Біографічна довідка

Осадчук Петро Ілліч народився 2 грудня 1937 року в селі Острівець Городенківського району Івано-Франківської області в селянській родині. 1960 року закінчив Одеський державний університет, працював сільським учителем, газетярем на Одещині, був апаратним працівником у комсомольських і партійних структурах в Тернополі, Одесі й Києві, редактором у книжкових видавництвах «Маяк» (Одеса) і «Молодь» (Київ). З 1976 року до 1990-го — секретар правління Київської організації Спілки письменників України. У 1991 році був головою комісії з написання і основним автором Статуту СПУ, за яким вона вийшла зі складу СП СРСР і повністю департизувалася.

Ще перебуваючи в КПРС, входив 1988—1989 рр. до складу Ініціативної групи, яка підготувала програмні документи й здійснила організаційні заходи щодо створення Народного руху України; працював у оргкомітеті, що створив Товариство української мови їм. Тараса Шевченка. 25 липня 1990 року, за рік до відомого путчу в Москві, публічно вийшов з КПРС. Був народним депутатом України двох скликань (1990—1998), де брав активну участь у роботі «Народної Ради» — першої відкритої національно-демократичної опозиції до політики прокомуністичних, імпер-шовіністичних сил в українському парламенті.

Автор близько тридцяти збірок поезії. Основні з них — «Вітряк», «Раска — біль і любов», «Біографія вірності», «Земля, зігріта любов'ю», «Взаємодія», «Пряма мова», «Біла каравела», «День відкритих дверей», «Іспит», «Лінія життя», «Незрима стріла часу», «Чуття єдиної провини», «Чорні метаморфози».

Виступає в періодиці з публіцистичними статтями, друкує рецензії і статті про поезію.
Лауреат всеукраїнських літературних премій ім. М.Островського, ім. П.Тичини, ім. В.Сосюри, їм. С.Руданського, ім. С.Олійника. 2003 року на всеукраїнському Фестивалі гумору в селі Нобель Рівненської області удостоєний диплома «Лауреат Нобельської премії».

 

ЗАМІСТЬ ВІРШІВ ПРО СВОБОДУ

Свобода — пізнана необхідність, — твердив класик. Це неточна й неповна формула. Свобода — це реалізація пізнаної необхідності. А в теперішній Україні вона і не пізнана, і не реалізована. Після втечі з тюрми чи зруйнування «тюрми народів» сама по собі свобода не настає. Оголосити себе вільним — все одно що назватися Олександром Македонським.

Свобода — реалізація необхідності бути вільним, облаштування життя за непохитними принципами свободи. Це пізнана в поті чола необхідність після зруйнування тюрми власними руками розчищати завали, будувати свій дім вікнами до сонця свободи, незалежно від того, погода сприяє чи ні, небо чисте чи окутане хмарами. А якщо цього не робити, то на руїнах тюрми життя стає гіршим і нестерпнішим, як у тюрмі, на руїнах утворюється і примножується хаос, — торжествують словоблуди, шахраї і гендлярі, що під масками рятівників народу і лжепророків торгують свободою.

 

***
— Чому посміхається Мона Ліза,
До рами прип'ята всі п'ять віків?
— Їй не потрібні ні паспорт, ні віза,
Щоб за обрієм зваблювать чоловіків.
А зорі злітають з космічних орбіт,
А коси космацькі вбивають у травах росу... 
Краса не врятує ніколи світ, 
Якщо світ не врятує красу.

 

***
Справедливість, досягнута силою, — подвійна несправедливість. Власне життя, збережене ціною людиновбивства, — то життя на кладовищі. До того йде, що вся земна куля, перенасичена кулями й бомбами, стане гігантським планетарним кладовищем.
 

***
Украли у мене мою країну,

Залишивши у назві, як звук, Україну,

Щоб без мови і пісні у звуці німім

Не помітив я в імені псевдонім.

 

*** 
— Що нині сталося з нами,
Колись гайдамаками й козаками?
— Землею Тараса грузькими шляхами
Українська ідея пішла з торбами.

 

*** 
Не лякайте нас пеклом — не треба, ми вже там побували.

Не заманюйте раєм — доволі!

По дорозі до раю ми впали й полягали очима до неба,

чекаємо лежачи волі.

 

*** 
Я розумію окремих диваків, готових накласти головою за «все прогресивне людство». Але я не розумію «прогресивного людства», що готове загинути в битві з терористами в ім'я свободи окремих диваків.

 

***
Ліки, які коштують дешевше від труни, як правило, не виліковують.

 

*** 
Якщо ми запізнились на цілих триста років,

То як за мить історії прогаяне здобуть?!

 

***

Коли в людині оселився біс наживи, тоді вона стала БІСнесменом, щоб жити за принципом: — Можна все на світі продавати, сину, — навіть землю й небо, навіть Батьківщину.

 

*** 
Злодій злодію моргає. 
Шито-крито. Без зайвих слів 
Голосування триває 
Під час підрахунку голосів.

 

***
Істинний проміжок між народженням і смертю людини — це не завжди момент істини, що називається життям, часто це момент непорозуміння, що загрожує істині життя.

 

*** 
Не все, що угодне Богу, 
Угодне вишколеному бульдогу.

 

***
Той будує, той руйнує,
А той, проявляючи спритність,
Рідного брата грабує,
Грішми кишені пакує
І лементує: — За єдність!

 

***
Сучасним комуністом можна стати лише тоді, коли збагатиш власну комору невичерпними запасами всіх тих багатств, які виробило працююче людство.

 

*** 
Слова, як і зерна, живуть у полові,

Тому треба шукати добірних слів,

А не вірить отим, що давно безголові

Головують у позах велебних голів.

 

*** 
Розумні люди, як правило, цікавляться один одним на рівні суперництва, тому не знаходять спільної мови. Дурні ненавидять розумних. Через те гуртуються, щоб спільно поборювати розумних за відомою формулою: «Гуртом і батька легше бити». Чи не в цьому розгадка розпорошення демократичних сил в Україні?

 

*** 
Воістину творча людина — творча в усьому, навіть на застіллі в колі друзів чи в ліжку з жінкою. Якщо творчість обмежується писанням віршиків чи складанням текстів радіопісеньок, то це попахує графоманською запрограмованістю запічного цвіркуна.

 

*** 
Якщо людина, наділена талантом творця і лідера, не належить своєму народові, то вона належить тим, хто використовує цей народ, як цемент у бетономішалці на будівництві державних цитаделей і храмів іншого народу.

 

*** 
Пам'ять — нагорода і прокляття для людини з розвиненою душею і проникливим розумом, але без пам'яті, особливо історичної пам'яті, немає ні доброго письменника, ні мудрого політика, ні нормального громадянина.

 

***
Ніщо так не компрометує талант, як самопроголошення себе генієм, що не визнає нічого й нікого, крім себе і своїх творінь, вирощених на гідропоніці егоїзму і безмежних претензій на винятковість.

 

*** 
Чи можна собі уявити, що в московському Кремлі на 16-річчя Жовтневого перевороту засідають Сталін, Троцький, Колчак, Денікін і Льова Задов? Не можна. А в незалежній Україні такі засідання досі тривають.

 

*** 
В поворотні часи многотрудні

Володар майданних дум

Говорив, ніби грав на бубні,

Хоча в музиці був — ні бум-бум!

 

*** 
— Бути чи не бути? —
Терзає все більше і вдень, і вночі.
— Людям треба скоріш роздобути
Від глузду забуті ключі.

 

 

 

 

Василь Довжик, Петро Осадчцк і Микола Свидюк під час

Олійниківських читань