СЛУШНА ПОРАДА

Вдягла Катря нове плаття.
Декольте — аж сяє!
— До вподоби тобі, любий? —
Федора питає.

Той поглянув, щось промимрив
І сказав: — Нічого.
Тільки треба тобі, мила,
Глибше влізти в нього...


ТРИГОЛОВИЙ

Торохтіла Дарка Христі:
— Де ото комора,
З трьома головами дядька
Бачила я вчора.

— Чи в своїм умі ти, кумо?
Отаке сказати!
Як же може один дядько
Три голови мати?..

— Три? — підскочила кумася, —
Ти не віриш, бачу.
Вкрав телячих дві в коморі
Ще й одну свинячу.


ЗНАЙОМИЙ ЛЕЛЕКА

Раз пита маленька Ася:
— Мамо, звідки я взялася?
Мама каже: — Іздалека
Нам приніс тебе лелека.

— Із будинку, що напроти! —
Крикнув тато. — Знаю.
Я йому за ті турботи
Крила обламаю!


ЗА КУХАРЧИНИМ РАНГОМ

(Бувальщина минулих літ)

Ген, де річка та левада,
Там зі швидкістю за сто
Мчить почесна кавалькада
Чорних з полиском авто.

Вість хутчіше блискавиці
Облетіла вмить село,
Що начальство зі столиці
Височезне прибуло.

Хоч до цього тут і звичні,
Бо вони ж — передові!
І наїзди цілорічні,
Мов наряди голові...

Чин високий походжає,
Мовби сонце те ясне.
І планетами кружляє
Керівництво обласне.

А за ним, безмежно раді
(В кожнім жесті—пієтет),
Всі з райцентру, хто при владі,
Мов супутники планет.

І чини сільські у поті...
Вже як брать на цей копил —
Астероїди... А потім...
Потім—то космічний пил.

Поки так вони ходили,
Гомоніли на ходу,
Вже й столи для них накрили
У квітучому саду.

Тож на фоні краєвиду,
Там, де марево пливе,
Посідало до обіду
Все начальство трудове.

Налилась і перша чарка,
Мить врочиста настає.
І кухарка-господарка
Борщ духмяний подає.

Але що це?..
Ніж у спину!
В свиті всі, мов неживі:
Тітка ставить борщ не чину,
А своєму голові.

Хоч і гостеві невдовзі
Принесла тарілку теж,
У сум'ятті і тривозі
Був начальницький кортеж.

Йде один до кухні швидко,
Ледве гнів переборов,
І говорить: — Що ж ви, тітко,
Наламали купу дров?..

Зрозумійте ви, мамашо,
Що тепер біда гряде —
Через вас і область наша
У немилість попаде.

Такт і чемність виявляйте,
Є ж закони світові:
Спершу гостю подавайте,
А тоді вже — голові.

Та кухарка тітка Клава
Ледь бровою повела:
— Я подам і другу страву
Так, як першу подала.

Гість покотить легковою—
Тільки й бачили його.
А мені ще з головою
Працювати — ого-го!..

                        1990 р.


ФОЛЬКЛОР ХІМІЗОВАНИЙ

Йди, кислотний дощику,
Будемо без борщику.
Припусти, припусти
На бабині капусти.
Бо вони з нітратами,
Для здоров'я клятими.
Краще їм пропасти,
Ніж у борщ попасти.


ДАЙ ЛАПУ, ДРУЖЕ!

Не маю лапи у лікарні,
Не маю лапи у ДАІ,
Не маю лапи у книгарні,
Не маю лапи в НДІ.

Не маю лапи на вокзалі,
На базі жодній теж нема,
Не маю лапи у журналі
І в зоопарку (де їх — тьма).

Не маю — у райвиконкомі,
Не маю лапи, взагалі,
Ні в сеймі, ані в Білім Домі,
Ні в Бундестазі, ні в Кремлі.

Відходять геть життя етапи:
Бідую, нидію, крекчу...
Ні там, ні сям не маю лапи.
Свою смокчу.


ДВОБІЙ

Дві правди бились між собою, —
Нема лютішого двобою.
Летіли друзки з барикад —
I не було путі назад.

Дві правди разом полягли,
Добитись правди не змогли.
Тож хтозна, хто з них переміг, —
Дві правди стали порохнею.
І світ дізнатися не зміг,
Яка з двох правд була брехнею.