КСЬОНДЗІВ НАЙМИТ 

Ксьондз і пані покойова 
На мшу поспішають, 
На відході до покою 
Слугу закликають. 

І тут пані йому каже, 
Щоб набіл забрати 
І конечне до обіду 
На ринку продати. 

А ксьондз його посилає 
З квитком до Давида 
Та узяти око м’яса 
Каже йому в жида. 

Пішов слуга до Давида — 
Не скурав нічого, 
Виніс набіл продавати — 
Не стало і того. 

Прибігає до костьолу, 
Глядить свої пані, 
Аж ксьондз якраз на ту пору 
Стоїть на казанні. 

І так чуло мову мовить: 
«Czego ty, człowiecze? 
Czego chodzisz, czego szukasz 
Na tym marnym świecie?» * 

А слуга на весь костьол: 
«Та ж пані шукаю! 
Бо сметана вся пропала 
І сам пропадаю». 

«Тс!.. Тс!..» А ксьондз говорить: 
«My nie wiemy sami, 
Lecz co David na to powie, 
Jego posluchamy!» ** 

«О, вже, пане! — слуга каже. — 
Ваш Давид хороший! 
Не дам, каже, не дам м’яса — 
Давай перше гроші!» 

*** 
___________________________ 
* Чого ти, чоловіче? 
Чого ходиш, чого шукаєш 
На цьому марному світі? (польськ.) — 
** Ми не знаємо, 
Але що на це скаже Давид, 
Послухаймо його! (польськ.) — Ред.

 

 

ПЕКЕЛЬНА СМОЛА 

Раз на мові ксьондз казав: 
«Не впивайтесь, люди! 
На тім світі вам смола 
Замість вина буде!» 
Ото якийсь і захтів 
Смоли скуштувати, 
Каже собі два бички 
За денежку дати. 
Випив один — не біда, 
Другий випиває… 
Посмакував неборак, 
Далі промовляє: 
«Та гірка вона, гірка! 
А все ж не тужити: 
Як втягнеться чоловік, 
То й то буде пити!»

 

 

МАЗУР НА СПОВІДІ 

Сповідав ксьондз молодий 
Мазура старого. 
«Що ж,— питає,— чуєш ти 
За собою злого?» 

«А нічого!.. Та і що ж 
Злого чути маю? 
Чи в костьолі коли був? 
Чи коршму минаю? 

Слава богу, господь крив: 
Того не бувало…» 
«Ах ти, грішнику такий! 
Чи ж того ще мало? 

А ще більше? Може, й звів 
Чужую дитинку?» 
«Хотів тілько — та куди! 
Не твоїх літ, синку!..» 

Підірвався з місця ксьондз 
Та хвать за чуприну! 
Та як його розмахав — 
Аж насередину! 

А той чуба загорнув. 
«Правда,— каже,— люди. 
Хто із блазнями зайде, 
То й сам блазнем буде!»

 

 

МАЗУР У БОЛОТІ 

Застряг мазур у болоті, 
Хуру підпихає 
Та й до помочі Дороту 
Святу упрошає: 

«Свята панно, — каже, — панно! 
Святая Дорота! 
Будь ласкава надо мною, 
Вирятуй з болота!» 

Ані з місця його коні! 
Нічого робити, 
Давай тоді Antoniego 
На поміч просити. 

Підпер хуру та як крикнув: 
«Święty мій Антоній! 
Вирятуй хоч ти з болота 
Мої бідні коні!» 

То від крику коні раптом 
Рушили з болота. 
А він каже: «От що хлопець! 
Не то, що Дорота!»

 

 

КРИВА БАБА 

Раз до ксьондза забрела 
Кривая на ноги 
І, бідная, на дітей 
Просила підмоги. 

А ксьондзові грошей жаль, — 
Давай її вчити, 
Як каліці із дітьми 
В білім світі жити. 

«Лучче, — каже, — ти навчись 
Бабити, змовляти, 
То й на себе, й на дітей 
Будеш гроші мати!» 

«Де ж навчитись, пане мій? 
Дайте мені раду!» 
«Що учитись? Ти змовляй 
Хоч так, для прикладу: 

«Пробіг пес через овес — 
Не шкодило псові, 
Най же шкоди не буде 
І тому вівсові». 

Пішла баба — і куди! 
Як свята, курує; 
Пройшло уже кілька літ, 
Ба, і ксьондз хорує; 

Така ґуля, як кулак, 
В горлі йому сіла… 
Лічать-лічать дохтори, 
А все ґуля ціла. 

Далі вдався до бабів, 
Нічого чинити… 
От приходить і крива 
Слабого лічити. 

Ксьондз, до лиха, вже забув; 
Вона не питає, 
Каже вийти з хати всім, 
Сама зачинає: 

«Пробіг пес через овес, — 
Не шкодило псові, 
Най же шкоди не буде 
І тому вівсові!» 

Подивився слабий ксьондз: 
«А, то ти, зозуля?» 
Та як враз зареготав — 
Так і трісла ґуля!

 

 

КОЛЬКА 

Що день божий, то й слабує 
Жінка в мужика. 
Мужик ходить, бабів зводить, 
Попа і дяка… 

Баби шепчуть, дяк ворожить, 
Воду піп святить… 
А у жінки — колька й колька, 
Й голова болить. 

Та коли б то справді колька, 
То й хоть би не жаль… 
А то, лихо його мамі, 
Внадився москаль. 

Молодиця москалеві — 
Як води дає, 
І щоб збути мужа з хати, 
Слабу удає. 

Мужик піде та й шукає 
Баби до руки, 
А москаль латає жінку 
На всі заставки. 

Але була в них дитина, 
Хлопець років п’ять. 
От той хлопець і підглянув 
З ким мамуня сплять. 

Тільки батько показався, 
Хлопець і біжить: 
"Вже здорова наша мати! — 
Батькові кричить. — 

Тільки-тільки не поспіли!.. 
Не виділи — жаль! 
Оттакую з мами кольку 
Витягнув москаль!"

 

 

РАНА 

Перегнулась молодиця, 
Шмаття віджимає, 
А хлопчина під запаску 
Ззаду заглядає. 

Заглядає — що за рана? 
Та й питає мами: 
"А від чого то в вас рана 
Помежи ногами?" 

"Та то ми з батьком колись, — каже, — 
Билися обоє. 
Сокирою батько вдарив 
Та й розтяв надвоє". 

"А розумний тато були!.. 
Добру міру знали! 
Бо сокирою, як в око, 
У п…у попали!"

 

 

ХОМУТ 

Возив мужик на ярмарок 
Жидів цілу фуру… 
Назад йому довелося 
Везти одну Суру… 

Як на збитки мужикові 
Сура уродлива!.. 
Молоденька і тлустенька, 
Сама чорнобрива… 

Підсів мужик до жидівки, 
Жарти починає. 
А жидівка, псяча віра, 
Чортом поглядяє. 

Відсувається небога… 
Нічого діяти!.. 
"Почекай же, псяча віро, 
Сама мусиш дати!.." 

Їде собі помаленьку: 
Чорний ліс синіє!.. 
Ще далеко до коршомки, 
А вже вечоріє… 

Смерклось добре, кругом темно, 
Середина лісу: 
"Да куди я, — мужик каже, — 
Поїду у біса!.." 

Звернув набік, з воза злазить, 
Коня випрягає… 
"Що то? герсти… ночувати?.." — 
Жидівка питає. 

Як згадала Сура вовка, 
Живцем помирає. 
А мужик собі байдуже — 
Коня випрягає… 

Випрягає, вклав до воза, 
Сам лягає спати… 
Положився й починає 
Суруню лякати… 

Кинув хомут за корчами, 
За лици тримає… 
Що потягне — шелесь-шелесь! 
Сура помирає… 

Далі каже: "Чоловічку, 
Голубе мій, брате! 
Візьми мене, чоловічку, 
Коло себе спати!.." 

"Та що вже, — мужик каже, — 
Робити з тобою!.. 
Забирай свої манатки, 
Лягай ізо мною…" 

Лягла Сура коло нього… 
Стало ніби тихо!.. 
Далі знов межи корчами 
Шелепає лихо!.. 

Аж під свиту мужикові 
Сура підлізає… 
Мужикові того й треба — 
І сам накриває… 

Кинув лици, обняв Суру, 
Мацає увсюди!.. 
Стали в Сури помаленьку 
Підійматись груди!.. 

Обнімає мужик Суру… 
А Сура цілує… 
Спустив руку до спідниці — 
Сура як не чує… 

Піднімає помаленьку 
Спідниці в небоги… 
А небога — ані слова — 
Розкладає ноги… 

Крешить мужик жидівочку, 
Справи дотирає… 
А жидівка щораз лучче 
Йому випинає… 

Накрешився, не злізає… 
Так і спочиває… 
Його Сура і руками, 
Й ногами тримає… 

Лежить мужик, не злізає… 
М’яко спочвати… 
Відпочив, як на перині, 
Та й почав казати: 

"Ти думаєш, що ми справді 
Тут межи вовками?.. 
То мій хомут так шелестів 
Помежи корчами!.." 

"То хомут був?.. Ох які ви 
Розумнії люди!.. 
Ану, ну, нехай, Іванцю, 
Іще хомут буде!.."