ГАРМАТЮК Анатолій - ПОМСТА


ПОМСТА

(З Т.Арслана)

Я купив собі обнову: 
Босоніжки — перший сорт! 
В них пройшовся по бульвару — 
Розповзлися! Що за чорт! 
Взявши в руки босоніжки 
І не гаючи хвилин, 
Я босоніж по асфальту 
Мчуся прямо в магазин. 
Там звернувсь до продавщиці 
Я із клопотом своїм.
— Винна фабрика, — говорить, -
Магазин тут ні при чім. —
Мчусь на фабрику. Директор
Пояснив, у чому суть:
— Бачу, шкіра поганенька,
Та вина не наша тут. —
Знов по теплому асфальту
Я біжу, як скороход,
І ті горе-босоніжки 
Я несу на шкірзавод. 
Тут обурився директор 
(Бо ж мені він співчував):
— Де знайти бика сьогодні,
Щоб хорошу шкіру мав?! —
Вийшов. Бачу: бик пасеться!
Я йому і відомстив:
Босоніжками по ребрах
Бракороба пригостив!


СИМВОЛІЧНО

У дорогу туристам практичні 
Настанови давав керівник, 
Як у випадках різних незвичних 
Слід поводитись кожному з них:
— Пригощати вас можуть щиро -
Відмовлятись ніхто не велить. 
Тільки ж їжте, звичайно, в міру 
Й символічно старайтеся пить... — 
Ось і зустріч така весела, 
І співали, і їли-пили, 
Після неї у номер готелю 
Попід руки Петренка вели. 
А наступного дня спитали:
— Чом нажлуктився стільки вина?
Символічно ж пити казали.
— Я і пив так.
— Як це?
— До дна. —
...Щоб не плутати праведне з грішним,
Є надійна порада одна: 
Пити треба таки символічно, 
Поринати в роботу — до дна!


ПРИТЧА ПРО ДЖЕРЕЛО

З глибин земних крізь перешкоди 
Пробилось на поверхню джерело 
І кришталево чисту воду 
Струмком живлющим полило. 
До нього спраглі припадали, 
Ставали на коліна перед ним, — 
І втома їхня пропадала, 
Й сильнішав той, хто був слабким. 
Та непомітно ті коліна 
Втоптали в землю чисте джерело. 
І дивно спраглим: в чім причина, 
Що статись з джерелом могло? 
...Із тими так в історії бувало, 
Хто втоптував у землю ідеали.


ОДА МОДІ

Хвала, хвала людському роду, 
Що вигадав для себе моду! 
В наш час не можна й уявить, 
Як ми могли б без неї жить.
Чи нас приваблювали б нині 
Жінки без максі, міді й міні? 
Чи хвилювало б плаття те, 
В якому максі-декольте?
Якби не модне бліц-кохання, 
Чи молодята без вагання 
Могли б весілля вмить зіграть 
Й ще швидше шлюб свій розірвать?
Коли б не мода на дипломи, 
Чи випхнули б когось із дому 
Батьки, в яких на шиї діти 
Могли б до пенсії сидіти?
Якщо б зробилися сьогодні 
Та дисертації не модні, 
Чи муки б той терпів дарма, 
У кого здібностей катма?
Коли б не мода на наради, 
Хто б міг на них поспати радо 
Чи інший варіант знайти — 
Після перерви утекти?
Якби не мода, хто в оселі 
Вкривав би килимами й стелі, 
Для меблів меблі закупляв, 
Торкатись їх не дозволяв?
Спасибі ж, модо, що з тобою 
Наш рід людський не зна застою, 
Бо завжди треба щось дістать, 
Аби від моди не відстать.


ОДА ЦІННІЙ ДУМЦІ

О, як буваєш, думко цінна, 
Потрібна ти в критичну мить! 
Без тебе мучиться людина, 
Не знає, бідна, що й чинить.
Встигала б вчасно ти з'явиться, 
Усе б змінилося кругом: 
Той не плював би у криницю, 
Цей заднім би не жив умом.
Зловмисник не копав би ями 
В житті нікому і ніде, 
Якщо б засвоїв думку: саме 
Він в яму перший і впаде.
Хтось з кимось так би не сварились, 
Щоб забирала їх «швидка», 
Як вчасно б думка в них з'явилась: 
Не розпускати язика.
Не ліз хтось на трибуну б часто, 
Словесних бур там не здіймав, 
Коли б він не чужі, а власну 
Хоча б маленьку думку мав.
Спочатку б думала людина, 
А потім бралася до дій... 
Тож не барися, думко цінна, 
Приходь у голови хутчій!


ОДА ВКАЗІВНОМУ ПАЛЬЦЕВІ

Ти і такий, як інші, й не такий, 
Хоча в строю руки ви всі солдати, — 
Приставлений до губ, ти, вказівний, 
Примушуєш базіку замовкати.
А висунутий рвучко уперед 
Перелякати здатний ти бандита, 
Немов німий, та грізний пістолет, 
Націлений у ворога сердито.
Трапляється,
твій власник запальний 
У тебе звичку виробля погану — 
Піднять щоразу легше вказівний, 
Аніж підняти виконання плану.
Бува й з трибуни ти стирчиш дарма, 
Вихоплюючись раз у раз із жмені, 
А потім власник твій тебе трима 
Без руху місяцями у кишені.
Хвалю ж тебе, коли ти сам-один 
Не побоїшся указати сміло, 
На ранги не зважаючи й на чин, 
Що чорне — чорне і що біле — біле.