ТУДИ ЧИ НЕ ТУДИ?
   
  Я сів не в той літак
  Спочатку
  Думав я
  Що сів у той літак
  Але я сів
  Не в той літак.  
        Микола Вінграновський,
  зб. «Цю жінку я люблю»,
  Київ, «Дніпро»,1990 р.

Я пішов спочатку
Не туди.
Але думав,
Що пішов туди.
Та пішов однако ж
Не туди.
А якщо іти
І не туди,
То прийти
Ти можеш
До біди.
Я тоді пішов
Уже туди,
Що раніше думав –
Не туди.
Тільки помилився,
Як завжди.
Треба йти
Було ж таки туди!
Так ото ходив туди-сюди,
Вже пристав
Від марної ходи.
Раптом Голос, -
Як цебром води:
«Сядь ото, не рипайся
Й сиди!»


БЛУДЛИВА РИМА
   
  А рима – вона блудлива.
  До чого їй наші болі?
  Сьогодні вона нам – крила,
  А завтра – зашморг на горлі.
              Александра Самарцева,
  зб. «І тане, і росте свіча»,

ред.  газети «Донецький кряж», 1992 р.

Спасибі тобі, абетка,
Навчила слова складати.
Але ж я тепер поетка
І треба ще римувати.
Поезії чиста злива
Текла б із серця поволі.
Та рима така блудлива
Стирчить, наче кістка в горлі.
Пишу про натхнення, небо.
Придумала образ – «крила».
Тепер про любов щось треба,
А рима тулиться – «рило».
Як хочеться взять у вірші
Багатозмістовне – «серце».
Слова не ліпляться інші,
А лізе – «горілка з перцем»
У «друга» вже поруч - «друга»,
Римується «мила» й «вила».
Ну це вже якась наруга,
Я б риму цю задавила!
Від неї мені все гірше.
І долю хай напророчу,
Писатиму білим віршем.
І все напишу, що схочу!


  ВИБУХ У ПОЕЗІЇ
 
 Свідомість ще розпо-
 ловинена дрімає,
 але повільно по
 молекулі збирає
 себе саму.
 Народ-
 жується світ під небом...
           Петро Коробчук,
  «Дзвін», № 2, 1997 р.

Чи мо׳ то вже роки?
Чи досвід поетичний?
Уранці я проки-
нувся, і вірші звично
із мене постриба-
ли. Тільки щось невдало.
Мої рядки – ти ба! –
виламуватись стали!
Я придивився пиль-
но, серце аж зайшлося.
Так це ж новітній стиль!
Нарешті відбулося!
Це вибух у Пое-
зії , незнаний зроду!
Моє життя нове:
книжки та нагороди!
Застиг в усмішці рот.
І, стримуючи нерви,
Я бачу, як народ-
жує перо шедеври...
Дружина ж, як завжди,
на зльоті саме влучить:
«Сходи, попий води,
бо гикавка замучить!»


НА ЩО ХВОРІЮТЬ ЖАБИ?

  У жаб радікуліту не буває:
  Така їх доля булькати в болоті.

  Ба, навіть жаби гріються на сонці,
  Хоча у жаб нема радікуліту.
                  Анатолій Горбівненко,
  зб. «Покотьоло», Черкаси,
  «Брама», 2003 р.

Приліз з рибалки й вірите? Їй-право! –
Набовтався, аж поперек скрутило.
Лежу собі, а серце жаба давить:
Хіба на жаб нема якойсь бацили?
У них радікуліту не буває,
Хоча й весь час їх по болоту носить.
Чого ж кричать, аж пики роздуває?
То, може, від води у них проноси?
Та ще вода холодна дошкуляє.
Хоч рання осінь, та це ж вам не літо!
Я знаю по собі – як холодає,
Ото вже будуть соплі та бронхіти.
Але ж – ти бач! – везе отій гидоті.
Хоча слизьке, брудне та ще й зелене.
Вовтузяться в багнюці на болоті,
А здоровіше все ж таки за мене.
Чого ж це я в житті такий незграба?
Мать’, треба бути ближче до природи.
На сонці розкарячившись, як жаба,
Лежу й пишу на них хвалебні оди!