ГАРМАТЮК Анатолій - ЗВІДКИ ГРОШІ?

 

Гумор і сатира

 

ЗВІДКИ ГРОШІ?

Пита студент у студента:
— Звідки в тебе гроші?
У театри часто водиш
Дівчину хорошу,
У кіно буваєш з нею, 
Ходите й на танці...
— Дуже просто: вечеряю
Я щодня уранці.
— А в обід? Не обминаєш

До їдальні ж двері?
— Де ж ти бачив, щоб обідав
Хтось після вечері?
— Значить, ввечері «рубаєш»
Добре наостанці?
— Хто ж вечеряє два рази?
Вечеряв же вранці!


НЕ РОЗГУБИВСЯ

На екзамені професор 
Зупиня студента, 
Що строчив про хімпроцеси, 
Наче з кулемета:
— Припустімо, по білету
Ви усе сказали.
Не могли б ви розсекретить 
Нам формулу сала? — 
У студента й пісдя того 
Оптимізм не щез:
— Вам, професоре, якого:
З шкіркою чи без?


ХТО ЯК УЧИВСЯ
І ЧОГО ДОБИВСЯ


Однокласники колишні 
Через двадцять літ ділились 
Тим, як вчилися у школі 
І чого в житті добились. 
Ось яка була картина. 
Той, хто вчився на «трійчину»,
Нині мав посаду гарну,
Дачу та автомашину.
Хто ж «п'ятірки» мав, «четвірки»,
Ті (показували факти)
Нині мають окуляри,
Ранні лисини, інфаркти.


ПОРАДИ САТИРИКА 
СТЕПАНА ОЛІЙНИКА


Приїжджав Степан Олійник — 
Видатний поет — не раз 
Придивитись, як працює, 
Як всміхається Донбас. 
І в один з його приїздів 
(Пам'ятаю все й тепер) 
З ним наважився я стрітись — 
Молоденький інженер. 
Про сатиру розмовляли 
І про єдність слів і справ. 
Врешті-решт на суд поету 
Кілька віршів я подав. 
Прочитавши їх уважно, 
Дав пораду він за мить:
— А ви спробуйте у «Перець»
Ваші вірші надішліть.
— Посилав уже у «Перець», —
Відказав я спроквола. —
Їх «не схвалено до друку» — 
Звідти відповідь прийшла.
— Ну то й що? — поетів усміх
Не виказував хули. —
Так пишіть, аби до друку
Вірші схвалені були!
У сатиру — більше сміху:
Лиш посилить її сміх.
Тем шукайте гострих, свіжих
І цікавих для усіх.
Та вивчайте мову, слово—
Ґрунт для творчості вони,
І пильнуйте, щоб словесні
Не з'являлись бур'яни.
Ну, а в «Перець» вдруге й втретє
Треба твори подавать.
Жанр веселий в нас, та в ньому
Слід серйозно працювать!


КИМ МОЖНА СТАТИ

(Жарт)

Запитав школяр-онук 
Діда — доктора наук:
— Можу доктором я стати?
— Звісно, можеш, мій кирпатий, —
Відповів онуку дід. —
Після школи тільки слід 
Інститут іще скінчити, 
Дисертацію зробити.
— І тоді вже можу стати?
— Ну, спочатку кандидатом.
В доктори аби пробитись,
Ще потрібно потрудитись.
— Як хотів би, — внук спитав, —
Й академіком я б став?
— Ні, внучаточко моє,
В нього власні внуки є.


КОЛИ МЕДИКИ БЕЗСИЛІ

Знаний лікар журналісту 
Так розповідає:
— Чого тільки в медицині
Часом не буває!
Ось із практики своєї
Наведу вам приклад.
Рік тому у мене з хворим
Вийшла справа прикра:
Я лікую, йому ж гірше
Стає день при днині,
І ногою однією
Він вже в домовині.
І оскільки бідоласі
Не уникнуть смерті,
Виписав його з лікарні —
Тихо вдома вмерти...
А оце його недавно
Стріти довелося.
Просто жах якийсь: той хворий
Не помер і досі!
— Що ж тут дивного? — промовив
Журналіст по хвилі. —
Якщо хворий хоче жити — 
Медики безсилі!


ПРО БАРАНІВ

За селом у лісосмузі 
Парубки сиділи: 
Дещо собі випивали, 
Дещо собі їли. 
І коли угамували 
Голод свій і «спрагу», 
Потягнуло звеселілих 
Хлопців на розвагу. 
А тут саме йшла отара,
І баран одбився 
Й наче на нові ворота 
На гуляк дивився. 
Товстопузий Стах для сміху 
Миттю, без розкачки, 
До рогатого заброди 
Мовчки рушив рачки. 
І коли підліз до нього, — 
Буцнув, гучно бекнув. 
А баран в одвіт щосили 
В лоба Стаха бехнув. 
Від удару Стах звалився 
І заплющив очі. 
А дружки у лісосмузі 
Голосно регочуть:
— Ану, Стаху, не піддайся!
— Взять себе у руки!
— Стукни його межи роги,
Щоб не встав, тварюка!.. —
Стах же повз до лісосмуги,
Витівці не радий,
А рогатий переможець
Піддавав іззаду.
І сміялись навіть вівці,
Аж ішла луна,
Із тупого побитого
Стаха-барана.