НАДГОРОДА

Раз топився грубий лях, 
Став репетувати, — 
Мужик один і побіг 
Пана рятувати.
   
За чуприну ухопив, 
З води витягає, 
Пан дякує мужику, 
Грошей добуває...

Аж надходить другий лях: 
«Co to?» — запитався.
— Taz wyciаgnal z wody mnie! -
Грубий обізвався.

«О, widziatem, — каже той, — 
Widziatem, jedyny, 
Jak on ciebie, bracio mоj, 
Ciagnal za czupryne!»

— Za czupryne, czy z to tak?
«Za czupryne, mily!»
— О, psia wiara z! — крикнув той 
Ізі всеї сили, —

Sto nahajow za to psu! 
І що ж? — протягнули, 
І сто йому нагаїв 
За добро креснули.

16 окт[ября 1859].
_____ 
*Аж надходить другий лях: 
«Що то?» — запитався.
— Та ж витягнув із води —
Грубий обізвався.
«Та лучче б ти утонув 
В лихую годину, — 
А то хлоп тебе тягнув, 
Як пса, за чуприну...»
— За чуприну, чи ж то так?
«За чуприну, милий!»
— О псявіра ж, — крикнув той
Із всієї сили, —
Сто нагаїв за то псу!
(Переклад С. Руданcького).


ЗМИСНИЙ ЛЯХ

Ходить ляшок по коршмі, 
А хочеться їсти. 
Питається шинкаря:
— Czy nie masz pieczystej?* 

— Та є, пане! — каже той.
Питає: — Почому?
Той відказує йому, 
Що по золотому.
 
- A czy bеdzie chleb і sos?**
- Та же буде, пане!
- A nie placа za to juz?***
— Та не платять, пане!

— То wiesz, serce, — каже лях, -
Pieczystej nie trzeba,
A podawaj jepiej mnie 
Tu sosu ta chleba!****

17 окфбря 1859].

*Чи нема печені?
**А чи буде хліб і юшка?
***А за те не платять?
****То знаєш, серце, печені не треба,
краще дай мені юшки і хліба!

 

ГОСПОДАР ХАТИ

Мужик лиха наробив, 
А жінки боявся, — 
Сюди-туди по кутках — 
Та й під піл сховався.

Та лопатою під піл: 
«А вилізай, враже!» 
А той далі у куток — 
Та й до неї каже:

— Геть, погана сатано! 
Геть, бісова мати! 
Тепер мене не займай, 
Я господар хати!

17 октіября 1859].

 

НІ ЗЛЕ, НІ ДОБРЕ

«Здоров, брате!» — А, здоров! 
«Що ж ти так змінився?»
— А не диво, брате мій,
Бо я оженився!

«Слава Богу!» — каже той.
— Ні! не слава Богу:
Моя жінка і бридка,
І крива на ногу.

«То зле, брате!» — каже той.
— Ба ні, не зле, брате!
Бо за нею я, як чорт,
Зробився багатий:

Славну хату збудував,
Ходив у дорогу...
«Слава ж Богу!» — каже той.
— Ні, не слава Богу.

Воли згинули в Криму,
Додому вернувся —
Аж і хата у вогні,—
І хати позбувся...

«То зле, брате!» — Ні, не зле!
Як хата горіла,
То і жінка там моя
В огні околіла.

17 октября 1859.

КРАМНАЯ СОРОЧКА

Підсунувся раз козак 
Під панськую дочку 
Та й від неї і дістав 
Крамную сорочку.

Але тілько натягнув 
Та й скинув до лиха. 
Ото панна його раз 
І питає стиха:

«А крамная, — каже, — де?»  
— Та крамна ледащо!
«Чого?» — каже, — 
Бо в крамній 
Чухатись нема в що!

18 октября [1859].

HI - КАЖЕ

Раз набожний архирей 
Гумена питає: 
«Чи то в тебе всі черці — 
Кожний дівку має?»

— Ні, — той каже, — у моїх 
Сього не бувало, 
Бо для моїх, — каже, — всіх 
По дівчині мало.

18 октября [1859].
 

СЛАВНАЯ КОНИНА

Сидить мале циганя, 
Коня виїжджає, 
А старий — його й коня 
Нагайкою крає.

Заплакало циганя, 
Лягло на коневі... 
А той тогді до купця 
Та й каже купцеві:

«Та купуй уже, купуй, 
Славная конина! 
Чи ж не бачиш, як по ній 
Сплакалась дитина?»

18 октября 1859.

 

ЦИГАН НА СПОВІДІ

Раз задумав циганчук 
Гріхи сповідати. 
Іде просто до попа, 
Приходить до хати.

Оглядає — ні попа, 
Ні слуги Бог має, 
А в горосі, у печі, 
Сало закипає.

Циган сало із горшка, 
Живо із пекарні, 
Через цвинтар позадгузь 
Та й до паламарні.

В паламарні, як на гріх, 
Шапка на кілочку;  
Він і шапку потягнув, 
Сховав у куточку
 
Та й тогді вже до попа 
Гріхи сповідати. 
Ото піп йому дає 
Хреста цілувати.
 
Поцілував циганчук; 
Піп його питає, 
А той йому всі гріхи
І оповідає:

«Та й сьогодня, — каже, - я
Нагрішив потроху: 
Ранком вигнав я свиню 
З чужого гороху.

А у церкві шапку зняв!..» -
Говорить несміло. 
А піп йому: «То не гріх! 
То добреє діло!»

Добре, добре, нехай так, 
По «Буди господнє» 
Піп до шапки, — але ба! 
І місце холодне...

Піп — додому, до горшка, 
Де кипіло сало, 
І там йому лиш горох — 
А сала не стало.

І промовив старий піп: 
«Оже ж признавався! 
А я, старий та дурний, 
І не догадався!»

20 октября [1859].
 

СМІХ

Наробились мужики, 
Разом полягали, 
Позіхнули кілька раз 
Та й позасипали.

Але їден чи здурів, 
Чи чорт його знає, 
За сокиру ухопив, 
Стиха підіймає, —
Хвать їдного по карку! 
Голова відпала; 
А той голову за чуб, 
Та й із нею драла!
 
І забіг межи корчі, 
Голову ховає
Та й сам собі, неборак, 
Стиха промовляє:
«То ж то, — каже, — я сміху 
Буду з нього мати, 
Як устане та пічне 
Голови шукати!»

20 октября [1858].


ВЕРСТВА

Їде мужик на волах; 
Сонце припікає; 
Мужик ноги протягує, 
Лежить та й дрімає.

А воли собі пішли, 
На сторону збились, 
Далі раптом за верству 
Ярмом зачепились.

І прокинувся мужик, 
І плюнув до лиха, 
І поглянув на верству, 
Та й промовив стиха:

«Тьфу! Погані москалі, 
Чи місця не мали, 
Що на самім на шляху 
Палі повбивали!»

18 августа [I860].
 

 
ВІТЕР І КОЛЬКА

Зайшов козак до коршми, 
Руки потирає: 
«О, мороз же то, мороз!» — 
З серцем промовляє.

А жидок — «кахи», «кахи»! 
Кашляє в макітру 
Та й говорить: «Що мороз? 
Якби то ще вітру!»

А той носом покрутив: 
Почекай же, враже! 
«Чи не кашель, — каже, — в вас?» 
«Таже кашель!» — каже.

«Що ж то, — каже, — кашель варт,
Кашель іще гойкий;
А якби-то,— каже,— вам
Та до кашлю кольки!»

3 ноября [I860].

 

МОШКІВ ДАХ

Дах дюравий, дощ іде,
В коршму затікає.
«Покрив би ти, Мошку, дах!»
Мужик промовляє.

А жид: «Гирсти? крити дах?..
Та як його крити,
Коли тепер дощ іде,
То буде мочити...»

«Та хто каже, що тепер?»
«А коли ж, Іване?»
«Та покрив би хоч тогді,
Як дощ перестане...»

А жид: «Гирсти? крити дах?..
Як дощу не буде?..
Та у мене тогді й так
Сухо буде всюди».
 

 
ТОРБИН БРАТ

Докучило підшивати 
Подертії сита, 
Пішов циган молотити 
За торбину жита.

Пішов таки недалечко, — 
До свого сусіда... 
От молотить та й молотить 
Зрання до обіда.

Перекинув, може, з копу, 
Хтів би й попоїсти, 
Та господар, як на збитки, 
Не дає і сісти.

То наймита з ним поставить, 
А то сам молотить. 
Потягає бідний циган, 
Аж піт з нього котить.
 
Перекинув копи зо дві. 
Ба, вже і смеркає. 
«Чи не годі з нас, панотче?»  
Сірома питає.

І господар спочив добре 
Та й до нього каже: 
«Помолотим іще трохи, 
Заким сонце ляже».
 
Знов молотить бідний циган, 
Аж піт з нього котить, 
Виглядає поза хату, 
Ба, вже й місяць сходить.

Іскривився сіромаха, 
Спину нагинає. 
«Чи не годі з нас, панотче?» 
«Або що?» — питає.

«Та щось,— каже, — не то світить 
Край ваших віконців!» 
«Як то, — каже, — не то світить?.. 
Та ж то братик сонців!»

Коли братик — так і братик, 
Нічого чинити; 
Мусив бідний циганюга 
Всю ніч молотити.
 
На другий день той із хати, 
А циган у хату.
«А, здоровенькі, панотче! 
Чи не можна б плату?»

«Можна, — каже, — чом не можна, 
Як не дати плати? 
Ходім, — каже, — до засіка, 
Будем насипати».

Прийшов циган до засіка, 
Торбу підставляє.
Пішов гарнець, пішов другий. 
«Чи годі?» — питає.

«Насипайте іще!» — каже. 
Сипле той і п'ятий. 
Ба вже сипле і дев'ятий. 
«Чи не годі, брате?»

«Ні, не годі!» Насипає 
Цілу мірку жита. 
Коли гляне — аж там торба 
До мішка пришита.

Іскривився пан господар, 
Голову схиляє.
«Чи не годі із вас, куме?» 
«Або що?» — питає.

«А щось, — каже, — ваша торба 
Та підшита чорним...» 
«Підшитая?., насипайте!.. 
Та ж то братик торбин!»