РЕБРО Петро, частина ІІ - ЖІНКА НА ПАШІ

Зміст статті

 

ЖІНКА НА ПАШІ


Зустрів Ларивона Микола-друзяка
І, взявши під лікоть його, запитав:
– Ну як твоя жінка? А чала коняка?
А теща любима? А пес-вовкодав?

Спішив Ларивон (бо ж до випивки йдеться)
І випалив швидко, поглянувши сторч:
– Кобила здорова, а жінка пасеться,
А теща все гавка, а пес варить борщ!

 

КОМУ ЩО


Дід Свербигуз пристав до кошового:
– Ой, слово дай, бо гигну, далебі!
Той із докором глянув на старого:
– Що, батьку, так приспичило тобі?

Відкашлявсь дід: – Пришвендяв я на раду
Просити вас, синочків дорогих:
Чи не могла б зробити так громада,
Щоб працював шинок без вихідних?

ВЧЕНИЙ


Мову про весільні дні
Вів із кралею хлопчина.
– А письменний ти чи ні? –
Поцікавилась дівчина.

Й чує від парубчака
(Він аж гордо взявся в боки):
– Ще б пак! Пір’я у дяка
Я у школі драв три роки!

БАГАТИЙ ЖЕНИХ


Раз похвалився парубок мамулі:
– Тепер я, пані-матко, на коні!
Мене нівроку люблять всі дівулі:
Вони останнє віддають мені.

До котрої із них не підкочуся –
Усі мені підносять гарбуза!
Так чом же не радієш ти, матусю?
Чому у тебе на очах сльоза?



НА ЯРМАРКУ

Дорікнув Омелько Гнату:
– Посоромився б людей!
Нащо вивіз продавати
Отаких худих свиней?

– Та ти що? І жирні, й ситі. –
Той Омельку заявив. –
Просто вчора у кориті
Я їх трішечки помив!



ДВІ РУКИ

Питає дівчина цікава
Свою подругу спроквола:
– Просив руки твоєї Сава?
– Просив. І я йому дала.

Та плесь в долоні: – От так штука!
Мені щось, люба, невтямки.
Ти і Мирону дала руку!
– Ну й що ж? У мене дві руки!



ЩО ЛЮБЛЯТЬ ВУСА

Якось джури, мріючи про вуса
(Вусані – то гордість Запоріжжя),
Запитали в діда Свербигуза,
Що робить, щоб виросли скоріше.

Може, треба змалку брати бритву,
Мазати олією під носом?
Може, треба знать якусь молитву
Чи стрибати на морозі босим?

– Вуса – це вам не трава в левадці, –
Каже дід, – не лопухи край хати,
Їх, неначе квіточку на грядці,
Треба довго няньчити, плекати.

Треба бути чемними із ними,
Не образить словом недишкретним
І частіш обкурювати димом,
Та не кізяковим, а мушкетним.

Люблять вуса, як звучать цимбали,
Грає хтось на кобзу чи сопілку,
А ще люблять, щоби їх вмочали
Ввечері чи вранці у горілку!


КУМ

Вертаючись із церкви на різдво,
Вітаються жінки: – Христос родився!
Старий Ілько почув про торжество
(Він із дружками у корчмі «трудився»),

Але, не розшолопавши як слід,
Хто й де родивсь (у нього інша дума),
Почав жінок просити: – Хоч я й дід,
Куріпочки, візьміть мене за кума!

ПОСЛУХАВ...

Каже хлопчикові мати:
– Ох, і варвар ти єси!
Адже шапку слід знімати,
Коли хліб святий їси!

Хлопчик їй: – Даремно, мамо,
Шию ти мені не миль:
Шапку я завжди знімаю,
А сьогодні в мене бриль.

КОЗАЦЬКІЙ НАСТРІЙ

У шинок прийшов Микита.
Був не в настрої, сердитий.
Випив келих – кривить рота:
– Не горілка, а гидота!

Через мить зустрівся з другом,
Осушив він келих другий,
Кличе весело шинкарку:
– Долила ти меду в чарку?

Тютюнець добув з кисета.
Осушив із другом третю
Й заспівав на повні груди:
– Не горілочка, а чудо!

БОЖИЙ БРАК

Зайшов Оврам до куреня
І заспокоїтись не може:
– Тьху, ледь не зжерла комарня!
Невже це теж створіння боже?

З кутка озвалися діди:
– Облиш ти кузьочку-нахабу.
Комар – це, брате, півбіди.
Навіщо Бог придумав бабу?

Почухав лисину козак,
Зітхнувши, люльку набиває
І каже: – Що ж, виходить, брак
І у Всевишнього буває!

НАМИСТО

Раз Омелько на Покрову
Вибрався у місто
І купив для жінки Христі
Дороге намисто.

Та недовго його очі
Пестили корали,
Бо улани чи цигани
Його жінку вкрали.

Відтоді Омелько бідний
Не сіє, не косить,
А по хутору блукає
І гірко голосить:

– Не біда, що в мене, люди,
Ви украли Христю,
Але ж, бісові злодюги,
Поверніть намисто!

ГРАЄ...

Каже кум Миколі: – Теща
В тебе злоязика.
А ще вона (дехто плеще)
Завзятий музика?

– Справді! Дні і ночі грає
Вона без перерви.
– А на чому? – той питає.
– У мене на нервах!

НЕ ЩО, А ХТО

На лобі – ґулі, зирить косо,
А в погляді – образа й сум.
– Це хто ж тобі розквасив носа?
Тиміш похнюпився: – Мій кум.

– Ти здачі дав? Заїхав в ухо?
Тиміш зітхає: – Де? Коли?
І пальцем не торкнув псяюху,
Бо руки зайняті були.

А він, де треба, де й не треба,
Бив кулаками обома.
– А що ж було в руках у тебе?
– Не що, а хто. Моя кума!

СОЛОДКА ГОРІЛКА

Гапка у шинку снує,
Крутиться, мов білка.
А козак пита, чи є
Солодка горілка?

– Є, – із-за шинквасу чуть, –
Горілка не клята,
Але ж її, хлопче, п’ють
Тільки немовлята!

НЕ ПРОГРАЛИ

У дерезі на вигоні,
Коли набридли жарти,
Раз козаки із циганом
Засіли грати в карти.

Той циган щось розказував
Ще й пробував співати.
Пішли йому у пазуху
І таляри, й дукати.

Пройдисвіт, хвацько граючи,
Цигикав їм на скрипку
І дуже скоро граючись
Їх обідрав, як липку.

У дерезі на вигоні
Всім козаки казали:
– Звичайно, ми не виграли,
Але ж і не програли.

Хоч віддали вар’ятові
Ми грошики скажені,
Зате спокійно спатимем,
Бо в нас пусті кишені!

ЗДИВУВАВ!

Одного разу зі столиці
До Січі чутка припливла,
Що знов Потьомкіну цариця
Якогось ордена дала.

Граф запитав у кошового,
Чому за це ніхто не п’є.
– А що ж тут дивного такого?
Вона давно тобі дає...