ОЛІЙНИК Степан (Вірші) - З ОДЕСЬКИХ ЗАМАЛЬОВОК

Зміст статті


З ОДЕСЬКИХ ЗАМАЛЬОВОК

В ОДЕСІ, НА ДЕРІБАСІВСЬКІЙ

І

Літній день,
Одеса-мама.
Дерібасівська гуде!
Ось на шпичках мила дама
З парасолькою іде.

Не худенька. І не повна. 
Погляд — трішки «з висоти»...
— Чи не скажете, шановна, 
— Як до опери пройти?

— О, будь ласка! — дама рада, 
— Викладає все, як є: —
Он... Ларьок «Губна помада», 
Трохи далі — «Ательє»,

«Індпошив», будинок «Моди», 
«Комісійний», «Трикотаж». 
За «Духами» будуть «Води». 
Йдіть отак — до ГУМу аж.

Там, за рогом, перед вами 
І театр на виду...— 
Поклонивсь я милій дамі, 
Усміхнувся. Далі йду.

ІІ

А навпроти, бачу, диба 
Дядя в кепочці « а-ля!», 
У руках таранька-риба, 
Що Привоз тут поставля.

І отак, для інтересу, 
Підійшов я і кажу,
Що люблю, мовляв, Одесу, 
Що до опери спішу.

— Чи далеко? Як скоріше, 
Як зручніш туди пройти?..— 
Дядя втричі став миліше, 
Весь розм'як від доброти.

— Все скажу тобі, дружище! 
Точний курс відразу дам: 
Он «Буфет», а трішки вище
Є підвальчик — «Двісті грам».

Далі «Бар». А в барі Ліда! 
Знаєш що — гульнем хоч раз! 
Хай та опера «Аїда» 
Обійдеться вже без нас!

...Розійшлись — мов друзі давні, 
(Як поклявсь я, що не п'ю).
— До побачення! — сказав я. 
— Дядя вслід мені: — Адью!

III

Звечоріло. Вже прожектор 
З моря небо золотив. 
І мені автоінспектор 
Все інакше пояснив.

— Вам до опери? Будь ласка: 
— Ген під знаком «Перехід», 
Де стоїть мотоколяска,
Де стоять... якраз не слід!

(Він нахмуривсь, свиснув строго, 
І водій включив мотор!) 
Далі — дійдете до рогу 
І впретесь у світлофор! 

Стрілка «Стоп», табло «Зупинка», 
«Поворот», і ви вже там... 
Все він виклав за хвилинку — 
Не як дядя 
І мадам...

Чув, мабуть, розмову нашу 
Той, що біг на стадіон:
— Кинь ту оперу, папашо! 
— Ти ж не фіфа, не піжон!..

Показав у даль рукою,
Де за парком — хвилі, мол:
— Страсті — там! Валяй за мною! 
В нас сьогодні — во! — футбол...

Море й душі — все відкрите. 
Свій запал, «своє» слівце... 
Щедрі й милі одесити! 
Я люблю їх і за це!

1966

 

В ОДЕСІ НА ПРИВОЗІ

Ринок одеський. Возів цілий ряд. 
Батько й синок продають виноград.

Батько — то грона, то гирі кладе. 
Син, помічник його,— касу веде:

Гроші приймає, щоб їх берегти, 
Здачу дає — із п'яти, з десяти...

Батько торгує завзято, аж змок. 
Чує — гука йому з воза синок:

— Годі вам, тату, уже торгувать! 
— Годі, бо здачу вже нічим давать!

— Як же це так! — тата кинуло в гнів.
— Ти ж в кожнім класі два роки сидів!

1970


Я ЛОВИВ ТАКСІ

Літня рань. В цвіту Одеса.,
Клени у росі.
Мчать авто, гудуть колеса... 
Я — ловлю таксі.

Пролетів один, як вітер. 
Другий пролетів: 
Робить вигляд — «не помітив», 
Що спинить хотів.

Чи вклонятися їм низько? 
Не стають, і квит... 
Але ось гальмує різко 
Інший одесит.

Очі добрі і веселі, 
Усмішка ясна:
— Что-то вроде вы хотели? — 
Витягся з вікна.

— Жду таксі, та мчаться мимо. 
Спробуй їх злови!..—
Він обвів мене очима 
З ніг до голови, 
«Жигулі» погладив білі 
Й кида:
— Вы чудны!
Вам поехать нужно или 
«Шашечки» нужны?

— Їхать! — випалив я радо,— 
На вокзал спішу...
— Раз вам надо, значит, надо! — 
І кивнув:
— Прошу!

Сіли, рушили... В дорозі 
Все від нього взнав: 
І про дині на Привозі, 
І в футбол хто грав,

І про те, як в сина Борі 
(Й на які гачки!) 
Під Лузанівкою в морі 
Ловляться бички,

І хто знов його Одесі
Свій наніс візит!..
Словом, віз мене чудесний,
Справжній одесит:
Вразив щирістю такою
Душу він мою!..
Став де слід й махнув рукою:
— Шлю привєт! Адью!

...Хай же й вас отак в дорозі 
Зустрічають всі: 
Щоб не він, мабуть би, й досі 
Я ловив таксі!

1981