WODY*

Одягнувся німець паном.
Та грошей не має.
Ходить, бідний, по Варшаві,
З голоду вмліває.

Ходить, свище. Далі чує —
Десь музики грають,
Німець ближче, поглядає —
Аж пани гуляють.

«Зайду,— каже,— подивлюся!»
Входить до покою;
Але тілько бідний німець
За поріг ногою,—

Його в танець і втягнули...
Що робити з горя?
Хоч голоден, як собака,
Танцює, небора.

Протанцював разів кілька —
Нема відпочинку:
То та піде німця просить,
То та на годинку...

Ізнемігся бідний німець,
Підкосились ноги;
І як раптом повернувся —
Гу-гуп до підлоги!
 
Засміялись пани зразу,
Разом заплескали,
Далі бачать, що не жарти:
«Wody!» - закричали.

Але німець із підлоги:
- Nie trzeba mnie, - каже, - wody?
A kawalek chlieba!**

22 июня 1859
_____ 

*Води
** Не треба мені води, а шматок хліба!

 

ЧИЙ ТО СОБАЧКА?

Їде козак понад Буг,
Чумак попасає;
Коло нього песеня
На сонці куняє.

- А чиє то, — запитав, —
Песеня, чумаче?
— А чиє ж? — говорить той.
Звісно, що — собаче!

Їде козак понад Случ,
Німець попасає;
Коло нього песеня
На сонці куняє.

— А чиє то песеня? —
Питає дурного.
- Моє! — каже. А козак:
- Зроби й нам такого!

22 июня [1859]


КОЗАК І КОРОЛЬ

Став багатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому зволив
Воєводство дати.

А король йому й сказав:
«Відгадай три штуки,
Відгадаєш — тоді на!
А як ні — на муки!

Перша штука: скільки зір
В небі серед літа?
Друга штука: покажи
Середину світа!

Третя штука: угадай,
Що думати буду?
І от тобі цілий рік
Для того розсуду!»

Відійшов багач назад
Та так йому нудно!
Не вгадати — так біда,
А вгадати — трудно!

Сидить, плаче, неборак.
Козак проїжджає...
«Чого плачете ви так?» —
Багача питає.

Той і каже, так і так!..
«Не журіться, діду!
Коли так, то я за вас
На відвіт поїду!»
 
І палицю в руки взяв,
В кожух одягнувся,
Чорні вуса підбілив,
В чоботи узувся.

І чимдуж до короля.
Король поглядає,
«А що, пане, скілько зір?»
— З міною питає.

А той поли ті підняв,
Чи як довелося:
— Стілько,— каже,— в небі зір,
Скілько тут волосся.

Задумався сам король
Від сего відвіту.
«Ану,— каже,— покажи
Середину світу!»

А той палицю підняв,
Може, з піваршина,
Та в підлогу нею гуп:
— Отут середина!

Почухався наш король,
Ще раз поглядає.
«Що ж я думаю тепер?» —
Козака питає.

— Думаєте, що я пан!
«Або що за річі?»  
— То ті річі, що не пан,
А козак із Січі!

Здивувався наш король,
Подарував тому,
А козака відіслав
В золоті додому!

23 июня [1859].

 

ПОРОШКИ

Заслаб мужик на живіт,
А дідич лічити:
Дає йому порошки
Та й каже зажити.

А той щоби порошки
Випити з водою,
Нюхнув тільки разів п'ять
Та й сидить совою.

Пересидів цілий день,
Як рукою знялось.
Рано дідич запитав:
«А як тобі спалось?»

— Добре спалось, пане мій,
Спасибі вам, пане!
«А порошки всі зажив?»
— Всі винюхав, пане!

«Подякуй же,— каже пан, —
Дідуньові свому!»
А сам тілько засміявсь
Та й пішов додому.

23 июня [1859]

 

ЛЬОДИ*

Закликає пан на баль
Мужика їдного.
Попоїв собі мужик
За столом усього

І льодами теє все  
Смачно заїдає...
«Чи смачнеє тобі се?» —
Пан його питає.

«Смачне, пане! — каже той, -
Саме як то часом
Восени буває борщ
З кваоолею разом».

23 июня [1859].

______
*Льоди — морозиво.

 

ЧЕРЕВИКИ

У неділю мужика
Пані закликає
Та й на ярмарок його
З просом посилає.

«Jedz ze,— каже,— sеrсе moj,
Sрrzеdаj mіаrkе рrоsа,
А со bedzie, zа tо kuр
Тrzеwіki, bо-m bоsа!»*

Оn поїхав наш мужик,
Назад повертає.
«Со z, sрrzеdаlеs, sеrсе mоj?»** -
Та його питає.

— Та продати то продав, —
Каже, — мірку проса,
А черевик, що питав, —
Все нема «бомбоса»!

23 июня [1859].

_____
*Їдь, серце, та продай мірку проса, а за виручене купи черевики, бо я боса.
**Ну, що, продав, моє серце?

 

RАТUJ, ВRАСІЕ!

Під повстання два панки
На коршмі гуляють,
Цілуються, як брати,
Приязнь запивають.

Ото собі й запили,
І поцілувались,
Але тілько москалі
В коршму увігнались. —

Їден циб через вікно,
Другого схватили.
Сей, бідняжка, і кричить:
«Ratuj, brасіе mіly!»*
 
А той собі до ліска,
Скілько сили, дує,
Тілько крикнув сему раз:
«Niech cie Bug ratuje!»**

23 июня [1859].
 
______
*Рятуй, брате любий!
**Хай тебе Бог рятує!

 

КОЗАЦЬКІ КСЬОНДЗИ

Раз Хмельницький заявив
По військові свому,
Що хто пана приведе, —
Дасть по золотому;

А хто ксьондза — тому три
Обіцявся дати...
Пішли наші козаки,
Давай мудрувати.

Тілько пана де діпнуть,
Виголять чуприну
Та й і кажуть:
«Пам'ятай! Гляди, бісів сину:

Як часами тебе наш
Спитає Хмельницький,
То ти, шельмо, говори,
Що ксьондз католицький».

То, бувало, приведуть...
«А хто ти?» — питає.
— А ксьондз! — каже. То й козак
Плату відбирає.

І такого ж тих ксьондзів
За тиждень прибуло, —
Що і в Римі стілько їх,
Майбути, не було.
 
23 июня [1859].

 

СМЕРТЬ КОЗАКА

Край Варшави два стовпи.
На стовпах дилина,
Під стовпами молодий
Козак з Чигирина.

І найстаршії пани
Смерть йому читають.
Прочитали — і кати
Мотуз натягають.

Але козак подививсь
На ляхву превражу,
Каже: «Стійте-но, пани,
Я щось вам іскажу!»

Ослабили мотузок,
Ляхи підступили,
А козак і каже їм:
«От що, пани милі,

Хоч високо не кажіть
Мене підіймати,
Буде лучче вам мене
В сраку цілувати!»

23 июня [1859].