РЕБРО Петро, частина ІІ - ЛЮЛЬКА

Зміст статті


ЛЮЛЬКА

Раз джура, що уже одвик від соски,
В старого козарлюги запитав,
Чи правда це, що гетьман запорозький
На люльку власну жінку проміняв.

– Ні, це брехня, – старий відповідає,
Взуваючи новенькі постоли. –
Брехня тому, що в нас ослів немає,
Які б за бабу люльку віддали.

Я певен: цю почувши небилицю,
І дні, і ночі реготала Січ,
Бо жінка – це абишиця, дрібниця,
А люлька – це коштовна вельми річ.

Без люльки нам не жити ні хвилини,
Її ми навіть на той світ берем.
Ось я, наприклад, носогрійку з глини
Не проміняю навіть на гарем!

СОН

Сава долю проклина:
– От пора настала!
Всю ніч снилось, що жона
Мене лупцювала!

Це почули козаки
Й нумо реготати:
– Які в дідька ще жінки?
Ти ж бо нежонатий!

– От про це й журба моя, –
Сава смика вуса. –
Що ж то буде, якщо я
Здуру оженюся?

СПРАВЖНЄ ГОРЕ
Із Грицьком Семен зустрівся:
– Кого бачу! Як ся маєш?
Той нахмурився, скривився
І говорить: – Ет, питаєш!

Жінка лупить, теща лає,
Діти зовсім не шанують.
І здоров’я кепське маю,
Й люди з мене всі глузують.

Бідолашний аж заплакав,
Та Семен утішив Гриця:
– Все, що ти тут набалакав,
Це, повір мені, дрібниця.

Всім – і бідним, і багатим –
Дошкуля житейське море,
Та не слід панікувати.
Ось у мене справжнє горе.

– А що скоїлось, Семене?
– Вчора на Дніпро подався,
День просидів і у мене
Отакий судак зірвався!

МАРУСИН ПОДАРУНОК

Чи така вже Маруся метка,
Чи таке знає зілля?
Народила вона козака
Зразу ж після весілля!

Чоловік запитав у журбі:
– Звідки цей скорострільний?
А вона: – Це, мій милий, тобі
Подарунок весільний!

ЧОРТІВНЯ

Із жеребця упав козак
(Добряче був під мухою).
Очуняв трохи неборак,
Потилицю він чухає.

І каже: – Що за чортівня?
Адже так можна вбитися:
Як тільки вип’єш – у коня
Нема за що вхопитися!

ВЧЕНИЙ КІНЬ

Питає козака дячок письменний:
– Це правда (ходить чутка між людьми),
Що кінь у тебе зело-зело вчений
І сам тебе привозить до корчми?

– Звичайно, правда, – той відповідає. –
А фокус в тім (секретів не таю),
Що я коли чогось не допиваю,
То залишок коняці віддаю!

ЗАГАДКА

На зелен-лузі навесні
Дідусь пасе коня.
– Задайте загадку мені, –
Канючить хлопченя.

– Гаразд, – він каже. – Де терни –
Кобила й жеребець.
Чим відрізняються вони –
Ти знаєш, стрибунець?

– Різниця є лише одна, –
Мовля малий Антін. –
Кобила, діду, то вона,
А жеребець – то він!

«ВЕЗУЧИЙ»

– От везучий наш мисливець Федя!
Каже Гриць веселій козачні. –
Днями уколошкав він ведмедя,
Що сидів, мов ґава, на сосні.

– Ой, це ж стільки м’яса перепало!
Хтось додав: – Ще буде і кожух!
– Ні, не буде, бо те м’ясо впало
На мисливця – і спустив він дух!

ВИКРАДЕННЯ ДІВКИ

Дівка мовить козакові:
– Я сховаюсь на печі.
В знак великої любові
Ти украдь мене вночі!

Прилечу я навіть боса –
Лиш скажи одне слівце!
А козак копилить носа:
– Що я матиму за це?

– Як то що? Пошану й ласку,
Пригорнуся гаряче...
Той поглянув на любаску:
– Що я матиму іще?

– Може, торбу грошей дати?
А козак рішуче: – Ні!
Адже батько твій і мати
Заплатили вже мені!

ПРИНЦИПОВА СВЕКРУХА

У гречку скочила Парася.
Хтось чоловікові доніс.
Вона і плакала й клялася,
Що це її поплутав біс.

Свекруха ж, принципова й горда
(Напевно, стало дідька жаль),
Сказала: – Не звертай на чорта!
Я ж бачила – то був коваль.

ВИБАЧИВСЯ...

Прибіг на Січ вельможний пан
І кулаками в браму гупа:
– Мене образив ваш чабан –
Сказав, що я дурний, як ступа!

Тут вийшов сотник з куреня:
– Чого горлаєш, як на пупа?
Звичайно, – каже, – то брехня,
Бо пан розумний, наче ступа!

ЧОМУ СТРАШНО

Раз-по-раз визираючи в вікно,
Аж стогне баба (страх переживає):
– Всі з ярмарку вернулися давно,
А дідуги немає та й немає!

Синок, що смокче люлечку в кутку,
Втішає: – Заспокойтеся, матусю.
Він, певно, десь засидівся в шинку.
Стара зітхає:
  – Я ж цього й боюся!

ЧОРТИ НЕ ВИННІ

– І досі жінку терпиш ти? –
Питає Мина у Федота. –
Пошли її під три чорти!
Вона ж у тебе чорнорота.

Сичить на тебе, як змія.
Пиляє, наче ти – колода!
Зітхнув Федот: – Послав би я,
Але чортів страшенно шкода!

Є РІЗНИЦЯ

Жартував коваль Мазниця
З молоденьким козаком:
– Знаєш ти, яка різниця
Між конем і віслюком?

– Знаю, – відказав хлопчина, –
Бо живу не перший рік:
Кінь – це все-таки тварина,
А віслюк – це чоловік!