Олійниківські читання - Олексій Богданович:„Твори Степана Олійника актуальні й тепер

Зміст статті

 

 

Олексій Богданович: „Твори Степана Олійника актуальні й тепер”


Віра СЕРЕДА

Нещодавно Одещина гідно відзначила столітній ювілей свого земляка - видатного українського сатирика та гумориста Степана Олійника.

Ярмарок сміху в Одеському музично-драматичному театрі

Святкування почалося великим концертом в Одеському обласному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька. У фойє розгорнули виставку творів великого гумориста. Урочисте засідання відкрив заступник голови Одеської обласної ради Дмитро Нікітін. Журі оголосило імена цьогорічних лауреатів премії імені Степана Олійника. Ними стали письменники: Валентин Чемерис (Київ), Богдан Бастюк (Тернопіль), Микола Палієнко (Одеса) та одеський журналіст Віктор Мамонтов. Тепло зустріли присутні виступ дочки Степана Олійника Лесі, яка доклала дуже багато зусиль, щоб організувати разом із управлінням культури й туризму Одеської облдержадміністрації та головами районних та сільських рад і райадміністрацій таке грандіозне свято.

Із задоволенням усі присутні в залі переглянули знаменитий фільм Леоніда Гайдая "Пес Барбос і незвичайний крос" за фейлетоном Степана Олійника, музику до якого написав Микита Богословський.

У великому концерті взяли участь не тільки відомі майстри сцени (народні артисти України Микола Свидюк та Олексій Богданович, заслужені артисти України Анатолій Демчук із Києва та дует „Доля” Одеської філармонії, заслужений діяч мистецтв України Василь Довжик, лауреат премії імені Андрія Сови Ігор Чепіль із Івано-Франківська), але й учні Одеського училища культури імені Данькевича. Уперше виступала на одеській сцені солістка ансамблю „Київська камерата” Антоніна Матвієнко, голос якої – копія її матері Ніни Митрофанівни – народної артистки України. Оплесками нагороджено виступи лауреата міжнародних конкурсів, бандуристки Лариси Дедюк, читців гумористичних творів - киянина Віталія Краснюка та тернопільчанина Петра Сорбу, лауреата міжнародних конкурсів Наталію Бучель із Києва.

Садиба зустріла гостей теплом печі

Письменники й митці, запрошені на свято, побували в селах Пасицели Балтського району, де народився Степан Олійник, та Левадівці Миколаївського району, де пройшло його дитинство і юність. Тут також відбулися великі концерти, де до вже названих учасників приєдналися місцеві самодіяльні колективи, а також переможці щорічного конкурсу читців гумористичних творів Степана Олійника, який проводиться в районах області та Одесі.

Кульмінацією свята стало відкриття погруддя Степана Олійника в місті Балта в сквері, неподалік від школи імені Олеся Гончара, та садиби-музею Олійника в селі Левадівка, яку викупила Левадівська сільська рада в колишнього власника.

На відкриття садиби зійшлося майже все село. Було прохолодно, тому в хаті протопили піч, як колись це робили в родині Олійників. Відвідувачі могли побачити інтер’єр, меблі й предмети часів родини Олійника. Звичайно ж, гості відвідали Левадівський музей імені Олійника, розташований поруч із загальноосвітньою школою, на подвір’ї якої – пам’ятник Степану Олійнику.

Подарунок українців Молдови до ювілею Олійника

У Балту, на відкриття погруддя великого гумориста, з Молдови приїхала делегація, в складі якої були й творці пам’ятника - заслужений художник Молдови Петро Герман та скульптор Володимир Шуляк.

Петро Герман народився в тому ж селі, що й Степан Олійник. Він першим у Молдові відкрив пам’ятник Тарасові Шевченку. Копію цієї скульптури подарував Одеській організації Національної спілки журналістів України. Під час церемонії відкриття погруддя Олійнику голова обласної спілки Юрій Работін вручив художнику за подвижницьку та журналістську діяльність нагороду „Журналістська честь”, на звороті якої - вислів Пантелеймона Куліша „Рідне слово, рідний розум, рідна правда буде!”

Ось що розповів Петро ГЕРМАН про роботу над погруддям:

- Мені випала велика честь – творити образ мого славного земляка Степана Олійника. Знаєте, це не так просто створити образ гумориста. Один мій товариш-художник, коли створив таку гумористичну групу веселих людей, на запитання „Ти, мабуть, сміявся, коли їх робив?”, відповів: „Ні, я плакав”. Припускаю, що Степан Іванович писав деякі свої гуморески теж через плач. Уявіть собі життя гумориста, сатирика 1937 року. Згадайте трагічну долю Остапа Вишні, який, як відомо, десять років безневинно провів у сталінських таборах. Степан Олійник також зазнав арешту в студентські роки. Треба мати великий талант, щоб провести корабель сатири через численні рифи й перешкоди. Я намагався створити образ людини, яка має не тільки веселу, але й трагічну сторінку життя.

- Пане Петре! Як вам поталанило знайти правильні риси в образі Степана Івановича?

- Коли почав працювати, я спеціально поїхав у Київ, був на кладовищі, познайомився із Лесею Олійник, просив побільше розповісти про батька, дивився світлини. Гумористи з Києва кажуть, що мені вдалося передати образ Степана Івановича таким, яким вони його знали. Працював майже рік, щось переробляв, змінював, щоб знайти потрібні риси.

- Хто допоміг вам виготовити погруддя?

- Профінансувала виготовлення і встановлення погруддя українська діаспора Молдови. Скульптуру допомагав робити мій колега - Володимир Шуляк. Він родом із Вінниці, нині живе в Молдові. Ми працювали взимку, було холодно, але зараз не жалкуємо – побути в такій урочистій атмосфері сьогодні, це компенсує всі незручності. Володимир задоволений, що так урочисто відкрили пам’ятник, радий, що чує тут рідну українську мову, пісню.

Після відкриття погруддя Петро Герман побував із іншими митцями в Пасицелах на зустрічі з учнями та учителями сільської школи. Школярі виступили перед гостями з творами Олійника, показали світлицю його імені, яка, можливо, згодом стане музеєм. Із цікавістю присутні в залі слухали виступи лауреатів премії імені Степана Олійника Валентина Чемериса та Пилипа Юрика, випускника школи, а нині заслуженого художника Молдови Петра Германа, співачки Наталії Бучель.

Після відвідин школи Петро Герман сказав:

- Пасицели – гарне село, але воно вимирає. Може, ці святкові заходи трішки оживлять там життя. Хочу, щоб мої земляки пишалися, що вони з Пасицел, щоб село піднялося. Ця думка не покидала мене, коли я творив образ Степана Івановича.

- Чи часто буваєте в Україні?

- Із Україною в мене дуже тісний зв’язок, особливо останніми роками. У Молдові відкрили дві мої авторські роботи - бюсти Шевченка: один у Кишиневі, другий - у Бричанах. У Бричанах є український коледж.

На півночі Молдови дуже багато українських сіл. Саме українська громада запропонувала мені виконати бюсти Шевченка в камені. Узагалі ж зараз у моїй творчості дві основні теми: Тарас Шевченко й Леся Українка. Із роботами за цією тематикою брав участь у виставках. Не забуваю й живопис. Минулого року отримав звання заслуженого художника Молдови.

„Сподіваюсь, що я не востаннє на Олійниківських святах”

Окрасою концертних програм в Одесі й Балті став виступ народного артиста України, лауреата Національної премії імені Шевченка (1996), актора Київського театру імені Івана Франка Олексія БОГДАНОВИЧА. Кінолюбителі знають його також за фільмами: „Усе перемагає любов”, „Голуба троянда”, „Украдене щастя”, „Єлисейські поля”, „Афганець”, „Злочин із багатьма невідомими”, телесеріалом „П’ять хвилин до метро”.

- Я вперше беру участь в Олійниківських читаннях, - розповів актор. - Тут уже така згуртована команда, яка їздить протягом багатьох років на батьківщину гумориста. Запросила мене Леся Олійник. Місяць тому вона зателефонувала мені, розповіла про підготовку до сторіччя з дня народження її батька й запитала, чи не хотів би я взяти участь у концертах у Балті й Одесі. Я одразу ж погодився, тому що, по-перше, мені цікаво було подивитися, де народився й жив цей письменник. По-друге, Леся Степанівна настільки щира людина, робить таку благородну справу, що відмовити я їй просто не міг.

- Коли ви вперше доторкнулися до творчості великого гумориста?

- Із творчістю Степана Івановича я знайомий ще з інституту: ми вивчали гумор Олійника. Це був номер один серед гумористів. У нас був такий предмет як сценічна мова, на який ми готували й гумор, і прозу, й вірші. Степан Олійник був доволі популярним письменником серед студентів, тому що в нього дуже лаконічні, коротенькі, влучні твори, які легко запам’ятовуються, легко читаються, в яких є такий природний народний гумор. Через це вони й користувалися великим попитом.

Я теж читав Степана Олійника, правда, вже не пам’ятаю, що виконував, бо минуло 25 років із того часу. Якийсь час не звертався до його творчості. Для мене це вже стало прочитаною книжкою. Коли ми познайомилися з Лесею Степанівною, вона мені дала нові видання творів Олійника, щоб я продивився. На жаль, я був дуже зайнятий напередодні свят, вибрав лише два твори до цих читань: „Батькова порада” та „Мої перші критики”. Сподіваюсь, що я не востаннє на Олійниківських святах, тому хотів би поповнити свій репертуар іншими творами гумориста.

- Минуло чверть століття. Чи змінилися ваші думки про твори Олійника?

- Твори Степана Івановича актуальні й нині. На мою думку, ця людина жила серцем, правдою. Звичайно, були якісь компроміси, як у кожного з нас, але це нормально. Часи такі були, що без компромісів не міг ніхто обійтися, але те, що ця людина мала совість, почуття гідності, українське коріння, це стовідсотково.

- Чи готуєте зараз щось нове в театрі?

- На жаль, а, може, на щастя, зараз ні. Минулий рік був доволі насиченим у мене. Я зіграв головні ролі у двох виставах, тому нині взяв невеличку перерву. Сподіваюся, що вона не затягнеться надовго.

- Які це роботи?

- Польський кінорежисер Кшиштоф Зануссі поставив дуетну п’єсу «Маленькі подружні злочини» Еріка-Емануеля Шмітта, французького драматурга. У виставі всього дві ролі - чоловіка й дружини. Я зіграв роль Жиля. Завдання в акторів доволі складне, за напругою це майже те ж саме, що й моновистава.

Ще одна нова роль - граф Альмавіва в постановці Юрія Одинокого «Весілля Фігаро» (переклад Гната Юри, адаптований до сучасності). Граф пройшов через певні життєві обставини, неодноразово помилявся. Але ж має й позитивні риси. Тому я намагався зіграти так, щоб не викликати у глядачів негативних емоцій. Вистава вийшла надзвичайно видовищною. Квитків немає вже за два місяці. Публіка її сприймає дуже добре, критики - специфічно, але на те вони й критики, щоб критикувати.

Мені дуже прикро, що ніхто з «Весілля Фігаро» не отримав цього року жодної «Пекторалі». Але ми будемо жити й творити далі.

- Чи маєте репертуар для індивідуальних виступів перед глядачами?

- Спеціальної програми немає. Є певні доробки, якісь окремі твори, що я читаю. Під час таких виступів виконую також пісні.

Квітень 2008 року

 

 

Олексій Богданович (у центрі) під час церемонії відкриття погруддя Олійника в Балті. Шалики „Олійниківська родина” отримали учасники читань від Лесі Олійник

 

Творці пам’ятника Олійнику - Петро Герман та Володимир Шуляк

 

Урочистості біля погруддя Степана Олійника в Балті. Праворуч - Леся Олійник і Петро Герман

 


Майже все село зійшлося на відкриття музею-садиби Степана Олійника в Левадівці