ТКАЧЕНКО Олександр Книга І - ПОЛІТИКА

Зміст статті



ПОЛІТИКА
І ФАНТАСТИКА


ОГЛЯД ПРЕСИ

Гортаю жадібно газети,
Шукаю свіже і нове,
Бо хочу знати: чим планета
Сьогодні дихає й живе.

Там ллється кров і стогне горе,
А там спекли рекордний кекс!
Там лайнер врізався у гору,
А там – нажива, гроші, секс…

Та виявляється, що все те
Наразі і не головне,
Як переконують газети
Щодня настирливо мене.

Даремно не жалієм сліз ми,
Коли жбурляють в небуття
Страшні глобальні катаклізми,
Як трісочки, людські життя…

Не варто, мов, як дурень з печі
Пірнати в хвилі тих подій, 
Бо є на світі інші речі – 
Читай і плач, або радій!

Ось Пол Макартні гонористий
Надумав шлюб таємно брать, 
А ви мені про терористів…
Та хай вони вогнем горять!

А як із Холлі Беррі буде? – 
Сама ридає і рідня,
Бо чоловік її, паскуда,
Нахабно зраджує щодня…

Які тайфуни і потопи,
Коли Боярський люто п’є?
Та хай заллє хоч всю Європу,
Хай всю планету трясця б’є! – 

Чи з того сумувати станеш?
Про інше Голлівуд гуде:
Там Кейт Уінслет знову заміж
За Сема Мендеса іде!

А Брітні Спірз – яка брехуха!
Таким не місце у раю, 
Бо продзижчала наскрізь вуха
Всім про незайманість свою.

А ми й раділи, як маленькі…
Вона ж нас «кинула» на дно,
Бо із Джастіном Тімберлейком
Ця краля спить уже давно!

Тепер порожнім звуком стала
Її про цноту маячня.
До всіх жінок довіру вкрала!
Яка вже в біса тут Чечня…

Там щезнув журналіст безслідно – 
Чи з того варто голосить,
Коли актриса Ніколь Кідман
Не хоче трусики носить?!

Хтось отруївся чадним газом,
Десь привалило шахтарів,
Хтось депутата вбив КамАЗом,
Десь дім з людьми дотла згорів – 

Все те минеться непомітно,
Не скажуть в тім чия вина…
А Шифер Клаудія – вагітна!
Оце вже справжня новина!

Ось Чичоліну старувату
Втягнуло в політичний вир:
Віддатись хоче Арафату,
Щоб той погодився на мир.

Секс-бомба тут прорахувалась – 
Ясір лише захихотів.
Вона й Хусейну «віддавалась»,
Та той чомусь не захотів…

Ще помилково лайнер збили,
Але ж не треба забувать:
На те ракету і робили,
Щоб нею літаки збивать!

Чого ж нам бідкатись до втоми?
Вона зробила все сама!
Та й президент сказав, що в тому
Їй-бо, трагедії нема.

А от що Гурченко до суду
На рідну доню подає

(Квартиру ділять) – в цьому, люди,
Трагічне щось і справді є…

Упав літак в юрбу святкову,
Чимало горя наробив,
А преса повела розмову
Про сенсаційне диво з див:

Така собі Раманда Б’янка
Рекордний видала почин:
За шість годин ця німфоманка
Береться «втішить» полк мужчин!

Як можна тут спокійно спати,
Коли таке от навкруги?
А ви про пенсії, зарплати, 
Про ціни, мафію, борги…

Ну вкрали гроші у народу, 
Ну подорожчав телефон,
Ну не дають гарячу воду,
Зате ж який секс-марафон!

Є ще новини підходящі,
Радійте ви і вся рідня:
«Ми з року в рік живем все краще!» - 
Нам влада стверджує щодня.

А ви про гроші, ліки, їжу…
Доволі скиглити й тужить!
Ось принесли газету свіжу – 
Ну от! Ще краще стали жить!



МОНОЛОГ ПРЕТЕНДЕНТА

Я поведу базар предметно,
 Продуйте вуха, пацани!
 Я нині вирішив конкретно
 Балотуватись в пахани!

І, круто взявшись за цю справу
 (Навіщо ж гнати порожняк?),
  Я вже зробив свою пред’яву
  У найверховніший сходняк.

А там братки богують наші
  Й сказали так мені вони:
  - Ти вже відсидів на параші – 
  Пора виходить в пахани!

Я волю кодла поважаю – 
  Не сука ж я і не фуфло.
  Жить по понятіям бажаю, 
  Я ж не якесь там западло…

І як хазяїн у законі,
  Коли прийде моя пора, 
  Я наведу порядки в зоні.
  Тож начувайтесь, фраєра!

Готуйте памперси, прокладки,
  І язики всі – на вузли!
  Вам вийдуть боком ті порядки.
  Запам’ятайте це, козли! 

Кінчайте ваші теревені
  Про мову і культури хлам:
  Всі ботать будете по фені – 
  Кажу це як «проффесор» вам!

А гімном зони буде «Мурка».
  В натурі, пісня – вищий клас!
  Її співає кожний урка,
  Це справжня класика для нас!
 
  І заживемо ми красиво
  За общаковським казаном…
  Скоріш би вже одержать ксиву
  Про те, що став я паханом!
  Хто ще на нарах – тим халява:
  Заждіть-но трішечки, орли,
  Я написав уже маляву
  Про те, щоб волю вам дали.

Тоді добряче побухаєм – 
  На те вже бакси я припас.
  А всі менти і вертухаї
  Підуть «шістьорками» до нас!

Складу присягу перед людом:
  На Кодекс руку покладу,
  Скажу два слова: «Сука буду!»
  І від яйця вже не впаду!
   


АНТИЧНА НОСТАЛЬГІЯ

Прадавні римляни і греки
Одначе, молодці, без жартів.
І хоч до нас їм і далеко,
Та все ж вони поваги варті.

Бо у мистецтвах і науках
Ті древні досягли чимало, 
Та й від богів пекельні муки
За праведні діла приймали.

В Колхіду грізними морями
По руно золоте ходили,
Звели величні, пишні храми, 
Героїв, геніїв плодили…

І все у них було «на рівні»,
Нормально – ніде правди діти,
Але прості були й наївні,
Як нерозумні малі діти!

Філософ Діоген, приміром,
Чомусь у бочці поселився,
Весь вік прожив у тій «квартирі» - 
І був щасливий, не журився!

А вдень зі свічкою по місту,
Як привид, нипав без упину:
Шукав за формою і змістом
Найдосконалішу людину.

О, Діогене! Ненароком
Якби ти встав хоч на хвилину
Й поглянув мудрим грецьким оком
На нашу неньку Україну!

Мабуть, здригнувся б аж до генів,
Коли б таке вже приключилось,
Бо в нас тут стільки Діогенів,
Що вашим грекам і не снилось!

І теплотраси, і підвали,
І звалища, де вітер свище,
Вони давно окупували,
Як взимку кажани горище.

Нам ідеал знайти довічно
Твоя свіча не допоможе,
Бо ми й при світлі електричнім
Достойних вибрати не можем!..

Сізіф за те, що смерть-скорботу
Скував тяжкими ланцюгами,
Рвав пупа на дурній роботі – 
Був так покараний богами.

Пхав каменюку на вершину,
Та вниз вона зривалась потім…
Хіба не так ми Україну
Уже п'ятнадцять років котим?

Так то ж Еллади древні міфи,
Наївна казочка і глупа,
А в нас – керманичі-Сізіфи
Народ примусили рвать пупа!


Біг Демосфен, цей майстер слова
На гору з камінцями в роті,
Ще й виголошував промову,
Як кажуть, в милі весь і в поті.

Тож при такій от підготовці
Будила всіх його промова…
А в нас – найвищі посадовці
Докупи не зведуть два слова…

Ті древні римляни і греки
Закон і владу поважали.
Сократ, приміром, і Сенека
За ту повагу й постраждали.

Сократу суд звелів отруту
Самому випить. Кубок повний!
І він ковтнув свою цикуту 
Й помер у тузі невимовній…

Сенеку прирекла на муки
Вже імператорська корона:
Він сам наклав на себе руки,
Як вимагав наказ Нерона.

А в нас – уже картина друга:
Народ у розпачі гадає,
Чому таврований злодюга
Щаблі найвищі посідає?

Бо лиш при владі аморальній
Такі можливі прецеденти, 
Коли злочинець кримінальний
Нахабно лізе в президенти!

Колись Калігула в гордині
Зле познущався над сенатом,
Зробивши, як сказали б нині,
Свою коняку депутатом.

Ми посміятись цьому раді,
Але ж не будем забувати, 
Що у найвищій нашій Раді
Подібних жеребців багато!

 

О, Діогене-небораче!
Ти народився у сорочці,
Бо всього цього ти не бачив,
Коли вітійствував у бочці.

А в нас поживши, чесне слово,
Перемінив би зору точку. 
Ти б загасив свічу і мовив:
- Ні, краще я полізу в бочку…
 
Чом не на користь нам наука?
Чом правлять бал оті пихаті?
Допоки ж буде ця багнюка,
Оце сміття у нашій хаті?

Хоч нам терпіння й не забракло,
Та будьмо ж горді й одностайні:
Вже годі нам чекать Геракла – 
Самі очистим наші стайні!


БАЙСТРЮКИ

Наш люд батьків шанує й поважає,
Тому, як цвях забивши молотком,
Того, хто роду-племені не знає, 
Назвав безжально точно байстрюком.

Їх розвелось у нас таки багато,
Ніяк не згинуть і не пропадуть.
Ще й підростають юні байстрючата,
Що по слідах безбатченків ідуть.

У владу пруться – люблять керувати!
І хоч бракує розуму – дарма,
Вони уже пролізли в депутати
І рвуться до державного керма.

Брехливі й підлі, хоч по крові й браття,
Та допусти до влади пустомель – 
Вони Вкраїну роздеруть на шмаття
Губерній, автономій та земель…

В нових «союзах» без жалю і кари
Здадуть «братам» державу задарма,
Бо вже не можуть жити яничари
Без батога й імперського ярма.

Їм Україна вже давно не мати,
Хоч годувала їх у всі часи.
Вони готові в душу їй плювати
За куций шмат гнилої ковбаси.

Їм кістка в горлі українське слово,
Чуже – солодше співів і музик,
Бо став ріднішим маминої мови
«Общепонятний», вибачте, «язик»…

Все рідне ненавидять до нестями,
До слави ж липнуть – пнуться в козаки:
З чужинськими погонами й хрестами
По Хортиці гуляють байстрюки!

Не визнають нікого і нічого, 
Навіть того, що вписане в віки,
І вже паплюжать Кобзаря святого
Бритоголові необайстрюки…

Оце ж такі із зайдами дружили
І щоб діждатись похвали катів,
Здирали шкуру і сотали жили
З мого народу, із моїх братів.

І без жалю, без відчуття провини
В голодоморні прокляті роки
Окраєць хліба з рученят дитини
Оскаженілі рвали байстрюки.

В Гулагах, за сибірськими лісами,
Де Магадан, Печора, Соловки,
Надійними сторожовими псами
Катам служили й наші байстрюки.  

Сьогодні їм би на коліна стати,
Відчути сором вперше за життя…
Та не діждеться Україна-мати
Від тих «синів» ні сліз, ні каяття.


Вони не змиють із очей полуди,
Бо тут існує правило тверде:
Хто крок ступив дорогою Іуди, 
Той вже ніколи з неї не зійде!

Тож стережіться, але знайте, люди,
Ця погань щезне, як туман з ріки.
А Україна – є, була і буде!
Народ безсмертний! Смертні байстрюки! 




ЗАСЛАНЦІ

Ми з Романом давні друзі,
Не розлить водою, 
Не знайти у всій окрузі
Таких, як нас двоє.

Завжди маємо роботу, 
Бо майстри хороші,
Тож і трудимось до поту – 
Заробляєм гроші.

Чи сезонка, чи шабашка – 
Устигаєм всюди.
Хоч працюємо і тяжко,
Та живем, як люди…

Може, так би мирно-тихо
Все воно й котилось,
Та оце недавно лихо 
З нами приключилось.

Заробивши сотню-другу,
(Хто ж працює дурно?),
Ми пішли у лісосмугу
Відпочить культурно.

Ми ж не бомжі чи невдахи, 
Не якісь танцюри – 
Узяли з собою шахи,
Томика Сосюри.

Не минулося й без лайки – 
То Роман злословив: 
Він хотів ще й балалайку
Взять, та я відмовив…

Пепсі-коли пляшку мали,
Плавлені сирочки, 
Трохи хліба, трохи сала, 
Свіжі огірочки…

Першу партію скінчили,
Все прекрасно йшлося,
До Сосюри приступили – 
Тут і почалося!

Раптом щось загуркотіло,
Заревли сирени
І у лісосмугу сіло 
НЛО зелене.

Люк відкрився, чи дверцята,
Щось там засвітилось
І зелені чортенята,
Як горох скотились.

Затягли мене й Романа 
У свою тарілку. 
Всі були, як свині п’яні,
Дудлили горілку.

Нас насильно напували – 
Досліди робили, 
А як ми протестували,
То по ребрах били…

Потім щось забулькотіло,
Як бачок в клозеті,
Мить – і ось уже ми сіли 
На якійсь планеті.

Там вони горілки брали,
Пива і тараньки,
Й ту планету називали
«Альфа баби Маньки».

Зразу ж п’янка й почалася,
Тут же, біля люка.
Був у них там робот Вася – 
Ох і пив, падлюка! 
   
А коли після «банкету»
Вклалися всі спати,
Вася дещо по секрету
Став розповідати.

Все, мовляв, прибульці знають 
В будь-яку хвилину,  
Бо частенько прилітають
В нашу Україну.

Тут вони людей хапають,
Як татари бранців,
А натомість засилають
Нам своїх засланців.

Ну а ті вже справу знають,
Їхні висуванці,
І нахабно починають
Діяти, засланці.

Розчиняються в народі
І пролазять, гади,
В інститути, на заводи,
В міністерства, ради…

Бо космічні ті бандити 
Дуже люблять владу,
Кожен рветься захватити
Керівну посаду.

Є такі, що навіть носять
Булаву «у ранці»…
Зрозуміли, куди косять
Очі ті засланці?

Круто кашу заварили
Кляті ошуканці:
Вже в парламенті створили
Фракцію, засланці!

Що змогли, те розікрали,
Продали, поганці.
Ми їм щиро довіряли, 
А вони – засланці…

А країна гола й боса,
Всі вже голодранці,
Бо куди не встромиш носа – 
Скрізь одні засланці!

У кишенях вітер свище,
Водять злидні танець…
Навіть той, що там… найвище – 
Кажуть, теж засланець…

У парламенті – провали,
Лаємо обранців.
Хто ж міг знати, що обрали
Ми туди засланців?

Гостювали ми до ночі
У космічних ланців.
Да, розкрив нам Вася очі
На отих засланців…

А проснулись в лісосмузі 
Ми з Романом вранці,
І подумалось нам, друзі,
Що і ми засланці!

Бо вже звикли шанувати
Всяких запроданців,
Замість того, щоби гнати
К бісу всіх засланців! 

 

МАЄМ ТЕ, ЩО МАЄМО

Можновладець бовкнув фразу – 
Й досі пам’ятаємо,
Зняв проблеми всі відразу:
«Маєм те, що маємо…»

Відтепер на всі питання
Відповідь ми знаємо.
Тільки й чуєм заклинання:
- Маєм те, що маємо…

Революція! Всі раді,
Шлях свій обираємо!
А «колишні» - знов при владі!
Маєм те, що маємо…

Обирали, фальшували,
Хто робив те – знаємо,
Ну а їх амністували!
Маєм те, що маємо…

Традиційно вже щороку
Уряд розганяємо,
А нам кажуть: - Мудрі кроки! 
Маєм те, що маємо…

Бійки, підкуп, лемент, зрада
(Ще ж не все і знаємо), 
Ось така Верховна Рада,
Маєм те, що маємо…

Тих, що вбили журналіста,
Вже п’ять літ шукаємо,
А нам кажуть: - Влада чиста.
Маєм те, що маємо…

Он злодюг арештували – 
Тішимось, вітаємо,
Глядь – а їх повипускали!
Маєм те, що маємо…

Все, що можна, розтаскали,
Де кінці – не знаємо, 
А нам кажуть: - Ми не крали!
Маєм те, що маємо…

Ось будиночки-картинки
Всюди споглядаємо,
А нам кажуть: - Це ж хатинки!
Маєм те, що маємо!

Звідки в нас ті мільйонери? – 
В розпачі питаємо.
Кажуть: - Є й міліардери!
Маєм те, що маємо!

А як тут нам припікає – 
До Москви тікаємо.
Та пригріє й привітає.
Маєм те, що маємо.

А сумління де? Натомість
Звичне вже «ковтаємо»:
- Та яка там в дідька совість?
Маєм те, що маємо…