БАРАНОВ Віктор

 Віктор БАРАНОВ

АМЕРИКАНСЬКЕ ЛІТО

(Ненаукова фантастика)

Першій леді Америки замандюрилось на базар. Точніше – на знамениту вашингтонську барахолку. Випросила в коханого чоловіка й водночаc Президента Сполучених Штатів надійного охоронця й подалась.

Людей на барахолці – з усього світу! Ще більше – всілякого краму, але якийсь він не такий, не схожий на той, що Перша леді звикла діставати в магазині Білого дому через чорний хід. Якийсь нетутешній, не американський. Перша леді довго придивлялася й нарешті накинула оком на синьо-жовтий купальник. Вона його обмацала, обнюхала, мало на язик не попробувала і зважилася:

- Беру!

І дістала з гаманця долари.

- Що ти мені тичеш?! – обурено вигукнула власниця краму й пожбурила долари Першій леді в обличчя. – Ти мені гроші давай, гроші!

- А це хіба не гроші? – від розгуби Перша леді навіть не встигла образитись.

- Це сміття! Сходи з ним у нужник, якщо зможеш!

Такого нахабства Перша леді не сподівалася. З надією глянула на охоронця, однак той стояв і пускав очима бісики власниці краму, наче своїй давній подружці.

- А що таке гроші? – наважилася спитати Перша леді.

- Угрики!

Угрики? Які ще угрики? Вперше чую…

- Ну й темнота пішла! Не знає, що таке угрики… Українські гривні, втямила? Ти що, з дикого Заходу, з прерії?

- Я з Білого дому! – оговтавшись, гордо заявила Перша леді Америки.

- Воно й видно, – зневажливо сплюнула торговка.

Перша леді вернулася з вашингтонської барахолки без обнови. І одразу пішла в Овальний кабінет Білого дому.

- Чоловіче! – крикнула з порога. – Ти собі не уявляєш…

- Сядь і мовчи! – урвав дружину Президент, тримаючи телефонну слухавку біля вуха. – Здається, нарешті дають Київ. Дві доби до господаря Печерських пагорбів пробитись не можу. Це якийсь жах! О, знову зірвалося, деоннерветтер анкл бенс!

- Ти матимеш розмову з Києвом?! – радісно зблиснули очі в Першої леді.

- Кажу ж – дві доби добиваюся… – втомлено підпер чоло Президент. – А тобі яке діло?

- Мені потрібні угрики. 

- Господи, увесь світ звихнувся на тих угриках! Фермери за поли хапають – дай угрики на елітне українське насіння й черкаську селітру, бо кукурудзи не буде. Банкіри проходу не дають – підкинь угриків, бо доконує нечувана інфляція національної валюти. Пентагон бере за горлянку – армія без зарплатні сидить.

- То наштампуй їм емісійних доларів.

- За наш бакс навіть на базарі нічого не купиш!

- Справді, – зітхнула Перша леді. – Я щойно з барахолки. Там усе за угрики.

- Ось бачиш! – схопився Президент Сполучених Штатів. – Без угриків ні кроку. Але ж ми повністю залежимо від волі Києва. А Київ затявся на своєму: Америка знищує ядерну зброю і проголошує себе позаблоковою державою – Україна дає нам угрики. Інакше на берегах Дніпро нас і слухати не хочуть!

- А ти звернися в Москву до нашого друга Вольдемара. Нехай пан Вольдемар натисне на господаря Печерських пагорбів, якщо той українець такий конозистий.

- Пан Вольдемар сам сидить на бобах. Їхній рубль здеревянів ще більше, ніж наш бакс. У Москві теж угрики ходять, але тільки в тіньовій сфері, а в державній казні у них вітер свище. Київ не дасть їм угриків доти, доки Кремль не вивезе на Північний полюс усю стратегічну зброю й не оголосить Кубань, Ставропілля, Тюмень і Далекий Схід українськими автономіями.

- Нічого не знаю і знати не бажаю! – розприндилася Перша леді Америки. – Кидай усе, лети в Київ, ставай на коліна, проси, моли, благай!.. Роби що хочеш, а мені на літо потрібен новий купальник!

- Який ще купальник? – полізли догори брови у Президента.

- Синьо-жовтий. Я на барахолці нагледіла.

- Слухай, люба, а це ідея! – просвітлів на виду Президент.

- Що таке? – насторожилася Перша леді.

- Ми полетимо в Київ, але тобі доведеться скоротити власний гардероб до синьо-жовтого купальника.

- Але ж протокол…

- Чхати на протокол! Нам потрібні угрики – і ти будеш ходити по Хрещатику в синьо-жовтому купальнику. Це українців розчулить і вони підуть нам назустріч.

- Любий, але ж я ще не маю того купальника. І угриків не маю, аби його купити на барахолці.

- Що ж, доведеться розконсервувати недоторканний валютний резерв. Є в мене кількасот угриків, на чорний день тримаю.

- Дожилися! – сплеснула в долоні Перша леді. – У Білому домі чорний день.

- Не панікуй. Ось тобі тверда валюта на купальник. Тільки ж гляди мені, щоб неодмінно – синьо-жовтий!

- Дякую, коханий! Ти вчинив як справжній Президент великої держави. А до зарплатні хоч дотягнемо?

- Яке сьогодні число? – перепитав Президент.

Перша леді Америки глянула на календар. Було тринадцяте червня 2015 року. Надходило американське літо.