Зміст статті
VІ. З БАЙОК
ВЕДМЕДИК І ОЖИНА
(Майже байка)
Ти чорна і солодка, мов ожина,
А я – ведмедик, що з Карпат забрів,
Що потекла у нього з пащі слина,
Коли ожину серед лісу вздрів.
І вже нема на світі цім нікого,
Ані таких мисливців чи стрільців,
Щоб відігнали вуйка лісового,
Допоки він ожинку ту не з'їв.
7 листопада 1999 р.
ЗАЙЧИК І ВОРОНА
(Байка за народними мотивами)
Мале Зайчатко гаєм чеберяє,
Аж гледь — Ворона на дубку дрімає.
«Аго-го-гов, добридень Воронице!
Що робиш на гіллі, крилатая сестрице?»
«Що я роблю? - озвалася Ворона. -
Нічого не роблю, мене гойдає крона...»
«А можна і мені нічого не робити
І тут собі, під деревом сидіти?»
«Звичайно»,- чути каркання з дубка.
І Зайчик сів, під ним трава м'яка.
Так день сидів і другий день сидів,
Сидів і сам з собою гомонів.
Аж тут Лисиця з хащів вибігає —
За вушка Зайця сонного хапає
І з'їла куцохвостого умить,
Потамувавши власну ненасить.
В цій баєчці закінчення сумне:
Не знало Зайченятко те дурне —
Щоби нічого не робити й не пітніти —
Треба високо, угорі сидіти.
3 квітня 2002 р.
м. Міссісаґа, Канада.