцю вклониться!

Без них були б – як пляма чорна.

–За що йому така пошана?

Та ці ж пташки такі солідні,

Відтак сильніші цього пана…

–Одначе горобцеподібні!

 

УДАЧА

Зелено-бурий якось Рак

Вчепивсь на мрій уявний гак:

«Ох, як же хочеться мені

Чимсь відрізнятись од рідні!

Якби я інший мав окрас,

Всяк помічав би мене враз.

І я як цар усіх царів

Вдень не сидів би у норі –

По дні спокійно б рачкував,

Бо мав би тьму всіляких прав.

Меню складала б вся рідня,

Щоночі жер би і щодня…».

В думках не зчувся, як уранці

Приліз у руки сам рибалці.

І відрізнився від рідні,

Почервонівши в казані.

 

ОКУНЬ

Окунь –давній боягуз.

Доторкнись – вбік шугоне!

Заодно – хижацтва туз:

Жодну здобич не мине…

А на кого схожий з нас

Їжолюб оцей великий,

Безперечно, вам ураз

Хтось підкаже із дволиких.

 

ЖАБИ

Ловлять здобич лиш рухому

З енних літ жаби і досі.

І нагадують при цьому

Нам патрульних на дорозі.

 

НІЧНІ ЛОВЦІ

Раки, сови, кажани

Й цілий ряд метеликів –

Всі нічні ловці вони,

Як бандити деякі.

 

ЩОДО СХОЖОСТІ

Морські черепахи, які мають ласти,

На берег виходять, щоб яйця відкласти.

А заробітчани вертають в домівку,

Аби залишити для рідних копійку.

 

БЕЗДОГАННА ВЛАСТИВІСТЬ

Своїх родичів тварини

Як ссавці по духу

Виявляють за хвилини,

Дякуючи нюху.

Цю властивість бездоганну

Й Марта практикує:

Мужа, що йде з ресторану,

За квартал вже чує!

 

ПРИМХЛИВА ЖАБА

До Карася заквакала, глянь, Жаба гонористо:

–Піду за тебе заміж, як навчишся говорити!

 

ЩОДО ЖУКІВ

У нори правда заганя слизьких жуків,

Які належали колись до пацюків…

 

АКТИВІСТКА

Лисиця стріла Їжака:

–Привіт. Спішу до курника!

 

ХИТРА ЖАБА

Жаба радником була

Аж чотири роки –

Вчила доктора Козла

Надувати щоки.

Придивлявся шеф весь час,

Що рече квакулька.

А надувшись якось раз,

Лопнув, наче булька!

В крісло, вільне від Козла,

Жаба встигла сісти.

І у радники взяла

Рій комах, щоб з’їсти…

 

ЗАМИЛЬОВКИ

 

ГАЗ ОД КОМУНІЗМУ

Дід Мар’ян закурив свою самокрутку. І їдкий дим вмить залоскотав ніздрі Овсія-сусіда.

–А як то було? – вкотре запитав Овсій. Хоче добре знав відповідь.

І Мар’ян, покладаючись на терпеливість свого давнього друга, розпочав пригадувати:

–У сімдесятих минулого століття при броватому генсекові повз мою хату прокладали газопровід. Я й поцікавився: «А чи не могли б ви мені підвести до хати газ? Я заплачу!».

«А скільки? – запитав старший.

«Скільки скажете! – відповів я одразу. –Хочу жити при комунізмі!».

І трубопрокладачі зреагували. Викопали поблизу моєї хати глибоку яму, в яку щось закопали. І шланг до моєї хати проклали.

Я віддячив, як слід: віддав три тисячі, які на автомобіль беріг.

Та й розкошував при газу. І хату обігрівав, і харчі готував.

І раптом газу не стало.

Знаючи місце, де трубопрокладачі щось закопали, поліз я з лопатою з’ясовувати причину.

Відкопав – а там порожній балон газу!».

І заридав Мар’ян, мов дитина, в якої поцупили іграшку.

Овсій теж для вірності пустив сльозу.

 

ПРАВДА

Науковці доводять, що людина може жити без окремих органів. Таких, зокрема, як шлунок, підшлункова та щитовидна залози, селезінка. І навіть мозочок.

Щопрада, постраждалим доводиться вдаватися до різних пігулок, уколів та інших медичних заходів, аби компенсувати відсутність того чи іншого органу.

Найбільше погоджуюся з твердженням про мозочок. Адже багато хто живе весь вік, приспівуючи, не маючи жодної клепки. Варто лише поглянути на непоодиноких політиків, олігархів, бізнесменів, шоуменів та інших менів, які не вдаються до медпрепаратів. Окрім безбожних зарплат, привілеїв, пільг і прав жити за рахунок тих, що мають усі органи, нехай і хворі.

А ви як думаєте, земляки? А, ви дивуєтеся з того, що живете без зарплати і не вмираєте?

Та зарплата - не орган. І про це говорити слід не вченим.

 

СУПЕРПРИЗ

Онук покликав мене до комп’ютера:

–Діду, діду! Хутчіш іди сюди! Щось побачиш!

Підійшов.

–Ось читай, – чи то з радістю, чи то з сумом сказав онук.

Читаю: «Бросай кості, собірай пазл і получай суперпріз!».

–Сину, – кажу йому, – що таке «бросать кості» я розумію. Бо в житті не раз доводилося їх кидати собакам. Та й держава нам їх раніше кидала, і тепер це охоче робить. Тож знайдемо цей делікатес. Але як і куди його кидати? У комп’ютері ні хвіртки, ні дверей, де сидять голодні пси.

А по-друге, що таке «пазл», не знаю. Про падл чув. І не раз. Так інколи називала мене твоя прабабуся, коли я робив шкоду.

Щодо ж «суперпризу», то тут загадки жодної. Суперприз – він суперприз. Це щось на зразок двох синців під одним оком. Отримував я їх. І не раз. Поки твоя бабуся за мене заміж не вийшла. Тоді суперпризи закінчилися. І почала суперкаторга, яка триває і досі.

–Трохи складно ти, діду, пояснив, – невдоволено промовив онук. – Що ж будемо робити? Як нам того суперприза отримати?

–Дуже просто, – зітхнув я. – Вимикай комп’ютера – і ходи зі мною.

Онук послухався.

Привів я його на кухню. Насипав повну миску щойно приготовленого запашного борщу з півником, дав у руку ложку і скомандував:

–Ось все це з’їси – і отримаєш суперприз!

І онук стартонув.

За пֽ’ять хвилин миска блищала.

–Ну, то де твій, діду, суперприз? – поцікавився заляпаний борщем онук.

–А він – у твоєму животі, – відповів я. – Відчуваєш, як тобі тепло стало? А ще сил додалося стільки, що можеш тепер іти зі мною в супермаркет. Дорога буде довгою. Там купимо для нашого Рекса м’ясистих кісток – і будеш їх йому кидати.

–А й справді, діду, мені потепліло після борщу і сила з’явилася в руках і ногах, як в гладіатора! – вигукнув онук. – Оце так суперприз!

І ми подалися в супермаркет…

 

ГОСТІ

Вранці стрів мене на сходовому майданчику сусід і чемно запитав:

–Ваші гості уже роз’їхалися?

Спочатку не второпав, про що йдеться. Але після кількасекундних роздумів, здогадався:

–На світанку роз’їхалися.

–Я через стіну слухав їхні жваві дискусії на різних іноземних мовах. І мені припала до душі атмосфера неабияких емоцій, – продовжив сусід.

–Дякую за похвалу. Мені дуже приємно це чути, – прикривши долонею рота, аби не розсміятися, парирував я.

–А з яких країн у вас були гості? – почав другу хвилю атаки сусід.

Я поринув у вчорашній вечір, пригадав насправді емоційні коментарі і відповів:

–З Італії, Франції, Англії та Іспанії.

–То ваші родичі? – все настирливіше добирався до істини сусід.

–Ні, просто давні знайомі, – пояснив я. – З того часу, як я почав цікавитися футболом.

–О, то у вас за кордоном знайшлися друзі по хобі! – мало не підстрибнув од радості сусід.– А в мене однодумців немає. Якщо наступного разу приїдуть, познайомте з ними. Може, завдяки їм знайду за кордоном таких, як я, колекціонерів метеликів! Бо в нашому місті про них не чув.

–Обов’язково познайомлю, – кивнувши на годинник, аби натякнути, що поспішаю, запевнив сусіда. І потупотів сходами до під’їзду, повертаючись подумки до переглянутих по комп’ютеру вчора вечором футбольних матчів за участі команд з Італії, Франції, Англії та Іспанії…

 

ПРАКТИКАНТ

Кирило змалечку мріяв стати лікарем. Щоб дізнатися, з чого складається людина.

Але розумові здібності дозволили здобути лише професію ветеринара, за якою жодного дня не працював. Бо поманила державна служба.

З молодих літ і до самої пенсії просидів на п’ятому поверсі керівної установи. На посаді «куди пошлють».

Та цікавість до людського організму не полишає Кирила й досі.

Як тільки перестріне, запитує:

–Голова не болить?

І поки людина думає, чи болить голова в неї, чи ні, Кирило починає розповідати про проблеми у власному черепку.

А іншого разу цікавиться:

–Зуби у вас є?

І, не чекаючи відповіді, переходить до проблем із власними двома кутніми.

А якщо це вас не зацікавить, перескакує на інше:

–Тиск не турбує? Кисню у легенях вистачає? У вухах не закладає? Руки та ноги не крутить? Живота не здуває? Під лопаткою не коле? У роті не пересихає? У колінах не тріщить? Температура не підскакує?

І негайно береться за відповіді на поставлені запитання на прикладі власного організму.

В одному випадку слухач терпить до останнього. А в іншому – іде геть.

Мені теж довелося потрапити на Кирилів гачок. Але я викрутився:

–Глухий, як пень!

Кирило з розпачу тільки й сказав:

–І на кому ж я буду практикуватися?

Очевидно, хоче бодай день попрацювати ветеринаром.

 

ДОПОМІЖНІ ЗВИЧКИ

Розмовляють із самими собою.

Сплять вдень, а гуляють вночі.

Багатіють за рахунок інших.

Пишуть пісні з одного речення і трьох нот, і самі ж їх нашіптують.

З повноліттям починають носити бороди.

Носять захисні маски на вусі.

Харчуються будь-де і будь-чим.

Виходять заміж та одружуються заради вигоди.

Залишають дітей батькам на виховання.

Заробляють на прожиття за кордоном.

Чекають пів дня громадський транспорт, аби проїхати одну зупинку.

Не знають ні абетки, ні таблиці множення.

Мають при собі носові хустини, щоб витирати ними взуття.

Читають тільки оголошення.

Зізнаються у коханні написами на парканах, стінах будинків та асфальті.

Курять усе, що димить.

Танцюють, коли змерзнуть.

Носять одяг, який не прикриває ні спини, ні ґульок.

Не п’ють криничної води.

Знають про права, але нічого про обов’язки.

Їдуть у міста навчатися, щоб вийти заміж за багатого чи одружитися на такій же.

Не думають про власні пенсії, а живуть за рахунок пенсій батьків.

Хочуть мати високооплачувану роботу і нічого не робити.

Калічать чужі мови і своєю не розмовляють.

Гасають без водійських прав на вкрадених автівках.

Не знають, що у громадському транспорті слід давати місце старшим людям і жінкам.

Пахнуть одночасно дорогими парфумами і немитим тілом.

Тікають із села, як тільки знайдуть дорогу до міста.

Отримують у вишах дипломи, не навчаючись там.

Плавають у знаннях, бігають по нічних клубах, повзають після них і літають поза хмарами мріями про шикарне життя.

Голосують по приколу, не знають родоводу.

За цими та іншими звичками можна відрізнити сучасних ґомо сапієнс від людей старої закваски!

 

У КОМІ

–Де ваш, Степановичу, брат?

–У комі.

–Ой лишенько… І давно?

–Вже років зо двадцять.

–І що, нічого не можна вдіяти, аби привести його до тями?

–Не можна. Бо нічого не чує.

–Біда велика, коли людина геть відірвалася від світу.

–Яке «відірвалася»? У нього все є, всім забезпечений. Дітям хати побудував, машини покупляв, онуків доглядає. Тож нема чому бідкатися.

–Йому то так, а вам, рідні?

–Ми давно змирилися з його ситуацією. Бо ніяким чином на нього ні раніше, ні, тим паче, тепер не вплинеш. Щось пішло б не так, все життя себе гризли б.

–А де він лежить? Вдома чи в лікарні?

–Яке «лежить»? Здоровий, як сибірський вовк! На трьох роботах працює, мисливством займається.

–Не розумію. Ви ж кажете, що він – у комі.

–А де ж йому ще бути? Як прийшов з армії, так і подався в ту автономну республіку, де морози такі, що нам і не снилися!

–Тьху ти. Так би зразу й сказали. Нехай мерзне, якщо відцурався рідної землі.

–Ото ж бо.

 

КАПУЧІНІСТИ

Локдаун. Водохреще.

І ми з кумом. Попри мороз, чимчикуємо з північного мікрорайону у південний. З капучіно у паперових стаканчиках.

Напій гріє пальці. Стрічні знайомі запитують:

–З якого то часу ви, хлопці, на чаї перейшли?

Але ми на те – жодної уваги.   Теліпаємо далі. Зі стаканчиками в руках.

І таки дісталися південного мікрорайону. До озера. І безлюддя.

Сіли на лавку. Вилили капучіно в кущі. Дістали з-за пазухи пляшку «Закарпатського». Розлили у стаканчики. І висушили! На зло тим, хто хотів би нас принизити. І локдауну, що позачиняв усі забігайлівки.

 

ДИШЕЛЬ І ШЛАНГ

 

–Салют, шланг!

–Не кашляй, дишель, бо почують.

– Надумав гребти ліверне бабло.

–Поманила жирна жуйка.

–Скільки будуть чвиркати?

–Одну скирту в місяць.

–А що будеш будячити?

–Тарабанитиму з кубла в центральне корито накротоване гамало.

–Тачку тобі забацали?

–Широкомордого воза з бородою.

–На чухання з ним права пригріб?

–Клізма прислала.

–А вона де вариться?

–У маминому горшку.

–Контакт із нею ще іскрить?

–Накрився чемоданом.

–А ще банячиш?

–Сів на якір. Бо треба будячити заради ліверного бабла. Хочу мати власну буду і приманити нову сучку, яка на відміну від клізми не буде гавкати.

–Ну, тоді ковбасся, поки не здувся! А моя судьба – веслувати до старої видри. Вона мені не дасть відкинути ласти. Бо я –дишель, а не шланг!

 

ЩОДО ПРИНАЛЕЖНОСТІ

Олігархи належать до китоподібних.

Нахаби – до ведмедевих.

Хабарники – до сумчастих.

Мандрівники – до птахів відкритих просторів.

Скаржники – до кісткових.

Засуджені до довічного ув’язнення – до одноклітинних.

Підлабузники – до безхребетних.

Боягузи – до ракоподібних.

Наклепники – до гризунів.

Шахраї – до павукоподібних.

Лакузи – до плазунів.

Хабарники – до ссавців.

Впертюхи – до хребетних.

Шкідливці – до свиней.

Трудоголіки – до коней.

Хулігани – до дрібної рогатої худоби.

Бандити – до великої рогатої худоби.

Вічні холостяки – до непарнокопитних.

Сімейні – до парнокопитних.

А дурні – до безголових.

 

БЛУД

Пів дня не міг знайти дорогу додому.

А вранці було все гаразд. Жінка послала на ринок. Курятини купити.

На вулиці за ніч снігу намело. По коліна. Але пересуватися можна. Кілометр – за годину.

Дістався ринку. Придбав курятини. Коли вже пригріло. У полудень.

І взяв курс у зворотньому напрямку.

Але дорога зникла. Замість неї з’явилося море. Воно затопили і тротуари, і переходи, і навіть автотраси.

Куди не ступлю, поринаю в холодну воду. По ті ж коліна.

Молодим на це начхати. А в мене ж – радикуліт, остеохондроз, подагра, задишка, виразка шлунку та близькозорість!

Вирішив у морі і смерті чекати.

Але випадково на мене   наїхав своїм позашляховиком начальник «Автодору», зламавши лише три ребра.

Він і привіз мене додому, наказавши жінці:

– Більше старого нікуди не пускайте! Заблукав прямо в центрі міста. І з відчаю впав мені під колеса…

З того дня я ще і склерозник.

 

ЗА СТАРОЮ ТРАДИЦІЄЮ

Пішов за покупками в улюблений супермаркет. Вперше в іпостасі одруженого чоловіка за дорученням коханої.

Розпочав обхід відділів за звичним маршрутом. Завернув спершу в лікеро-горілчаний.

Купив пляшку улюбленого «Хлібного дару» – і рушив далі. На вихід.

Вдома кохана з подивом запитала:

– А де мої замовлення? Я ж просила придбати хліба, олії, ковбаси, борошна. яєць!

І я зізнався їй чесно:

– Пробач, розпочав обхід торгового закладу за старою традицією.

До розлучення не дійшло. Але той день став початком моєї сімейної кар’єри транспортувальника товарів, які купує сама кохана.

І дякувати Богу. Шлюб не розпався.

А в лікеро-горілчаний відділ не заглядаю. Туди посилаю свого зама. За пів години до закінчення робочого дня. Щоб встигнути до приїзду коханої за мною пом’янути своє щасливе холостяцьке життя .  

 

КОМІСІЇ

Візит комісії – надзвичайна подія.

Для її прибуття потрібен кричущий факт або передовий досвід.

Комісію, яку покликав кричущий факт, складають спеціалісти того чи іншого профілю, залежно від характеру кричущого факту.

А в ту, що прибуває вивчати передовий досвід, входять переважно любителі фуршетів.

Після з’ясування суті справи кричущофактівці складають і підписують протокол. І зі сумними обличчями роз’їжджаються.

Досвідопереймачі ж озброюються всім, що подають на столи. Після того із сяючими усмішками їх розвозять.

А кричущий факт і передовий досвід залишаються на місцях. Для нових комісій, чергових нервотріпань і застіль.

Бо життя без надзвичайних подій – що епідемія без летальних наслідків.

 

ДІЄТИЧНІ СТРАВИ

– Щось я, Костю, твоєї Регіни давно не бачив. Чи не захворіла? Бо цей вірус таке у світі витворяє!

– У моєї Регіни до всяких інфекцій – імунітет. Змалечку. Вона сама зізнається, що за все життя вхопила одну заразу: мене!

– І чим же вона так зайнята, що носа на вулицю не висовує?

– Куховарить. Вдень і вночі.

– По тобі не видно. Як був драбиняком до шлюбу, так ним і залишився.

– Бо Регіна дієтичні страви готує. Скільки їх не споживай, кілограмів не набиреш. А щоб із ніг не впасти, таємно бігаю раз на два дні у «Закусочну». Там перехоплю – і до Регіни. Бо маю стежити за варивом. Щоб газ на плитці не загасило, позаяк вона любить у цей час смачно поспати.

– Які ж конкретно дієтичні страви Регіна готує? Може, собі на них перейти? Адже глянь, який я кабаняка!

– Такі страви твоя Анюта готувати не візьметься!

– Чому це?

– Бо ти її за них уб’єш. Я твій характер знаю.

– Так, характер у мене різкий. Але заради схуднення терпів би. То назви бодай одну страву.

– Вода кип’ячена.

– А інші?

– Та сама вода. Тільки в різних каструлях.

– Убив би…

 

НЕПОПРАВНА ВТРАТА

Його не стало. Раптово.

Але про це я дізнався лише через декілька днів.

Мене шокувало. Адже це був мій найкращий друг і помічник, на якого я міг розраховувати в будь-яку хвилину та будь-де: вдома, на роботі, в дорозі, на курорті…

Позначений літами, він тримався до останнього. Бо був міцної закваски.

І ось така непоправна втрата.

Чому ж не беріг його? Чому в якусь мить розслабився і залишився з носом?

А все – через поспішність, метушню кляту. Те дістав, інше. І не подумав, що можу втратити друга.

Подумки кляну себе за свою незібраність. Бо ж тепер доведеться все починати спочатку.

А треба було просто сісти і переписати на смартфон всі дані старого друга. І він би не пропав.

Прощавай, мій записник із важливими телефонними номерами…

 

ВИНЯТОК

У нашій постійній компанії пенсіонерів – люди як люди.

Один Семен Обух – виняток.

Кожен із нас, нормальних, за один присіст випиває три пляшки оковитої, занюхує мандаринчиком і благополучно дістається домівки.

А Семен – норовливий. Подужає пляшку – і їсть, як несамовитий! Перше, друге, три салати – і запиває трьома чашками кави. Лише тоді встає із-за спільного столу.

І треба вести нам його до самісінького порога квартири. Бо так наїсться, що ноги не тримають. Як-не-як, важить до центнера.

Мусимо вести. Бо ж компаньйон.

Лає Семена жінка не так за трату грошей на випивку, як на закуску.

А наші нас чихвостять тільки за випивку.

Нам легше. Семена ж до цього режиму привчити не вдається.

– Я, хлопці, із роду ненажерливих, – зізнається щоразу, як виводимо під руки із «Закусочної».– Не можу так просто переводити горілку. А тому щільно закушую…

Добре, що в нас кожен розраховується за себе. Бо якби була складчина, терпіли б неабиякі збитки. Адже занюхати мандаринчиком – не перше, друге, три салати з’їсти та трьома чашками кави запити.

Тому і прозвали Семена Транжирником.

Але він не ображається, знаючи: якщо конфліктуватиме, хто його трилюватиме до самого порога квартири?

А головне – Семен є неабияким проголошувачем тостів! Без нього наша компанія давно б перетворилася із любителів провести змістовно вільний без жінок час на звичайнісіньких п’яничок.

А ми ж – не просто пенсіонери. Ми – колишні активні члени товариства боротьби з алкоголізмом! Навіть грамоти маємо.

 

СЕКРЕТНІ РОЗМОВИ

Коли Матвій бере в руки смартфон, діти відразу замовкають, а дружина перестає тарабанити посудом на кухні. Бо всяк із них знає: господар із кумом секретами ділитиметься!

І хоча кричить Матвій в апарат так, що шибки у квартирі бряжчать, і його таємниці миттєво стають відомі не лише рідним, а й сусідам за стінами, через кожне слово він вставляє словосполучення «гляди, не пробалакайся».

Триває кожна щоденна десятиразова розмова Матвія з кумом не менше двох годин. Тож родина змушена була опанувати мову глухонімих.

А готувати на кухні доводиться лише вночі, коли Матвій смачно похропує у м’якому ліжку.

Розмовляти по-іншому Матвій не вміє. Бо глухий. Як і його кум. Та мають обоє смартфони. Не лежати ж їм без роботи!

 

НАДИХАЮЧА ПРОПОВІДЬ

Лютневий ранок. Міське кладовище. Над могилою зі сіжим хрестом стоїть чоловік, схожий на далеко не бідну людину. І читає з папірця проповідь «Угода про надання кредиту».

Проповідника обступили теж не схожі на жебраків. І після кожного речення свого ватажка хором промовляють:

– Всевишній, поверни покійника до земного життя!

Відвідувачі кладовища, спостерігаючи за цією картиною, зупиняються, хрестяться та подумки резюмують: «Велику особу втратив світ, коли так побиваються за неї!».

Серед відвідувачів кладовища опинився і я. Бо прийшов провідати могилу свого друга. Підійшов якнайближче до проповідника та його побратимів. І долучився до отого: «Поверни покійника до земного життя!». Нехай, думаю, і моя жалоба полегшить біль непоправної втрати.

Церемонія тривала з пів години. Потім перемістилася до іншої свіжої могили… До іншої… Ще іншої…

Коли стемніло, й учасники незвичного заходу вирушили до виходу з кладовища, я насмілився підійти до проповідника, аби пояснив суть справи.

– Бачите, – сказав той, – до такого останнього рятівного кроку нас, працівників банку, змусила вдатися передчасна смерть наших клієнтів-самітників, які взяли кредити.

– Та ж з того світу ще ніхто не повертався, – вставив я, можливо, непотрібних п’ять копійок.

– Ми це знаємо, – відповів банкір -проповідник. – Але надія вмирає останньою.

І це надихнуло мене наступного дня звернутися у банк за кредитом.

 

ЕКСКУРСІЯ

Вирішив провести екскурсію дружині рідним містом.. По месенджеру. Дружині, яка на заробітках за кордоном.

Увімкнув смартфон, налаштував його на потрібну програму, йду та коментую:

– Оце бачиш, –кажу, – проспект металевих скульптур. Ген ковані знаки Зодіаку: Овен, Телець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риби…

А оце – витворені ковалями дівчата-танцівниці, серце закоханих, пожежник…

А тепер перед тобою, люба, торговельний центр «Злата плаза», собор, перехід на протилежний бік вулиці, книжковий і квітниковий магазини, центр із соціального обслуговування населення, перукарня, ремонтна майстерня, поштамт, екомаркет, аптека…

А дружина в одвіт:

– А оце ти, гаде, в кав’ярні? П’єш і не закушуєш?

І лише тоді я збагнув, що традиційно потрапив у «Сицилію», забувши вимкнути смартфон. 

 

 

КОРОТКИМИ ПЕРЕБІЖКАМИ

 

*Розумний той, хто не афішує свою дурість!

*Кожному розбишаці дали по шапці, а кожному добряку - по кожушку!

*Безсніжна зима шкодить посівам і пиякам, які падають на голий асфальт.

*Для гультяїв з’явилися календарі лише зі святковими днями!

*Для непроханих гостей двері тільки зачиняються!

*Обзавівся стількома лікарськими рецептами, що на них не вистачає хвороб!

*Чорна заздрість, подібно морській хвилі, викидає нікчем на берег тимчасової слави.

*Пристосуванці хвалять не гідного, а потрібного.

*Трухлява палиця, а як прагне потрапити в чуже колесо!

*Випинати груди можна й за чужими спинами.

*З літами дехто набирається тільки дурості.

*Надмірність починається із жадібності, а закінчується розпачем.

*Хитрість веде до наживи, а мудрість – до істини.

*Не всяк, хто любить рибу, є мовчуном.

*Не забувати про батьків допомагає їхня пенсія.

*Вірою найчастіше прикриваються антихристи.

*Пробивати головою корисно лише стіну неуцтва.

*Темп життя допомагав сто разів на добу прокинутися і стільки ж взятися за ложку!

*Часта зміна погоди – запорука стабільних простуд!

*Радість там, де нема суму!

*Нерідко наречені переходять на прізвища чоловіків, аби замести сліди свого небезгрішного минулого.

*Одні жінки самі виходять заміж, іншим пропонують це зробити.

*Глава сім’ї не завжди та людина, яка щоранку будить свою половинку.

*Чоловік-усевмійка часто-густо стає рабом жінки.

*Якщо хочеш розлучитися, відпусти дружину за кордон на заробітки!

*Жінка за кермом автомобіля –перша ознака прихильності її чоловіка до алкоголю.

*Роздягати чужих жінок найбільше люблять шукачі скарбів!

*Одних діти обсідають, іншим сідають на шию чи вилазять на голову!

*На справжність друзів перевіряє правда.

*Ще жоден суб’єкт не зізнався, що втратив клепку, і не просив, аби її вставили.

*Відсутність сили духу фізичною силою не компенсуєш.

*Чим довше життя, тим коротша зачіска.

*Крали колективно – сіли порізно.

*Їв найвишуканіші делікатеси, а все одно вдавився!

*Навіть серед охайних і лисих є вошиві.

*З ніг до голови – у краденому, а душа – гола!

*У сучасної орди замість Отця, Сина і Святого Духа – газ, нафта й атомна бомба.

*Хабар – це місток, по якому провідують один одного липкорукі.

*Нечесно нажитим батьки діляться з дітьми або рекетирами.

*У дім до злочинця без запрошення заходять правоооронці або покровителі.

*Якби не потрапив у владу, пішов би в тюрму.

*Що то за демократична влада, якщо в ній – жодного агента Москви!

*Напхавши кишені, випорожнив душу.

*З хати виходять надвір грітися як теплого літнього дня, так і зимового!

*Лише коли згорів дім, господар зрозумів, що з вогнем не жартують.

*Стільки розвелося знавців боротьби з гіпертонією, що від подиву артеріальний тиск аж зашкалює!

*Як тільки почнеться життя без захисних масок, чим спекулюватиму?

*В одній кімнаті прожив усе життя з бронзовим бюстом вождя світового пролетаріату, аби перед смертю переплавити його собі на надмогильний пам’ятник!

*Дорогу – інвалідам бандитських розбірок!

*Визнання – професійним хабарникам!

*Честь – безчесним!

*Персональну пенсію – дармоїдам!

*Безбатченкам – по собачому притулку!

*Наклепникам – по молоту і наковальні!

*Політичним виродкам – пластичних хірургів!

*Перевертням – звання «Майстер спорту»!

*Мізки – дурням!

*Графоманам – лаври!

*Честь – безчесним!

*Кожному кнуру – по рилу!

*Брехунам – по додатковому язику!

*Донощикам – зручні ноші!

*Персональну пенсію – дармоїдам!

*Зрадникам – довічну діарею!

*Московським пропагандистам – по кістці в горло!

*Пройдисвітам – сучасні навігатори!

*Кожному п’яниці – по горілчаній криниці!

*Між насмішкою та жартом така схожість, як між злом і добром.