ТКАЧЕНКО Олександр Книга І - БЕЗ АЛЕГОРІЙ

Зміст статті



 БЕЗ АЛЕГОРІЙ



  ПЕРША ШЛЮБНА НІЧ
   
  (З підслуханого)
   
  * * *

- А як я піду від тебе,
Ти зазнаєш муки?
  Чи у розпачі на себе 
Накладеш ти руки?

- Люба! Чесно зізнаюся:  
  Так завжди роблю я. 
  Щойно тільки оженюся – 
  Вже й петлю готую!

 

  * * *

Плаче жіночка: - Це ж треба!
Чом же ти до шлюбу
Не сказав мені, що в тебе
Штучні вставні зуби?!

Молодий промимрив тихо
(Бо прийшов у прийми):
-Якщо тільки в цьому лихо – 
Я їх зараз вийму…

 
  * * *
   
  - Ось ми і подружжям стали!
  Будем разом жити.
  Чи ти будеш мене й далі
  Міцно так любити?

  Він шепоче тихо й ніжно:
  - Люба, не лякайся!
  Я завжди любив заміжніх,
  Тож не переймайся! 

   
 * * *

Молода кричить сердито
Молодому прямо в вічі:
- Чим же будеш ти робити
Свої справи чоловічі?

Той на капосне питання
Каже: - Так воно вже сталось…
Я ж єврей! В нас – обрізання…
От вони й перестарались…


  * * *

- Як тобі моя фігура?
Очі, бюст, манери?
- Ти прекрасна, як скульптура
Римської Венери!

- А мої сіднички, ніжки?
- О, то справжнє диво!
- А що любиш ти найбільше?
- Ну, найбільше – пиво… 

 
 * * *

- Двісті тисяч! На придане
Батько розщедрився!
Ти ж не через двісті тисяч
На мені женився? 

- Я б з тобою одружився, 
Щоб ти, люба, знала,
Коли б навіть ти сто тисяч, 
А не двісті мала!


  * * *

- Та лягай уже! Не вий ти
Рими та куплети!
Треба ж було мені вийти
Заміж за поета!

- Люба! Закриваєм тему!
Годі лити сльози!
Ось «доб’ю» свою поему – 
Й перейдем до прози…