БАРАНОВ Віктор - ТОВАРИСТВО ЧИСТИХ ТАРІЛОК

Зміст статті




ТОВАРИСТВО ЧИСТИХ ТАРІЛОК

Коли в Петрограді більшовики прогнали ненависного їм царя і взяли владу, в усій колишній імперії жити стало краще, жити стало веселіше. Особливо дітям. Підлі вороги більшовиків розв’язали громадянську війну, на яку записувалися сотні тисяч добровольців, мріючи вмерти як один “в борьбе за это”, але діти від того аніскілечки не страждали. Вони жили в теплому, спали на м’якому, удень складали норми на значок ГТО, а їсти й пити мали стільки, що подужати всього не могли.

Отак, бувало, сядуть за столи, наїдяться від пуза, нап’ються до гикавки смачного компоту чи ананасового соку – а в тарілках та чашках іще стільки лишається!.. І борщу з дієтичним курячим м’ясом, і каші гречаної чи пшоняної, і картопляного пюре з грибною підливою, і котлет з індичатини, і відбивних, і беф-строганів, і люля-кебаб, і голубців, і вареників, і верчеників, і марципанів, і коржиків-медівників, і манної каші, і сметани підвищеної жирності, і… і… і… 

Дорослим шкода викидати недоїдене дітьми свиням, отож вони думали, думали – і придумали. “Треба порадитися з самим Іллічем!” – вирішили дорослі. І послали до вождя світового пролетаріату ходаків.
Ленін прийняв їх у Кремлі, уважно вислухав, хоч йому саме телефонував Троцький із найжаркішого фронту і просив допомогти патронами, снарядами та живою силою. А вислухавши, вождь по-більшовицькому чітко відреагував:

– Не доїдають, кажете? Ну-ну! Ми з Надією Костянтинівною виїжджаємо. Негайно!
Доручив Ленін Дзержинському кілька годин покерувати країною, сів у машину, і поїхали вони з Крупською до дітей.

Дорога вела через урожайні ниви і рясні сади, через пасовиська з соковитою травою, де звільнені від пут капіталізму пастухи випасали худобу нової ери, через мости над молочними ріками з кисільними берегами. 

– А що я вам, Надіє Костянтинівно, скажу?.. – усміхнено примружився Ілліч.

– Скажіть, Володимире Іллічу, – закохано дивилася Надія Костянтинівна. 

– Я дгугой такой стганы не знаю, где так вольно дышит человек!  

– Чесне партійне слово! – підтвердила Надія Костянтинівна. 

Аж ось і діти вибігли на подвір’я, зустрічають найдорожчих гостей, дарують їм квіти, власноручно вирощені в місцевій оранжереї. 

Ленін і Крупська поцілували дітей та й питають:

– Як називаються ці прекрасні квіти? 

– “Жовтневі зорі”, – пояснюють діти. 

– Правильною дорогою ідете, товариші діти! – похвалив Ілліч. А Надія Костянтинівна ще спитала:

– Чи добре живете?

– Ще й як добре! – дружно відказали діти.

– Ну, потрепіть трішки. Скоро ми здійснемо революцію у світовому масштабі, а для вас комунізм збудуємо – тоді заживете ще краще!  

– Ура! – закричали діти й почали підкидати вгору голубів миру.
Ленін підняв руку і, коли всі стихли, повчально сказав:

– Але комунізм можна збудувати тільки тоді, коли ви добре засвоїте все те, що вам дають на обід. Ось чому ми з вами створюємо “Товариство чистих тарілок”. Хто хоче бути його членом?..

– Я!

– І я!!

– І я!!! – ще гучніше закричали діти.

– Прекрасно! – погладив борідку дєдушка Ленін. – А тепер – усі в їдальню!
Надія Костянтинівна великим полоником насипала в тарілки, Володимир Ілліч подавав на столи, а діти, хоч недавно добряче пообідали, їли, аж за вухами лящало, й нічого в тарілках не залишали. Ілліч особисто приймав від кожного чистий посуд. А прийнявши останню вилизану тарілку, урочисто проголосив:

– Тепер я абсолютно впевнений: нинішнє покоління буде жити при комунізмі!

Так вождь і учитель світового пролетаріату розв’язав одну з найважчих проблем побудови нового життя. А з того дня діти, лягаючи спати, завжди казали: “Дякуємо рідній партії за щасливе дитинство!” 

(Записано у 80-х роках ХХ ст. від 99-літнього сина сторожа Хімки-ховрінської під Москвою показової школи-інтернату № 3 для обдарованих робітничо-селянських дітей)