БІЛОГУБ Володимир - ЛІТЕРАТУРНІ ПАРОДІЇ

Зміст статті

 

ЛІТЕРАТУРНІ ПАРОДІЇ

ЗА ЧЕСНИЙ БІЗНЕС


       Тут мені вже не до сміху.
       «К бісу, - кажу, - йди ти!
       Твій козел одержить втіху,
       А мені платити?»


               Олександр ТКАЧЕНКО (Козопас)

Завела в селі Марина
Племінного цапа.
І Марині з-під тварини
В жменю дещо капа.

За цапину плідну справу
Мзду кладе до сумки,
Ще й повчає, що в державі –
Ринкові стосунки.

Я скажу тобі, принцесо,
Полум’яна квітко,
Ми з тобою в тім процесі –
Просто зайві свідки.

Якщо хочеш з козопаса
Взяти щось на лапу –
Попрацюймо, любко ласа,
Чим я гірший цапа?



ШКОЛА ЛЮБОВІ

              ...Той кінь ніяк не може бути ніжним –
              Ще б пак: ну хто його любові вчив. 
              Є в нас з тобою два сади суміжні, 
              Які чомусь не родять груш і слив.


                                       Марина БРАЦИЛО

Я так чекала тих хвилин щасливих,
Як та савана життєдайних злив...
А ти не йшов, стояв, немов у сливах,
В саду, який не родить груш і слив.

Я без вагань впустила б ніжність в душу,
Вже й місяць десь у затінок заплив...
А ти збивав меланхолійно груші
В саду, який не родить груш і слив.

Я за парканом у саду суміжнім,
А ти в цей час горобчиків лічив...
Вночі лиш кінь не може бути ніжним,
Бо хто ж того коня любові вчив?

Облиш віднині ніжності телячі,
Мене в твій світ не втягне і аркан:
Любові вчитись ти такий ледачий,
Що де тобі стрибнути за паркан!


ФІТЮЛЬКА

       Сам не гам, сам не гам,
       Але й іншому не дам,
       Лиш одній себе дозволю 
       Поділити пополам!


                   Анатолій РЕКУБРАЦЬКИЙ

       Тут мадам скрутила дульку 
        І співа: «Сама не гам,
       Та нікому цю фітюльку 
       Пополам ділить не дам!»


                   Петро РЕБРО

Час гукнуть Ребра на віче
І позбавить прав на рік:
Нашу гордість чоловічу
Він фітюлькою нарік!

Не тактовно, не етично
Зачепив нас за живе,
Мов, оглядач політичний
З куцим іміджем живе.

Чи продавсь Петро за тюльку,
Чи в діди побрів, як лось?!
Та за цю, пардон, фітюльку
Скільки крові пролилось,

Скільки сліз - не знайдеш броду!
А дівиці-крадії,
Віддавали честь і вроду,
Щоб отримати її!

Опоненти, рвучи жили,
Затикали нею рот,
І не раз її «ложили»
Депутати на народ!

Це не шабля і не люлька,
Це - могутній родовід!
А була б у нас фітюлька –
Зник давно б козацький рід!



ЖИТТЯ СЕРЕД ЖИТТЯ

              Сонечками комашніють зорі...
             ...Потяг золотим вогненним рогом
              Носорогом протаранив ніч!


                                           Григорій ЛЮТИЙ

Щебетом пташіє вечір добрий,
Мурашить поетами повіт,
Верблюдіє пагорбами обрій,
Оленіє зрадою сусід:

Тут була, схопилася прожогом
І пішла спокуслива у ніч...
А невтішний, обзавівшись рогом,
Носорогом протаранив піч!

Кінь на луках твариніє путом,
Комашніє мухами теля,
Гуляйполе махновіє Лютим,
Кажуть, Нестор теж ізвідтіля!


КРУГООБІГ У ПОЛИНАХ

                  З дорожною, вже вицвілою сумкою, 
                  Піду в степи, там де гірчить полин...
                  Там вкотре вже помре і знов народиться
                  Моє нетлінне, неповторне «я».
                              Михайло БУРЯК, альманах «Передзвін».

Я з вицвілою сумкою дорожньою
Ходжу в степи замріяно щодня,
Шукаю в полинах новонароджене
Маленьке «я» - пухнасте зайченя.

Знайду його, кладу до сумки лагідно,
Дам молока і повертаю в степ,
Спостерігаю, як зі мною в злагоді
Те «я» моє міцніє і росте.

Вже зайченятко в сумці не вміщається,
Купив я тару фірми «Адідас»,
Ледь піднімаю, можна і відчаятись,
Бо згодом «я» і рухатись не дасть!

Ще й на біду поспілкувалось з пресою,
Мовляв, нетлінне, неповторне «я»!
Вже має гріх з якоюсь поетесою,
Ногою в Спілці двері відчиня...

Жбурну хамла до лантуха порожнього
І в полини, хай галас не зчиня,
Собі ж знайду я знов новонароджене
Маленьке «я» - пухнасте зайченя!


МАГОМЕТ-БУЛЬДОЗЕРИСТ

             Із жадністю, як камінці, згрібаю 
            Слова й нижу вірші - душі намисто. 
            Я поспішаю, тану - відчуваю... 
            Закваска духу й міць бульдозериста.


                         Олександр БРОДЕЦЬКИЙ, «Встигнути б».

                          20-та книга «Загнузданий віками степ»

Стоїть горою українська мова –
Слова, мов глиби, моноліти-твори!
Поетів кличе здібність розумова,
Аби зійти на цю славетну гору.

Нехай деруться, схили обсувають,
Мені навіщо до вершини лізти,
Коли в собі я явно відчуваю
Закваску духу й міць бульдозериста!

Гребу слова, трощу гранітні брили,
Горну в книжки і знаю достеменно:
Якщо підніжжя я підріжу вміло,
То, врешті-решт, гора впаде до мене.