ГАРЧЕНКО Григорій

Зміст статті

ГРИГОРІЙ ГАРЧЕНКО

ХТО ВІН — ГРИГОРІЙ ГАРЧЕНКО?


Народився в селі Багатому Новомосковського району Дніпропетровської області на Січеславщині ЗО січня 1949 року.

Закінчив Літературний інститут ім. великого буревісника в столиці північного сусіда.

Друкувався (з 1968 року) в десятках газет, журналів, колективних збірників, альманахів та антологій. В Україні і Росії (в перекладах російською). Неодноразово передавався по радіо і телебаченню.

Лауреат премій журналу "Перець" (тричі), Всеукраїнських фестивалів-конкурсів сатири та гумору (двічі), часопису "Веселі вісті" (поки що раз) та премії Національної Спілки письменників України "Літературна скарбниця".

Автор книг "Доля з громом" (в зб. "Веселий дует"), "Сльоза бюрократа" та "Йог і смог".

Член двох творчих спілок — Національної Спілки письменників України та Національної Спілки журналістів України.


ПАТЕТИЧНА СОНАТА

(Українська)

Смеркає. Ніч свої спускає крила,
Все вкрила від межі і до межі.
Дрімота славну варту розморила —
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!

Сплять сторожі в суді й прокуратурі,
Сплять сторожі в райво і в гаражі,
Сплять у сільраді і в комендатурі.
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!

Сплять сторожі кістляві і пригожі,
Сплять сторожі, як в піхвах сплять ножі,
Сплять сторожі несхитно на сторожі.
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!

Сплять сторожі у міністерських кріслах,
В театрі сплять десь на бельетажі,
Хропуть по парних і непарних числах.
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!

Сплять сторожі в парламенті, в лікарні,
На монтажі і на демонтажі.
Сплять сторожі, і їхні сни безхмарні.
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!

Заснула, спить натхненно Україна
І — всі її діряві рубежі.
Ген-ген від Берестечка до Чигрина —
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!

* * *
(Безіменний вірш)

Жив у місті безіменнім
У провулку однойменнім,
У будинку незбагненнім
Безіменний чоловік.

Безіменну мав дружину,
Безіменну мав дитину,
Безіменну мав личину
І невизначений вік.

Безіменну мав роботу,
Безіменну мав гризоту,
І відомо ще достоту —
Безіменну страву їв.

В безіменні входив сфери,
Безіменні мав папери,
Мав для кожної афери
Безіменних холуїв.

Постарався, ой, чимало,
Щоб імен поменше стало.
Гасла він писав, бувало,
Закликаючи іти,
Обминаючи вибої,
До далекої, до тої
До майбутньої, святої
Безіменної мети.

З безіменним розрахунком
Все життя було відлунком,
Чи точніше: лиш малюнком
З безіменного кліше.
І, за фактом достеменним
(Це ставало вже знаменним),
Вчився пальцем безіменним
Він указувать лише.

Тож на ниві безіменній,
На роботі небуденній,
У напрузі повсякденній
Сили втратив немалі.

Дбав про власне він учення,
Працював не без натхнення,
Щоб ідея безімення
Процвітала на Землі.


ЮНАКУ,
ЯКИЙ ОБДУМУЄ ЖИТТЯ


О юначе! За тобою плаче
Ринок, що торує світлу путь.
Та нелегко, друже мій, одначе
Вибирати, ким сьогодні буть.

Стати можеш ти економістом,
Будеш ринок наш регулювать.
А не хочеш, то ставай танкістом —
Пильно у містах патрулювать.

Вибирай: ти менеджер чи рокер,
Бармен, спікер а чи бізнесмен.
Вибирай: чи маклер ти, чи брокер,
Чи простий радянський конгресмен.

В нас — усі професії почесні,
В нас — усі дороги молодим!
Ах, які он обрії чудесні!
Ах, який чадить вітчизни дим!

Кочегаром вогнища культури
У країні нашій можеш стать.
Ну, а там до лав номенклатури
Поступово будеш доростать.

Чи сідай, коли не стане каші,
На боби великої доби,
Те, за що діди боролись наші,
І за що боролися баби.

Юнь у нас — не зайве покоління,
Юнь у нас — це наше майбуття,
Юнь у нас — горіння і сумління,
Втілення накреслень у життя.

Плюралізм буя, немов колосся,
Де ще є таке у світі, де?..
Бачиш: скільки партій піднялося.
Й кожна нині партія — веде!

Вибирай: в якій перебувати,
У якій ти станеш вожаком.
І як будеш мудро керувати,
То райком очолиш чи обком.

І колись (о, зоряна годино!),
Як того потребує народ,
Зможеш ти очолити, хлопчино,
Путч новий, новий переворот!

                            Серпень 1991 р.



ЗАХОДЬ У ГОСТІ

 

(Задушевний монолог)

О привіт, привіт, дружище!
Скільки зим і скільки літ!
Це ж коли стрічались ми ще,
В мене був радикуліт.

Пам'ятаєш? Негодяще
Я здоров'я мав тоді...
А тепер зіграти в ящик
Допоможуть молоді.

Син прийомний—одчаюка!
Може, знаєш — він сидів?
Похвалявсь пришить, падлюка,
Не залишивши слідів.

Ох життя нам'яло кості!
Хтось гикне — і вже дрижу...
Чуєш? Ти заходь у гості —
Не таке ще розкажу.

Жінка закусь приготує,
Разом хряпнемо як слід...
Тільки чарка і рятує
Від усіх нещасть і бід.

Знову ж — зятю-наркоману
(Там таке мале козля!)
Не сидиться, бач, з дурману:
За сокиру — і гуля...

Раз було сказав я шкету —
Мов, такого не роби...
Ледве вскочив до клозету
І сидів там дві доби.

Та кричав йому, одначе:
"Буду битись, як Ван Дам!
Хоч життя моє собаче,
Та задарма не віддам!"

Ох життя нам'яло кості!
Хтось гикне — і вже дрижу...
Чуєш? Ти заходь у гості —
Не таке ще розкажу.

Ти заходь! Шуряк буває,
Ти ж не бачив шуряка?
Познайомлю. Родич має
В грудях серце добряка.

Каже, кілером він служить.
Що там робить, до пуття
Я не взнав... Але не тужить —
Баксів має, як сміття.

Про таких — писать в газету:
Всім зарадить у біді.
То ж мене шуряк з клозету
Саме й визволив тоді.

Ох життя нам'яло кості!
Хтось гикне — і вже дрижу...
Чуєш? Ти заходь у гості —
Не таке ще розкажу.

Жінку маю — ну, коросту!
Двох коханців завела.
Перший — той малого зросту,
Ну а другий — бугила.

Баба, мов здуріла з того,
Хоч бери та з дому їдь.
Каже: "Я тебе, старого,
Обіцяю отруїть!.."

Ох життя нам'яло кості!
Хтось гикне — і вже дрижу...
Чуєш? Ти заходь у гості —
Не таке ще розкажу.

Тільки чарка і рятує.
Забульбенимо як слід!
Жінка закусь приготує...
Ти чого неначе зблід?

Знаєш, мій сусід, що вище,
Некрофіл, чи той — вампір.
Уночі на кладовище
Учаща з недавніх пір.

Взяв у мене раз лопату,
Бо своя, сказав, тупа.
Похвалився вчора свату,
Що могили він копа...

Стій! Куди це ти подався?
Ми ж не бачилися вік!
Чуєш? Ти ж не попрощався...
Ненормальний чоловік! Втік...




ЖИВА ІСТОРІЯ

(Ретро)

Там, де фарш дають, а слідом —
Дефіцитну ковбасу,
За старезним сивим дідом
В черзі вахту я несу.

У старого симпатична,
Як у Маркса, борода.
Про життя своє сторічне
Він мені розповіла:

— Ой, ти доле добра й злая
В круговерті у людській...
Вчивсь я ще за Миколая
У церковно-приходській.

Світлі дні знав і похмурі,
Де я тільки не бував!..
Комсомольськ, що на Амурі,
Свого часу будував...

— О, — кажу, — то це ж ви, діду,
Виявляли героїзм!
На своїх плечах ви, діду,
Підняли соціалізм!

Це ж із тих ви добровольців,
Це ж із тих комсомолят —
Щонайперших комсомольців,
Славних наших соколят!..

— Ні, онуче, комсомольцем,
Так воно вже повелось,
Хоч і був я добрим хлопцем,
Буть мені не довелось.

Став я нині негодящим,
Просто купа порохна.
А колись — бійцем найкращим
Був у Нестора Махна.

Тож за це й зазнав опали,
Строк дали — в життя не вбгать.
Отоді мене й послали
Комсомольцям помагать.

                                1990 р.


СОНЕТ ПРО ДОЦІЛЬНІСТЬ
РОЗДІЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ


Не змішуйте горілку із вином,
Коньяк не запивайте самограєм,
Бо на похмілля світ не здасться раєм,
Як голова наллється чавуном.

Не змішуйте розсіл із кисляком,
Ікру червону з чорною не пхайте,
"Салямі" з ананасом не вживайте,
А краба — із пташиним молоком.

Позбудетесь чимало болячок,
Не з'ївши із бананом баличок.
Відмовтеся! Яка у тім потреба?
Роздільне харчування і пиття,
Доведено, — продовжують життя...
Тож несумісне змішувать не треба!



ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ СОНЕТ

По-українськи говорю не дуже я,
Це наслідки застойних ще времьон,
Но будем поправлять ми цей урон,
І мову рідну я, щитай, подужаю.
Воно й по-руськи ми не шибко грамотні,
Но я вам, ізбирателі, скажу,
Шо понімаю: я таки сиджу
Не десь, а в українському парламенті.

На сесії как вродє на екзаменті,
К тому же тьма порушень у регламенті,
Не дрогнула б рука, в якій штурвал.
Переживьом і прєнія, і трєнія,
Бо головне — не мова, а решенія
Ті, за які я проголосовал.


АНТИТАРГАНЯЧИЙ СОНЕТ

Я від отих дивізій тарганів
(Яких ми били, чавили, труїли,
Які отрути тонни переїли,
А все живі), їй-право, очманів.

А знахабніли! Лізуть у компот,
Плодяться, наче мафіозні клани,
І невідомо ще, які в них плани:
А раптом завтра будуть лізти в рот!

Хто виживе: людина чи тарган,
Як апокаліптичний ураган,
Не дай Бог, доведе колись до краю?
Набридла їх щоденна метушня,
А чи не виздиха проклята комашня,
Як я сонет оцей на кухні прочитаю?..


ЗАКЛИКИ НАЗУСТРІЧ

* Хай живе непорушна єдність української з перцем та віскі канадського!

♦ Хай живе конвертована гривня — натхненник і організатор
всіх наших фінансових перемог... у майбутньому!

* Геть з території незалежної України російський мат!

♦ Хай живуть і смішать народ до посиніння наші клоуни на політичній арені!

* Вічна пам'ять українському чорнозему, полеглому на полях Європи!

♦ Плекаймо бур'яни, щоб було з чим боротися!

* Хай невпинно падає популярність непопулярних заходів популярних лідерів!

* Хай живуть одноразові шприци багаторазового використання — запорука наших успіхів у боротьбі зі СНІДом!

* Хай живе золоте руно і баранина з українських овець у пам'яті нащадків!

♦ Хай живе і діє закон про вільну ерогенну зону!

* Хай живе нова історична спільність — Панургова отара!

♦ Народні депутати усіх рівнів, вище продуктивність сізіфової пращ!

* Хай живе і нагулює силу богатир Микула Селянинович на розпайованому чорноземі!

♦ Ширші можливості для розвою державної мови аборигенів у державних резерваціях!

* Хай живе непорушний блок сигарет "Мальборо" за доступною ціною!

♦ Ліліпути! Вчасно забезпечте кожному Гулліверу прокрустове ложе!

* Хай живуть імпортні собачі консерви — запорука ситості нашого народу!

* Хай живуть тампони "Тампакс" — найкращий засіб для дір в економіці!

* Хай живе гуманітарна допомога гуманоїдів!


АНЕКДОТ ВРЯТУЄ СВІТ

               В тім, що світ краса врятує, 
               Сумніватися не слід. 
               Та життя нас підрихтує — 
               Анекдот врятує світ.



ВІДПОВІДЬ ПО СУТІ

На анатомії Федька
Учитель раз пита:
— Що можеш нам розповісти
Про значення хребта?..

Федько зам'явся:
— Наш хребет...
Не просто для краси.
Якби не він, то голова
Упала б у труси.


КУРЯЧИЙ САН

Мовить доня тату:
— На тобі ось ніж,
Курочку чубату
Для борщу заріж.

Бо давно вже мама
Скаржилася все,
Що чубата саме
Яйця не несе...

Батька враз неначе
Вжалила змія:
— Курку цю, одначе,
Не заріжу я!

Щоб собі не шкодить,
Не чіпайте й ви,
Бо до неї ходить
Півень голови.


ВСІМ НЕ ВИСТАЧИТЬ

Каже Сава продавцеві:
— Чи ти совість маєш?
Ти чого бокал неповний
Пива наливаєш?!

— Бачиш чергу? — на це мовив
Продавець-громило. —
Не один же ти. Й народу
Треба, щоб хватило.


ПУТІВКА

— Мені профком путівку дав
У санаторій нині, —
Прийшовши ввечері, сказав
Карпо своїй дружині, —

Не знаю, що тут і робить...
А жіночка: — Питаєш?
Дали путівку—значить, їдь,
Поки здоров'я маєш!


НАГАДУЮТЬ

Присів дідусь на вокзалі
Посеред народу.
— Приберіть, — кричать на нього,
Речі із проходу!

— Не чіпайте мої клунки, —
Дід говорить люду, —
Як не будуть спотикатись,
То я їх забуду.



СЛУШНА ПОРАДА

Вдягла Катря нове плаття.
Декольте — аж сяє!
— До вподоби тобі, любий? —
Федора питає.

Той поглянув, щось промимрив
І сказав: — Нічого.
Тільки треба тобі, мила,
Глибше влізти в нього...


ТРИГОЛОВИЙ

Торохтіла Дарка Христі:
— Де ото комора,
З трьома головами дядька
Бачила я вчора.

— Чи в своїм умі ти, кумо?
Отаке сказати!
Як же може один дядько
Три голови мати?..

— Три? — підскочила кумася, —
Ти не віриш, бачу.
Вкрав телячих дві в коморі
Ще й одну свинячу.


ЗНАЙОМИЙ ЛЕЛЕКА

Раз пита маленька Ася:
— Мамо, звідки я взялася?
Мама каже: — Іздалека
Нам приніс тебе лелека.

— Із будинку, що напроти! —
Крикнув тато. — Знаю.
Я йому за ті турботи
Крила обламаю!


ЗА КУХАРЧИНИМ РАНГОМ

(Бувальщина минулих літ)

Ген, де річка та левада,
Там зі швидкістю за сто
Мчить почесна кавалькада
Чорних з полиском авто.

Вість хутчіше блискавиці
Облетіла вмить село,
Що начальство зі столиці
Височезне прибуло.

Хоч до цього тут і звичні,
Бо вони ж — передові!
І наїзди цілорічні,
Мов наряди голові...

Чин високий походжає,
Мовби сонце те ясне.
І планетами кружляє
Керівництво обласне.

А за ним, безмежно раді
(В кожнім жесті—пієтет),
Всі з райцентру, хто при владі,
Мов супутники планет.

І чини сільські у поті...
Вже як брать на цей копил —
Астероїди... А потім...
Потім—то космічний пил.

Поки так вони ходили,
Гомоніли на ходу,
Вже й столи для них накрили
У квітучому саду.

Тож на фоні краєвиду,
Там, де марево пливе,
Посідало до обіду
Все начальство трудове.

Налилась і перша чарка,
Мить врочиста настає.
І кухарка-господарка
Борщ духмяний подає.

Але що це?..
Ніж у спину!
В свиті всі, мов неживі:
Тітка ставить борщ не чину,
А своєму голові.

Хоч і гостеві невдовзі
Принесла тарілку теж,
У сум'ятті і тривозі
Був начальницький кортеж.

Йде один до кухні швидко,
Ледве гнів переборов,
І говорить: — Що ж ви, тітко,
Наламали купу дров?..

Зрозумійте ви, мамашо,
Що тепер біда гряде —
Через вас і область наша
У немилість попаде.

Такт і чемність виявляйте,
Є ж закони світові:
Спершу гостю подавайте,
А тоді вже — голові.

Та кухарка тітка Клава
Ледь бровою повела:
— Я подам і другу страву
Так, як першу подала.

Гість покотить легковою—
Тільки й бачили його.
А мені ще з головою
Працювати — ого-го!..

                        1990 р.


ФОЛЬКЛОР ХІМІЗОВАНИЙ

Йди, кислотний дощику,
Будемо без борщику.
Припусти, припусти
На бабині капусти.
Бо вони з нітратами,
Для здоров'я клятими.
Краще їм пропасти,
Ніж у борщ попасти.


ДАЙ ЛАПУ, ДРУЖЕ!

Не маю лапи у лікарні,
Не маю лапи у ДАІ,
Не маю лапи у книгарні,
Не маю лапи в НДІ.

Не маю лапи на вокзалі,
На базі жодній теж нема,
Не маю лапи у журналі
І в зоопарку (де їх — тьма).

Не маю — у райвиконкомі,
Не маю лапи, взагалі,
Ні в сеймі, ані в Білім Домі,
Ні в Бундестазі, ні в Кремлі.

Відходять геть життя етапи:
Бідую, нидію, крекчу...
Ні там, ні сям не маю лапи.
Свою смокчу.


ДВОБІЙ

Дві правди бились між собою, —
Нема лютішого двобою.
Летіли друзки з барикад —
I не було путі назад.

Дві правди разом полягли,
Добитись правди не змогли.
Тож хтозна, хто з них переміг, —
Дві правди стали порохнею.
І світ дізнатися не зміг,
Яка з двох правд була брехнею.