Зміст статті
«БАРИШНЯ» З ГІТАРОЮ
Нещодавно це було.
Я приїхав у село,
А в селі сади затишні,
А в садах квітують вишні.
Хати білі, чисті всі,
Йду і радуюсь красі.
Раптом — що це? Що за хата,
Наче пустка сліпувата?
Облупилась, без пуття,
Перед вікнами сміття,
За причілком сохне м'ята...
Що ж таке? Чия це хата?
Жінка в поле ось спішить.
Я до неї: — А скажіть... —
І почав її питати,
Хто хазяйка тої хати?
І дізнався, в чому суть.
Мати й донька там живуть.
Мати в полі, ну а дочка —
Цілі дні сидить, як квочка:
Ніжить личенько своє —
З себе «баришню» вдає.
Завела зачіску модну —
Й ні за воду за холодну!
Мати в ланку йде робить,
А лінива дочка спить.
Мати поле, мати в'яже,
Дочка й хати не обмаже!
Як їй щітку брати в руки,
Як вона ж «пройшла науки»?
Років три тому якраз
Закінчила восьмий клас!
Встане сонна — цур їй, пек! —
Вип'є ряжанки із глек,
Доведе лице до толку
І... в бровах почне прополку.
Потім — хату на замок,
За гітару — і в садок.
Гра романси пишномовні
Все на теми на любовні.
Бринька й голосно співа,
Вимовляючи слова:
«Де ти, де, жених прекрасний?
Жду тебе, мій сокіл ясний!»
Проспіва, протягне «ох!»,
Молока хильне за двох
І вертається до хати —
До обіду спочивати.
Ті, з ким вчилась і росла,
Стали гордістю села:
Ще до сонця на ділянки
Йдуть трудитися у ланки.
В них і слава по труду,
Й хати — писанки в цвіту!
Я хотів поговорити,
Як же ця гадає жити?
Не вдалося! Аж обидно,
Міцно спить вона, як видно:
Бив я в двері, в ставні бив —
Не добивсь! Не розбудив!
1955
«МЕНЕ НЕМА!..»
На дверях вивіска-табличка:
«Хома Фотійович Гарбуз».
— Вам що? — питає молодичка,
І я знімаю свій картуз.
Кажу, що йду, мовляв, до нього
І сподіваюсь — недарма...
А секретарка мовить строго:
— Вони і єсть, але й нема!..
— Посада ж «їхня» не в секреті! —
Хилю розмову на своє.
— Якщо він є у кабінеті,
То, безумовно, значить, є!
У двері глянув — є! На місці!
— Дозвольте! — мовлю, а Хома —
Проміряв поглядом вогнистим
І пробасив: — Мене нема!..
— Чого ж нема! Та що це з вами?
А за столом хіба ж не ви?.. —
Він мовчки плямкає губами
І не підводить голови.
Хоч би спитав, чого й за чим я,
Чи пояснив, коли прийма!
Крутнувсь і втупився очима:
— Я вам сказав: «Мене нема!»
Позадкував я з кабінету,
Що в нім красиве й модне все.
Аж бачу — дівчина з буфету
«Перекусить» йому несе.
Масивні двері в дерматині
Штовха вже ніжкою сама.
Та з-за дверей о тій хвилині:
— Мене нема! — гукнув Хомі
Спинилась дівчина й міркує
(Не зна, що лає він мене!..),
А на підносі чай парує,
І ніжно пахне щось смачне!
Зачувши нюхом ту принаду
(Сальця і смажених яєць!),
Хома Гарбуз озвався радо: :
— Я єсть, МариночкоІ Я єсть!
Відкривши двері власноручно,
Він щось ласкаве гомонів...
І стало так мені незручно,
Що аж чомусь почервонів.
...Дві різні пози, дві картини
І я подумав зокрема:
У кабінеті як людини —
Його, мабуть, таки нема!
1970
КАРАСЬ-СЕРЕДНЯК
Він не задній, не передній,
План виконує сяк-так.
По району він — середній.
Так і зветься — середняк!
Бо міркує наодинці
Голова собі тайком:
«Спокійніше в серединці,
Благо буть середняком;
Тратиш сили без надвишок,
А як вітер дме, бува,
Завжди спереду затишок,
Ззаду теж не підвіва.
Не похвалять — і байдуже,
Та зачислять в «інші» все ж!..
Якщо лають, то не дуже,
А як «жмуть» — середньо теж.
А почни в передні лізти —
Втратиш спокій і вві сні:
Будуть їздить журналісти,
Всякі гості день при дні;
Із району, з-за кордону...
Ший по моді ще з весни
Жінці блузку із нейлону,
А собі — вузькі штани.
Зараз чарку схочеш випить —
Ні грози тобі, ні хмар.
А тоді — догану вліпить
Той же самий секретар.
Гість помітив неполадки,
Зразу — виклик у райком,
Щось не так — і вже нападкиї
Благо буть середняком;
Умостивсь у колимагу —
Їдь спокійно большаком.
Зберігай лиш рівновагу
Між задком і передком!
Та пильнуй, щоб із розгону
Задній хтось не обійшов,
Бо тоді вже у району
На виду ти будеш знов!
Будуть всі давати духу:
Секретар, інструктори,
Щоб за поли і за вуха
Підтягнути догори.
День у день товктимуть доти
(Направлятимуть на путь!),
Доки виженуть з роботи
І в другий колгосп пошлють.
А тепер — усе надійно,
Вудиш рибку вечірком
І живеш собі спокійно
Рік у рік середняком.
Інші хай спішать в передні,
Я тихенько!..»
Отака
Філософія «середня»
Голови-середняка.
Карасем живе в затоні
З боку бистрої ріки!..
Є і в вашому районі
Отакі середняки!
1960