Зміст статті
ДЕ ІВАН?
У колгоспі «Партизан»
Вже лунає спозарана:
— Де Вернигора Іван?
— Ви не бачили Івана?..
Знав лиш дехто: з ночі він —
Ремонтує водогін.
(Розбудили в пізній час,
І пішов на клич тривоги).
Ждуть, бува, його не раз,
Як «швидкої допомоги»!..
Днями в клубі фільм ішов:
(...Він, вона, палка любов).
Раптом — тьма, погас екран,
Вся краса, як булька, зникла.
І почулось: — Де Іван?
Шліть по нього мотоцикла!..
Хоч у залі там були
Ті, що фізику «пройшли»,
Що повчати люблять нас
І «смакам», і новій моді,
Та вони без нього — пас,
Не кумекають, і годі!
Раз у раз таке бува!..
Якось брився голова.
Бритва «Харків»... дир-не-дир:
То смикне, то знову стане.
Голова метнувсь у двір
І гукнув: — Сюди, Іване!..
Роботяга-ветеран,
Все він може — наш Іван!
Став мотор, чи апарат,
Чи січкарня біля стогу —
(Зробить швидко, в акурат)
Всім іде на допомогуі
...Та й таке сказати часі
Біля клубу стенд у нас:
Фото кращих, імена.
І слова: «Героям шана!»
Всі представлені сповна,
Та немає там Івана!
Чом?.. І каже керівник:
— Він же... не передовик!
Ні процентів, ні надоїв,
Ні рекордного «секрета»!
Рядовий! І між героїв
Як даси його портрета!..—
У одвіт на цей «туман» —
З двору чулось: — Де Іван?..
Скличуть знов, бува, у нас
Чи то збори, чи нараду,
В повнім залі кожен раз —
Мітить сісти він позаду.
(Як покличе хто з людей,
Звідти — ближче до дверей!)
...Кажуть, Гнат в родильний дім
Жінку вніс (родила вперше!).
Розхвильований зовсім,
Замість крикнути: «Де фельдшер?»
(Зрозуміти можна стан!),
Крикнув звичне: — Де Іван?
У труді коло землі
Ми тому і вершим плани,
Що у кожному селі
Є у нас такі Івани!
Інструмент у чемодан —
І пішов уже Іван.
Тож хай дійде в «Партизан»
Вірш оцей, як щира шана.
І спитає: — Де Іван?
Ви не бачили Івана?
1973
ПЕТЯ І КУРОРТНА ДАМОЧКА
Їхав Петя у відпустку
Під Жовтневі свята.
Віз матусі гарну хустку,
Чоботи для тата.
Віз в кишені добру «касу»,
Брошку для сестрички...
їхав Петя із Донбасу
У село Кринички.
Сів у настрої чудеснім
Петя серед ночі
В той експрес, що возить чесно
Дамочок із Сочі.
Очі в Петі — простір неба:
Сині!.. А до того
Шевелюра — «те, що треба!»
В хлопця молодого.
У купе його м'якому
(Свіжа, загоріла)
У халаті голубому
Дамочка сиділа.
То загляне у газету,
То поп'є із фляги.
Робить вигляд, що на Петю
Не зверта уваги.
Візьме книжку в ніжні ручки,
Ніби невесела...
Петя бачить всі ті «штучки»,
Петя «в курсі дєла»!
Із стола хустинка впала.
Петя — хвать: — Будь ласка!
— Ви джентльмен! — вона сказала.
Почалась «зав'язка».
Повернув, як кажуть, вітер,
Зачепилась нитка.
— Ви на вигляд композитор! —
Мовила сусідка.
— Ви такий вишневий, — каже —
Як мої корали!
На якім були ви пляжі!
Де ви загоряли?
— Загорів я, — одвічає
Петя наш моторний, —
Там, де всяк, хто побуває,
Буде зразу чорний.
Видає туди путівки
Комсомол по плану.
— Ви скажіть адресу тільки.
Я доб'юсь, дістану!..
Тут відкривсь він перед нею:
— Був я не на пляжі.
Загорів я під землею,
На Донецькім кряжі:
На комбайні-агрегаті
У часи робочі...
Пишна дамочка в халаті
Витріщила очі:
— Ну, навіщо вам довбати
Вугіль у Донбасі?
Краще б вам на скрипці грати
Чи на контрабасі!
Це так гарно, романтично,
Зберегли б фігуру... —
І поправив Петя звично
Русу шевелюру.
— Як вас звати? — він звернувся.
— Звуть мене Анжела... —
Петя трошки посміхнувся:
— Ви не в курсі дєла!
І духи, і ці корали,
До яких ви ласі,
У Донбасі добували,
Не на контрабасі.
Йдуть од нас вугілля тонни
Не лише у печі:
Ці панчохи,
ці капрони —
З вуголька, до речі!..
Тут сказала громогласно
Дама-верхоглядка:
— Аж тепер для мене ясно,
Звідки чорна п'ятка!..
Через кілька перегонів
Знову обізвалась:
— А комбайном...
до нейлонів
Ви ще не добрались?
— Доберемось! Є в нас си
ла,
Прагнем до прогресу!.. —
Та зітхнула й попросила
Петину адресу.
Ніжно мовила сусіду:
— Кавалер ви знатний!
Може, якось і над'їду
В край ваш благодатний...
Петя встав.
Йдучи пероном,
Підморгнув на згадку:
— Приїжджайте за нейлоном,
Буде все в порядку!
Попливли в вікні експресу
Білі рукавички...
Дама їхала в Одесу,
Він — в село Кринички.
1958