БІЛОГУБ Володимир - ЛІКУВАЛЬНИЙ ПЕРЕЛЯК

Зміст статті


ЛІКУВАЛЬНИЙ ПЕРЕЛЯК

  І я скинула тіло,
  Лишила оголену душу.
  Я цього не хотіла.
  Я думала з місця не зрушу,
  Скам'яніла і схожа на сто невиразних облич.
  Я, тамуючи подих, зрадливе покинула тіло...


  Лариса КОВАЛЬ

Я угледіла жінку...
Я думала з місця не зрушу,
Бо була вона схожа на сто невиразних облич,
Мала сто підборідь, мала сто жироскладок і рюшів,
Що звисали на ній і гойдали її у всебіч...

Відведи і спаси! Я такого собі не хотіла,
Миттю сіла на щось - це дієта, де хрін з буряком,
І, тамуючи подих, зрадливе я скинула тіло,
А оголену душу ліричним прикрила рядком!


ДОГРАВСЯ

       Не палю, не п'ю й не тягне,  
       До жінок, як і усі.  
       Я тебе зловив на слові,  
       Що любов - найкраща гра!


            Володимир СОЛОДОВНИКОВ

Не палю й не п'ю я здавна,
А жінки хвилюють кров,
Тож ловив на слові дам я,
Щоб погратись у любов!

Сам зловився породіллі
Не на слові я - на ділі...
Досі згадує стара:
«То була найкраща гра!».



СЮРРЕАЛЬНА ТЕЩА

              Написав художник на картині  
              Дивную істоту неземну: 
              Тіло лева, крила соколині,  
              А на спині - кущик тютюну. 
              - Як Вас звати? - запитали хором 
              Критики й маститі, і малі. 
              Відповідь ударила, як громом: 
             - Я всього лиш...Сальвадор Далі.


                                   Станіслав КОВТУН

Кінь крилатий, лев і змій крилатий –
3 давнини те всім не в дивину,
Дивина, що вимахав крислатий
На тварині кущик тютюну!

Здивувати людство при нагоді
Не бажають глупі та малі!
Раз помітив тещу на городі
Сальвадор місцевий, не Далі.

Розіклавши фарби, мов набої
І «наснаги» вихиливши чверть,
Підіпер він зайвою сапою
На межі змонтований мольберт.

Теща поле грядку капітально,
Вирива берізку і осот,
Тещу зять малює сюрреально,
Як одну із неземних істот:

Руки-лапки курячі невтомні,
Ноги - шелюгові держаки,
На хребті два кущики картоплі,
А на них - нетруєні жуки.

Добіга до фінішу програма,
Та порив натхнення не згаса:
Погребіться ще з годину, мамо,
Хомута я вам не дописав!

Запитали критики:
- Далі це,
Пікассо, Руа чи Арагон?
Гнівно теща кинула їм в лиця:
- Баняки! Це клятий самогон!


САМОРОБНИЙ САМОРОДОК

             ...І ти зроби себе у цю ранкову пору  
             Коли безхмарний час повільно ще пливе. 
             ...І витягши себе, неначе шаблю з піхов, 
             Несеш у світ осяйний, в любові перший зов.
                                                  Анатолій РЕКУБРАЦЬКИЙ, 
                                                  «Напуття» (Вірш на згадку)

Якщо хтось не хотів письменника до двору,
Або забув зачать творця у шлюбну ніч –
Ти сам себе зроби, гукнувши під комору
Дівицю осяйну, з талантом, звісна річ!

І витягши себе, неначе шаблю з піхов,
Дай соску сам собі, зігрій, приколиши,
А потім напиши, на згадку чи на втіху,
Напутній путній вірш, непутніх - не пиши!



ГАЛЧИНА ОБРАЗА

            ...Так що хай не плаче галка,
            Пташка-білогрудка:
            У строю Грицько - рибалка
             І в порядку вудка.
             До чорнильниці до нені
             Він летить щодуху.


                                  Петро РЕБРО

«Летить галка через балку,
Літаючи кряче...»
То не кряче бідна галка –
Від образи плаче:

- Ці рибалка і мисливець,
Схоже, самоучки:
Перший вудить із чорнильниць,
Другий гахка з ручки!

Краще б автор кинув палку,
Чи пожбурив грудку,
Ніж писать про мане, галку,
Як про білогрудку...

Я себе любила палко,
Відтепер морока:
Може, я уже й не галка,
А якась сорока?!

                        2002 р.


ГРУДИ В ПРИГОРЩІ

              Рука цнотлива терпла від бажання,  
              Бо груди не вміщалися у пригорщі.


                                        Михайло БУРЯК

Тримаю їх, мов карася в підсаці,
Солідного об'єму і ваги,
Рука затерпла від такої праці
Й повільно опадає до ноги...

Моєї грудям пригорщі замало,
Бо жменя із дрібного кулачка.
Мабуть, ці груди пестили й кохали
Для пригорщі Віталія Кличка!

 

ПРОЗА ЖИТТЯ

                 Непролитость ливня,
                 Невскрикнутость птичья,
                 Невзорваность ветра
                 Таят ураган.
                 Дай, Боже, мне сил на любовь и заботы!
 

                                             Анатолий СОЛОВЬЁВ


О Боже Всевишній! Та ким же я був би,
Якби не душила ця проза життя?!
Незірваність вишні, некопаність бульби,
Незнайденість шила підшити взуття...


Дай, Господи правий, наснаги хоч трішки.
Заслаб я в турботах кохання зника:
На каркнутість ґави некрикнутість: «Киш, ти!»
Некинутість бота в шкідливість шпака.

Забути б за грядку, залізти б на клуню,
Подалі від суші, поближче до хмар,
І стати, як Градський, і бути, як Бунін,
Можливо, як Пушкін, а мо`, як Омар!

                                                    1998 р.