Не може бути
Поцікавився учитель:
– Хай нам скаже Женя,
П'ятдесят і двадцять гривень
У твоїх кишенях,
Це у сумі скільки буде?
Є якісь здогадки?
– Так! Це, значить, що вдягнув я
Не свої манатки!
Не знав та й забув
Окуліст аж зуби ціпить,
Ледь не лізе у пузир:
Вивіряє чіткість зору,
А малий анічичирк!
– Ну, затулюй праве око!
Бачиш, літера яка?..
Той ні пари з вуст, ні звуку –
Щось не так у хлопчака.
– Що ж, тепер примружуй ліве!
Що за буква, чорт візьми!?
Та ти що, не їв сьогодні,
Чи ти, братику, німий?
Чи не бачиш ні бельмеса?
– Бачу! – хлопець відітхнув, –
Це я, дядю, з переляку
Трохи азбуку забув!
Мавпа
У звіринці внук питає
В дідуся Гаврила:
– Через що на нас так грізно
Глянула горила?
Дід збентежено на внука
Із-під лоба зирка:
– Це ж не клітка, глянь, це ж – каса,
А у ній – касирка!
Хитра гра
Достає стареньку внучка
Ледь не інфаркту:
– Бабцю, нумо в звірів грати,
Ніби в зоопарку!
Відбивається нещасна,
Розкриває карти:
– Вже не годна я, дитино,
Мавпою скакати.
– Та не в тому річ, бабуню, –
Каже малолітка, –
Мавпа – я, а ти гостинця
Кинь мені у клітку!
Дивна бабуся
– Мамцю, мамцю, я сьогодні
Йшов через дорогу
І бабусі ненароком
Наступив на ногу!
А бабуся така дивна,
Не розкрила пельку,
Головою лиш хитнула
І дала цукерку!..
– Ти подякував старенькій?
– Чи ж я не хлопцюга!?
А щоб ще чимсь пригостила,
Відтоптав їй другу!
Ворожба
У столітньої ворожки
Молодик питає:
– Розкажи, що буде далі?
Що мене чекає?
Та в долоню подивилась,
І, зітхнувши, каже:
– Скоро теща твоя, сину,
У могилу ляже!
Чоловік перехрестився,
Вдавши з себе блазня:
– Те, що вмре вона, я знаю!
А мене ув'язнять?
Дорогий гість
Приголомшила бабуня
Дідуся ураз:
– Відчуваю, дорогенький,
Буде син у нас!
– Та ти що, наїлась маку,
Взяв би тебе біс!?
– Ні, дідуню! Листоноша
Пенсію приніс!
Догулявся
Розмовляють дві всезнайки –
Тітоньки базарні:
– А ти знаєш, Клим – сусід мій –
Трапив до лікарні!
– Ой, ти знову забрехалась!
Бачила Хведора,
Як вертляву він білявку
Проводжав учора!..
– Суща правда, щоб я вмерла!
В тому-то й причина,
Бо крім Феськи їх застала
І його дружина!
Домосідка
– Де твій гумор, друже Петре?
Що, вже не до жиру?
– Кепсько, брате, бо не можу
Спродати квартиру!
– В чому річ? Чи з покупцями
Не дійдеш до згоди?
– Ні! Моя стара з квартири
Майже не виходить!
Виряджання
Все цвіте, весна буяє,
Надмір аромату...
Дівчина сплива сльозами
Біля військкомату.
Зворушило її горе
Батька-командира:
– Певно, хлопця проводжаєш? –
Співчуває щиро.
Та на мить звела очиці
І ще дужче: «О-ох,
Проводжаю ось на службу
Та ще й зразу трьох!»
Революційна суміш
Алкоголік пролетарське
Згадує порою,
Як закусить оковиту
Огірком з водою.
І завжди хвилин за двадцять
Суміш діє схоже:
В нього верх уже не хоче,
А ось низ – не може.
Вразливе питання
Враз похмуреним став батько,
Мов у чорне вбрався,
Як синок спитав у нього:
– Звідки я узявся?
– Ти своїм питанням, сину,
Мов серпом уразив!
Хто б спитав мене – навіщо
Я туди залазив?!
Нічний виклик
– Лікарю, скажіть відверто,
Я не помираю?
Бо, здається, грип у мене,
А який – не знаю!
Ескулап зловісно мовить:
– Знаєте, юначе,
І без огляду все ясно,
Грип у вас свинячий!
Бо в таку круту негоду,
Коли ніч і мряка,
Викликать карету може,
Звісно, лиш свиняка!
Пожалілася
Жінка скаржиться сусідці
На плохе здоров'я:
– Дохтур каже, що у мене
Все від малокров'я!
Серце б'ється – до сільмагу
Добрести не в змозі,
В спині кольки і задишка
Вже на півдорозі...
А сусідка: «Щось на себе
Ти наговорила:
Вчора бачила, від тебе
Вигулькнув Гаврило.
Ти йому услід махала
І цвіла, як ружа!
Не повірю, що така ти
Немічна й недужа!»
Жінка очі закотила:
– Боже, очі всюди!
Лиш один здоровий орган,
Та й то заздрять люди!
Позичальник
– Чом сумний такий, Іване? –
Запитав колега.
– Та, на днях позичив гроші
Другові Олегу!
Операцію пластичну
Він хотів зробити,
Десять тисяч дав «зелених»,
Щоб лице змінити.
Як тепер боржок забрати,
День і ніч гадаю,
В нього вже ж подоба інша,
Як його пізнаю?
Обмежені можливості
Якось в розпалі дебатів
На техаськім ранчо,
В інтуриста із Росії
Поцікавивсь Панчо:
– Кажуть, ви п'єте багато,
Навіть без закуски.
Я не зміг би й чарки випить
Без яйця чи гуски!
Іванов розправив вуса,
Взяв найбільшу чарку
Й відповів аборигену,
Щоб підтримать марку:
– А навіщо марнотратить
Водку гусаками?
Ми закусуєм рідненьку
Тільки огірками!
Я підряд три склянки легко
Можу пропустити
Й трьох солоних огірочків
Досить закусити!
– Та невже?! – І очі Панчо
Ширшають в екстазі, –
А чи десять чарок зміг би
Випити наразі?
Здався гордий росіянин,
Й скрушно відповів:
– Ні, не зможу проковтнути
Стільки огірків!
У лікарні
– Нумте, хворий, прокидайтесь,
Хоч надворі й нічка,
Зараз клізму вам поставлю,
Потім вставлю свічку.
Пацієнт сестричку просить,
Мов хлопчак трирічний:
– Може, якось обійдемся,
Страх болить підсвічник!
Строгий ліміт
Михайлу Синельникову
Біля хлібної вітрини
Тицяє в лоток
І канючить в пропияки
Жалібно синок:
– Хочу булку з маком! – тата
Смиче за рукав.
Той у відповідь скривився
Й твердо відрубав:
–Як ти можеш заїкатись
Про якийсь там хліб,
Коли я бабла заледве
На гранчак нашкріб?!
Господня щедрість
Володимиру Подоляці
Де в пустелі піраміда
З небом щось патяка,
Від екскурсії відбився
Хлопець-роззявака.
Вже добу бреде пісками,
Зашкарубли пальці,
Сліз нема – повисихали,
Сухо і в горлянці.
Звів до неба погляд томний
Сповнений благання:
– Господи, пошли хоч краплю,
Годі катування!..
Не поспів сказать, аж раптом
Змореному плата –
Враз до ніг йому звалилась
Із небес лопата!
Раз копнув, удруге, втретє...
Джерело заграло...
Був би лопнув, коб не мокро
Між ногами стало.
Втамувавши спрагу, каже:
– Ну, спасибі, татку!..
А у відповідь лунає:
– Поверни лопатку!..
Той підкинув інструмента,
Все зробив, як треба,
І полинула лопата
У високе небо.
Чоловік – істота хитра,
З роду егоїстів,
Як дали задарма пити,
Чом же не поїсти?
Заволав до Бога вдруге:
– Захисти від смерти!
Не дай, Отче милосердний,
З голодухи вмерти!..
Знов лопату з неба кинув
Господь-Бог всесильний,
Й відкопав хлопак в бархані
Шафу морозильну.
А у ній – усе що треба,
Що душа бажає!
...Фрукти, овочі, продукти
Жадібно вминає.
З насолодою гурмана
Попоїв добряче,
Ще й в запас узяв на плечі
Окіст поросячий.
Не устиг і відригнутись
Від харчодостатку,
Як почулося із неба:
– Поверни лопатку!..
Той вертає інструмента
З вдячними словами
Та й самітником подибав
Вдаль за міражами.
Доки міряв шлях пустельний,
Догадався ліньки:
«Чоловік я при здоров'ї,
Не гаразд без жінки».
– Пошли, Господи, красуню,
То то було б свято,
Бо «розмножуйтесь!», казав ти...
Раптом: бух лопата!
День і ніч копав азартно
З мрією-жагою,
Вже на ранок опустився
В яму з головою.
А як день безжальним сонцем
Став смалити гоже,
Розігнувши спину, дума:
«Видихся, не можу!
Господи, віддав роботі
Сили без остатку!..»
А згори почувся голос:
– Поверни лопатку!
Приємна випадковість
Нетерпляче хлопчик смика
Батька за сорочку:
– А кого хотів ти більше –
Доню чи синочка?
Відповів татусь правдиво:
– Я не хтів дитини!
Просто, в юності приємно
Раз провів годину!
Сповідь
У неділю на базарі
Сторгувавши краму,
Кум з кумою далі їдуть
До святого храму.
Віз поскрипує, а коні
Не спішать під гору...
Гнат лукаво позирає
На куму Федору.
Як в її очах звабливо
Бісики заграли...
Розпрягайте, куме, коней!..
Пообідать стали...
А коли гіркої пляшку
Майже осушили,
Тут уже й лихий поплутав,
Звісно, согрішили!
Ось і церква. Сповідь Гната
Повниться виною:
– Согрішив разочок, отче,
З рідною кумою!
Осінив хрестом священик
Гнатову провину:
– Бог пробачить, та надалі
Не роби так, сину!
Потім батюшці Федора
Тихо проквилила:
– Грішна, отче, двічі з кумом
Сьо'дні согрішила!
– Щось не в'яжеться, небого, –
Глянув піп у вічі, –
Кум казав лише разочок,
А ти кажеш – двічі!
Озирнулась молодиця
На Гнатка-сірому:
– А що, куме, ми не разом
Їдемо додому?
Чергова довідка
В житловій конторі тісно,
Гамір, крики, давка...
Це – щорічно поновляють
Люди різні справки!
Інвалід безногий суне
На своїй колясці:
– А щоб наший уряд, – каже, –
Ухопили трясці!
З року в рік одних тих самих
Довідок без ліку,
Щоб доводити укотре
Те, що я – каліка!
Чи невже отам гадають
Наші «усемоги»,
Що у мене з кожним роком
Відростають ноги?
Як на війні
На прикраси в магазині
Чергова націнка,
Та вже нікуди тікати,
Бо позаду – жінка!
Важка ноша
Щойно мужа поховавши,
У журбі настерпній
Замовля вдова надгробок
Майстрові в майстерні.
Так же просить, щоб на ньому
Написали гоже:
«Втрату мужа дорогого
Винести не можу!»
Через місяць жінка вдруге
Стала заміжньою,
І з'явилася в майстерні
З просьбою новою:
– Виправіть одне лиш слово,
Майте ласку Божу:
«Наодинці втрату мужа
Винести не можу!»
Дитя прогресу
Умостилося на лавці
Дітище прогресу –
Хлопчик Вася...Біля нього
Дід читає пресу.
В хлопчака своя утіха –
Їсть і їсть цукерки,
А між тим на ноутбуці
Грає у «печерки».
Не утримався дідуньо
Від примітивізму:
– Хлопче! Стільки цукру їсти
Шкодить організму!
– А мій дід, – хлопчисько мовить, –
До ста років топав...
– Це тому, що стільки цукру
Твій дідусь не лопав!
– Ні! Не в тому річ, дідусю,
Він їв різні страви,
Та не пхав свойого носа
До чужої справи!
Прикра несподіванка
– Як з відрядження не зможу
Повернутися до свят,
То пришлю тобі листівку
На Великдень акурат!
Так пояснював дружині
Муж котрий вже свій каприз,
А вона, мов грім із неба,
Піднесла йому сюрприз:
– Не турбуйся і не траться
На поштівку отаку,
Я її вже прочитала
У твоєму піджаку!
Недовірливий пацієнт
Перед тим, як зуба вирвать,
Пацієнт у кріслі
Став лічити вголос гроші:
– Сто і сто, це – двісті!..
Іронічно стоматолог:
– Не рахуйте кратно,
Бо для вас – пенсіонерів –
Все у нас безплатно!
А той мовить: «Для порядку!
Я ще маю розум:
Потім знов перерахую
Опісля наркозу!»
Секрет жіноцтва
Жіночки баляси точать
У тісному колі,
Що, коли і як робити,
А чого ніколи.
– Особливо, любі сестри,
Щоб не мали шкоди,
Не беріть своїх коханих
На паради моди!
Бо, по-перше, ти захочеш
Модну спідничину,
А по-друге, муж замарить
Про нову дружину!
Розумна худоба
Клопіт має баба Галя
Через животину!
На подвір'ї – курі й гуси,
У хліві – скотина...
Ой, як важко після свята
Їй робить роботу.
Все живе кричить-горлає,
Вимага турботи.
Спершу плентає до стійла
З кухликом узвару,
Побіля корови сіла,
Підставляє тару.
Голова тріщить, мов навпіл
Дідько розриває,
Перегар учувши, Зірка
Морду відвертає.
Обняла «баняк» доярка
Обома руками
Й від безсилля на ослоні
Вмилася сльозами.
Раптом Зірка повернулась,
Вчувши те квиління,
І по-людськи до хазяйки
Мовило створіння:
– Ти не плач! Себе здоїти
Поможу ось чим я:
Як підскакувати буду,
Потримай за вим'я!
«Тютільки»
– Я в Туреччині купила
Шубу із шиншили,
Тютілька у тютільку,
Як на мене шили!
А приміряла учора –
Кари бракоробам:
Жме і спереду, і ззаду,
Тисне, як хороба!
Подруга на те їй каже:
– Не паскудь Європу!
Бо це «тютільки» у тебе
Виросли нівроку!
Щоб не балакала
– Чоловіче, мені треба
Вставити два зуби,
Й неодмінно золотаві,
Як ото у Люби!
Чоловік відбрив єхидно:
– Що ж, ходім вставляти!
Перший – зверху, другий – знизу
Й попрошу спаяти!
Зігнав злість
Дідуган сидить на лавці
Сполотнілий, як стіна,
Перехожий зупинився:
– Вам недобре, старина?
Дід з-під лоба позирає:
– Як тобі сказати? Втім,
Коли так тобі цікаво,
Сядь-но поруч, розповім!
І коли той побіч гепнув,
Дід промовив кілька слів:
– Краще вже, бо й ти на лавку
Пофарбовану присів!
Влучна відповідь
В ювелірнім продавця
Тип дійма з годину:
– Скільки коштує цей перстень? –
Тицяє в вітрину.
Роздратований до краю,
Крамар пику кривить:
– Там ціна, хіба не видно?
Десять тисяч гривень!
– Ого-го! – крізь зуби цідить
Тип і носом крутить,
Потім знову: «А почому
Цей жовтавий дутик?»
– Дутик, – гаркнув продавець,
Аж позеленівши, –
Також вартий ого-го,
Тільки вдвічі більше!
Обачний дід
Вперше, мабуть, і востаннє
Діду Єлисею
Поталанило мільйона
Виграть в лотерею.
Журналісти, наче мухи,
Обліпили дуку,
Інтерв'ю беруть і тичуть
Мікрофони в руку.
– Як ся маєте, шановний?
Що собі придбали?
Чи з будинку перестарків
Діти вас забрали?
Єлисей розправив плечі
І колесом груди,
Так закрив усі питання:
– Відкажу вам, люди!
Гроші будуть в банку, доки
Надійде кончина,
А тим часом коло мене
Знову вся родина!
Переломний вік
Нагодилася до школи
Керівна особа,
Перевірити, як справи,
Як іде «учоба».
Глип, аж дітки біля ганку
Цмулять пиво, курять,
Матюкаються безбожно
Та ще й грають в дурня.
Він до них: «Ви чом не в класі?»
А йому хлоп'ята:
– Та який там клас, шановний,
Ми ще дошкільнята!
Дефіцитна риса
– Це ж чому ти розлучитись
Вирішив з жоною?
– Бо вона вже не балака
Майже рік зі мною!
– Ой, товаришу, не квапся,
Не кидай небогу!
Бо знайти таку дружину
Нелегко, їй-богу!
Небезпечна гра
Баба з дідом полюбляли
В піжмурки пограти,
Почергово намагались
Десь щось приховати.
Вранці баба заховає
Недопиту пляшку,
А дідусь весь день шукає
І зітхає тяжко.
І якщо вже не знаходив
Схованки незграба,
То не знала де й ховатись
Від старого баба.
На волосині
Син незграбно потягнувся
До своєї чашки,
Промахнувся і зі столу
Ледь не скинув пляшки.
Та загрозливо хитнулась,
А таки не впала,
Батьку мало не застрягло
У горлянці сало.
Як на гріх, пожартувати
Здумалось дитині:
– Щойно, тату, спирт од смерті
Був на волосині!
А пияк на те розважно:
– Ну, буває всяко ж,
Дійсно, пляшка ледь не вмерла,
І ти, сину, також!
Щасливий зять
Покупець забіг раденький:
– Все! Згорнула ласти!
В «Книгу захватів» я хочу
Похвалу вам скласти!
Продавці до нього збіглись:
– Що це за приколи?
В нас таких книжок, шановний,
Не було ніколи!
– Не було? То заведіть! –
Починає сварку, –
Я в захопленні, й за вас
Навіть випив чарку!
Бо нарешті збувся тещі,
Вже зійшла з дороги!
Це вона від ваших тушок
Витягнула ноги!
Розважливий убивця
Йде процес над душогубом,
Суд шука причину:
– Чом же вбили не коханця,
А свою дружину?
– Я подумав, – каже вбивця, –
Краще стратить Надьку,
Ніж щотижня убивати
По одному дядьку!
Оманлива надія
Щоби мрія в день грядущий
Не тицьнула дулю,
У будинку перестарків
В штат ввели зозулю.
Підгодовують пернату...
Ач, розкукукалась...
А старі щодня рахують
Скільки жить осталось.
Божа ласка
Геннадію і Вікторії Кадацьким
Показилися й розбили
Глек молодожони...
Чоловік перед кіотом
Ревно б'є поклони.
Руки склав, питає Бога:
– Замутив ти воду!
Ну, навіщо дав дружині
Миловидну вроду?
І Господь почув сердегу
Та й признався чесно:
– Це щоб ти кохав дружину
Скрізь і повсякчасно!
Щоб зірки коханій з неба
Діставав для знади,
І присвячував їй вірші,
Тьохкав серенади...
– Це ще можна зрозуміти! –
Чоловік волає, –
Та чому ж не дав їй глузду?
Бач, що витіває?
Вседержитель на те мовить:
– От у цьому й сила!
Я не дав їй глузду, сину,
Щоб тебе любила!
Разочок
На лежанці доживають
Давні дід і баба,
Що дідусь підупадає,
Що вона незграба.
Вже й онуки вбились в пір'я,
Правнуків діждались,
Півстоліття в парі разом
Як могли тримались.
Перед смертю запитати
Бабці закортіло
Про оте, що стільки років
Черв'ячком сиділо.
– А скажи, дідуню, чесно,
Це помре між нами,
Скільки зраджував мене ти
З іншими бабами?
Стариган, зітхнувши, крякнув
І признавсь небозі:
– Раз було, та й то до «войни» ...
З Веклою на возі!
І замріялася бабця
Вголос у господі:
– Як нам зараз той разочок
Став би у пригоді!
Сучасні стандарти
«Гроші щастя не приносять!» –
Так мене навчали,
І багаті нарікають,
К бісу капітали!
Та нові часи диктують
Інші афоризми:
«Краще плакати в хоромах,
Ніж тужить на призьбі!»
Жіночі забаганки
Олександру Остапенку
Сівши в крісло, молодичка
Зачинає нити:
– Ох, мені ніж зуба вирвать,
Краще б народити!
А дантист на те відмовив
Прагматично й стисло:
– То скоріше визначайтесь,
Як нам ставить крісло?!
Грізний донжуан
По «Привозі» походжає
Вже старий харциза,
А перекупки на нього
Поглядають зизом.
«Знать мене ще пам'ятають», –
Дума розбишака
(Бабія цього колись-то
Знала тут усяка).
Так собі іде-гадає,
Раптом збоку жінка:
– У вас, діду, розстебнулась,
Вибачте, ширінка!
А ще з неї визирає
Миршава ганчірка,
Заховайте, посоромтесь,
Бо дивитись гірко!
Дід не був би одеситом,
Щоби спасувати,
На той жарт не забарився
Гідну відсіч дати:
– Це вже нині тут ганчірка,
А колись «принцеси»
Знали всі, що в мене в штанях
То – гроза Одеси!
Наочність
Цілий місяць вболівальник
Дожидався боксу,
Врешті-решт настало свято –
Кличко проти Фокса!
Вже фанат перед екраном,
Пиво й риба збоку:
Як-не-як, а супербитва,
Поєдинок року!
Тільки пляшку взяв у руки,
Як двобій скінчився,
Бо від першого ж удару
Фокс у кут забився.
Вже й арбітри коло нього,
Тренери із Куби...
Полічили і секунди,
І вибиті зуби...
В розпачі уболівальник
Виплюнув рибину:
– Скільки ждав, а все минуло
За якусь хвилину!
А дружина так єхидно,
Ще й зубами світить:
– Ну, тепер мене, мій любий,
Можеш зрозуміти?
Обоє рябоє
Над котом поглузувати
Здумалось телиці:
– Фу, такий малий, а вуса
Довгі, наче спиці!
– А про тебе так скажу я:
«Бач, яка здорова,
А без ліфчика ще й досі
Походжа корова!»
Печальне плавання
Лікар сварить пацієнта,
Схильного до чарки:
– В оковитій ваших болів
І кінці, й початки!
Той відбріхується хитро:
– Мушу пити й далі,
Щоб втопити на дні пляшки
Всі свої печалі!
А нарколог посміхнувся:
– Видно вас по носі,
Стільки випили, а смутки
Не на дні ще досі!
– Ой, ви знаєте, щоденно
Їх топлю! Одначе,
Всі мої печалі здібні,
Плавають добряче!
Купейний аукціон
Між собою теревенять
У купе дівиці,
Незважаючи на дядька
З верхньої полиці.
Перша скаржиться на бідність,
Долю проклинає,
Друга, що була в бувальцях,
Мудрості навчає.
– Бідна я! Усе, що маю –
Мужа-голодранця!..
Подруга на те їй радить:
– Заведи коханця!
Не якогось інженера
Чи письменне стерво,
А такого, щоб приносив
По півтищі євро!
– Де ж таких знайти сьогодні? –
Мовила в печалі, –
Їх давно вже розібрали
Довгоногі кралі!
– Ну, то двох заводь коханців
Й, не змінивши суті,
Будеш брать з них по три сотні
У твердій валюті!
– І такі перевелися,
Ти ж це добре знаєш!
– То знайди п'ятьох по сотні
І те ж саме маєш!
Аж утрутився в розмову
Дядько із полички:
– Як дійдете до трьох гривень,
Ваш я, молодички!
Спецзамовлення
– Приготуй закуски, Галю! –
Просить Гнат дружину, –
Бо колеги завітають
Скоро на гостину!
– Уточни, як частувати,
По якій методі:
Щоб до нас іще ходили,
Чи щоб раз та й годі?!
Солодкий гріх
Андрію Макарову
– Ти, сусіде, хоч раз мріяв
Про стосунки вільні,
Щоб утрьох зайнятись сексом,
Як у кінофільмі?
– Ну, звичайно, хто ж не марив?
Тут не до секретів!..
– То мерщій біжи додому,
Може, встигнеш третім!
Ненормативна лексика
Приголомшений онучок
Скаржиться бабуні:
– Щойно дід сваривсь негарно,
Гепнувшись із клуні!
Він таке-е кричав од злості,
Що зів'яли квіти,
А зелені помідори
Стали червоніти!
Баба цитькає: «Тихіше,
Бо сусідів куча!
Ти скажи, що дід горланив,
Тільки без матюччя!»
Посміхнувся внук лукаво,
Аж прискалив очки:
– Як не згадувати лайок,
То він гепнувсь мовчки!
Кмітливець
В мальовничому куточку,
Де розкинулись гаї,
Заховався за кущами
Коло траси пост ДАІ.
Не несе нечистий «Мерса»,
Чи хоча б якусь «Газель»...
Тільки бджоли в тишу зумрять
Й солов'ї виводять трель.
Аж нарешті із-за рогу
Віз поскрипує, й на нім
В засмальцьованій куфайці
Напідпитку дід Охрім.
Захотів поглузувати
З дідуся дотепний мент.
Зупинив його та й каже:
– Пред'явіть-но документ!
Дід підняв хвоста коняці
Та й промовив новачку:
– Є посвідчення, юначе,
Подивися в бардачку!
Виграшна лотерея
Гнат угледів діадему
В жінчинім волоссі
Й поцікавився резонно
Звідки це взялося.
Та, єхидно посміхнувшись,
Мовила грайливо:
– Це мені у лотерею
Виграть пощастило!
А за тиждень знов на жінці
Дорога покупка –
Із нещасної тварини
Супермодна шубка.
Гната наче струм ударив,
Кинувся на неї:
– Та невже така фортуна
В клятій лотереї?
А дружина преспокійно:
– Угамуйся, Гнате!
Ти вгадав, знов пощастило,
Я ж не винувата!
Згодом в жіночки з'явились
«Жигулі» і дача
І, звичайно, в тому «винна»
Виграшна удача.
А на літо дві путівки
В пансіон «Перлина»,
Безумовно, в лотерею
«Виграла» дружина.
Море, пляж... А Гнату гірко,
Зрада душу крає!
Він уїдливо дружину
Розуму навчає:
– Вийдеш з моря, зразу ж кутайсь
В теплу «тілогрейку»,
Не дай Боже, ще застудиш
Нашу лотерейку!
Сумнівний посередник
Євгену Беденку
Баба в церкві б'є поклони,
Отченаш голосить,
Біля кожної ікони
Милостиню просить:
– Пошли, Боже, тищу гривень,
Щоб купити ліки,
Не дай, Господи, померти,
Вдома ж – дві каліки!
Дід заслаб і я слабую,
Дай нам, Христа-ради!
Ув аптеках суперціни
Накрутили гади!
Ой, Владико! Усевишній!
Чи мене почуєш?
Ти ж на тищу не збіднієш,
А старих врятуєш!
Раптом гальма завищали,
Пікнув гучномовець...
І поважно в храм господній
Вперся урядовець.
Хтів покаятись мордатий
Депутат із Ради,
А тут чує: посадовцям
Баба шле тиради!
Що за диво приключилось?!
Як могло це стати?!
Зафіксуйте: чин рішився
Подаяння дати!!!
Довго нишпорив у штанях,
В піджаку шукає...
Вісімсот нашкряб, а більше,
Хоч убий, немає.
Подає нещасній гроші:
– На, купи бальзами
Й не мороч Отця святого
Зайвими бриднями!
Чин очікував, що зараз
Пролунає дяка,
Та старенька, мов сказилась,
Стала, як собака:
– Боже правий! Де ще двісті?
Не впізнав чортяку?
Як ти здумав передати
Через злодіяку?
Ціна насолоди
Пані скаржиться в дільниці
Слідчому Кіндрату:
– Щойно з ліфчика у мене
Злодій вкрав зарплату!
А Кіндрат очима лупа –
Не було такого!
– Та невже ви не відчули
В пазусі чужого?
– Ой, звичайно, що відчула
Пестощі конкретні,
Та гадала, що у нього
Наміри шляхетні!
Найкраще щастя
Дружині Тетяні
Сотворив Господь мужчину,
Файного, мов крижень,
З найдобірнішої глини
Виліпив за тиждень.
Доточив цупку щетину,
Вуса на мармизу,
Дав і спереду, і ззаду,
І, звичайно ж, знизу.
Ладний красень, наче рожа,
Та копилить губи:
– Я без жінки жить не зможу,
Не доводь до згуби!..
Бачить Бог, що не відстане,
Та шкода ж і глини,
Пропаде усе, й зів'яне
Легінь без дружини.
Бог виношує ухвалу,
Не лягає спати,
Геть нема матеріалу,
Звідки ж глину взяти?
Врешті-решт терпець ввірвався
У самого Бога!
Вирішив зробити жінку
Із чогось простого.
В сонця промінь взяв яскравий,
Галактичну думу,
Чарівні зіркові барви,
Місячного суму.
Долучив красу лебідки,
Грацію газелі,
Пустотливість кошеняти,
Квітів акварелі,
Теплоту м'якого хутра,
Запах медоцвіту,
Живодайність вод Карпатських,
Чіпкості магніту.
Все оте змішав докупи,
Щоб жону створити
Та, згадавши баламута,
Вирішив провчити.
Раз такий до баб охочий,
Силував старого,
То до якостей жіночих
Ще й додав лихого!
Взяв уїдливості мухи,
Ревнощів тигриці,
Ненажерності акули,
Стрекотання птиці,
Нюху дав, що є у сучки,
Смілості пантери,
Павука тенетні штучки,
Шашіля манери.
До злопам'ятності кішки
Приєднав стихію,
Дурману накрапав трішки
І отрути змія.
Як вдихнув життя в дівчину,
То сказав Адаму:
– Ось, приймай сестру й дружину,
Подругу і маму!
З отакою і кохайся,
Й стільки будеш жити
Зроду в ній не намагайся
Щось переробити!
Ти пізнаєш з нею радість
І зазнаєш муки,
Все ж найкраще дав я щастя
В чоловічі руки!
То є так!
Павлу Глазовому
Часто згадується Ваше:
«Мало знав я, сину, втіх,
Та в життєвих негараздах
Рятував веселий сміх!»
Нині стверджую козацьке
Вами сказане у такт:
«Що б не сталось, подолаю
Щирим сміхом! То є так!»
Жарти
з приводу
Діагноз
... Як мій діагноз – осінь.
А. Черняхівський, «Про себе лагідно»
Весна і осінь – пори року,
Коли усякі болячки
Навперебій вилазять боком,
Немов на світло черв'ячки.
Чого гріха таїть (ой, нене!),
Бува, трапляється курйоз,
Казав же лікар, що у мене –
Словесно-образний пронос!
То я в цей час усім підношу
Пародії по сто міхів.
Пишу весною про хороших,
А восени – про ворогів.
І вся любов
...І що не кажіть, а я буду вірити в Бога –
Поруч якого постояти – щастя,
Бо інакше, навіщо мені любов?
В. Бубир, «Заворожка»
Що не кажіть, я віритиму в Бога,
Й за це мені проляже в рай дорога,
А там Отцю скажу: «Не будь же вередою!
Дозволь, постою поруч із Тобою!»
Доходилось
...Десь блукалося, бродилось,
Тільки де – не пригадати...
В. Бубир, «Заворожка»
Десь блукало, десь бродило,
А коли в порозі сіло,
Жінка так дала у рило,
Аж в макітрі загуділо.
Загальмований розвиток
Щось за школою прижурилося,
А заглянуть немає часу.
Все не віриться, що вже виріс я
Із її галасливих класів.
В. Бубир, «Заворожка»
Виростали службовці не з простих,
Вже вони Василі, а не – Васі...
Часом глянеш, а дехто з дорослих
За невіглаством досі ще в класі.
Зігнана лють
...І вже коли ішли помалу
Свого автобуса шукать,
Ще довго-довго озирались
На «поливалку» в буряках.
В.Бубир, «Дощик»
Коли автобуса шукали,
Який загруз у буряках,
Ми й «поливалку» поламали,
Бо злість була – ого яка!
Як жаль!
...Той день не сон – тебе чекала мама,
Та що там мама – ми ж удвох були
І смішно так торкалися носами,
Невміло цілувались, як могли.
В. Бубир, «Заворожка»
Чому тебе гулять пускала мама?
(Була матуся, нині – теща грім-гроза!).
Тепер же ми з розбитими носами...
Як жаль, що тесть тоді не виніс гарбуза!
Гірка правда
У всьому скіфи, скіфи винні,
А ми лиш трохи заблудили,
Йдучи до їхньої могили,
І сонце винне в небі синім,
І мамин страх великий винен...
В. Бубир, «Заворожка»
Невже у тому скіфи винні,
Що бал справляють біло-сині?
Чи може сонце винне в тому,
Що олігархи крадуть з дому?
Це, певно, пращур винуватий,
Що маєм уряд біснуватий!
А може мама провинилась,
Що в неї стерво народилось?
Мабуть, не так воно... одначе,
Поглянь у люстро, небораче!
Отам наш ворог визирає
Й свій гріх на іншого спихає!
Важка ноша
...Моє кохання – важкелецька брила...
Ф. Юдицький, «Від землі до неба»
І ти важка, і теща наче брила,
Хвалити Бога, ти мене «відбрила»!
Заповіт гаранту
...Ти пиши, ти пиши мені,
Хай хоч радість на серці, чи смуток,
Щоб не зміг я навіть вві сні
Ні на мить про тебе забути.
В. Бубир, «Заворожка»
Ти пиши, Президенте, пиши
Хоч щодня, хоч щоночі укази...
Ти спіши, Президенте, спіши:
Ще не продані «Укрнафтогази»...
Ти сміши, Президенте, сміши
Всю Європу своїми «знаннями»...
Ти гріши, Президенте, гріши,
Це ж – твій час, нас бери з потрухами!
Ти бреши, Президенте, бреши,
Що нам жити стає веселіше!
Ти глуши, Президенте, глуши
Все, що нам, українцям, миліше!
Ти ріши, Президенте, ріши,
Зможеш всім ти підрізати крила?
Ой, чеши, Президенте, чеши,
Бо вже люди нагострюють вила!
Гарантована смерть
...І знай, що скоро обцілую
Я кожну слізоньку твою.
В. Бубир, «Заворожка»
Якби зібрати всі ридання
Усіх жінок за всі віки,
У морі сліз уже втонули б
Геть чисто всі чоловіки.
Підглядач
...На зупинці від холоду щулиться
Хтось, чекаючи на карооку.
В. Бубир, «Заворожка»
Довго ждав хтось карооку
Серед мрячки. А між тим,
Застудивсь поет нівроку,
Підглядаючи за ним.
Гадання
... І я нарвав осінньої ромашки,
Але боюсь на тебе ворожити.
В. Бубир, «Заворожка»
Якби хто знав, як невимовно важко.
Тому й не гріх на долю ворожити.
Я видираю пелюстки з ромашки:
Чи зможу тещу в домі пережити!
Юрій Доброрукий
«Оголена самотність»
Олеся Мудрак
Була колись «Оголена самотність»,
А нині самотину Він одів...
Подейкують: пропала б «самородність»,
Якби не стрівся Юрій Ковалів.
Історична довідка
Нас п'ятеро було, справляли іменини,
А Вітька-баяніст всю душу виливав..
В. Бубир, «Заворожка»
Було колись, гуляли іменини,
Не те, що вчора тут халтурник грав:
Три дні гуділо все село в Горпини,
А Вітька три баяни розірвав!
Дороге лікування
Посміхнися мені, посміхнись:
Я тебе і на віддалі бачу –
І всі болі мої кудись
Стрибунцями врозтіч поскачуть.
В. Бубир, «Заворожка»
Зубоскаль, ескулапе, хоч мить,
Апетит твій на відстані бачу,
Щоб мої болячки ізцілить,
Дам тобі і на «Мерс», і на дачу!
Яка різниця
...Який це піст,
Який страшний це піст...
В. Бубир, «Заворожка»
Той час, коли пустошили комори,
Назвали вчені – голокостом,
А нині роблять так голодомори,
Щоб сьогодення звалось постом!
Вибрики
...А моя душа вже років шість
Тихий плач крізь вибрики ці чує.
В. Бубир, «Заворожка»
Вибрикам твоїм мільйон причин,
З мене воду вмієш ти варити!
Варто нам зайти у магазин –
Будеш рюмсать, лиш би щось купити!
Нерозлучна пара
Ми на парковій алеї, – я і кінь...
Г. Гай, «Під корою вдаваного спокою»
В парку смеркалось, як на неї
Нізвідкіля звалився кінь,
А придивилась на алею –
То від Пегаса впала тінь.
Незабутній погляд
Ти пам'ятаєш наш спортзал?
А я – твої великі очі...
В. Бубир, «Заворожка»
Я пам'ятаю наш спортзал
І злісний погляд поторочі
Тоді, коли м'ячем попав
Тобі, рідненька, межі очі.
Заповідь
Мені не хочеться мене...
Це – клонування простору і блуду.
Олеся Мудрак, «Оголена самотність»
Коли мені захочеться мене,
Щоб клонувать подібного «приблуду»,
Нехай карета в «дурку» забере,
Я навіть протиборствувать не буду!
Я ще вернусь
Я є. Живу. Мене і не могло уже не бути.
Олеся Мудрак, «Оголена самотність»
Ви рано поминки справляли.
Я ще вернуся на Парнас.
Я є. Живу. І, щоб ви знали,
Переживу всіх разом вас!
Я – жінколюб
...За-ко-халася... А щоб мене!..
О. Мудрак, «Оголена самотність»
Вже маю шосту я дружину,
Тут, певно, й дідько не збагне,
Чому на сьому зір накинув?
Знов закохавсь... А щоб мене!
Незвична плата
...Я вам заграю й заспіваю,
Лише любіть мене, любіть.
Г. Гай, «Ера тонких енергій»
Казав Кульчицький якось Гаю:
– Я вам заграю й заспіваю!
Навзаєм, декілька століть
Лише любіть мене, любіть!
Зухвалі таргани
На кухні моїх справ знахабніли таргани...
Г. Гай, «Ера тонких енергій»
До чого знахабніли таргани,
А в кухні – просто казяться із жиру!
Я винесла непотріб, а вони
Усе те знову занесли в квартиру.
Виняток
В родині, де не шукають порозуміння зі своїми дітьми,
виростає печаль у вазонах і в душах.
Г. Гай, «Ера тонких енергій»
Бувають діти-вітрогони,
І, скажу між нами,
Таких садив би у вазони
Догори ногами.
Недомовка
На вешалке, обняв моё пальто, висит твоё.
Так нежно прижимаются друг к другу...
Увы, они куда умней своих хозяев.
Ф. Юдицкий, «В общественной раздевалке»
Допоки пальта обнімались,
(Поэт всё видел.. Но..Увы!),
По їх кишенях потай крались
Плаща-злодюги рукави.
Постріл на злеті
Стріляє в мене моє майбутнє,
влучає просто в серденько...
Г. Гай, «Під корою вдаваного спокою»
Моя поезія! Вона про завжди сутнє,
Не встигла в світ піти, та вже рядном накрили,
Стріляють критики – бабах! – в моє майбутнє
І генія ще ненародженим убили!
Жовчний ворон
...І буде білий сніг кружляти,
І ворон вірші каркать вслід.
Г. Гай, «Ода снігопаду»
Хоча поезія й пречиста,
Як білий сніг, як сласний плід,
Та бійтесь музи пародиста,
Бо щось накаркає услід.
Пам'ятний гріх
...Ти у мене – найперший гріх.
Л. Завіщана, «Розвиднився день»
За перший гріх батьки побили,
Хоч той цілунок був лиш мить,
А скільки потім ми грішили,
То навіть дідьку не злічить!
Незавбачені наслідки
Я заміжня, це Вітер знає,
Але до дому проводжа...
А. Остролуцька, «Сучасність»
Поетку, певно, не збагнеш довіку!
Ну, як поясниш з'яву молодця?
Покажеш сина й скажеш чоловіку:
«Це може твій, а може – вітерця?»
Зігнала злість
...Можливо, ти той самий птах,
Який будив мене щоночі?
Т. Петровська, «Посидь зі мною при
Свічках»
Хазяйку півник дратував,
Горлав до пізньої години.
Аж раптом ґазда зарубав.
Ото вже – радість господині!
Відтятий гребінь у руках,
Стара знущально: «Глянь ув очі!
Невже це ти той самий птах,
Який будив мене щоночі!»
Солодкі вуста
Коли приходить ніч густа,
Я згадую твої вуста.
Т. Петровська, «Вічна любов»
Коли приходить день зарплати,
Я згадую касирку Нату,
І мрію, щоб її вуста
Казали: «Каса не пуста!»
Якби...
Граючи на болючій струні,
Подумай: чи струні не болить?
Т. Петровська, «Вічна любов»
Не знаю, як болить отій струні,
Коли партач цигика з сумом...
Гітара, як халтуряться пісні,
Якби змогла, убила б струмом!
Смертна пора
Зачепилась осінь за межу,
Картоплинням простягнула ноги.
Л. Завіщана, «Розвиднився день»
Немов дитя отак просив
Ґазда, звернувшись до картохи:
«Рости, картопелько, рости,
А восени протягнеш ноги!»
Щастячко
Вже гарбузи приплентались під хату.
Л. Завіщана, «Розвиднився день»
Ледачому Хомі
Щастить, як депутату,
Бо й гарбузи самі
Приплентались під хату!
Гіркий присмак
Хотілось відчути п'янкий нектар
твоїх вуст, а не гіркий смак полину...
Л. Завіщана, «Розвиднився день»
Юнак ще не спізнав дівочих чар.
– Покинь палити! – радив молодиці, –
Хотів зібрати з губ твоїх нектар,
А відчуваю – присмак попільниці!
Сучасний кінематограф
...Щоночі хтось скривавленими пальцями
Шкрябає в шибку над ліжком.
І завмираю в чеканні.
Н. Кир'ян, «Камінь підступності»
Кіножахи бачуть ще в садочку,
Хоч яйцем викачуй переляки,
Варто миші шкрябнути в куточку, –
Тут же сняться зомбі й вовкулаки.
Безкарність
Тільки лісова луна реготалась,
І п'яний вітер ґвалтував гілки.
Н. Кир'ян, «Тільки правда»
Паскуда-вітер зґвалтував гілки
І не боїться кари ні на мить.
Ну, хто ж його посадить в колодки?
Йому ж бо й аліменти не платить.
Дозріла
...По тілу сік заструмував,
Почали брунечки розпускатися.
Н. Кир'ян, «Оновлення»
Мамі все здається, що в дочки
Гормональний розлад від цукриці,
Хоч у неї вже такі «бруньки»,
Що у хлопців лопають зіниці.
Нереальний задум
Напишу про всяк випадок заповіт
Через кілька днів:
«Поховайте мене під сагайдацькою грушею...
Н. Кир'ян, «Настрій»
Ти що, Надієчко, живи!
Навіщо гріх береш на душу?
Ну, де, скажи, тепер знайти
Хоча б одну в столиці грушу?
Специфічна гурманка
Я ж світ римую сяк і так,
Я вірші пробую на смак.
С. Забіяка, «Піднебесні гобелени»
Хвалилась миша-книголюбка:
– Гризу я книжку не усяку!
Люблю Шевченка, Роздобудько...
Але найдужче – Забіяку!
Думи мої, думи...
Я ще при розумі й при силі,
Щоб не віддатися на милість
Якомусь горе-королю.
С. Забіяка, «Піднебесні гобелени»
На думці я себе ловлю,
Що не віддамсь на певний час
Якомусь горе-королю...
А олігарху – хоч на раз!
Оце фарба!
Моє волосся потемніло,
Душа так швидко постаріла.
Боліла, нила і німіла.
С. Забіяка, «Піднебесні гобелени»
Купила фарбу сіро-буру
Та й намастила шевелюру,
І так волосся потемніло,
Що з дива зразу ж оніміла.
Порадниця
В моїй голові
Стільки всякого мотлоху...
С. Забіяка, «Піднебесні гобелени»
Вінні-Пух Сову прохає:
– Дай пораду гожу,
Через мотлох у макітрі
Мислити не можу!
Неспокійні ночі
Нічний вокзал. Йому не до сну.
Бо хто ж стрічатиме потяги?
С. Забіяка, «Нічний вокзал»
Колись Вокзал у ніч німу
Будив лиш Потяг – щирий друг,
А нині не до сну йому
Через бездомних волоцюг.
Проспала
В повітці кувіка кабанчик...
А я все ніяк не проснусь.
С. Забіяка, «Бабуся»
Лиш раз вночі кувікнув кабанець...
Я спала мертвим сном, немов убита,
А вранці у повітці – ба!.. кінець!
Від нього залишилось лиш корито.
Кочовий дует
В останні теплі дні
проп'єм останні гроші.
А. Топчій, «Карнавал»
Казав безхатько так
Своєму побратиму:
– Давай-но з Кобеляк
Махнемо аж до Криму!
Там більше теплих днів,
Проп'єм останні гроші,
А взимку знов сюди,
Хай догризають воші!
Продажні «відчаї»
...А відчай завжди приходить
з оголеними стегнами,
з безсоромно розфарбованим обличчям.
А. Топчій, «Декадентські мотиви»
Якщо вже розпач – крем на пиці
І голі стегна на морозі,
То скільки ж «відчаїв» столиці
Стоять на об'їзній дорозі!
Скнара
...Я зберу усі квіти на світі,
Покладу їх тобі біля ніг.
Л. Осипенко, «Моя незрівняна царівна»
За усе життя своїй дружині
Чоловік не дарував квіток,
Ото тільки – дві волошки сині
Він поклав коханій на гробок.
Душогубка
А у тебе з'явилась вона.
Я від цього страждаю і плачу
Л. Осипенко, «Вона»
Я тебе щиро, ніжно кохала.
І нічого тобі не жаліла...
Л. Осипенко, «Все для тебе»
Я нічого тобі не жаліла,
Лиш би був біля мене навік,
Цілу зиму поїла та гріла...
Ти ж весною до іншої втік.
А як знову зима завітає
(Так було вже між нами не раз!),
Приповзеш на колінах...Я знаю!
Я тобою наб'ю унітаз!
Попався
...Заглянув ти в моє віконце,
Перед цим облетівши півсвіту.
Л. Осипенко, «Подих легенького вітру»
– Долітався, соколику ясний?!
Все тікав од аліментів,
А тепер, мені заплатиш вчасно
За всі роки сто процентів!
Акселератка
...Я хлоп'яток ще не знаю,
Але дуже їх люблю,
Л. Осипенко, «Ярику і Ростику»
В перший клас проводять Майю.
Не по віку розбитна:
– Я хлоп'яток ще не знаю,
Але їм усім – «хана»!
Фермерська скрута
...Працюйте всі, мої хороші –
Бо треба гроші, гроші, гроші.
Л. Осипенко, «Даринка»
Селянам фермер дав завдання:
– Оріть від ранку й до світання,
Копайте в будні і на свята,
Мені ж бо треба грошенята!
Час палкого кохання
...Адже у коханні головне –
Коли любиш, а за що не знаєш.
Л. Осипенко, «За що можна любити»
Чоловічок мій – ні те ні се,
Чи люблю його, уже й не знаю!
Лиш коли зарплату принесе,
Отоді упевнююсь – кохаю!
Ода сільському автобусу
Автобус хавчить на вокзальнім дворі:
набилося люду, що він аж упрів.
П. Розвозчик, «На долонях подорожника»
Хоч не гумовий автобус
Та в салон все пруть і пруть,
Він стає неначе глобус,
Люду повно, не дихнуть.
Заважка йому дорога,
На якій мільйон бугрів,
А народу що до того,
Що автобус, бач, упрів?
І хавчить мотор буденно,
Чмиха, як трухлявий пень,
Та везе селян щоденно
Півстоліття день у день.
Далека історія
...Я вже не тур, всього лише амеба,
Що вдобрює приреченість живу...
П. Розвозчик, «Струни мого «я»
На призьбі дід минуле споминає:
«Колись я туром був для галь і кать,
А нині, мов амеба, доживаю,
Не в змозі власну бабу подолать».
Приймак
...Кожна хвилина може стати для мене
останнім днем Помпеї.
П. Розвозчик, «Коні волі»
Живу я в тещиному домі,
Пліч-о-пліч коло неї,
Боюсь: настане час для когось
Останнім днем Помпеї.
Синій птах удачі
Щастя моє, ти таке невловиме!
П. Розвозчик, «Коні волі»
Я за щастям втомився ганяти,
Постарів, та і сили не ті...
Хай вже спробують інші догнати,
Ті, що нині хапкі й молоді!
Хвора уява
...Тихо плакала осінь в саду,
Бо ми втекли на іншу планету.
П. Розвозчик, «Коні волі»
Як укололись наркомани,
То тільки й стачило кебети
Помандрувати у нірвани –
На ще незаймані планети.
Таємничий рип-рип
...Загадкою для багатьох
Є таємниче рип-рип...
П. Розвозчик, «Ластівчине зілля»
Злодій рип та рип у кума,
Доки той у такт хропів,
А на ранок слідчий думав:
«Хто ж це тут вночі рипів?»
Зваблива кортячка
Хочу, хочу, хочу...Хочу!
Щось під серденьком лоскоче
Віддаюся божевіллю.
Вільна, вільна, вільна... Вільна!
Т. Володай, «Береги»
Відчуваю я щоночі:
Хочу, хочу, хочу... Хочу!
Через те, що хіть жіночу
Божевільно хтось лоскоче!
Можлива загибель
...Що ж, полеж на землі, спочинь,
Головне – в багні не загинь!
Т. Володай, «Береги»
Вже набравсь алкаш як треба,
Впав, як вітром здутий,
Стільки вилив сам під себе, –
Вистачить втонути!
Гріховна калабаня
...Може, і сьогодні б погуляла,
Та нема болотяних чобіт.
Т. Володай, «Береги»
Нині твань гріховна розрослася,
Аж затьмарила собою світ...
По болоті людському пройшлася б,
Та Господь не дав таких чобіт.
Вирок
Тримати тебе нерозсудливо.
Відпускаю. Лети собі з Богом.
Т. Володай, «Береги»
Так дістала теща зятя,
Що її він махом
Взяв за барки і з прокляттям
Підійняв над дахом.
Ухвалив своє без суду
Рішення небозі:
– Я тебе тримать не буду,
Полети до Бозі!
На трьох!
...Усе згруповане в множини,
Лиш я у стані однини.
Т. Володай, «Береги»
Ось бачу: троє будуть пити,
Зібрали складчину вони...
Їм добре, бо не скучно жити,
Лиш я у стані однини.
Гімн Всеукраїнського
конкурсу-фестивалю
«Усмішки Глазового»
слова В.Євтушенка
музика А.Кульчицького
Віддавна в Україні так ведеться –
Умієм працювати і творить,
Якщо кохати – від усього серця,
Якщо вже пити, то до денця пить.
Приспів:
Хай з вечора до раннього світанку
Лунає сміх веселий, молодий,
На фестиваль покликав у Казанку
Славетний сміхотворець Глазовий.
ІІ
Але якщо нагрянуть супостати,
Зумієм рідний край оборонить.
Ми піснею і гумором крилатим
Покажем, як у дружбі треба жить.
ІІІ
Таланти сміху їдуть звідусюди,
Вітає фестиваль таких гостей,
Бо тут живуть веселі й щирі люди,
Із ними дружно гримнем: «Будьмо! Гей!»