НАВІЮВАННЯ СНІВ

                    Сумує хата, сни свої ховає,  
                    Підсліпувато задивляється в поля, 
                    А десь вогні і повзають трамваї 
                    З очима змій і вухами кроля,

                                            Лариса КОВАЛЬ

Селянська хата сни свої ховає,
Їй бачиться від рим і дивних слів,
Що десь по місту повзають трамваї
З очима змій і вухами кролів.

Міській квартирі сниться хутір синій,
Вона в угіддях бачить по ночах
Кроля з трамвайним пристроєм на спині,
Змію з протитуманками в очах.

Яка потужність в поетичній бомбі.
Цю сугестивність неможливо знять!
Помешкання творців, неначе зомбі:
Про що в них пишуть - тим вони і снять!

                                                      2003 р.

ФЕЙЛЕТОННІ ЗАГАДКИ

       Хто оце тебе надоумив край світа плентатись, га?  
       Скажіть, у якому місті чи селі до новорічного столу приносять шампанське, га?  
       Чого ти пристав до мене з отим «піком», га?
                                              Із творів Миколи ШУМИЛОВА

В ділі я спілкуюсь з криміналом.
Дуже складно. Що ж допомога:
Мій жаргон, на пляшку внесок налом,
Вигляд, погляд чи характер, га?

Уявіть на хвильку: перед вами
Злодій, хам, ще й дівка сновига,
Тож якими це назвать словами:
Кодло, шобло чи тусовка, га?

Фейлетони в «Ярмарку» з'явились,
Та різкі, хльосткіші батога,
Як сміється читачева милість:
Хе-хе-хе, ги-ги чи га-га, га?

Бачу, час кінчати теревеньки,
Вже й остання загадка плига:
Хто ж бо я: Шумилов, чи Дмитренко,
Чи без «в» Шумило, хто я, га?


Я НЕ МОЖУ

           Наче сон. Наче сон.
           Наче запах торішньої м'яти.
           Я не можу тебе,
           Я не можу тебе пригадати...
           Не судилося. Не судилося.
           Але й досі у тім гаю.
           ...Наш останній,
           Останній наш вальс.
           ...А тоді, а тоді
           Підем до попа.

                              Анатолій РЕКУБРАЦЬКИЙ

Я колись, я колись
Написав першу збірочку «Сурми»,
Як солідно лягла
На долоню та книжка нова!
А була б, а була б
Моя збірка тоненька, аж сумно,
Тільки я, тільки я
В ній рядочки помножив на два.
Відтоді, відтоді
Хочу збірку, на інші не схожу,
Маю мрій табунець,
Табунець полохливих зайчат,
Та не можу її,
Я не можу її, я не можу,
Я не можу її,
Без повторів не можу зачать.


СКЛАДНА ЗООЛОГІЯ

               Я ганяю дикі табуни
               У степу безкрайньому, глухому.
               Верхи на смугастому коні
              Міряю дорогу невідому...
              Навздогін, плямистий, як гепард,
              Мчить світанок.
              Мій тарпан у чвалі.
              Хай впаде у трави зорепад...
                                             Юрій КНУРЕНКО

Подолавши втому невелику,
Як привільно дихати мені!
Я пасу якусь скотину дику
Верхи на смугастому коні.

Степ глухий. Я вдало каламбурю:
«Падає у трави зорепад!»
Кінь смугастий відчуває бурю,
Хтось в траві плямистий, як гепард.

Заганяю шпори межи ребра
І в галоп за пагорб, де ріка...
- Що ти робиш? Я ж не кінь, я зебра! -
Мій тарпан зухвало доріка.

Дещо в школі не додав зоолог,
Протинявшись чвалом поміж парт,
Тож даремно я забив на сполох:
То плямистий цап, а не гепард.


ПОКИНУВ, А НЕ ЗАБУВ

                    І сняться сни: лелека біля хати  
                    Своїх пташат вже ставить на крило.  
                    Отак і нас навчала рідна мати,  
                    Ми ж їй завдячили, покинувши село.  
                   ...Я ж кидаю усе: спішу в своє село.

                                    Іван ПЕРЕЛОМОВ, збірка «Волошковий вогонь»

Нас рідна мати, мов пташат журавка,
Як час прийшов ставати на крило,
Полоти вчила і косити травку,
Я ж їй віддячив, кинувши село.

Коли ж почине там свиняче рило
У холодці - я кидаю усе:
Моя порожня сумка, як вітрило,
Мене в село до матінки несе!


ДУПЛЕТ

                «Так стріляти!»  
                «Губернаторський постріл».
                              Вірші Олександра ТКАЧЕНКА,  
                              підполковника запасу. Збірник «Передзвін»-2.

Шпетив прапорщик солдата,
Що стріляв невміло.
Крив корнета губернатор –
Той у люстру вцілив!

«Прапор» поспіхом, патрони
Випалив без ладу.
Губернатора матрони
Налякались ззаду.

Підполковник влучно дуже
Вистрілив дуплетом,
Честь мундира не спаплюжив,
Дав урок поетам!

Він на конкурсах і в пресі
Всім приносить втіху
І матрони енурезять
Виключно від сміху!

ТРОЄ

                - Усе вже, все було, - зітхає Хмурий,
                - Було й нехай, - в одвіт йому Веселий.
                І так щодня й на мить між них не тихне бій...

                                                         Наум ТИХИЙ

- Усе вже, все було, - зітхає Хмурий, -
Книгарня, гроші, книги, шафа, пил,
Дружини крик, кіоск макулатури,
Талон, прилюдно порваний навпіл...

- Було й нехай, - в одвіт йому Веселий, -
А я в оселі настругав полиць
І книги від підлоги і до стелі
Про сміх і гріх, про птиць і про телиць!

Між ними бій! Та не втручався Тихий,
Йому б збагнуть становище своє:
Не знає він - на лихо, чи на втіху
Свою чергову книжку видає?

                                                    1985 р.


БОТАНІЧНИЙ ЗЛОЧИН

  І яблуня від груші зачала 
  Рожевобокий плід нового сорту  
  З опуклістю жовтавого чола, 
  Що в моду увійшло із натюрморту.
  Хтось плід отой всмакує за шафран 
  І знищить сорт, і це не буде злочин.  
  Але, смакун, гамуй забутий захват –
  Мій вірш повстане гинучим на захист!
                                                 Андрій КУБАХ

Як навесні пилок пилив без меж,
Я зрозумів, спороджуючи витвір:
Не тільки вірші, а й зачаття теж
В природі часто надуває вітер!

Так яблуня від груші зачала
Якогось дивовижного ранета
З опуклістю жовтавого чола,
Що схоже чимось на чоло поета.

Шкода, якщо невіглас і профан,
В хмільній знемозі повалившись в тіні.
Отой ранет всмакує за шафран
І згине сорт в солодкім чавкотінні...

Стривай, жерун, залиш садок і двір!
Мій вірш повстане гинучим на захист:
Ось допишу і ти скуштуєш твір –
Духовна їжа - теж чудова закусь!

                                       1998 р.


РЯБКОВА ПРОВИНА

   Село Ключі - дитинства спомин...
   Мені з дитинства і до нині сниться.
   ...І знову ген село Ключі
   Приснилося мені вночі,
   Рябко надворі лементує,
   Той гавкіт і глухий почув...
   Рябко не дурно бунтувався -
   Із прив'язі лошак зірвався
   І потоптав городину,
   А я проснувся й не засну.

                         Іван ВОЛКОВ. Збірка «Зоряна стежина».

І знову ген село Ключі
Мені приснилось на печі,
І я, мов з діжки Діоген,
Витаю думкою ген-ген...

Опісля сну мене село
На гарну думку навело:
Як спати не лише вночі –
Побільше віршів про Ключі.

Заснув я вдень. Та (щоб він здох!)
Рябко зчинив переполох,
Загнав лоша в городину,
А я проснувся й не засну...

Рябкові мало не було!
Не склався триптих про село,
Коли волає твар ота,
То геть натхнення відліта!

                                  1998 р.