СВІЧКА

Купив свічку раз купець,
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Сергею святому».

А наш собі не дочув —
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Андрею святому».

Пішла свічка по руках,
А той поглядає:
Ото староста вперед
З нею наступає.

До Андрея просто йде,
А той не звинеться:
Поміж люди наперед
Собакою рветься!

«Да какому,— закричав,-
Лєпіш дуралєю?
Не ентому, гаварят!
Гаварят, Сергею!»

19 июня [1859].

СКАЧІ, МІКАЛАЙ!

Видить москаль коня в полі.
Красти замишляє,
З-за пазухи Миколая
Свого витягає.

Давай йому примовляти:
«Мікола-утєха!
Да памагі украсть лошадь, -
Вєрхом будеш єхать».

Помолився, повзе полем,
Де шкапа стояла...
Але якось збіглись люди,
Москаля нагнали.

Тогді москаль Миколая
На шнурочок в'яже,
Волоче його іззаду
Та й до нього каже:

«Насіл тєбя, как добраво.
Тепер — чорт з табою!
Не памог мнє верхом єхать,
Так скачі за мною!»

20 июня [1859].
 

ВАРВАРА

Перепродав раз маляр
Усе серед Бару,
І на продаж тілько мав
Їдную Варвару.

Аж приходить наш мужик,
Шапку поправляє.
«Чи є у вас Миколай?» —
Маляра питає.

«Нєту, братец, — каже той, -
Толькі зараз буде».
Та Варвару живо зняв
Та й до халабуди.

І кісткою раз мазнув, —
І чаша закрилась,
Мазнув іще кілька раз, —
І митра вродилась.

Ще мазнув раз — і обруч
Обвів наокола,
І бігцем до мужика:
«Вот тєбє Мікола».

Але мужик собі став,
Під боки узявся:
Як поглянув на лице —
Так і засміявся.

«Що Микола, то вже так!
Правдива Микола!..
Щоби тобі волосок!..
Вся борода гола!»
 
«Нєшто хочеш баради?
І барада буде!»
І з Варварою мерщій
Знов до халабуди.

Вибігає, кругом глип, —
Мужика й ні пари!
А тут баба, як на злість,
Питає Варвари.

Прокляв маляр мужика
І бабу, до лиха;
Ставить образ на стілець
Та й промовив стиха:

«Не трєбуй он баради,
Ентакая харя! —
І єще би била раз
З Міколи Варвара».

21 июня [1859].

ЗАПОРОЖЦІ У СЕНАТІ

Раз московські сенатори
Змовились мовчати,
Щоби нашим запорожцям
Відвіту не дати.

Ото входять запорожці,
Москалів вітають;
А ті сидять бувванами,
Не відповідають.

Запорожці ідуть ближче,
Стали коло стола.
А ті сидять, як сиділи,
Жоден ані слова.

Тоді старий запорожець
До своїх озвався:
 — Чи не в пустку, мої діти,
Я з вами забрався?

- В пустку! В пустку! — закричали.
- То що ж, мої діти?
Коли в пустку ми забрались,
То можна й пердіти!

— А запевне, дядьку, можна! —
Гримнули по разу.
Та й пішли додому ждати
Другого указу.

21 июня [1859].
 

 
КОШОВИЙ У ЦАРИЦІ

Прибуває кошовий
В північну столицю
Та й іде собі у двір
Вітати царицю.

Але тілько за поріг —
Зачепився зразу
І в цариці — трах-тарах!
Розчерепив вазу.

І якби на москаля —
Згинув би до лиха,
А наш собі кошовий
Лиш промовив стиха:

«Таку-то вже наш козак,
Знать, натуру має:
Чого тільки не діпне —
То так розбиває!»

21 июня [1859].

РИБКА-С

Раз полковник москаля
Кличе у палатку:
Посилає до села,
Тикає десятку.

Та й і каже, щоб приніс
Хліба зо три скиби,
Та ще й масла, коли є,
А як буде — й риби.

Пішов москаль на село,
В'юном завинувся,
Всього йому накупив,
Ото й повернувся.

«Что ж? — питається, — купіл?»
«Купіл, благородє!»
«А что ж, — каже, — заплатіл?»
«Кругло, благородє:

П'ять — за масло, трі — за хлєб,
А грош — єто рибка-с...»
«А єщо гдє адін грош?»
«Да грош — єто рибка-с».

«Да ти дєвять толькі дал!»
«Точно сащіталі!»
«А єщо гдє адін грош?»
«Да за рибку взялі!»
 
«Да ти грош адін украл?..
Хамаво атродє!»
«Точно, барін, что украл...
Украл, благородє!»

«Что ти прямо нє сказал?
Ентакоє рило!»
«Да я прямо би сказал:
Спрасіть толькі било».

21 июня [1859].


НА ВАДАПОЙ!

У полковника москаль
Заглянув індика,
Пійняв його на гачок
Та й тягне до лиха.

А полковник реготить,
Аж мало не ляже:
«Куда єго ти вєдьош?»
«На вадапой!» — каже.

А полковник із вікна
Махає рукою:
«Ну, астав єго, астав!
Я і сам напою».

«Слушаю-с!» — кричить москаль,
Пускає індика
І направо, кругом, марш, —
І здимів до лиха.

21 июня [1859].
 

РАК

Забагає німець рака,
Не вміє назвати,
Закликає христьянина,
Давай мудрувати:

«Вгадай, — каже, — что мой хочет?»
— Та ні, не вгадаю!
«Нога многа, уса долга! Знаєш?..»
— Ні! Не знаю!

«Как не знаєш!., сам он малий,
Кафтан єго разний,
Как нє сварєн — кафтан чорний,
А как сварен — красний...

Тепер, — каже, — угадаєш?»
— Та ні! не попаду!
«Как нє знаєш?.. Шейка шльоп-шльоп,
А перед іззаду...»

— Чи не рака? — «Рака, рака!»
— Бодай же вас, пане!
Найшли ж і ви в наших раків
Німецькі каптани!

21 июня [1859].
 

РROSІЕ SIE*

Розгулявся собі німець,
Зачав їсти, пити.
Далі слугу закликає,
Свиню каже вбити.

А свиня лиш поросилась,
Жаль було творіння.
Слуга й каже: «Szkоdа, раnіе!
Во ргоsіе sіe swіnіа!»**

Але німець підхопився,
Надувся, як рябець:
— Со tо,— каже,— zе sіe рrоsіе?
Zеbу рlакаl, zаbіс!***

22 июня [1859].
 
_______
* Пороситься.
** Шкода, пане, бо свиня пороситься!
***Що то, що проситься? Хоч би плакала — вбити!