Базів Микола Миколайович

народився 12 грудня 1959 року в селі Кропивник Калуського району Івано-Франківської області.

  Закінчив з відзнакою Львівський політехнічний інститут. Працював в організаціях Івано-Франківська, Калуша, Гусятина.  Проживає в Гусятині, що на Тернопільщині.

Володар гран-прі Першого Міжрегіонального конкурсу-фестивалю гумору та сатири «Грицева шкільна наука» ( м. Копичинці, 2010 р.), лауреат першої премії Всеукраїнського фестивалю гумору і сатири ім. Павла Глазового ( м. Київ, 2010 р.).

 

 

 

НА КОНЯ

Справа честі, друже милий,
Можеш вірити чи ні :
Раз козак й москаль сиділи
За столом в одній корчмі.

Повні на столі стояли
Миски, сулії, горшки,
А у них – ковбаси, сало,
Квас, горілка, галушки.

Їли, пили, розмовляли,
Кожен згадував свій край,
Як горілка «розібрала»
Став хвалитися москаль:

«Українці-гречкосії,
Всі голотині сини,
Ну а ми, сини Росії,-
З діда-прадіда пани».

Перебивши цеє чванство,
Відповів йому козак:
«Та яке у кого панство -
Кажуть приказки нам так:

Ми ось - чарку «на підкови»
Й «на коня» останню п’єм,
Бо додому гонорово
Завжди їдемо конем.

Вірний кінь везе додому,
Збоку шабля і нагай,
Різній нечисті відомо:
Нас в дорозі – не займай!

Ну а ви - в людей шляхетних
Викликаєте смішок,
Бо останню чарку п’єте
На якийсь там «посошок».

Значить, пішки із гостини
Вам додому шкандибать
Через ями і долини,
Часто згадуючи мать.

Ну а посох вам для того,-
Думку закінчив козак,-
Щоб вночі шукать дорогу
Й відбиватись від собак».

Як почув москаль цю мову,
То, схопивши посошок,
За поріг утік від столу,
Не доївши галушок.

Час пройшов, москаль сучасний
Грошей назбирав мішок,
На машині їздить класній,
Але п’є - «на посошок».

Тож подумай, друже милий,
Хто із них тобі – рідня,
Кров якщо козацька в жилах,
Пий шляхетно - «на коня».

 

КОРИДА

Петро-українець раз був на кориді…
А вдома вже, в ріднім селі,
Став якось хвалитись де був і що видів
В далекій іспанській землі.

Казав землякам він: «Це правда пречиста,
Щоб я з цього місця не встав,
Я бачив в Мадриді, як там комуніста
Рогами бугай розтерзав.»

Петра перебила сусідка Іванка,
Сільська язиката кума:
«Та в них  комуністів ще винищив Франко,
Тож там комуністів нема.»

На це аж запнувся Петро-роботяга,
Та відповідь швидко знайшов:
«А що це за дурень з одним лише стягом
Червоним на роги пішов?»

А Федір, що слухав Петра та Іванку,
По-своєму риску підвів:
«У нас ми не скоро діждемося Франко,
Завести нам слід бугаїв!»

ДВОМОВНІСТЬ ДОВЕЛА


Дід Панас розклав горшки
Посеред майдану,
Продавати став вершки -
Молоду сметану.

Ось до нього підійшла
Модниця-панянка,
Хоч уродженка села,
Але вже – міщанка.

І така манірна вся,
Вищипані брівки…
Запитала дідуся:
«Па чьом ваші слівкі?»

Посміхнувся дід Панас,
Відповів культурно:
«Свої зливки, як для вас,
Я віддам задурно!»

КАЯТТЯ

Дід і баба, вже в літах,

Віку доживали,
Одне одному в гріхах
Каятися стали.

Стала баба говорить:
З ким, коли і скільки,
Якби все перелічить –
Був би том великий.

Бабу вислухав наш дід
І сказав : «Прощаю!
Гніваться мені не слід,
Бо теж гріх я маю.

Якось я пішов у ліс,
Там зустрів Параску,
І мене попутав біс:
Їй підняв запаску.

Хоч було це раз в житті,-
Мучило сумління,
Ось признався я тобі –
Зняв з душі каміння»

Баба діда в писок – хрясь,
Юшкою аж вмився:
«Знаєш, діду, як той РАЗ
Нині би згодився?»