Зміст статті
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Володимир Григорович Білогуб - лірик, гуморист, сатирик, пародист, дійсний член Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ», курінний Оріхівського гумористично-сатиричного куреня «Гусак», козацьке прізвисько «Дражнило».
Народився Володимир Білогуб 13 лютого 1935 року в селі Омельник Оріхівського району Запорізької області. Дитячі роки пройшли під наглядом і впливом дідуся, який був доброю і гуморною людиною, знав багато байок і віршів дореволюційних часів. Це він прищепив онукові смак до віршованого слова.
Володимир Григорович закінчив Оріхівський сільськогосподарський технікум, Мелітопольський сільгоспінститут, працював у сільському господарстві, на освітянській ниві, певний час керував літстудією «Ластівка» в Оріхові. Нині автор на заслуженому відпочинку.
Видав збірку поезій «Перегук сердець», гумору й сатири «Життя серед життя», «Тих років не змовкне слава» - поезії про війну.
ЕНЕЙ В ПАРЛАМЕНТІ
Памфлет
Син Афродіти і Анхіза,
Герой Троянської війни
Поетам здавна був, як віза –
З ним до Парнасу йшли вони!
Козак і парубок моторний,
А ще - пролаза неповторний,
Він в пеклі шастав і в раю,
Все занотовував старанно
І Котляревському Івану
Довірив оповідь свою.
І ось Еней прибув під Раду,
Прийшов зовсім на інший світ:
Розкішний дім приймав громаду
Та так, що Богу вчитись слід!
Тут мармурові сходопади,
Горять під банею лампади,
Скрізь оксамитові стільці
Під роздобрілі дужі спини,
На місці прапор України
І кольорові прапорці!
Козак до Ради не пропхнеться –
Хто ж дасть йому таку лафу?!
Еней, зголивши оселедця,
Замаскувавсь під Мустафу!
Відтак, шагнувши в ложу преси,
Чиїсь назвавши інтереси,
В ряду він сів на вільний край
І став уважно придивлятись,
Бо так хотілося дізнатись:
Парламент - пекло це чи рай?
По сходах, вкритих килимками,
Текли вершки в сесійний зал,
Постійним шумом і дзвінками
Був зал цей схожий на вокзал:
Обранці чинно походжали,
Над анекдотами іржали
Так, ніби їх смішив Бенюк,
А згодом нехотя вмостились –
Цю попрохав зробити милість
Якийсь дорослий пацанюк.
Нардеп, запрошений до слова,
Доповідав про стан в селі...
Та не цікавила промова
Великі блоки і малі:
Хто мав к чому якусь охоту,
Тут утішався тим до поту –
Це те, про що писав Іван –
Сиди, дрімай чи веселися,
Кричи, мовчи, співай, крутися,
А хочеш грати - є баян!
- Таки це рай, а не парламент, -
Промовив пошепки Еней,
І, щось занісши у пергамент,
Став просуватись до дверей.
Але постали в черзі денній
Питання дуже злободенні:
Про повноваження вождів,
Про вічний статус депутата,
Про мову, флот, УПА і НАТО,
І ще було багато див!
В ту ж мить в еліти щось прорвалось –
З'явився в залі інший фон:
Все, що могло, заблокувалось,
Зник раптом струм і мікрофон...
Вхопивши дудку й мегафона,
Зал скаженів, немов Юнона,
Ревниво зборище гуло!
Та це й не дивно, бо у залі
Були безсмертні і безпалі,
Лиш без'язиких не було...
Повисли кольорові кулі,
Все затулили навкруги,
Вони не мали „Ю" від Юлі –
Тож їх надули вороги!
Бив парубій когось по писку,
Він пам'ятав про місце в списку,
Тому і був такий лихий,
Набожній дамі скубли віхоть
І щось показував по лікоть
Якомусь мокрому сухий!
Хтось натягнув на крісла стяга,
Мовляв, ми є - та нас нема!
Зганьбила прапора ватага,
Що без вітрила і керма...
Це вже не рай - пекельна зрада
Того, в що вірила громада,
Натомість процвітає лють!
А українці голопопі
Європу роблять у Європі,
Зробити вдома - не дають ...
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак,
Та вийшов з пекла злий, аж чорний,
Мов став ногою у кізяк...
Сама себе руйнує Рада,
Сама себе блокує влада,
Країна з сорому горить,
Пакують лідери валізи,
Непевність людям в душі лізе ...
І тільки Савік шустерить.
ГОНОРАР
Як урядову телеграму,
Як благодать, як Божий дар,
Зустрів я вість: за епіграму
Мені належить гонорар!
І хоч та сума вельми скромна
Копійок десь під сорок сім...
Але ж душа моя, мов домна,
Метал зварила з купки рим!
КОЗАЦЬКІ ПРІЗВИСЬКА
Щоб шинкарці не вести
Пухлого гросбуху
Перед тим, як піднести
В борг чарчину-другу,
Щоб гукнути за ріку
З берега чи з воза
Запорожцю-козаку,
Що над ним загроза,
Щоб покликати вночі
Вартового хвацько –
Надавали на Січі
Прізвиська козацькі.
Звісно, прізвиська були
І не милозвучні,
Та й донині дожили,
Бо на диво влучні:
Куций, Квач, Задерихвіст,
Хміль, Непийчорнило,
Кусайсало, Романіст,
Гичка і Дражнило,
Вернидуб, Ламайребро,
Дишло, Макогонич,
Богомаз, Тягнирядно,
Пужално й Погонич.
Але той, хто перейшов
В позалюдську фазу,
Злий від брів до підошов
За таку «образу»:
«Як посміли глузувать
З пана-напівбога?!»
Й ну ганьбити й роззувать
Козака старого...
Від апломбу сіру знать
Сміхом не врятуєш,
Тож, козаче, мусиш знать,
З ким в цю мить жартуєш!
Ти ж, отамане, міркуй,
Хто є хто - розжовуй,
Щоб на Січ не пхався хвіст
Бичий чи моржовий!
РОГАТИЙ ВЕРБЛЮД,
або Редакторська доля
Один художник змалював тварину:
Вліпив козиний хвіст, верблюжу спину,
Свинячі вуха, бугаячі роги
І виставив на огляд край дороги.
А інший вгледів ту сумну картину
І дуже щиро пожалів скотину –
Підправив дещо, підробив верблюда,
Аби верблюда не лякались люди.
Тепер в одного не вщухають нерви:
Навіщо інший «зіпсував шедевра?!».
СВІЖИНА БУДЕ
Похвалилася в крамниці
Кумова жона:
- Влаштувався мій в різниці -
Буде свіжина!
Хай тепер лихі сусіди
Нам не чинять зла,
Муж сказав сьогодні ж піде
Забивать... козла.
КУРЦІ ПРОСО
Ти знаєш, куме, в сина - слух!
Хай марно час не гає,
Зроби йому одну з послуг,
Купи таке, що грає!
- Добридень, куме! Постривай,
Я ж був у Запоріжжі,
Своє замовлення тримай,
Це - першосортні дріжджі!
ЧЕМНИЙ МИКИТА
Чорноброва молодичка
Причепилась до Микити:
- Кинь свою погану звичку
Сам з собою говорити!
- Хай лишається довіку, -
Відповів Микита чемно, -
Бо з хорошим чоловіком
Говорить завжди приємно!
ПРУДКІ БОРГИ
- Ти, кажуть, виграв у «Лото»
Велику суму, так?
Тепер ти матимеш авто
Прудкіше за літак!
- Віддам борги, щоб від людей
Не слухати образ.
- А решта?
- Решта хай пожде -
Віддам в наступний раз!
ГРОШІ НЕ ЗАЙВІ
- Куме, йдем до перукарні!
- Та чи в тебе гроші марні?
Я ж беру горілки пляшку
І до себе кличу Яшку,
Він мені «канадку» вструже
Й десять гривень вдома, друже!
ЗНАЙОМИЙ КАПЕЛЮХ
- Що то в тебе нависа на вуха?, -
З кума кум глузує і сія, -
Бачив я такого капелюха
У одного рогоносія!
- Може й так. Твоя дружина з криком
Продавала схожий капелюх,
Мовби він малий на чоловіка,
Через роги не сягає вух!
ХРОНІЧНЕ
Кум таблицю подивився
І, прохаючи попить,
Знепритомнів, повалився,
Ледве встигли підхопить.
Повернули душу з неба
Та й питають з-за плеча:
- Що подіяло на тебе?
- Знов не виграв «Москвича»...
ПОРАДА ЛИСИМ
Хто втратив волосся своє,
Не клейте ні вовни, ні вати -
Не лисина пана псує,
А спроба її приховати!
ЩАСЛИВЕ ПОДРУЖЖЯ
Між ними ні хмаринки, ні дощу,
Вони й на кухні не втрачають згоду:
Картоплю жінка чистить для борщу,
А чоловік тим часом варить воду!
ЩО КРАЩЕ
Есемеску шле сусід
Кулаком у стінку:
- Та вгамуйте ж ви як слід
Гамірну дитинку!
Дайте пляшку з молоком,
Ляльку іграшкову,
Заведіть над малюком
Пісню колискову!
Згодом знов у стінку грюк,
Знов сусід не в дусі:
- Краще хай кричить малюк,
Ніж співа матуся!
ПАЛКЕ КОХАННЯ
Ой, як Оксану Віктор любить -
Немає ревнощів і сварки.
Він завжди зайде, приголубить,
Як повертається від Варки!
ПОКАЗНИК ПЕРЕВИХОВАННЯ
Педколектив, де чоловік зо триста,Â
Перевиховував баптиста.
Нарешті звіт:
- Іван - міцний горіх,
Та далі справа піде легше,
Відомо, що у них обманювати гріх,
А цей вже бреше!
ПІДСТУПНА АНКЕТА
По об'яві, що в газеті є,
На роботу я влаштовуюсь,
Ознайомився з анкетою,
А заповнювать побоююсь:
Написать, що непитущий я,
Все одно хтось правду видоє,
Бо хилю закваску з гущею...
І пишу я: «П'ю...з огидою!».
ПРИВАТЖАРТ
Вийшов я на вулицю,
Глянув на село:
Хтось таке, прищулившись,
Щось таке тягло...
Я присів за вуликом,
Нагостривши зір:
То котив по вулиці
Голова «Джон Дір»*.
- «Джон» не твій! - у відчаї
Крикнув я вдогін. -
- Я ж бо пересвідчуюсь,
Чи комплектний він!
Жарт цього дотепника
Зрозуміли ви:
Вся колгоспна техніка
В фірмі голови!
______
* «Джон Дір» - зернозбиральний комбайн.
ЗАГАДКА ПРИРОДИ
Агроном-молодичок
Зі столиці родом
Задививсь на кабачок,
Бродячи городом,
Смикав хвостик, шкріб кору
І від квітки «ґудзик»,
Мав дізнатись, як ікру
Мече цей гарбузик.
ГЕНІАЛЬНА РЕКЛАМА
Опустим в чайник бюст Петра Чайковського,
Ошпарим кип'ятком його чимдуж,
Ми будем мати з генія московського
Ну справжній чай для музикальних душ!
Якщо в контейнер Мусоргського вставим ще,
То слід чекати на такий фінал:
Переросте в рекламне сміттєзвалище
Завжди етичний наш телеканал...
ПІТОН-ЛЮДОЇД
Азії цирк вам відвідати слід,
Корінь програми - пітон-людоїд!
Важить повзучий десь більше півтонни,
Щосереди - годування пітона!
Радим вразливим не спостерігати,
Як азіати скорочують штати...
БЕЗ ПРОБЛЕМ
Ти нарікаєш, що життя не мед?
Воно розквітне, мов троянда чайна,
Якщо придбаєш пасту «Бленд-а-мед»
Й прокладки «Олвейз», з крильцями, звичайно!
ЗАЛІЗНИЧНІ ВИБРИКИ
Фірмовий поїзд «Запоріжжя-Київ»
Швидкий і зручний, бігає щодня!
Вночі відчув я «зручностей» тих вияв:
Спав, як на спині дикого коня!
ТЕЛЕФОННИЙ ХУЛІГАН
Знайду все одно я того вахлака
І міцно візьму за комір!
Дзвоню до коханки, а він допіка:
«Неправильно набран номер!».
СВЯТО ГУМОРУ
Перше квітня - день веселий,
Сміх, приколи і обман:
В глині спина, кіт на стелі,
Виклика до себе пан!
І біжить Лариса риссю,
Щоб не трапилось біди...
Посміхнеться пан Ларисі –
В пана з гумором лади!
Тож фільтрує кожен фрази
Із «серйозних» балачок
І не викаже образи,
Як потрапить на гачок.
А Пилип очима кліпа –
Сміх діймає за живе:
Тиха фірмочка Пилипа
Без неправди не живе.
В ділових паперах липа,
У промовах теж брехня.
Свято це не для Пилипа –
Він обманює щодня!
БОЛІЛЬНИК
Прибіг до лікаря Микола,
Здіймає руки догори:
- Лиш задрімаю - у футбола
Гасають в сутінках щури!
Прошу, врятуйте від кошмару!
- Кошмари - нам відома річ!
Прийміть оцих пігулок пару
І спіть спокійно цілу ніч.
- Дозвольте не вживать до завтра
Протикошмарний імуннал:
На жаль, болільник я азартний,
А в них опівночі фінал!
ГЕРАКЛ І АНТЕЙ
Переможцю змагань з важкої атлетики
серед пенсіонерів.
Чемпіону України
Плеще місто і село!
- Ти Гераклом ходиш нині,
Розкажи, як все було:
Переміг скількох ти, друже,
Наступив скільком на хвіст?
- Був... один, як потяг, дужий,
Жаль, не виліз на поміст...
ВАГОМИЙ ДОКАЗ
Все бачить дід Микола, як «УЗІ»,
Кляне режим, потягуючи пиво:
- Колись були заможними усі,
А як жили при Батькові щасливо!
Тепер сидять у владі вороги –
Харчі такі, хоч викинь їх собакам!
Бідує дід... від власної ваги –
На цих харчах він має центнер з гаком!
РИНКОВІ ВІДНОСИНИ
- Поліття у розпалі, ти ж пиво
П'єш, а десь фазенда зароста!
- Дорікать, погодься, не красиво,
Тут ринкова логіка, проста:
Я в оренду власній жінці й діткам
Здав гектарний присадибний пай,
Хай посадять, хай прополять влітку
І собі зберуть увесь врожай!
- А тобі ж який навар від цього,
Може, скажеш, стебла та корчі?
- Я від рідних не беру нічого -
Круглий рік лиш пиво і харчі!
ВОЖДЬ ВИРУЧИВ
Неспокійно спав Тарас
І посеред ночі
Уві сні назвав не раз
Він ім'я жіноче...
Пробудилася жона:
- Це ж яку ти Надю
Кличеш, підлий сатана,
З ким злигався, гаде?!
Та оговтавсь чоловік
Й виказав Олені:
- Сон такий псувати гріх!
Снилось, що я - Ленін!
ПІДТВЕРДЖЕННЯ ТАЛАНТУ
Майстра гострого пера
Жінка заїдає:
- Все, що пишеш ти - мура!
Хто її читає?
Але раз з'явився вірш
У газеті «Дрило»,
Написав його Тиміш,
Підписав Гаврило...
Не обурився Тиміш,
Кличе жінку радо:
- Глянь, поцупили мій вірш!
Зваж, муру не крадуть!
СИЛА ЗАПОВІДІ
Гукає Гриць велебного отця:
- Заходьте, отче, пригостіться медом!
А той сумний, нема на нім лиця:
- Хтось гріх вчинив з моїм велосипедом.
- Є план! Ви паству в храмі у своїм
Поставте так, щоб бачити всі лиця,
Читайте десять заповідей їм,
А де «не вкрадь» - пильнуйте, хто знітиться,
Той і поцупив вашого коня!
- Чудовий план. Продумаю деталі.
Аж бачить Гриць, як десь на схилі дня
Отець бадьоро тисне на педалі.
- Таки зізнався грішний чоловік?
- Та, слава Богу, вийшло все простіше:
«Не перелюбствуй» тільки я прорік -
Згадав, де свій велосипед залишив!
КРІЛЬ НА КНИЖЦІІ
- Ось поглянь! Очам ти не повіриш,
Як глузує видавницька тля:
На обкладку збірки моїх віршів
Втиснули сулію і кроля!
Тут, у книжці, хмари пелюсткові,
В ній поет закоханий горів...
Раптом кріль, як на довідникові
Для ветеринарних лікарів!
- Ти ж котив до друку, ніби трактор!
Всім відомо, що твого ссавця
Їли і художник, і редактор
Доки вийшла збірочка оця,
Запивали кролика надмірно
Саморобним тітчиним вином,
І дали, цілком закономірно,
На обкладку твій же гастроном!
ПОЄДНАННЯ ТАЛАНТІВ
Шанувальник спитав гумориста,
Подолавши миттєвість вагань:
- Ваших творів я знаю зо триста,
Всі вони про закінчену п'янь!
Як вдається цю тему розкрити,
Розкопати і вглиб, і убік,
Здогадатись, що міг говорити
Вдома жінці хмільний чоловік?
Знати п'яного мрії і муки,
І реакцію грубих людей,
Що йому наступають на руки,
Як додому нетвердо іде?
- Є таланти, яких не зарити,
Тож потішу цікавість твою:
Я з натхненням умію творити
І з таким же натхненням я п'ю!
ІНВАЛІД
Він жив веселим і кмітливим,
Він був незмінний тамада,
Кохав дівчат, цікавивсь пивом,
Та раптом трапилась біда:
Водночас в нелегку годину
Він онімів, оглух, осліп...
Хто бачив ту сумну картину –
З жалю не віднаходив слів.
Не на Балканах, не в Багдаді,
А в мирний час, не на війні,
Отримав він суттєві вади
І коротає з ними дні:
Діляга взяв його шофером
І, інструктуючи, повчав,
Щоб він про шефові афери
Не чув, не бачив і мовчав!
БАКАЛАВРИ
Спитав сусід кінолога Миколу:
- Твої собаки закінчили школу?
- Мої собаки - то людини друзі,
Їх запросили викладать у вузі!
Є ЖИТТЯ НА МАРСІ!
Всяк землянин без пуття
Голову ламає:
Чи на Марсі є життя,
Чи його немає?
Хто ж нарешті до кінця
Сумніви розсіє?
На планету шлють гінця
Штати і Росія.
Як спустився марсолаз,
Що дізнатись може,
Там життя знайшлося враз,
Ще й на наше схоже!
Прилетіла звістка ця
Лиш на мить коротку –
Хтось поцупив з ходунця
Кабельну проводку...
КОНТАКТЕР
Він, майже правнук Карла Маркса,
Жадав ідейності від мас,
Тепер з Юпітера і Марса
Пророцтва зчитує для нас!
Контакт з далекими світами
Тоді налагодив парторг,
Як інопланетянські дами
Його в дружини брали в борг.
СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ
Недавно видала газета
Про довгожителя підвал:
Вже сім десятків на дієті
Сидить поважний аксакал!
Він за сезон з'їда по тонні
Морковки, динь і гарбуза,
Півтонни яблук, в раціоні
Буряк, ріпак і чумиза.
І завдяки такій дієті
Він знищив цукор у крові,
Гарцює на велосипеді,
Або стоїть на голові.
Наука харч порахувала –
Картина видалась сумна:
Сім'я б за рік відгодувала
Всім тим бика і кабана!
БЕЗЦІННА ПУТІВКА
Директор школи мав недобрий хист:
Своїм підлеглим він ставав на хвіст
Та так, що те терпіть було несила...
Коли ж поїхав він до Трускавця -
Путівці тій раділи без кінця:
По ній одній вся школа відпочила!
ТЕОРЕМА З ДОВЕДЕННЯМ
Як приймала іспит Віка
У студентки Галки,
Запитала грізно, з криком:
- Де твої шпаргалки?
Галя стегна оголила,
Підійшовши ближче,
Там написана чорнилом
Вся наука вища:
Теореми і рівняння,
Інтеграли й тести...
- Може вам, шановна пані,
Що-небудь довести?
- Так, доводь, я чути хочу, -
Скаженіє Віка, -
Як з'явивсь на стегнах почерк
Мого чоловіка?!
РАДІОСОБАКА
У сусіда гучномовець
На горіхові висить,
Круглий рік цілодобово
Невгаваючи басить!
то не йде - відкриє рота:
- Приглуши його візьми!
Чи тобі сприймать охота
Ті на голову громи?
А сусід:
- Відстаньте люди,
Задовбали геть уже!
Вимикать його не буду,
Він подвір'я стереже!
ГЕНОЦИД
Намучилась баба Олена
За довгі сумісні роки:
Пиячив дідусь її Гена,
А вип'є - сверблять кулаки.
Плекала на сина надії,
Та в тата удався Генок:
Він теж алкоголік на ділі,
Ще й часто міняє жінок.
Онучок, о Господи, Гена -
Точнісінький батько і дід...
У розпачі баба Олена:
- Хіба це життя - геноцид!
АВТОСЕРВІС
Я пам’ятаю і до нині
Букет негаданих проблем,
Як на заправку, що в долині,
Запхався власним «Жигулем».
Заправник циган чи із сербів,
В штанах рожевих без матні,
Демонстрував культурний сервіс,
Який закладено в платні:
- Пістоль не лапати рукою,
Сидіти в кріслі водія!
Процес він сам магічно коїв,
Щоб почувався паном я.
І я, за надану приємність,
Віддав подяки пару фраз,
Коли в машині повна ємкість –
Всяк тисне радісно на газ!
Тож, я натиснув. Та не хлипав
Старий совковий лімузин
Всього лиш доти, доки випив
Із карбюратора бензин,
Тоді відмовивсь бігти жваво,
То чхав, то кашляв - прикра річ,
Стріляв, та так, що пси і ґави
Притьмом втікали із узбіч!
Я повернувся на буксирі
І вилив з бака те фуфло...
Гули «Подробиці» в ефірі,
Щоб підприємництво жило!
Нехай живе, але в сумлінні,
Щоб не тужить по тій порі,
Коли про мішанки бензинні
Не знали звичаї старі.
БАЙКИ
ЯГНЯ
Бабайка (байка про байку)
Можливо влітку, може й серед дня,
Пустуючи, напали на Ягня
Не сіроманці, не страшні Вовки,
А ті, що пишуть вірші і байки.
Ягнятко скубли і Крилов, і Глібов,
Наш Козопас не пожалів рідню,
В Добрині теж баранина в меню –
Їм тему дай - і не годуй їх хлібом!
Ці байкарі Ягня не напували,
Тягай до лісу, навіть клонували,
Та заганяли в сторядковий вірш,
А поруч непомічені ходили
Гієни ринку, влади Крокодили,
Чіпати їх - собі наробиш гірш...
Це не мораль. Скажу вам по секрету:
Очікується збільшення квартету –
Квінтет, секстет, чи ще якась фігня...
І всім новеньким подавай ягня!
ВЛАДНЕ ПУЖАЛНО
Мораль читало Пужално Кобилі:
- Ви, Коні, всі ледачі і невмілі!
Якби над вами не моя загроза,
То нікому було б тягати воза,
В путі лиш я одне - рушійна сила!
Але хвостом тут хвицьнула Кобила
І Пужално упало між коліс,
Та тільки друзки на шляху лишило,
А Коні далі покотили віз!
Мораль:
Якщо з людьми стаєш на спільну путь,
Для їхніх спин ти пужалном не будь,
Бо хто втрачає людяність і розум,
Той, врешті-решт, опиниться під возом!
МУХА І ВУХА
Спитав Метелик злу зелену Муху:
- Навіщо ти зчиняєш заворуху?
Ти вже стара, а оголяєш низ,
Нап'єшся і показуєш стриптиз,
Або відчепиш слабодухих пару
І з ними в ніч, від бару і до бару,
А вдома плаче бідний чоловік,
Що не вкладе ніяк тебе під бік...
А ще поглянь, потворо бруднокрила,
Чим ти своїх чиновників покрила:
Засиділа, загадила їм вуха
Так, ніби ти - Корова, а не Муха!
Невже ти в них знайшла собі друзяк?
- А я завжди сідаю на кізяк!
Мораль чинам: Якщо подібна муха
Амбітність вашу тішить язиком -
Помийте з милом совість, душу й вуха
Від них, пробачте, пахне кізяком!
ПАВУК
За часів партійновладних
Жив зухвалий Павучок,
Плів тенета тихо й складно
Із ідейних балачок.
Хто не так на нього гляне,
Будь Василь то, чи Петро –
Оголошував догани
Їм Павук на партбюро!
Як сконала та структура,
Хоч не стало менше зла,
Майже вся номенклатура
Вмить до Бога поповзла...
І, здійнявши руки вгору
Без мандата і квитка,
Став Павук «зціляти» хворих
По методі Павука:
Запускає смуту в душі
(У жіночі зокрема),
Щось навішує на уші
Тим, хто ближче до керма,
Віднімає в сиріт хату
І тенета знов плете,
Друга зраджує і брата,
Не караючись за те!
Хто ж не так на нього гляне -
Він плечима потряса,Â
Тільки ліпить не догани –
Шле на грішних небеса!
Цій комасі і понині
Мерзокапость сходить з рук,
Бо накинув павутину
На начальника Павук.
МУТАНТ
Один чиновний псевдогуманіст
Мав морду вовчу, а собачий хвіст.
Він на підлеглих хижо налітав,
Перед начальством хвостиком хитав!
Коли ж збирались разом ці і ті –
Мутант сидіти мусив на хвості,
Бо показати свій звірячий хист
Не дозволяв вертлявий сучий хвіст!
Так і живе лукавий напівпес,
Себе та інших заганяє в стрес,
А, що він - вовк, то це художній свист:
Згори дзвінок - і в шавки грає хвіст!
Памфлет
ХАЙ ЖИВУТЬ САМОГУБЦІ!
«У Красного Знамени я торжественно клянусь
перед своими избирателями...
Если я нарушу зту клятву - я сам себе вынесу суровый приговор,
как предателю, и исполню его. Отечество или смерть!»
Із програми-клятви
кандидата в народні депутати.
І чого не придумає мозок,
І чого не зморозить язик,
Щоб потрапити виборчим возом
До збіговиська жвавих базік!
На нові кандидатські програми
Сумно дивиться електорат,
Бо давно вже не вірить ні грама
В те, що зичить «товариш і брат».
Цей знедоленим пенсії множить,
Той платню піднімає до хмар,
Інший рухом мізинчика може
Припинити злочинний кошмар.
Цей від банків відгвинчує пломби –
Повертає народу борги,
Той киває на ядерні бомби,
Бо у НАТО - його вороги.
Інший медом минувшини вабить,
Він в Союзі вже бачить себе,
Не як в'язня сумління з ГУТабу –
Щонайменш - стукачем КДБ!
Президенту готує він плаху,
За зневагу і зраду не сів,
Кров не стука у скроні від жаху,
Як бувало за «кращих» часів...
Майже в кожного власна газета,
Власна фірма і партія теж,
На зібраннях співають сонета
Про любов до народу без меж!
Для гарантії тої любові
Всім відомі і ігрек, і зет
Безпардонно клянуться на крові,
А точніше, на шпальтах газет,
Що на першій же сесії Ради
Свій в життя запровадять абсурд,
А не вийде - то, честі заради,
Над собою звершать самосуд!
Боже правий! Святая Мадонна!
Відведіть їм крамолу від вуст –
Наш парламент у крові потоне,
Як почнеться парад самогубств!
Недоторканість висміють круто,
Кожен щось із собою утне:
Лідер фракції прийме отруту,
А редактор тираж проковтне!
Не врятує ні пастор, ні лікар
Тих, хто клявся наївній юрбі:
На трибуні повіситься спікер,
А його помічник на вербі,
Самовтопленик булькне у воду,
Самовбивця полізе на дах...
Все це - жарти! Не бійся, народе,
Всі живенькими будуть в рядах!
Може, інколи й скоїться драма:
Лівий правому дасть по мордам
За ідею, за пляшку, за даму –
Не смертельно це навіть для дам!
Прозвучать увертюри на кнопках,
Без різниці чи проти, чи за,
Піде клятва в плиту на розтопку,
А портрет пошматує коза...
Йдеш на вибори - вдайся до роздуму,
Обирать галасливих зажди,
Бо надмірна активність без розуму
Небезпечна і скрізь, і завжди!
ПАРТІЙНИЙ РЕЗЕРВ
В бою за владу, щоб не скласти лапки,
Потрібні гасла і шалені бабки!
Та ні, не гроші, їх у нас багато –
Баби потрібні, щоб мітингувати!
МІСТО-ДЕПУТАТ
Я знаю, город будет,
Я знаю, саду цвесть,
Когда такие люди
В стране Советской єсть!
В.Маяковский.
Я знаю, це невдовзі буде,
Для цього є закон і блат,
Коли народу, як на блюді,
Пред'являть місто-депутат!
Бо всі півтисячі обранців,
Ступивши на державне тло,
Штовхнувши з черги голодранців,
Навік отримають житло.
І так щоразу, з кожним туром
Партійний списочний бомонд
Попре на Київраду буром
І розхапає житлофонд!
А потім вже «кияни» горді,
Знавці електоратних душ,
Своїх дітей - спадкових лордів –
В парламент пхатимуть чимдуж.
Вони без осуду і суду
Народне візьмуть, як своє,
Тому, що ці елітні люди
Були нахабними і є!
ЗВІТ ДЕПУТАТА
Шановні виборці! Я радий,
Мене ви вивели у світ!
Про ратний труд у Вищій Раді
Мій статистично стислий звіт:
За термін - дві палкі промови,
В одній я скуб західняка,
А в іншій, де велось про мови,
Я домагався язика!
П'ятсот разів я з місця свиснув
І стільки ж вигукнув образ,
А на сусідські кнопки тиснув
Необліковну кількість раз!
Десь триста двадцять сім законів
Фракційно я заблокував,
Зламав з десяток мікрофонів,
Протестно з зали крокував!
В ста тридцяти дебатах бурних
Мав дулі тикати під ніс,
І до високої трибуни
Я не вагаючись підніс:
Плющу - гарбуз, Мінфіну - торбу,
А економіці - труну!
Ви оберіть мене повторно –
Я й не таке іще утну!
ВІДГОЛОСОК ІСТОРІЇ
Раз до буфету, що у Вищій Раді,
Зайшов дідусь (не стали на заваді!),
Вклонившись гарній продавщиці Сані,
Назвався чемно: -Я - Іван Сусанін.
Розвеселилась дівчина в халаті:
- Піду хоч цим розважу депутатів,
Бо накричались вже до хрипоти!
- Піди й скажи, що нам пора іти...
І ДО ВОРОЖКИ НЕ ХОДИ!
Кажуть лідери нам еротично, відкрито:
«Можем, знаємо як і умієм зробити!»
Кожен в Раді сидить вже чотири каденції,
Та змогти і зробити бракує потенції!
«ПРИРОДНИЙ» БЛОК
Зблокувалися на совість
І блоха, і сучий хвіст:
Вже Сашко УНА-УНСОвець,
А Андрій соціаліст!
МИ Є!
Нас чумою не здолати,
Не відняти гідності!
Українців ще багато...
За межею бідності.
НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ
На відміну від латвійця,
Турка, іудея,
Чи потрібна українцю
Власна націдея?
Помаранчі мароканські,
Лікарі австрійські,
Невістки американські,
А зяті англійські!
Чужини у нас навалом
В душах і ефірі,
Залишилось нашим салом
Та по нашій шкірі...
ШВИДШЕ Б!
Є в нас «Так!», і є «Не так!»,
Є ЄЕП і НАТО...
Від масованих атак
Хоч тікай із хати!
Швидше б всунути сувій
В скриньку без мороки
І забути пустовій
На чотири роки!
ПОРАДИЛИСЬ
На великі пенсії й зарплати
Кошти є, - сказали депутати,
На маленькі ж, - Рада сповіщає,
Коштів ну ніяк не вистачає!
ВИЩИЙ ПІЛОТАЖ
...Я говорив експроНтом,
бо ввійшов у віраж.
На мене впала доля бути спікером ВР.
З виступу О,М.ТКАЧЕНКА
на прес-конференції
Попереджав, я ще в партійній школі:
Зі мною тільки ладом і на Ви,
Бо твердо знав: впаде на мене доля
Спікірувати в крісло Голови!
Тож доля впала. Бавлячись експроНтом,
Я у віраж ввійшов (бува таке!),
Звалився в штопор десь над лівим фронтом
І апарат не вивів із піке...
1998
ЛІТЕРАТУРНІ ПАРОДІЇ
ЗА ЧЕСНИЙ БІЗНЕС
Тут мені вже не до сміху.
«К бісу, - кажу, - йди ти!
Твій козел одержить втіху,
А мені платити?»
Олександр ТКАЧЕНКО (Козопас)
Завела в селі Марина
Племінного цапа.
І Марині з-під тварини
В жменю дещо капа.
За цапину плідну справу
Мзду кладе до сумки,
Ще й повчає, що в державі –
Ринкові стосунки.
Я скажу тобі, принцесо,
Полум’яна квітко,
Ми з тобою в тім процесі –
Просто зайві свідки.
Якщо хочеш з козопаса
Взяти щось на лапу –
Попрацюймо, любко ласа,
Чим я гірший цапа?
ШКОЛА ЛЮБОВІ
...Той кінь ніяк не може бути ніжним –
Ще б пак: ну хто його любові вчив.
Є в нас з тобою два сади суміжні,
Які чомусь не родять груш і слив.
Марина БРАЦИЛО
Я так чекала тих хвилин щасливих,
Як та савана життєдайних злив...
А ти не йшов, стояв, немов у сливах,
В саду, який не родить груш і слив.
Я без вагань впустила б ніжність в душу,
Вже й місяць десь у затінок заплив...
А ти збивав меланхолійно груші
В саду, який не родить груш і слив.
Я за парканом у саду суміжнім,
А ти в цей час горобчиків лічив...
Вночі лиш кінь не може бути ніжним,
Бо хто ж того коня любові вчив?
Облиш віднині ніжності телячі,
Мене в твій світ не втягне і аркан:
Любові вчитись ти такий ледачий,
Що де тобі стрибнути за паркан!
ФІТЮЛЬКА
Сам не гам, сам не гам,
Але й іншому не дам,
Лиш одній себе дозволю
Поділити пополам!
Анатолій РЕКУБРАЦЬКИЙ
Тут мадам скрутила дульку
І співа: «Сама не гам,
Та нікому цю фітюльку
Пополам ділить не дам!»
Петро РЕБРО
Час гукнуть Ребра на віче
І позбавить прав на рік:
Нашу гордість чоловічу
Він фітюлькою нарік!
Не тактовно, не етично
Зачепив нас за живе,
Мов, оглядач політичний
З куцим іміджем живе.
Чи продавсь Петро за тюльку,
Чи в діди побрів, як лось?!
Та за цю, пардон, фітюльку
Скільки крові пролилось,
Скільки сліз - не знайдеш броду!
А дівиці-крадії,
Віддавали честь і вроду,
Щоб отримати її!
Опоненти, рвучи жили,
Затикали нею рот,
І не раз її «ложили»
Депутати на народ!
Це не шабля і не люлька,
Це - могутній родовід!
А була б у нас фітюлька –
Зник давно б козацький рід!
ЖИТТЯ СЕРЕД ЖИТТЯ
Сонечками комашніють зорі...
...Потяг золотим вогненним рогом
Носорогом протаранив ніч!
Григорій ЛЮТИЙ
Щебетом пташіє вечір добрий,
Мурашить поетами повіт,
Верблюдіє пагорбами обрій,
Оленіє зрадою сусід:
Тут була, схопилася прожогом
І пішла спокуслива у ніч...
А невтішний, обзавівшись рогом,
Носорогом протаранив піч!
Кінь на луках твариніє путом,
Комашніє мухами теля,
Гуляйполе махновіє Лютим,
Кажуть, Нестор теж ізвідтіля!
КРУГООБІГ У ПОЛИНАХ
З дорожною, вже вицвілою сумкою,
Піду в степи, там де гірчить полин...
Там вкотре вже помре і знов народиться
Моє нетлінне, неповторне «я».
Михайло БУРЯК, альманах «Передзвін».
Я з вицвілою сумкою дорожньою
Ходжу в степи замріяно щодня,
Шукаю в полинах новонароджене
Маленьке «я» - пухнасте зайченя.
Знайду його, кладу до сумки лагідно,
Дам молока і повертаю в степ,
Спостерігаю, як зі мною в злагоді
Те «я» моє міцніє і росте.
Вже зайченятко в сумці не вміщається,
Купив я тару фірми «Адідас»,
Ледь піднімаю, можна і відчаятись,
Бо згодом «я» і рухатись не дасть!
Ще й на біду поспілкувалось з пресою,
Мовляв, нетлінне, неповторне «я»!
Вже має гріх з якоюсь поетесою,
Ногою в Спілці двері відчиня...
Жбурну хамла до лантуха порожнього
І в полини, хай галас не зчиня,
Собі ж знайду я знов новонароджене
Маленьке «я» - пухнасте зайченя!
МАГОМЕТ-БУЛЬДОЗЕРИСТ
Із жадністю, як камінці, згрібаю
Слова й нижу вірші - душі намисто.
Я поспішаю, тану - відчуваю...
Закваска духу й міць бульдозериста.
Олександр БРОДЕЦЬКИЙ, «Встигнути б».
20-та книга «Загнузданий віками степ»
Стоїть горою українська мова –
Слова, мов глиби, моноліти-твори!
Поетів кличе здібність розумова,
Аби зійти на цю славетну гору.
Нехай деруться, схили обсувають,
Мені навіщо до вершини лізти,
Коли в собі я явно відчуваю
Закваску духу й міць бульдозериста!
Гребу слова, трощу гранітні брили,
Горну в книжки і знаю достеменно:
Якщо підніжжя я підріжу вміло,
То, врешті-решт, гора впаде до мене.
ДУЛЯ В ЧЕРВОНІЙ КНИЗІ
...А на хрін йому той хрін?
...Інофірмі ж на фіга клопоти Свирида.
...А Свириду - ні шиша,
тільки, дулю в жменю.
Іван НАУМЕНКО, збірка «Сміховини сердитого Добрині»
Поет-байкар червону книгу видав,
Заніс до неї, борючись зі злом,
Комах, тварин і птаство різних видів:
Бджолу з Осою і Коня з Ослом,
Ще Лорда й Ладу, та Барбоса й Жучку,
Окремо Півня, Кішку, Кабана,
Козла, Індика, Курку-не несучку,
Також заніс забуті імена:
Карпо, Трохим, Явтух попали в книгу,
Кузьма, Свирид, Омелько і Лаврін.
Хто гляне в книгу - ще побачить фігу,
А поруч з нею дулю, шиш і хрін!
ІНТЕЛІГЕНТНИЙ ПЛАЧ
Стіл, зіпсований чорнилом,
Прапор над вікном райради,
Славні трудові почини,
Ревні рейдові бригади.
Ще й на свято — вірш парадний,
Ти над ним колись заплачеш,
Як на дачі, у мансарді,
Наодинці законьячиш.
Марко ШЕВЕЛЬОВ, «Пам'ятай».
Червоний прапор над райрадою,
Славетні трудові почини!
Були звитяжні ми, пригадую,
А не пригадую причини.
Ми в рейдах ревною бригадою
Збирали компру на доярок,
Та ким цькувався - не пригадую,
Наш комсомольський пес-ліхтарик.
Його промінням, ніби віником,
Мели ми дачників-буржуїв,
Щоб власність ще якась не виникла,
Щоб селянин не скинув збруї!
Ми між працюючими класами
Вважались прошарком нещирим,
Зате ми дешево ковбасили
І обпивалися кефіром!
До лав, де розум з честю й совістю,
Було, не влізеш навіть з милом!
Який кураж навік зіпсовано,
А я ще й стіл залив чорнилом...
Хай маю дачу я з мансардою,
Й не самогоню, а коньячу –
Над віршем тих часів про партію,
Як над покійником, я плачу...
2000 р.
КАПУСТЯНИЙ РАЙ
...Тріщить паркан від стиглих
капустин.
Щось виноград у бутлях бурмотить
...Нудьга заїсть, і затишну квартиру
На хату проміняю за селом.
...І ми удвох, такі близькі і різні,
І сік п'янкий солодких капустин.
Лариса КОВАЛЬ
Лиш виноград забурмотить у бутлі –
Хлюпне нудьга в квартирі через край,
Я вмить взуваю черевики утлі
І навпрошки в мій капустяний рай!
Зрізаю пелехату капустину
Й молюсь на предка: був розумний дід -
Він за селом побудував хатину,
Щоб по капусту не ходив сусід.
А в місті десь шумлять машини грізні,
А десь в селі... Та, що мені воно!
Ми тут удвох, такі близькі і різні,
Мов квашена капуста і вино!
КРИМІНАЛЬНА БДЖІЛКА
Пташки, наче гості,
За столом весільним
Радісно співають
У саду недільнім.
На пахучу квітку
Мирна бджілка сіла,
Напилась нектару –
Бджілка захмеліла.
Микола СОРОЧЕНКО, «Весна»
За столом весільним
У саду суботнім
Наливали зілля
Хлопцям безтурботним.
Як скінчили пити,
Повалились спати,
Всотували квіти –
П'яні аромати.
В захмелілу квітку
Мирна бджілка сіла,
Потім, напідпитку,
Зовсім знахабніла:
Укусила Митю,
Митя Петю - в вухо!
Так вчинила миттю
Бджілка заворуху.
Мало бути б гірше,
Та прийшов Микола,
Все заніс до вірша,
Мов до протоколу!
1991 р.
ЛИПОВЕ ПОХОДЖЕННЯ
Я прийшов з тисячоліття,
З клену і верби,
Я прийшов з води й повітря,
З щастя і журби.
Павло СУМАРОКОВ.
Ти прийшов з тисячоліття,
Повернувсь таки...
Не кажи, що ти з повітря –
Збиті ж каблуки!
На тобі немає плавок –
Значить, не з води,
Ми не вірить маєм право,
Ти ж бо доведи:
Якщо дійсно ти з'явився
З клену, чи з верби,
То давно б плющем завився,
Виросли б гриби...
Та за те тебе ми любим,
Йдучи на Парнас,
Що не з липи і не з дуба
Ти прибув до нас!
ЛІКУВАЛЬНИЙ ПЕРЕЛЯК
І я скинула тіло,
Лишила оголену душу.
Я цього не хотіла.
Я думала з місця не зрушу,
Скам'яніла і схожа на сто невиразних облич.
Я, тамуючи подих, зрадливе покинула тіло...
Лариса КОВАЛЬ
Я угледіла жінку...
Я думала з місця не зрушу,
Бо була вона схожа на сто невиразних облич,
Мала сто підборідь, мала сто жироскладок і рюшів,
Що звисали на ній і гойдали її у всебіч...
Відведи і спаси! Я такого собі не хотіла,
Миттю сіла на щось - це дієта, де хрін з буряком,
І, тамуючи подих, зрадливе я скинула тіло,
А оголену душу ліричним прикрила рядком!
ДОГРАВСЯ
Не палю, не п'ю й не тягне,
До жінок, як і усі.
Я тебе зловив на слові,
Що любов - найкраща гра!
Володимир СОЛОДОВНИКОВ
Не палю й не п'ю я здавна,
А жінки хвилюють кров,
Тож ловив на слові дам я,
Щоб погратись у любов!
Сам зловився породіллі
Не на слові я - на ділі...
Досі згадує стара:
«То була найкраща гра!».
СЮРРЕАЛЬНА ТЕЩА
Написав художник на картині
Дивную істоту неземну:
Тіло лева, крила соколині,
А на спині - кущик тютюну.
- Як Вас звати? - запитали хором
Критики й маститі, і малі.
Відповідь ударила, як громом:
- Я всього лиш...Сальвадор Далі.
Станіслав КОВТУН
Кінь крилатий, лев і змій крилатий –
3 давнини те всім не в дивину,
Дивина, що вимахав крислатий
На тварині кущик тютюну!
Здивувати людство при нагоді
Не бажають глупі та малі!
Раз помітив тещу на городі
Сальвадор місцевий, не Далі.
Розіклавши фарби, мов набої
І «наснаги» вихиливши чверть,
Підіпер він зайвою сапою
На межі змонтований мольберт.
Теща поле грядку капітально,
Вирива берізку і осот,
Тещу зять малює сюрреально,
Як одну із неземних істот:
Руки-лапки курячі невтомні,
Ноги - шелюгові держаки,
На хребті два кущики картоплі,
А на них - нетруєні жуки.
Добіга до фінішу програма,
Та порив натхнення не згаса:
Погребіться ще з годину, мамо,
Хомута я вам не дописав!
Запитали критики:
- Далі це,
Пікассо, Руа чи Арагон?
Гнівно теща кинула їм в лиця:
- Баняки! Це клятий самогон!
САМОРОБНИЙ САМОРОДОК
...І ти зроби себе у цю ранкову пору
Коли безхмарний час повільно ще пливе.
...І витягши себе, неначе шаблю з піхов,
Несеш у світ осяйний, в любові перший зов.
Анатолій РЕКУБРАЦЬКИЙ,
«Напуття» (Вірш на згадку)
Якщо хтось не хотів письменника до двору,
Або забув зачать творця у шлюбну ніч –
Ти сам себе зроби, гукнувши під комору
Дівицю осяйну, з талантом, звісна річ!
І витягши себе, неначе шаблю з піхов,
Дай соску сам собі, зігрій, приколиши,
А потім напиши, на згадку чи на втіху,
Напутній путній вірш, непутніх - не пиши!
ГАЛЧИНА ОБРАЗА
...Так що хай не плаче галка,
Пташка-білогрудка:
У строю Грицько - рибалка
І в порядку вудка.
До чорнильниці до нені
Він летить щодуху.
Петро РЕБРО
«Летить галка через балку,
Літаючи кряче...»
То не кряче бідна галка –
Від образи плаче:
- Ці рибалка і мисливець,
Схоже, самоучки:
Перший вудить із чорнильниць,
Другий гахка з ручки!
Краще б автор кинув палку,
Чи пожбурив грудку,
Ніж писать про мане, галку,
Як про білогрудку...
Я себе любила палко,
Відтепер морока:
Може, я уже й не галка,
А якась сорока?!
2002 р.
ГРУДИ В ПРИГОРЩІ
Рука цнотлива терпла від бажання,
Бо груди не вміщалися у пригорщі.
Михайло БУРЯК
Тримаю їх, мов карася в підсаці,
Солідного об'єму і ваги,
Рука затерпла від такої праці
Й повільно опадає до ноги...
Моєї грудям пригорщі замало,
Бо жменя із дрібного кулачка.
Мабуть, ці груди пестили й кохали
Для пригорщі Віталія Кличка!
ПРОЗА ЖИТТЯ
Непролитость ливня,
Невскрикнутость птичья,
Невзорваность ветра
Таят ураган.
Дай, Боже, мне сил на любовь и заботы!
Анатолий СОЛОВЬЁВ
О Боже Всевишній! Та ким же я був би,
Якби не душила ця проза життя?!
Незірваність вишні, некопаність бульби,
Незнайденість шила підшити взуття...
Дай, Господи правий, наснаги хоч трішки.
Заслаб я в турботах кохання зника:
На каркнутість ґави некрикнутість: «Киш, ти!»
Некинутість бота в шкідливість шпака.
Забути б за грядку, залізти б на клуню,
Подалі від суші, поближче до хмар,
І стати, як Градський, і бути, як Бунін,
Можливо, як Пушкін, а мо`, як Омар!
1998 р.
НАВІЮВАННЯ СНІВ
Сумує хата, сни свої ховає,
Підсліпувато задивляється в поля,
А десь вогні і повзають трамваї
З очима змій і вухами кроля,
Лариса КОВАЛЬ
Селянська хата сни свої ховає,
Їй бачиться від рим і дивних слів,
Що десь по місту повзають трамваї
З очима змій і вухами кролів.
Міській квартирі сниться хутір синій,
Вона в угіддях бачить по ночах
Кроля з трамвайним пристроєм на спині,
Змію з протитуманками в очах.
Яка потужність в поетичній бомбі.
Цю сугестивність неможливо знять!
Помешкання творців, неначе зомбі:
Про що в них пишуть - тим вони і снять!
2003 р.
ФЕЙЛЕТОННІ ЗАГАДКИ
Хто оце тебе надоумив край світа плентатись, га?
Скажіть, у якому місті чи селі до новорічного столу приносять шампанське, га?
Чого ти пристав до мене з отим «піком», га?
Із творів Миколи ШУМИЛОВА
В ділі я спілкуюсь з криміналом.
Дуже складно. Що ж допомога:
Мій жаргон, на пляшку внесок налом,
Вигляд, погляд чи характер, га?
Уявіть на хвильку: перед вами
Злодій, хам, ще й дівка сновига,
Тож якими це назвать словами:
Кодло, шобло чи тусовка, га?
Фейлетони в «Ярмарку» з'явились,
Та різкі, хльосткіші батога,
Як сміється читачева милість:
Хе-хе-хе, ги-ги чи га-га, га?
Бачу, час кінчати теревеньки,
Вже й остання загадка плига:
Хто ж бо я: Шумилов, чи Дмитренко,
Чи без «в» Шумило, хто я, га?
Я НЕ МОЖУ
Наче сон. Наче сон.
Наче запах торішньої м'яти.
Я не можу тебе,
Я не можу тебе пригадати...
Не судилося. Не судилося.
Але й досі у тім гаю.
...Наш останній,
Останній наш вальс.
...А тоді, а тоді
Підем до попа.
Анатолій РЕКУБРАЦЬКИЙ
Я колись, я колись
Написав першу збірочку «Сурми»,
Як солідно лягла
На долоню та книжка нова!
А була б, а була б
Моя збірка тоненька, аж сумно,
Тільки я, тільки я
В ній рядочки помножив на два.
Відтоді, відтоді
Хочу збірку, на інші не схожу,
Маю мрій табунець,
Табунець полохливих зайчат,
Та не можу її,
Я не можу її, я не можу,
Я не можу її,
Без повторів не можу зачать.
СКЛАДНА ЗООЛОГІЯ
Я ганяю дикі табуни
У степу безкрайньому, глухому.
Верхи на смугастому коні
Міряю дорогу невідому...
Навздогін, плямистий, як гепард,
Мчить світанок.
Мій тарпан у чвалі.
Хай впаде у трави зорепад...
Юрій КНУРЕНКО
Подолавши втому невелику,
Як привільно дихати мені!
Я пасу якусь скотину дику
Верхи на смугастому коні.
Степ глухий. Я вдало каламбурю:
«Падає у трави зорепад!»
Кінь смугастий відчуває бурю,
Хтось в траві плямистий, як гепард.
Заганяю шпори межи ребра
І в галоп за пагорб, де ріка...
- Що ти робиш? Я ж не кінь, я зебра! -
Мій тарпан зухвало доріка.
Дещо в школі не додав зоолог,
Протинявшись чвалом поміж парт,
Тож даремно я забив на сполох:
То плямистий цап, а не гепард.
ПОКИНУВ, А НЕ ЗАБУВ
І сняться сни: лелека біля хати
Своїх пташат вже ставить на крило.
Отак і нас навчала рідна мати,
Ми ж їй завдячили, покинувши село.
...Я ж кидаю усе: спішу в своє село.
Іван ПЕРЕЛОМОВ, збірка «Волошковий вогонь»
Нас рідна мати, мов пташат журавка,
Як час прийшов ставати на крило,
Полоти вчила і косити травку,
Я ж їй віддячив, кинувши село.
Коли ж почине там свиняче рило
У холодці - я кидаю усе:
Моя порожня сумка, як вітрило,
Мене в село до матінки несе!
ДУПЛЕТ
«Так стріляти!»
«Губернаторський постріл».
Вірші Олександра ТКАЧЕНКА,
підполковника запасу. Збірник «Передзвін»-2.
Шпетив прапорщик солдата,
Що стріляв невміло.
Крив корнета губернатор –
Той у люстру вцілив!
«Прапор» поспіхом, патрони
Випалив без ладу.
Губернатора матрони
Налякались ззаду.
Підполковник влучно дуже
Вистрілив дуплетом,
Честь мундира не спаплюжив,
Дав урок поетам!
Він на конкурсах і в пресі
Всім приносить втіху
І матрони енурезять
Виключно від сміху!
ТРОЄ
- Усе вже, все було, - зітхає Хмурий,
- Було й нехай, - в одвіт йому Веселий.
І так щодня й на мить між них не тихне бій...
Наум ТИХИЙ
- Усе вже, все було, - зітхає Хмурий, -
Книгарня, гроші, книги, шафа, пил,
Дружини крик, кіоск макулатури,
Талон, прилюдно порваний навпіл...
- Було й нехай, - в одвіт йому Веселий, -
А я в оселі настругав полиць
І книги від підлоги і до стелі
Про сміх і гріх, про птиць і про телиць!
Між ними бій! Та не втручався Тихий,
Йому б збагнуть становище своє:
Не знає він - на лихо, чи на втіху
Свою чергову книжку видає?
1985 р.
БОТАНІЧНИЙ ЗЛОЧИН
І яблуня від груші зачала
Рожевобокий плід нового сорту
З опуклістю жовтавого чола,
Що в моду увійшло із натюрморту.
Хтось плід отой всмакує за шафран
І знищить сорт, і це не буде злочин.
Але, смакун, гамуй забутий захват –
Мій вірш повстане гинучим на захист!
Андрій КУБАХ
Як навесні пилок пилив без меж,
Я зрозумів, спороджуючи витвір:
Не тільки вірші, а й зачаття теж
В природі часто надуває вітер!
Так яблуня від груші зачала
Якогось дивовижного ранета
З опуклістю жовтавого чола,
Що схоже чимось на чоло поета.
Шкода, якщо невіглас і профан,
В хмільній знемозі повалившись в тіні.
Отой ранет всмакує за шафран
І згине сорт в солодкім чавкотінні...
Стривай, жерун, залиш садок і двір!
Мій вірш повстане гинучим на захист:
Ось допишу і ти скуштуєш твір –
Духовна їжа - теж чудова закусь!
1998 р.
РЯБКОВА ПРОВИНА
Село Ключі - дитинства спомин...
Мені з дитинства і до нині сниться.
...І знову ген село Ключі
Приснилося мені вночі,
Рябко надворі лементує,
Той гавкіт і глухий почув...
Рябко не дурно бунтувався -
Із прив'язі лошак зірвався
І потоптав городину,
А я проснувся й не засну.
Іван ВОЛКОВ. Збірка «Зоряна стежина».
І знову ген село Ключі
Мені приснилось на печі,
І я, мов з діжки Діоген,
Витаю думкою ген-ген...
Опісля сну мене село
На гарну думку навело:
Як спати не лише вночі –
Побільше віршів про Ключі.
Заснув я вдень. Та (щоб він здох!)
Рябко зчинив переполох,
Загнав лоша в городину,
А я проснувся й не засну...
Рябкові мало не було!
Не склався триптих про село,
Коли волає твар ота,
То геть натхнення відліта!
1998 р.