Зміст статті
НОМЕНКЛАТУРНИЙ МАЦЕПУРА
Один голова одного виконкому
(Давненько було, років шість, мабуть, тому!)
Зачислив чомусь-то Грицька Мацепуру
В верхівку активу! У номенклатуру!
Спочатку товариш цей — номенклатурний —
В районі очолював рух фізкультурний!
Над списками й планами бився ночами,
А потім — все їздив кудись за м'ячами..
Практично ж (і першою) до фізкультури
Вдалася дружина Грицька Мацепури!
Іще тільки сонце вставало в районі —
Вона була на плацу-стадіоні:
Проводила вранішню «зорьку-зарядку» —
Завзято копала за грядкою грядку!
Увесь стадіон розпушила потроху
Й «рекорд» здобула... при посіві гороху!
І більше про спорт — ані слуху ні духу!..
Та ось діяча фізкультурного руху
Зовуть звітувати у зал виконкому,
Щоб дать йому перцю, сякому-такому!
Страмили, ганьбили й рішили: «Звільнити!»
Та що з Мацепурою далі робити?
Хоч він проваливсь і в роботі безжурний,
Та все ж він товариш є... номенклатурний!
— Очолюй,— сказали йому,— інкубатор
Й себе покажи як господар-новатор!.. —
В підмогу дали на цю тему брошуру,
Послали плодити курчат Мацепуру.
Вмостився в конторі, як важна фігура,
Віднині — пташиний король Мацепура!
Кругом апарати і кнопок набори...
Ліворуч, праворуч — яєць цілі гори...
Одне лиш погано: чомусь з апарата
Не лізуть, не ціпають досі курчата.
Хоч скільки тепло їм підвищуй чи знижуй —
Не лізуть, і годі! Хоч сам їх висиджуй!
А з ферм приїздять за курчатами люди:
— Та скільки ж чекати? Та доки це буде?! —
Посваряться, їдуть назад у зневір'ї...
Зате в Мацепури на власнім подвір'ї
Така птахоферма, що просто — картинка!
Товстіє, цвіте Мацепурина жінка!
Урвався нарешті терпець в керівництва:
Страмили всю ніч короля птахівництва!
Дали строгача за провал і розтрату
Й рішили... «направить до промкомбінату».
Бо він — хоч не зжив пережиток свій шкурний!
Товариш є все ж таки... номенклатурний.
(Та й треба ж, мовляв, направляти людину,
Хай ділом спокутує гріх і провину!)
Робив комбінат той... свистки із пластмаси.
Крім того, ще цеглу робив і ковбаси.
З приходом Грицька дивні сталися речі:
Спрожогу, мабуть, переплутав він печі,
Бо цеглу таку став давати на базу,
Що візьмеш у руки — розсиплеться зразу!
Зате ковбаса — зовсім інша картина!
Ні врвати, ні вгризти! Тверда, як цеглина!
Одні лиш свистки — Мацепурі в заслугу —
Свистіли все дужче на цілу округу...
Тому-то (на цей раз за брак і халтуру!)
З посади зняли свистуна Мацепуру!
...А другого дня по шляху по рівнині
Везуть Мацепуру в районній машині
«Районні свати», проявивши турботу,
Везуть, щоб засватать на іншу роботу!
Пильнуйте, шановні! Можливо, якраз
Везуть ті «свати» його саме до вас!
1953
«ВКАЗІВОК НЕМАЄ»
— Чом не справите місток?
Це ж бо діло ваше!
— Та немає вказівок! —
Голова нам каже.
Що робити, як і де —
Він, звичайно, знає.
Та сидить ото і жде:
Вказівок немає!
Від людей не раз він чув:
— Це ж хіба загадка? —
Та й потрібен, власне, був
Тут не міст, а кладка.
— Ви ж хазяїн, голова!
Де ж тут перешкоди?
Та візьміть майстрів зо два
Та зо три підводи
Та засипте хворосняк,
А з боків — шалівки...
— Та воно, конешно, так!
Та нема ж вказівки!..
Повторяв він ці слова,
Все чекав та м'явся.
І на цьому голова
Сам-таки ж попався!
Як зійшов весною лід,
Як розлило річку,
То не раз, бувало, вбрід
Гнав бідарку-бричку.
Цього разу їхав він
Знову через воду.
Ще здалеку взяв розгін,
Щоб проскочить з ходу!
Став навстоячки... пригнувсь...
Й саме серед броду
Ненароком похитнувсь
І... шубовсть у воду!
Кінь на той бік, сам — на дно.
Аж хлюпнула річка.
Все б нічого, та воно —
Крижана ж водичка!
Підхопивсь він і тіка!
Аж посинів, видно...
Чує: ззаду хтось гука,
Сміючись єхидно:
— Чом тікаєш? Там сиди!
Це ж не подобає.
Бо ж вилазити з води —
Вказівок немає!
1948
ДОРОГА ДАМА
Проти саду видно дім,
А в красивім домі тім
Ходить дама по кімнаті
У панбархатнім халаті.
Мов та пава, проплива
(В туфлях номер сорок два!).
На щоці дві мушки-цятки,
На панчохах чорні п'ятки.
Ну не дама — а реклама!
Раптом:
— Ах, — сказала дама, —
На обід до поросяти
Слід би хрону ще дістати!
А як треба, то чому ж,
Є на те у неї муж.
Муж солідний, роботящий,
Головне ж — руководящий!
Дама крутить телефон
І, підвищуючи тон,
Вимага по телефону:
— Шли машину, треба хрону!
Вірний муж, прийшовши в раж,
Довго дзвонить у гараж,
Все відклав заради дзвону,
Бо забагла жінка хрону.
З гаража йому в одвіт:
— Саме в шофера обід!
— Все хай кида і при тому
Швидко мчить до житлодому!
І шофер натиснув газ,
Бо наказ — то є наказ,
Бо сніжок, і трохи слизько,
Й добиратися ж не близько!
Через місто через все
Мчить, мов біс його несе.
Підлетів під саму браму
І почав...
чекати даму.
Вже й годину, мабуть, жде.
Дама бачить, та не йде.
(Щоб питали всі в будинку:
«Це ж чию чекають жінку?»)
Врешті вийшла, підійшла,
Сіла важно й попливла
На машині на прекрасній,
На державній, мов на власній!
Ще й не взяв шофер розгін —
Як приїхали по хрін,
Як приїхали і стали,
Бо ж базар за два квартали.
А тим часом в мужа — ох!
Ну цілий переполох!
У міністра треба бути,
З хроном жінки ж десь не чути.
Він до друга Рогози:
— Будь ласкавий, підвези!
Залишаються хвилини,
І, на гріх, нема машини.
Одвічає в трубку бас:
— Рад би, друже, та якраз
Сіла жінка до пікапу
Й десь помчала мірять шляпу.
Прикусив муж язика,
Чимчикує пішака.
Аж каміння б'є з розгону,
Бо забагла жінка хрону.
Немалу штурмує даль!..
Та мені його не жаль.
Жаль машин мені державних
І шоферів, хлопців славних!
Жаль машин, що возять дам
Кожен день і тут, і там.
Як же так, мужі, палаші?
Ті машини ж бо не ваші!
Нащо ж гнать навперегін
Їх по шляпи та по хрін?
Для держави, скажем прямо, —
Дорогенькі ваші дами.
1952