Зміст статті
ПОЛІТИКА
І ФАНТАСТИКА
ОГЛЯД ПРЕСИ
Гортаю жадібно газети,
Шукаю свіже і нове,
Бо хочу знати: чим планета
Сьогодні дихає й живе.
Там ллється кров і стогне горе,
А там спекли рекордний кекс!
Там лайнер врізався у гору,
А там – нажива, гроші, секс…
Та виявляється, що все те
Наразі і не головне,
Як переконують газети
Щодня настирливо мене.
Даремно не жалієм сліз ми,
Коли жбурляють в небуття
Страшні глобальні катаклізми,
Як трісочки, людські життя…
Не варто, мов, як дурень з печі
Пірнати в хвилі тих подій,
Бо є на світі інші речі –
Читай і плач, або радій!
Ось Пол Макартні гонористий
Надумав шлюб таємно брать,
А ви мені про терористів…
Та хай вони вогнем горять!
А як із Холлі Беррі буде? –
Сама ридає і рідня,
Бо чоловік її, паскуда,
Нахабно зраджує щодня…
Які тайфуни і потопи,
Коли Боярський люто п’є?
Та хай заллє хоч всю Європу,
Хай всю планету трясця б’є! –
Чи з того сумувати станеш?
Про інше Голлівуд гуде:
Там Кейт Уінслет знову заміж
За Сема Мендеса іде!
А Брітні Спірз – яка брехуха!
Таким не місце у раю,
Бо продзижчала наскрізь вуха
Всім про незайманість свою.
А ми й раділи, як маленькі…
Вона ж нас «кинула» на дно,
Бо із Джастіном Тімберлейком
Ця краля спить уже давно!
Тепер порожнім звуком стала
Її про цноту маячня.
До всіх жінок довіру вкрала!
Яка вже в біса тут Чечня…
Там щезнув журналіст безслідно –
Чи з того варто голосить,
Коли актриса Ніколь Кідман
Не хоче трусики носить?!
Хтось отруївся чадним газом,
Десь привалило шахтарів,
Хтось депутата вбив КамАЗом,
Десь дім з людьми дотла згорів –
Все те минеться непомітно,
Не скажуть в тім чия вина…
А Шифер Клаудія – вагітна!
Оце вже справжня новина!
Ось Чичоліну старувату
Втягнуло в політичний вир:
Віддатись хоче Арафату,
Щоб той погодився на мир.
Секс-бомба тут прорахувалась –
Ясір лише захихотів.
Вона й Хусейну «віддавалась»,
Та той чомусь не захотів…
Ще помилково лайнер збили,
Але ж не треба забувать:
На те ракету і робили,
Щоб нею літаки збивать!
Чого ж нам бідкатись до втоми?
Вона зробила все сама!
Та й президент сказав, що в тому
Їй-бо, трагедії нема.
А от що Гурченко до суду
На рідну доню подає
(Квартиру ділять) – в цьому, люди,
Трагічне щось і справді є…
Упав літак в юрбу святкову,
Чимало горя наробив,
А преса повела розмову
Про сенсаційне диво з див:
Така собі Раманда Б’янка
Рекордний видала почин:
За шість годин ця німфоманка
Береться «втішить» полк мужчин!
Як можна тут спокійно спати,
Коли таке от навкруги?
А ви про пенсії, зарплати,
Про ціни, мафію, борги…
Ну вкрали гроші у народу,
Ну подорожчав телефон,
Ну не дають гарячу воду,
Зате ж який секс-марафон!
Є ще новини підходящі,
Радійте ви і вся рідня:
«Ми з року в рік живем все краще!» -
Нам влада стверджує щодня.
А ви про гроші, ліки, їжу…
Доволі скиглити й тужить!
Ось принесли газету свіжу –
Ну от! Ще краще стали жить!
МОНОЛОГ ПРЕТЕНДЕНТА
Я поведу базар предметно,
Продуйте вуха, пацани!
Я нині вирішив конкретно
Балотуватись в пахани!
І, круто взявшись за цю справу
(Навіщо ж гнати порожняк?),
Я вже зробив свою пред’яву
У найверховніший сходняк.
А там братки богують наші
Й сказали так мені вони:
- Ти вже відсидів на параші –
Пора виходить в пахани!
Я волю кодла поважаю –
Не сука ж я і не фуфло.
Жить по понятіям бажаю,
Я ж не якесь там западло…
І як хазяїн у законі,
Коли прийде моя пора,
Я наведу порядки в зоні.
Тож начувайтесь, фраєра!
Готуйте памперси, прокладки,
І язики всі – на вузли!
Вам вийдуть боком ті порядки.
Запам’ятайте це, козли!
Кінчайте ваші теревені
Про мову і культури хлам:
Всі ботать будете по фені –
Кажу це як «проффесор» вам!
А гімном зони буде «Мурка».
В натурі, пісня – вищий клас!
Її співає кожний урка,
Це справжня класика для нас!
І заживемо ми красиво
За общаковським казаном…
Скоріш би вже одержать ксиву
Про те, що став я паханом!
Хто ще на нарах – тим халява:
Заждіть-но трішечки, орли,
Я написав уже маляву
Про те, щоб волю вам дали.
Тоді добряче побухаєм –
На те вже бакси я припас.
А всі менти і вертухаї
Підуть «шістьорками» до нас!
Складу присягу перед людом:
На Кодекс руку покладу,
Скажу два слова: «Сука буду!»
І від яйця вже не впаду!
АНТИЧНА НОСТАЛЬГІЯ
Прадавні римляни і греки
Одначе, молодці, без жартів.
І хоч до нас їм і далеко,
Та все ж вони поваги варті.
Бо у мистецтвах і науках
Ті древні досягли чимало,
Та й від богів пекельні муки
За праведні діла приймали.
В Колхіду грізними морями
По руно золоте ходили,
Звели величні, пишні храми,
Героїв, геніїв плодили…
І все у них було «на рівні»,
Нормально – ніде правди діти,
Але прості були й наївні,
Як нерозумні малі діти!
Філософ Діоген, приміром,
Чомусь у бочці поселився,
Весь вік прожив у тій «квартирі» -
І був щасливий, не журився!
А вдень зі свічкою по місту,
Як привид, нипав без упину:
Шукав за формою і змістом
Найдосконалішу людину.
О, Діогене! Ненароком
Якби ти встав хоч на хвилину
Й поглянув мудрим грецьким оком
На нашу неньку Україну!
Мабуть, здригнувся б аж до генів,
Коли б таке вже приключилось,
Бо в нас тут стільки Діогенів,
Що вашим грекам і не снилось!
І теплотраси, і підвали,
І звалища, де вітер свище,
Вони давно окупували,
Як взимку кажани горище.
Нам ідеал знайти довічно
Твоя свіча не допоможе,
Бо ми й при світлі електричнім
Достойних вибрати не можем!..
Сізіф за те, що смерть-скорботу
Скував тяжкими ланцюгами,
Рвав пупа на дурній роботі –
Був так покараний богами.
Пхав каменюку на вершину,
Та вниз вона зривалась потім…
Хіба не так ми Україну
Уже п'ятнадцять років котим?
Так то ж Еллади древні міфи,
Наївна казочка і глупа,
А в нас – керманичі-Сізіфи
Народ примусили рвать пупа!
Біг Демосфен, цей майстер слова
На гору з камінцями в роті,
Ще й виголошував промову,
Як кажуть, в милі весь і в поті.
Тож при такій от підготовці
Будила всіх його промова…
А в нас – найвищі посадовці
Докупи не зведуть два слова…
Ті древні римляни і греки
Закон і владу поважали.
Сократ, приміром, і Сенека
За ту повагу й постраждали.
Сократу суд звелів отруту
Самому випить. Кубок повний!
І він ковтнув свою цикуту
Й помер у тузі невимовній…
Сенеку прирекла на муки
Вже імператорська корона:
Він сам наклав на себе руки,
Як вимагав наказ Нерона.
А в нас – уже картина друга:
Народ у розпачі гадає,
Чому таврований злодюга
Щаблі найвищі посідає?
Бо лиш при владі аморальній
Такі можливі прецеденти,
Коли злочинець кримінальний
Нахабно лізе в президенти!
Колись Калігула в гордині
Зле познущався над сенатом,
Зробивши, як сказали б нині,
Свою коняку депутатом.
Ми посміятись цьому раді,
Але ж не будем забувати,
Що у найвищій нашій Раді
Подібних жеребців багато!
О, Діогене-небораче!
Ти народився у сорочці,
Бо всього цього ти не бачив,
Коли вітійствував у бочці.
А в нас поживши, чесне слово,
Перемінив би зору точку.
Ти б загасив свічу і мовив:
- Ні, краще я полізу в бочку…
Чом не на користь нам наука?
Чом правлять бал оті пихаті?
Допоки ж буде ця багнюка,
Оце сміття у нашій хаті?
Хоч нам терпіння й не забракло,
Та будьмо ж горді й одностайні:
Вже годі нам чекать Геракла –
Самі очистим наші стайні!
БАЙСТРЮКИ
Наш люд батьків шанує й поважає,
Тому, як цвях забивши молотком,
Того, хто роду-племені не знає,
Назвав безжально точно байстрюком.
Їх розвелось у нас таки багато,
Ніяк не згинуть і не пропадуть.
Ще й підростають юні байстрючата,
Що по слідах безбатченків ідуть.
У владу пруться – люблять керувати!
І хоч бракує розуму – дарма,
Вони уже пролізли в депутати
І рвуться до державного керма.
Брехливі й підлі, хоч по крові й браття,
Та допусти до влади пустомель –
Вони Вкраїну роздеруть на шмаття
Губерній, автономій та земель…
В нових «союзах» без жалю і кари
Здадуть «братам» державу задарма,
Бо вже не можуть жити яничари
Без батога й імперського ярма.
Їм Україна вже давно не мати,
Хоч годувала їх у всі часи.
Вони готові в душу їй плювати
За куций шмат гнилої ковбаси.
Їм кістка в горлі українське слово,
Чуже – солодше співів і музик,
Бо став ріднішим маминої мови
«Общепонятний», вибачте, «язик»…
Все рідне ненавидять до нестями,
До слави ж липнуть – пнуться в козаки:
З чужинськими погонами й хрестами
По Хортиці гуляють байстрюки!
Не визнають нікого і нічого,
Навіть того, що вписане в віки,
І вже паплюжать Кобзаря святого
Бритоголові необайстрюки…
Оце ж такі із зайдами дружили
І щоб діждатись похвали катів,
Здирали шкуру і сотали жили
З мого народу, із моїх братів.
І без жалю, без відчуття провини
В голодоморні прокляті роки
Окраєць хліба з рученят дитини
Оскаженілі рвали байстрюки.
В Гулагах, за сибірськими лісами,
Де Магадан, Печора, Соловки,
Надійними сторожовими псами
Катам служили й наші байстрюки.
Сьогодні їм би на коліна стати,
Відчути сором вперше за життя…
Та не діждеться Україна-мати
Від тих «синів» ні сліз, ні каяття.
Вони не змиють із очей полуди,
Бо тут існує правило тверде:
Хто крок ступив дорогою Іуди,
Той вже ніколи з неї не зійде!
Тож стережіться, але знайте, люди,
Ця погань щезне, як туман з ріки.
А Україна – є, була і буде!
Народ безсмертний! Смертні байстрюки!
ЗАСЛАНЦІ
Ми з Романом давні друзі,
Не розлить водою,
Не знайти у всій окрузі
Таких, як нас двоє.
Завжди маємо роботу,
Бо майстри хороші,
Тож і трудимось до поту –
Заробляєм гроші.
Чи сезонка, чи шабашка –
Устигаєм всюди.
Хоч працюємо і тяжко,
Та живем, як люди…
Може, так би мирно-тихо
Все воно й котилось,
Та оце недавно лихо
З нами приключилось.
Заробивши сотню-другу,
(Хто ж працює дурно?),
Ми пішли у лісосмугу
Відпочить культурно.
Ми ж не бомжі чи невдахи,
Не якісь танцюри –
Узяли з собою шахи,
Томика Сосюри.
Не минулося й без лайки –
То Роман злословив:
Він хотів ще й балалайку
Взять, та я відмовив…
Пепсі-коли пляшку мали,
Плавлені сирочки,
Трохи хліба, трохи сала,
Свіжі огірочки…
Першу партію скінчили,
Все прекрасно йшлося,
До Сосюри приступили –
Тут і почалося!
Раптом щось загуркотіло,
Заревли сирени
І у лісосмугу сіло
НЛО зелене.
Люк відкрився, чи дверцята,
Щось там засвітилось
І зелені чортенята,
Як горох скотились.
Затягли мене й Романа
У свою тарілку.
Всі були, як свині п’яні,
Дудлили горілку.
Нас насильно напували –
Досліди робили,
А як ми протестували,
То по ребрах били…
Потім щось забулькотіло,
Як бачок в клозеті,
Мить – і ось уже ми сіли
На якійсь планеті.
Там вони горілки брали,
Пива і тараньки,
Й ту планету називали
«Альфа баби Маньки».
Зразу ж п’янка й почалася,
Тут же, біля люка.
Був у них там робот Вася –
Ох і пив, падлюка!
А коли після «банкету»
Вклалися всі спати,
Вася дещо по секрету
Став розповідати.
Все, мовляв, прибульці знають
В будь-яку хвилину,
Бо частенько прилітають
В нашу Україну.
Тут вони людей хапають,
Як татари бранців,
А натомість засилають
Нам своїх засланців.
Ну а ті вже справу знають,
Їхні висуванці,
І нахабно починають
Діяти, засланці.
Розчиняються в народі
І пролазять, гади,
В інститути, на заводи,
В міністерства, ради…
Бо космічні ті бандити
Дуже люблять владу,
Кожен рветься захватити
Керівну посаду.
Є такі, що навіть носять
Булаву «у ранці»…
Зрозуміли, куди косять
Очі ті засланці?
Круто кашу заварили
Кляті ошуканці:
Вже в парламенті створили
Фракцію, засланці!
Що змогли, те розікрали,
Продали, поганці.
Ми їм щиро довіряли,
А вони – засланці…
А країна гола й боса,
Всі вже голодранці,
Бо куди не встромиш носа –
Скрізь одні засланці!
У кишенях вітер свище,
Водять злидні танець…
Навіть той, що там… найвище –
Кажуть, теж засланець…
У парламенті – провали,
Лаємо обранців.
Хто ж міг знати, що обрали
Ми туди засланців?
Гостювали ми до ночі
У космічних ланців.
Да, розкрив нам Вася очі
На отих засланців…
А проснулись в лісосмузі
Ми з Романом вранці,
І подумалось нам, друзі,
Що і ми засланці!
Бо вже звикли шанувати
Всяких запроданців,
Замість того, щоби гнати
К бісу всіх засланців!
МАЄМ ТЕ, ЩО МАЄМО
Можновладець бовкнув фразу –
Й досі пам’ятаємо,
Зняв проблеми всі відразу:
«Маєм те, що маємо…»
Відтепер на всі питання
Відповідь ми знаємо.
Тільки й чуєм заклинання:
- Маєм те, що маємо…
Революція! Всі раді,
Шлях свій обираємо!
А «колишні» - знов при владі!
Маєм те, що маємо…
Обирали, фальшували,
Хто робив те – знаємо,
Ну а їх амністували!
Маєм те, що маємо…
Традиційно вже щороку
Уряд розганяємо,
А нам кажуть: - Мудрі кроки!
Маєм те, що маємо…
Бійки, підкуп, лемент, зрада
(Ще ж не все і знаємо),
Ось така Верховна Рада,
Маєм те, що маємо…
Тих, що вбили журналіста,
Вже п’ять літ шукаємо,
А нам кажуть: - Влада чиста.
Маєм те, що маємо…
Он злодюг арештували –
Тішимось, вітаємо,
Глядь – а їх повипускали!
Маєм те, що маємо…
Все, що можна, розтаскали,
Де кінці – не знаємо,
А нам кажуть: - Ми не крали!
Маєм те, що маємо…
Ось будиночки-картинки
Всюди споглядаємо,
А нам кажуть: - Це ж хатинки!
Маєм те, що маємо!
Звідки в нас ті мільйонери? –
В розпачі питаємо.
Кажуть: - Є й міліардери!
Маєм те, що маємо!
А як тут нам припікає –
До Москви тікаємо.
Та пригріє й привітає.
Маєм те, що маємо.
А сумління де? Натомість
Звичне вже «ковтаємо»:
- Та яка там в дідька совість?
Маєм те, що маємо…