КАЛЮЖА І ДЖЕРЕЛО

У лузі било Джерело.
Хлюпочучись по камінцях, без впину
Прозору воду до Ріки несло
І прохолодою своєю вабило людину.
Із поля тракторист прийде,
До хвильок чистих припаде —
І легше гони йти в труді,
І світ чарівніший тоді.
Неподалік Калюжа скніла у ярочку.
На чорному багні
Хилив чортополох свої листочки
Та жаби голосні
Справляли хороводи.
От люди — обминали те багно.
Розприндилась Калюжа:
— Я давно Помітила, що справжню воду
Вони нездатні оцінить.
Пхе! Бач, з якогось Джерела йдуть пить.
А що там за вода? Б'є з глибини земної.
Спізнались би зі мною —
Моя упала з піднебесних туч сюди,
А тучі ті по всіх світах гуляли,
От і води
З морів далеких назбирали.
Свиня купається давненько тут,
Так не нахвалиться водою.
А квіточки які ростуть!
Дарма вони гордують мною.
— Хвались, голубонько, хвались!
Та от дивись:
П'ють люди із потоку чистого, живого
Живлющу воду. А твоя — брудна й смердить.
Отож і не приваблює нікого,
У лузі Джерело дзвенить.

Так і слова, що з серця чистого, ясного
Людина нам дала,
П'єш вік, немов живлющу воду з джерела.

1963


СЛОНОВА ДИСЦИПЛІНА


В Слона збиралася нарада кущова.
Зійшлася в строк громада лісова,
Бо ще учора сповістив гонець вухатий:
«Початок рівно о дев'ятій!..»
Бобер прямісінько із річки причвалав
І, спершись на дубовий сук,
Натомлений дрімав.
Під соснами крутивсь Борсук,
А на травичці два Єноти
Розповідали анекдоти.
Година вже минула. Там іще одна,
Та все нема Слона.
І Заєць втретє мусив сповіщати:
— У них негайна справа.
Просять ждати!.. —
А Слон, розвісивши дебелі вуха,
Зозулю в лісі слухав.

1950