Зміст статті
ЛІТЕРАТУРНІ ПАРОДІЇ
ЗА ЧЕСНИЙ БІЗНЕС
Тут мені вже не до сміху.
«К бісу, - кажу, - йди ти!
Твій козел одержить втіху,
А мені платити?»
Олександр ТКАЧЕНКО (Козопас)
Завела в селі Марина
Племінного цапа.
І Марині з-під тварини
В жменю дещо капа.
За цапину плідну справу
Мзду кладе до сумки,
Ще й повчає, що в державі –
Ринкові стосунки.
Я скажу тобі, принцесо,
Полум’яна квітко,
Ми з тобою в тім процесі –
Просто зайві свідки.
Якщо хочеш з козопаса
Взяти щось на лапу –
Попрацюймо, любко ласа,
Чим я гірший цапа?
ШКОЛА ЛЮБОВІ
...Той кінь ніяк не може бути ніжним –
Ще б пак: ну хто його любові вчив.
Є в нас з тобою два сади суміжні,
Які чомусь не родять груш і слив.
Марина БРАЦИЛО
Я так чекала тих хвилин щасливих,
Як та савана життєдайних злив...
А ти не йшов, стояв, немов у сливах,
В саду, який не родить груш і слив.
Я без вагань впустила б ніжність в душу,
Вже й місяць десь у затінок заплив...
А ти збивав меланхолійно груші
В саду, який не родить груш і слив.
Я за парканом у саду суміжнім,
А ти в цей час горобчиків лічив...
Вночі лиш кінь не може бути ніжним,
Бо хто ж того коня любові вчив?
Облиш віднині ніжності телячі,
Мене в твій світ не втягне і аркан:
Любові вчитись ти такий ледачий,
Що де тобі стрибнути за паркан!
ФІТЮЛЬКА
Сам не гам, сам не гам,
Але й іншому не дам,
Лиш одній себе дозволю
Поділити пополам!
Анатолій РЕКУБРАЦЬКИЙ
Тут мадам скрутила дульку
І співа: «Сама не гам,
Та нікому цю фітюльку
Пополам ділить не дам!»
Петро РЕБРО
Час гукнуть Ребра на віче
І позбавить прав на рік:
Нашу гордість чоловічу
Він фітюлькою нарік!
Не тактовно, не етично
Зачепив нас за живе,
Мов, оглядач політичний
З куцим іміджем живе.
Чи продавсь Петро за тюльку,
Чи в діди побрів, як лось?!
Та за цю, пардон, фітюльку
Скільки крові пролилось,
Скільки сліз - не знайдеш броду!
А дівиці-крадії,
Віддавали честь і вроду,
Щоб отримати її!
Опоненти, рвучи жили,
Затикали нею рот,
І не раз її «ложили»
Депутати на народ!
Це не шабля і не люлька,
Це - могутній родовід!
А була б у нас фітюлька –
Зник давно б козацький рід!
ЖИТТЯ СЕРЕД ЖИТТЯ
Сонечками комашніють зорі...
...Потяг золотим вогненним рогом
Носорогом протаранив ніч!
Григорій ЛЮТИЙ
Щебетом пташіє вечір добрий,
Мурашить поетами повіт,
Верблюдіє пагорбами обрій,
Оленіє зрадою сусід:
Тут була, схопилася прожогом
І пішла спокуслива у ніч...
А невтішний, обзавівшись рогом,
Носорогом протаранив піч!
Кінь на луках твариніє путом,
Комашніє мухами теля,
Гуляйполе махновіє Лютим,
Кажуть, Нестор теж ізвідтіля!
КРУГООБІГ У ПОЛИНАХ
З дорожною, вже вицвілою сумкою,
Піду в степи, там де гірчить полин...
Там вкотре вже помре і знов народиться
Моє нетлінне, неповторне «я».
Михайло БУРЯК, альманах «Передзвін».
Я з вицвілою сумкою дорожньою
Ходжу в степи замріяно щодня,
Шукаю в полинах новонароджене
Маленьке «я» - пухнасте зайченя.
Знайду його, кладу до сумки лагідно,
Дам молока і повертаю в степ,
Спостерігаю, як зі мною в злагоді
Те «я» моє міцніє і росте.
Вже зайченятко в сумці не вміщається,
Купив я тару фірми «Адідас»,
Ледь піднімаю, можна і відчаятись,
Бо згодом «я» і рухатись не дасть!
Ще й на біду поспілкувалось з пресою,
Мовляв, нетлінне, неповторне «я»!
Вже має гріх з якоюсь поетесою,
Ногою в Спілці двері відчиня...
Жбурну хамла до лантуха порожнього
І в полини, хай галас не зчиня,
Собі ж знайду я знов новонароджене
Маленьке «я» - пухнасте зайченя!
МАГОМЕТ-БУЛЬДОЗЕРИСТ
Із жадністю, як камінці, згрібаю
Слова й нижу вірші - душі намисто.
Я поспішаю, тану - відчуваю...
Закваска духу й міць бульдозериста.
Олександр БРОДЕЦЬКИЙ, «Встигнути б».
20-та книга «Загнузданий віками степ»
Стоїть горою українська мова –
Слова, мов глиби, моноліти-твори!
Поетів кличе здібність розумова,
Аби зійти на цю славетну гору.
Нехай деруться, схили обсувають,
Мені навіщо до вершини лізти,
Коли в собі я явно відчуваю
Закваску духу й міць бульдозериста!
Гребу слова, трощу гранітні брили,
Горну в книжки і знаю достеменно:
Якщо підніжжя я підріжу вміло,
То, врешті-решт, гора впаде до мене.