ОЛІЙНИК Степан (Вірші) - ПЕС БАРБОС І ПОВЧАЛЬНИЙ КРОС

Зміст статті

 

Твори Степана Олійника

 

ЖЕНИШОК

Не підстрижений, патлатий,
В тридцять років нежонатий —
Парубкує Вольдемар,
Тре-вичовгує бульвар

— Ти б женивсь, дівчат багато! —
Натякають мама й тато.
— Втну, маман, весільний бал,
Як знайду свій ідеал!...

Вже зносив і дві гітари,
А знайти не може пари!
Ось і вчора він в саду
Стрів красуню молоду.

Йшов за нею крок по кроку,
Компліменти сипав збоку.
Лестив їй кварталів п`ять

(Нав`язався проводжать!).

Нишком вивідав пронира:
Хто батьки, чи є квартира.
Те і се — і взагалі —
«Волга» є чи «Жигулі»?

Як почув на ту «прикидку»,
Що живе…у гуртожитку, —
Струни збурив, дав акорд
І відскочив злий, як чорт!

В ідеалі Вольдемара
Зовсім інша діва-пара:
Та, що в неї скрині є,
В гаражі авто своє,

Та, що батько їй впридачу
Дасть іще за містом дачу;
Мама в неї щоб була
Роботяща, як бджола:

Щоб на дачі, в тихім парку,
Мав він тещу-куховарку!..
При жоні добра завал —
Ось який той ідеал!

Не працює вже три роки,
Бо ж по горло й так мороки
(Третію осінь і весну
Все підшукує жону!)

Покажи машину, шубу —
Поведе й стару до шлюбу.
Не таїти нам гріхи,
Є такі ще женихи!

Уночі на тротуарах,
Ріжуть «шейки» на гітарах,
Будять криком весь квартал —
Все шукають «ідеал»!

1975

 

ПЕС БАРБОС І ПОВЧАЛЬНИЙ КРОС

До озер, через луги, 
Там, де верб зелені шати, 
Йшли природи вороги — 
Браконьєри-торбохвати.

Поспішали мимо плес 
За Гаврилом-здоровилом. 
Збоку біг цибатий пес, 
Дресирований Гаврилом...

Що не крок — тріщить лоза. 
Йдуть, нема на них холери! 
Ось і озеро-краса. 
І спинились браконьєри.

Підізвавши двох Микол, 
Одігнавши пса рудого, 
Дістає Гаврило тол 
І дружкам говорить строго:

– Киньте к бісу цигарки
І замріть у цій хвилині, 
Бо як бахне — на шматки 
Рознесе вас по долині.

Прикріпив Гаврило Щур 
Тол на палку-закидалку, 
Підпалив бікфордів шнур 
І жбурнув на воду палку.

Ліг на землю на живіт 
І простяг тремтячі руки. 
П'ять хвилин — і гримне світ! 
І спливуть соми і щуки!

Але світ не без чудес 
(Не забуть їм ту рибалку!): 
Як уздрів служака-пес, 
Що хазяїн кинув палку, —

Гавкнув хрипло — і туди: 
Діставати, як привчили! 
Палку — в зуби... і з води 
Пре до берега щосили!

Пре на них... А шнур горить!. 
Торбохватам не до рибки: 
Щур «ой боже!» верещить, 
В двох Микол волосся дибки!

Двоє в майках і трусах, 
Щур Гаврило в тілогрійці — 
Чешуть так, що глянуть страх! 
Хоч записуй в олімпійці!

Шнур згоря! Сильніше «крос»! 
Озирнуться торбохвати —
З вибухівкою Барбос 
Наступа уже на п'яти!

Марафонську боротьбу 
Тим скінчили браконьєри, 
Що залізли на вербу 
І притихли, мов тетері.

Під вербою став і пес. 
Кинув тол й махнув ганяти... 
Мить... і дим аж до небес! 
Бахнув тол гучніш гармати!

Бахнув так, що їх труси 
Над вербою закружляли, 
Що суконні картузи 
З неба й досі ще не впали.

Бахнув так у всі боки, 
Що тікали з лугу коні, 
Що здригнулися шибки 
У міліції в районі,

Що хрестились на траві 
Два Миколи і Гаврило.
Хтось питав їх:
                — Ви живі? —
Ті не чули. Поглушило!

Сполошилося село, 
Збіглись діти до левади, 
Лиш нікого не було 
Ні з району, ні з сільради.

Там воюють на словах, 
Шлють з міліції папери... 
А в озерах і річках 
Нищать рибу браконьєри!

1960

 

 

БАНЯ

 

Комунгоспу мудрий зав

На засіданні казав:

—Якщо глибше взять питання,

Що таке, по суті, баня?

Дехто каже: душ... вода...

Верхоглядство! Єрунда!

Не забудьмо, що під душі

Стануть в ряд живії душі.

Отже, суть — свіжить їм дух!

Так, щоб з бані чулось: «Ух!»

...Згідно тому міркуванню,

Спорудить задумав баню!

У райцентрі на виду

У занедбанім саду

Через рік з піску і глини

Піднялись високі стіни.

Доки стіни сохли рік,

Трішки хилячись на бік,

Зав добув чотири балки,

Три бачки і дві мочалки.

Доки балки сохли рік,

Зав дістав і приволік

Жерстяну трубу весною —

В два обхвати шириною,

Тридцять метрів висота!

Не труба, а красота!

Через рік в ту саму пору

Підняли трубу угору!

Закопиливши губу,

Поглядав він на трубу

І підкреслював солідно:

—От труба! Аж в область видно!...

Потім балки хтось украв.

І стривожений наш зав

Про загрозливі ті факти

Написав чотири акти.

Не минуло й років два,

Як біда прийшла нова:

Саме в час, як зав купався

Дома в ночвах полоскався,

В шибку брякнув дід Кузьма:

—Караул! Труби нема!

Зав закліпав: — от так штука!

Та невже хто вкрав, падлюка?..

Полетів на ту біду

І побачив у саду:

На траві труба лежала,

Всі дубочки поламала,

Розрощивши, мов лозу,

Прокуророву козу.

Наполоханий грозою,

Зав мотнувся за козою!

Перемацав сотні кіз

І взамін... аж дві привіз.

Після цього зав-ледащо

Взявсь за діло ніби краще.

Сам рихтує він трубу

Вже сімнадцяту добу!

Та не скоро ще під душі

«Стануть в ряд живії душі».

Змарнував він гроші й час...

За ці роки — гляньте! — в нас

Збудували млин і школу,

В клуб дістали радіолу,

По асфальту з дальніх сіл

Став ходить автобус «ЗІЛ»,

Лиш стирчить і досі в плані

Будівництво горе-бані!

Чи не в вас, бува, той зав,

Про якого я писав?

1954




САМ СЕБЕ ПЕРЕХИТРИВ
(За народним жартом)


Поїзд Київ — Станіслав 
Уночі в Попельні став. 
З напівтемного перону 
Втиснувсь дядько до вагону.
 
«Хоч людей і тьма, та їх 
Одурю я геть усіх, 
Улаштуюсь! — мислить дядько.— 
Я ж не тюхтя-безпорадько».
 
Хитруватий склавши план, 
Зиркнув дядько в чемодан, 
Скрикнув «ой!» та без балачки 
Попід лавку лізе рачки.
 
Що шукаєте ви там? —
Знявся лемент, шум і гам.
- Я ловлю, а не шукаю.
Все одно її спіймаю!..
 
— Кицьку ловите свою?
— Та не кицьку, а змію! 
Десь сюди вона, погана, 
Шугонула з чемодана.

Вчувши дику новину, 
Зникли люди — в мить одну! ... 
З'ївши з салом паляницю, 
Виліз дядько на полицю.
 
Спить він смачно, аж хропе: 
Сам-один — на всі купе! 
А в години у ранкові 
Погукав провідникові:

А чи скоро Станіслав?
Не проїхав, не проспав?..—
З ліхтарем в руці з-під лавки 
Провідник дав точні справки:

Де там скоро! Спи й не бійсь.
Вчора йолоп тут якийсь 
Здуру випустив гадюку, 
Відчепили нас на муку.

От і кукаєм «ку-ку!» 
У Попельні в тупику!

1961