СУМАРОКОВ Павло

 

 

Від автора


Почну, мабуть, спочатку. А почалося з того, що я спершу народився. Трапилось це (якщо метрика не бреше), року Божого 1927, та й числа 27, в серпні. Малою батьківщиною вважаю село Митрофанівку, що сховалася на Кіровоградщині. Довгенько нашому селу не могли причепити постійного району, поки зрештою опинилося в Новгородківському, якого тримається й досі.

Як і кожен тогочасний малюк-селюк, пройшов школу босоногого дитинства, паралельно здолав дев’ять класів сільської школи. Далі завадила то війна, то голод 1947 року. Маючи нахил до різного роду мистецтв, зокрема, до живопису, працював художником-оформлювачем на промислових підприємствах Олександрійщини. Закінчивши в 30-літньому віці вечірню школу, стаціонарно вступив на філфак Дніпропетровського університету, з того часу (1962 р.) сіяв у дитячих душах "розумне, добре, вічне". Паралельно потягло до лірики та перекладів.

Отак і жив би, пописуючи потихеньку всілякі там елегії та сонети, так ні ж, надоумило мене накатати щось іронічно-і ердите на свого прямого начальника. Захотілось прочитати комусь, під рукою нікого не трапилось, крім того ж началь¬ника. "Ех, не пропадати ж добру" - подумалось - і прочитав йому. Чекав шаленої реакції, а вийшло, уявіть, навпаки. По¬плескав мене доброзичливо по плечу і виніс нежданий вер¬дикт: "Б тобі підспудно дрімав талантик гумориста. Розвивай і дій".

Гумор та сатира - це віддушина для душі. Бо життя - річ одноманітна, буденна, для веселощів у ній мало лишається місця, але трапляється іноді: зачепить тебе за живе якийсь сміхотворний вираз чи влучно вліплена фраза або і весь твір. А коли цими смішними, влучно підібраними виразами пересипаний весь твір, то це вже добрий знак. Тоді лише радуєшся, що натрапив на зугарну річ.

Пишуть багато, але по-різному. Буває, за все читання губи так і не розтягнуться в усмішку, але ж буває!..

Чи вдалося мені хоч трохи розсмішити читача, чи ні - судити не мені. То справа читача. Але ж намагання були.

Друкувався в багатьох виданнях періодичної преси, в альманахах, журналах: в районній газеті "Трудова слава", в обласних "Запорізька правда", "Запорозька Січ", в республіканській "Веселі вісті", в колективних альманахах "Передзвін-1", "Передзвін-2", "Веселий курінь" (згодом "Весела Січ"), у збірниках "Созвучье", "Зачарований Дніпро", в журналах "Перець", "Хортиця" та ін.

Дійсний член Міжнародної асоціації українських гумористів та сатириків. П.П.Ребро дав козацьке прізвисько "Карамзін", студійці вліпили прізвисько "Правило" (правив багато), а є ще й своє власне. Якщо хтось назве одне із трьох - відізвусь будь-яке з них.

Щастя вам, міцного здоров'я, всіляких гараздів!

                                                              2007 рік.


Помер Павло Сумароков 19 квітня 2010 року.