КУЛІШ-ЗІНЬКІВ Леонід

Kulizinkiv

Леонід Зіно́війович Кулі́ш-Зінькі́в (справжнє прізвище Куліш)  - український поет-сатирик, гуморист, член Національних спілок письменників і журналістів України, лауреат премії ім. В. Кобилянського, дипломат Всеукраїнського конкурсу «Байка — 2001», лауреат премії республіканської газети «Веселі вісті». Твори автора перекладені російською, білоруською, казахською, молдовською, словацькою, польською, башкирською мовами.

Леонід Куліш-Зіньків народився 2 травня 1942 року в селі Кричильськ Сарненського району на Рівненщині в сім'ї селянина — відомого в селі гумориста.

Навчаючись у сільській десятирічній школі, пройшов трудові будні піонервожатим. Перші вірші надрукував у «Степанській газеті», будучи ще дев'ятикласником.

Після закінчення школи у 1960 році працював у Казахстані, згодом навчався на історичному факультеті Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. У студентські роки з'явилася його перша публікація в республіканській пресі. У Луцьку він познайомився з письменниками Волині, й відомий поет Володимир Лучук запропонував вірші Леоніда до колективного збірника «Пісня і праця», що вийшов у 1968 році.

Після закінчення навчання у 1968 році Леонід повернувсь у рідне село, де все життя викладав історію, а потім і правознавство в сільській школі.

Широку популярність поет отримав після випуску книги для дітей «Як горобчик рахував». Його твори все частіше з'являються на сторінках районної та обласної періодики. Поетові смішинки, байки друкують журнали «Перець», «Крокодил», «Малятко» та «Барвінок». Окремі твори Л. Куліша вміщуються в колективних збірниках «Пісня та праця», «Веселий ярмарок». Поезію його дитячої тематики постійно передає літературна редакція української радіомовної компанії.

1990 р. — поет стає членом Спілки письменників України і найвідомішим письменником на Сарненщині.

1995 р. — було видано нову книжку Л. Куліша «Цирк на дроті». Смішний веселий гумор розтоплює кригу відчуження, знімає стрес, піднімає настрій.

1997 р. — у збірнику пісень «Козачата» Миколи Ведмедері надруковано дитячу пісеньку на сл. Л. Куліша «Кицька кицьку вчила».

1998 р. — у Луцьку видається книга поета «На веселій ноті». У нову книжку поета-гумориста ввійшли твори, написані на злободенні  теми. Його гуморески, співомовки, літературні пародії -  дотепні, викликають щиру посмішку.

Одна за одною з'являлися друком його нові книжечки для малят: «Дівонька - круглая голівонька», «Чого мовчала мишка», «Тридцять три сороки», «Кіт чекає на обід».

На слова поета композиторами написано музичні твори. З ним охоче працювали художники, читці, співаки, редактори. Твори Куліша друкувалися у найрізноманітніших газетах і журналах. Окремими виданнями вийшло понад двадцять книг віршованих та прозових творів письменника. Його вірші перекладені російською, білоруською, казахською, молдовською, словацькою, польською, башкирською мовами.

Леонід Куліш-Зіньків був почесним гостем, учасником виховних заходів, відкритих уроків фактично усіх навчальних закладів Сарненського району.

Помер 27 квітня 2007 року за вчительським столом в одній із Житомирських шкіл, куди його запросили на літературний урок. Похований у с. Кричильськ.

***

Перші свої вірші Леонід Куліш почав писати під впливом батька — Зіновія, який був доволі неординарною людиною і прославився на все село як пересмішник. Жителі високо цінували талант Зіновія як гумориста-імпровізатора. Він настільки міг допекти дотепним словом владу, що не раз доля всієї родини потрапляла під небезпеку.

Перші поезії Леонід присвятив рідному селу, Поліссю, Вітчизні та юнацькому коханню. Звичайно, не всі вірші були досконалі. Але скільки то було радості, коли деякі з них з'явилися на сторінках районки! Згодом у його віршах все більше й більше відчувається подих народної поезії рідного поліського краю. Як і батько, він звертається до сатири і гумору.

Сатирично-гумористичний доробок письменника складається із творів різних жанрів. Це, власне, віршовані гуморески, байки, іронізми, пародії, бувальщини тощо. Читаючи ці твори, можна прослідкувати, як розвивалося суспільство за останні десятиліття, які трансформації відбувалися. Засобами сатири і гумору автор реалістично відображав дійсність.

З роками тематика поезій молодого поета ширшає. Усе частіше й частіше Леонід Зіновійович пише для дітей. Поезія його дитячої тематики постійно передає літературна редакція української радіомовної компанії, вони з'являються на сторінках дитячих журналів.  З роками він все більше і частіше пише на цю тематику. Його віршики приваблють безпосередністю і щирістю викладу матеріалу, вмінням побачити навколишній світ очима дітей. В останні роки свого життя Леонід Куліш-Зіньків багато уваги приділяв пісенній творчості, зокрема, він проявив себе як поет-пісняр. Особливо це проявлялося в написанні пісенних текстів для дітей. У світ вийшло більш як 150 дитячих пісень, із яких найбільш відомі ті, що звучали по радіо й на телебаченні: «Березень», «Чорний котик», «Поліська колискова», «Козачок». Ось рядки з останньої:

Чобітки в козачка,

Вишита сорочка,

Він танцює гопачка —

Козачку три рочки!

Гей, гей, козачку

Усього три рочки!

На слова цього поета композитори охоче пишуть музичні твори. Пісні й співомовки на слова Л. Куліша частенько виконувалися на концертах. Збірка дитячих пісень Л. Куліша «Танцювали зайчики» була покладена на музику відомим харківським композитором Миколою Ведмедерею.

Писав Куліш і пісні для дорослих: «Подорожник», «Кричильский вальс», «Батькові руки», «Дай мені, кохана, руку», «Не ховай сльози, кохана», «Посіяла баба мак» та ін.

Крім цього, Леонід Зіновійович був прекрасний краєзнавець, добре знав історію рідного краю, писав твори про рідний край, збирав перекази та легенди. Не байдужою була для нього доля рідної землі, красуні Горині, навколишніх лугів і лісів. На фоні цієї життєдайної краси писав митець чудо — легенди, перекази. Це історія його рідного села Кричильськ: «Синій вир», «Мшані кладки», «Погоня», «Турово», «Русявка», «Дівочий брід».

У травні 2009 року в Кричильській ЗОШ І-ІІІ ст. Сарненського району, де письменник віддав майже сорок років освітянській праці, на фасаді його рідного закладу встановили меморіальну дошку: «Відомий український письменник, класик дитячої літератури, маестро гумору та талановитий педагог» — напис внизу.

Пам'яті Л. Куліша-Зіньківа присвячено Сарненський районний огляд-конкурс читців-декламаторів, започаткований у 2010 році.

З метою збереження та пропагування творчої спадщини письменника та гумориста Леоніда Зіновійовича Куліша засновано премію в галузі дитячої літератури ім. Леоніда Куліша-Зіньківа.

Окремим виданням у 2002-му році побачив світ літературний портрет «Леонід Куліш-Зіньків», де автор книги Борис Боровець описує життєвий і творчий шлях митця.

За життя Леоніда Зіновійовича побачили світ 27 збірок. Збірка віршів для дітей «Малював олівчик» вийшла у 2011 році — вже після смерті автора.

 

 

Афоризми,

або Вишкварки з кулешу

 

І брудні гроші для корупціонера чистий прибуток.

Інколи від кількості круглих столів робляться квадратними очі.

В Україні професорів – скільки завгодно, проффесор – лише один.

Вічна пам'ять заощадженням у банку, які нас передчасно покинули!

Вважав себе душевною людиною: все життя ліз комусь у душу.

Встати! Суд іде! Хтось повинен сісти.

Горілка — ворог людини, але чого у цього ворога стільки друзів?

Діти – наша старість. Інколи – навіть передчасна.

Де наше не пропадало? Але щоб стільки?!

Для декого йти в ногу з життям – це навчитись добре плазувати.

Життя дається тільки один раз. Та чи нормальне?

Зірок з неба не хапають — їх роздає президент.

Маємо те, що маємо, зате не будемо мати того, що вони мають.

Мафія так ожиріла, що вже їй на руки не налазить жоден наручник.

Нічого не дається так дешево, як обіцянки зверху.

Цей Леонід Лакедемонський, що мало мав воїнів, все ж йшов на персів, і хтось спитав його: "Як із військом малим йдеш на таку силу?" Відповідав: "З малим іду, але з тими, хто хоче, і достатніми для битви".

Найбільше бажання Лужкова – купатись в калюжі сепаратизму.

Найпоширенішою хворобою бідних є алергія на ціни.

Найчастіше сходить з рук тим, кому приходить у руки.

Народжений красти просити не буде.

Нас багато! Особливо на заробітках.

Не бійтесь екстрасенсів — вони забирають ваші гроші цивілізовано.

Не треба бути марафонцем, щоб дійти до межі бідності.

Не кожен "кіт" "козлу" – товариш.

Одні мають те, що мали, інші те, що встигли накрасти.

Пацюки тікають не тільки з кораблів!

Праця створила не тільки людину, але й службу зайнятості.

Розуму купити не можна. Можна непогано прожити і за чужою дурістю.

Совісті не можна купити через те, що сьогодні вона нікому не потрібна.

Сучасне сільське прислів'я: «Хоч і посієш — та чим пожнеш?».

Тепер не "наша бере", а наші беруть.

Тепер у кожного не всі дома – хтось таки шукає роботу.

У нас усі творці: одні творять, інші витворяють.

Хочете побачити сучасні руїни Трої — погляньте на колишні тваринницькі комплекси.

Якби не нові ворота, куди б тоді дивилися барани?

Якщо на телеекрані ви довго не будете бачити Піховшека, то знайте: він сам себе загнав у п'ятий кут.

Якщо бурчить у шлунку – не хвилюйтеся. Це інформація, що ми ще існуємо.

Якщо ліс діло темне — виріжемо!

Якщо складатися на трьох – місце зустрічі змінити не можна.

Якщо мовчання золото, то жінкам його ніколи не бачити.

 

Співанки

 

Крадуть з низу й з висоти,

Крадуть коні і дроти.

Я боюсь, що скоро вкрадуть

Уряд і Верховну Раду.

***

"Тунеядець" слово зникло,

Термін цей давно помер.

Слово свіже - "безробітний" -

Ми вживаємо тепер.

***

Прийде з бару

Гриць до хати -

Посуд почина літати.

Скло тремтить чотири дні -

На війні, як на війні

***

Ставить тітонька щодня

За коня аж "на коня".

Ще й співає: "Просто рай,

Що тепер у мене пай" .

***

І товари, і пісні,

Та про що тут мовити:

Можна в рідній стороні

Й кілера замовити

***

Оголошення Максима:

"Продаю дві фури сіна".

- Накосив?

- Облиште мову,

- З жінкою пропив корову.

***

А я сторожа Наума

Позавчора взяв за кума.

Щоб вибрали в депутати,

То й Мороза міг би взяти.

* * *

Від Чорнобиля страждаєм,

Так зате від влади маєм

Гроші гарні, гроші дивні –

Трошки більше, ніж дві гривні.

* * *

На весілля не пустила

Мама мого батька,

Бо чоботи розпустились,

А на штанях - латка.

* * *

Їжте, люди дорогі,

Тільки з сиром пироги,

Бо добряче, та ще й як,

Можуть всипати за мак.

* * *

Вранці пічку я затоплю,

В чавунці зварю картоплю.

На вечерю - бараболю...

То ж, чи сердитись на долю?

* * *

Дали цукру на зарплату,

А ще дріжджі мають дати.

Ой гоп гопака,

Гарний настрій в козака. ...

* * *

Співаночку заспіваю,

Що сьогодні дома маю:

В дворі - курку, в хаті - лавку.

А в хліві - п'яничку Савку ...

* * *

У колгоспній фермі нині

Вже дають прибуток свині:

Сала - нуль, зате тітки

Шерсть стрижуть з них на щітки.

* * *

Врятували гуси Рим,

А то був би з Риму дим.

А у мене в лиху пору

Переніс й гусей хтось з двору.

* * *

"Запорожця" дома маю,

Козаком себе вважаю.

«Міцубісі» має Гнат, -

Ну й нещасний азіат!

 

 

Загублений слід

 

(Гумореска)

 

Уже четверту годину підряд шукали мисливці загублений слід. Терентій Не­вінчаний, ще молодий, але вже із со­лідним черевцем чоловік, блідо-зелений від злості, мордував знесиленого Пірата:

- Шукай, шукай, Пірате. Знайдеш - ковбасу отримаєш. Ось поглянь: копче­на.

- Кинь, Терентію. Хай він нюхає, - мо­вив незадоволений бухгалтер Денис Гуля, показуючи на експедитора Гната Макуху.

- Хлопці! - схлипуючи, пропищав Макуха. - Винен я, тяжко винен. Захо­пивсь отим зайцем і не помітив, коли загу­бив.

- Шукай тоді, - серйозно сказав Те­рентій Невінчаний.

- Знайдеш - прощен­ня буде. Ні - викинемо зі свого колекти­ву, як старого чобота.

- Хлопці! - схлипуючи ще більше, сказав Макуха, - знайду той проклятущий слід. З інфарктом ляжу, але знайду. Чекайте мене біля старої груші! - обернувшись, гукнув експедитор і зник у невідомому напрямку.

- Знайде,побачиш, що знайде солодко облизавшись, промовив Денис Гуля.

- Чорта лисого, - буркнув у повідь Терентій Невінчаний. - Бачиш, знову порошить. Замете слід - і пиши пропало Мисливці замовкли. А десь далеко Гнат Макуха вперто шукав слід.

- Ось тутечки. Ні, здається, там Так і є. Слід! Серце закалатало ще дужче.

Гнат розмірковував далі: "З-під одного куща вибіг заєць. Тут я стріляв. Потім біг. Осьдечки відпочивав. Господи! А може?! Може, це не мій слід?.."

Від цієї думки по всьому животі пройшов неприємний холодок. Відчув себе точнісінько так, як тоді, коли до них на базу приїхав старший ревізор. Гарячково наступив чоботом і слід зійшовся! Від щастя запаморочилося в голові. Уже недалеко. І ось, за ккущем зимової калини, припорошена снігом лежала... пузата мисливська сумка. Макуха мерщій відкрив її, нахиливсь і зі слізьми на очах довго гладив ніжні голівки "Старокиївської".

 

 

На козацькому святі

 

На святі, на козацькому

Танцює гопака

З вусами дуже хвацькими

Іван Деримука.

 

Гей, свято вже веселе це.

Віками хай живе,

Іван то каруселиться,

То лебедем пливе.

 

Співа про Сагайдачного,

Про шабель блиск і дзвін,

А сам-то необачний вже.

Повірте, люди, він.

 

Такий же танець вшкварив,

Такий зробив він злет,

Що випав з шароварів

Червоний... партбілет.

 

 

Не з маляси
 
Рада тітка Немидора:
Стільки років не було,
Та приїхали учора
Три племінники в село.
На столі вже місця мало,
В скрути час така краса, —
Пампушки, копчене сало,
Холодець і ковбаса.
І наїдки, і напитки,
І горілки, хоч залийсь.
Раді хлопці, рада тітка,
Словом, їж і веселись.
Молодці ті не впивались,
Вже і дякувать пора.
Тут команду чути: «Аллес»
Від найстаршого Петра.
Тітка враз розхвилювалась
І образилась до сліз:
«І ніякий це не маляс —
Вся з цукерків "Барбарис"».

 

 

Все по блату

 

Марта Хіврю зустрічає

й забігає наперед.

- Чула? Кажуть, Ольга має

Вже цукровий діабет?

 

- Не дивуйся цій пролазі.

Вража має всюди блат.

Треться кум її на базі –

А на складі рідний брат.

 

 

Щастя по дорозі

 

По дорозі до зубного

Олексій ковтнув спиртного,

В бійку незабаром встряв,

Потім зуби позбирав

І поплентався до хати –

Не було чого вже рвати.

 

 

Два веселі гуси

 

Внук приїхав з друганом

До бабусі Варки.

Пригощала їх вином,

Не жаліла шкварки.

 

Зарізала гусака

І останню гуску.

- Смакота, диви, яка, -

Хвалять ті закуску.

 

Погуляли будь здоров,

В карти потім зрізались,

Не помітили лиш дров,

Що давно не різались.

 

У"Фольксваген" як сідали,

Давню пісню заспівали:

- Жили у бабусі

Два веселих гусі.

 

Порівняв

 

Подививсь Петро на жінку,

Й раптом злість його взяла:

- Не така ти, "половинко",

Як колись ото була.

 

А була, неначе вишня,

Що весною розцвіла,

Ніби сукня гарна й пишна,

Та, що перший раз вдягла.

 

- А тепер? - сопе Одарка, -

І в очах палає жар...

- Ну, немов гуманітарка,

Що привозять на базар.

 

 

Невиліковна хвороба

 

До лікаря звертається

Партократ колишній:

- Життя, мабуть, кінчається

- Став я нікудишнім.

 

Зовсім настрою немає,

Не до сну і їжі,

Всередині, відчуваю,

Мене чортом ріже.

 

Як оглянув колишнього

Партократа лікар,

То й говорить :

«Не поможуть вже ніякі ліки.

 

Страх хвороба ця непутня,

Рідна моя доле,

Та ж вас зірка п'ятикутна

у печінку коле!»

 

Нова валюта

 

Поскородив Опанас

Бабі Мотрі грядку.

Розв'язує стара вузлик

Дістає десятку.

 

Той руками замахав: -

Це облиште, годі,

Ковтьвертована валюта

Тепер, бабо, в моді.

 

 

Ще страшніше

 

Промовив слідчий до Миколи:

- Останні це мої слова,

Як не признаєтесь - поголим

Вас вдруге лезами «Нева».

 

Той зразу пада на коліна,

Бо бачить - виходу нема:

- Пишіть, - крізь сльози тихо кинув, -

Бо то - страшніше, ніж тюрма!

 

Іншої думки
— Як музики вдарять скоро, —
Коля чує від Кузьми, —
Затанцюємо «сім сорок»
З молодичками і ми.
Аж скипів тоді Микола:
— Що ти вигадав ото?
Я не вилізу з-за столу,
Як не вріжу сім по сто.
 
Іронія долі
Зустрівся я оце з Мироном.
Квартира — шик. Кришталь. Вино.
Машина. Дача. Став бароном,
Хоч був у школі бараном.
 
Акт і факт
На щура зерно списали
Ревізор з комірником.
Теє діло обмивали
Недешевим коньяком.
Тиснув руку ревізору
Гнат розчулений до сліз,
А безвинний щур в коморі
Спересердя акта гриз.
 
Бартерна угода
Походжає пава юна,
Мамо моя рідна, —
В неї кофта з Камеруна,
А спідниця з Відня.
— От цікаво, — тут сказала
Мотря до Одарки, —
Що вона за це давала —
Долари чи марки?
Обернулась раптом Алла
І сказала сміло:
— Що я, тітоньки, давала,
То — не ваше діло!
 
Без втрат
Бригадир Петренко Яків
Заявляє: «Втрат ніяких.
Сіяв тонну, і тепер
Урожай центнер в центнер!»
 
Відзнака
Зарплати третій рік не маю,
Коли отримаю не знаю.
Зате відзнаку буду мати —
Медаль «За працю без зарплати».
 
Вічне чекання
В ніщо не вірить ваш Лаврін:
Ні в маніфести й інші постулати.
Не дочекався комунізму він,
Тепер не дочекається зарплати.
 
Вже не п’є
Мама Дмитрику малому
Завдання дає:
— Біжи, синку, до буфету —
Глянь, чи батько п’є.
Від буфету той до хати
Радісно біжить:
— Вже не п’є, матусю, тато —
Він уже лежить!
 
Вимушена зупинка
— Прийшла до ринкових відносин
Уся Європа, — каже Тит, —
А я не йду. Куди я босим
Піду без кирзових чобіт?
 
Виписала візу
— Де мій кум? — пита Платон
Василеву Лізу.
— А я йому за кордон
Виписала візу.
Ми тепер держави дві, —
Каже молодиця. —
— Я у хаті, він в хліві,
Де свиня і птиця.
 
Все міняється
В поліклініці блукали
Зранку молодички.
І потрібні їм шукали
На дверях таблички.
Бачать: «Бондар» написано,
Без ініціалів.
Постояли, подивились
Й подалися далі.
— Знову профіль поміняли, —
Одарка до Степки, —
Торік зуби тут вставляли,
А вже нині — клепки.
 
Два веселі гусі
Внук приїхав з друганом
До бабусі Варки.
Пригощала та вином,
Не жаліла шкварки.
Зарізала гусака
І останню гуску.
— Смакота, диви, яка! —
Хвалять ті закуску.
Погуляли будь здоров,
В карти потім зрізались.
Не побачили лиш дров,
Що ніким не різались.
У «Фольксваген» як сідали,
Давню пісню заспівали:
«Жили у бабусі
Два веселі гусі».
 
Дерев’яне ім’я
— Мене жінка величає
Ім’ям дерев’яним.
— Як це, куме, бути має?
— Поясню, Дем’яне.
Коли мав я років тридцять,
Говорила Люба,
Що стрункий я і здоровий —
Подібний до дуба.
А сьогодні, оцим ранком,
Без пишної мови
Нагадала: «Ти, Іванку,
Мов пеньок дубовий!»
 
Довела
— Як я сердилась сьогодні
На сусідку Раю,
Бо казала, що новин я
Ніяких не знаю.
Це вона позавчорашні
Язиком полоще,
А я знаю такі навіть,
Яких не було ще.
 
Домашні проблеми
— Чи не вмію готувати? —
Сердилася Віка. —
Доводиться доїдати
З миски чоловіка.
Що залишиться від сина,
Чи від доні в мисці,
Підчищати я повинна
Все оте на місці.
Планувала взяти льоху,
Бо у нас немає,
Нехай, думала, потроху
Свиня доїдає.
Передумала вже нині,
Бо думки ті лишні.
То ж бувають, навіть, свині
Зовсім нікудишні.
Бо якщо свиня надметься,
Й стане гордовита,
То боюсь, що доведеться
Доїдать з корита.
 
Допоміг
У вівторок братик Юра
Плакав біля Нати:
Чи «фігура», чи «фегура»
Не знав, як писати.
Заспокоїв тато Юру
Й надоумив плаксу:
— Як про мамину фе... гуру,
То постав ще й кляксу.
 
Дорогі дурні
— Шукай, тату, хутчій гроші,
Бо така новина тут:
Можна втиснутись в хороший,
Тільки в платний інститут.
Все спокійно та без блату,
Не питають про талант,
Баксів тисяча і, тату,
Я майбутній комерсант.
Батько гепнувся на спину
Й ледь від реготу не вмер:
— Боже милий! Скільки, сину,
Дурні коштують тепер!
 
Дорослі діти
— Іду на пенсію, —
Сказав старий Панас.
А діти в крик:
«Бери з собою й нас!»
 
Дружина і драбина
Чи на сміх, а чи на кпини,
Підстригаючи Хому,
Жінка вистригла драбину
На потилиці йому.
— Горе, — скарживсь той Мусію, —
Хитра, бач, яка, диви, —
Цілий рік була на шиї —
Буде вже на голові.
 
Енергоносій
Діставсь Мусій до бензину,
Лляти вже почав.
— Стій! Ні з місця, вражий сину! —
Сторож закричав.
— Чом, злодюго, ти, — напався, —
Хазяйнуєш тут?
Як, нарешті, вже попався,
То чекай на суд.
— Ну, попавсь в твої тенета
Я сьогодні хай,
Тільки злодієм мене ти
Більш не називай.
Бач, таке вже некультурне, —
Ображавсь Мусій, —
Слово ж є літературне —
Енергоносій.
 
Запитання про суп
Депутат звітувався сьогодні,
Говорив до людей — будь здоров:
— Вже потроху виходим з безодні…
Сипав цифрами знов і знов.
— Значно краще ми будемо жити,
Це побачите, люди, самі...
Тут питаннячко дядька Микити:
— Ви, звичайно, шановний. А ми?
 
Зачитали до дірки
— Послухай-но, — зупинила
Орися Секлету, —
Ти читала, кумо мила,
Обласну газету?
Там не тільки написано,
А й рецепта дано,
Що робить, як молодиці
З мужиком погано.
Прочитай обов’язково
Й знайди таке зілля,
Будеш щастя мати знову,
Як після весілля...
Село кума оббігала,
Сердита до стресу.
— Вдень зі свічкою не знайдеш
Необхідну пресу.
Заходила і до Алли,
До Марини й Ірки,
Та жінки вже зачитали
Ту статтю до дірки.
 
Здогадалась
— Мамо, мамо, ти диви, —
Петрик заявляє, —
В татка вже на голові
Зовсім кіс не має!..
Мати поглядом веде:
— Не мели багато;
Кіс немає через те,
Що розумний тато...
— А чом в тебе дві коси
З довгого волосся?
— Та замовкни, як їси!
Бачиш, розійшлося!
 
З’ясувалось
Після фільму Герасим
Щось шепнув Одарці,
Й кума Петра попросив
Випити по чарці.
Аж до півночі пили
Не як в серіалі,
Щось про Тімонса плели
І про Джину далі.
Кум додому не дійшов,
Сів серед дороги.
Наче брага, грала кров,
Й страйкували ноги.
Тут підходить старшина
І в свистульку свище:
— Хто ти будеш, старина ?
— М-м-ейсон я, дружище.
Ну, а ти який є туз? —
Герасим белькоче.
— Не впізнав? Кастільо Круз, —
Старшина регоче.
 
Картопляне шоу
Каже баба на картоплі
Дідові Мефодію:
— Давай в шоу побавимось
«Відгадай мелодію».
Викопаю цю ділянку
За сім днів, клянуся.
— А я за шість, якщо гарно
За неї візьмуся.
— А я за п’ять, як захочу, —
Стрельнула Параска.
— Згоден, — хитрий дід регоче,
Починай, будь ласка.
 
Компенсація
Що твердолобий —
То пусте,
Та пробивний який
Зате!
 
Конкретна порада
— Що мені робити, Віро,
Досі я не знаю, —
П’ятий рік в новій квартирі
Й знайомих не маю?
— А ти Любцю, — та сміється, —
Влаштуйся на базу —
Тих знайомих набереться
Півсотні одразу.
 
Нічого не вийде
За обідом батько кинув
Спокійно і тихо:
— Як не будеш вчитись, сину,
Буде тобі лихо.
Залишишся телят пасти,
А то гірше того,
Дадуть тобі у колгоспі
Трактора старого.
А синок малий сміливо
Батьку заявляє:
— Вже такої перспективи,
Бачу, що немає.
Я за першу професію
Зовсім без тривоги,
Бо на фермі вже худоба
Витягнула ноги.
А про трактор що й казати!
Й для чого ті байки.
Є один, в якому, тату,
Три шини й дві гайки.
 
Навіть більше
Тоня біля продавця
Мало що не плаче:
— Сподобалась сукня ця,
Та задовга, бачу.
Ви б таку мені знайшли, —
Чує той від Тоні, —
Щоб і чашечки були
Ну, як на долоні.
— Знайдемо, — сказав Денис, —
Люба моя пташечко, —
Буде видно весь сервіз,
А не тільки чашечки.
 
Надбавка за шкідливість
За обідом говорила
Жінка чоловіку:
— Хіба правда, що живу я
З тобою піввіку?
Доводила, аж синіла
Впертому Мартину,
Що живуть вони у купі
Рівно половину.
А той руки звів до неба
Й хита головою:
— Рік за два лічити треба,
Проживши з тобою.
 
Не все одразу
— Ну що? — говорить дід онуку,
Просив у Галі серце й руку?
— Руки всієї не дала —
З трьох пальців щось мені сплела.
 
Не дали адреси
Петя з армії приїхав
У своє село.
Стільки радості і втіхи
Для батьків було.
Через тиждень якось мати
Синочка пита:
— Чи не міг ти написати
Нам хоч півлиста?
— Не доводьте вже до стресу! —
Буркнув хлопець злий. —
Йшов до війська, то адресу
Ви свою дали?
 
Не допоможе
Почухала Ганна лоба:
— Боженьку мій, Боже! —
Казав лікар: «Від хвороби
П’явка допоможе...»
Вже таким спеціалістам
Я не вірю нині.
З’їла п явок тих зо триста,
Й досі коле в спині!
 
Не треба сміятись
Дядько був собі нічого
Мій сусіда Никодим.
Тільки що зробилось з нього,
Тільки що стряслося з ним?
Зник живіт. Опали щоки.
Йде поволі на базар.
І штани його широкі
Підмітають тротуар.
Ви не смійтеся з людини,
Бо нема тут дивини —
Піднялися вгору ціни —
Опустилися штани.
 
Неповторні знаки
— Хай з пальним яка біда, —
Каже баба діду, —
Та для мене їрунда —
Я в район заїду.
Чомусь сумнів на лиці
В діда — небораки.
А стара: — Чи бачив ці
Неповторні знаки?
І показує вона
Дідові Тарасу,
Вирушає з чим одна
На варшавську трасу.
Всі гальмують молодці,
Де стоїть Мелашка:
Сала шмат — в одній руці,
А у другій — пляшка.
 
Нова валюта
Поскородив Опанас
Бабі Мотрі грядку.
Розв’язує стара вузлик,
Дістає десятку.
А той вусом хитро крутить:
— Це облиште, годі, —
Ковтьвертована валюта
Тепер, бабо, в моді.
 
Основна деталь
Мав привезти дров Лаврін
Діду Климу трактором,
Тільки виявився він
З норовом й характером.
Ту машину обдививсь —
В голові морочиться,
Сам вдесяте вже завівсь,
Трактору ж, — не хочеться.
— Не поїдемо, на жаль,
Кепсько з радіатором,
Треба, діду, ту деталь,
Що звуть похмелятором.
 
Підготовка до лікарні
Як збирався до лікарні
Олексій Заноза,
То поклав аж десять клунків
На старого воза.
Три торбини порошків,
Пакунок уколів,
Запхав постіль у мішки,
Щось іще від молі.
Прихопив тоді бинтів,
Оберемок вати.
Ще чогось там захотів,
Бо побіг до хати.
Як подумав — ще не все —
Клопотів доволі,
Миску й чашку ось несе,
Трохи цукру й солі.
Сів. Шукає батога
Коня поганяти,
Аж тут жінка вибіга
Й почала гукати:
— Ти куди ото вже преш? —
Зачекай ще трошки,
Казав вчора забереш
Ще чотири дошки...
 
Падають
Запитує Одарка у Марини:
— Чи падають уже ті кляті ціни?
Тремтять у тої пальці не руці:
— Ні, падають нещасні продавці.
 
Перекладач
— Син на кого,
Зою, вчиться?
За цікавість цю пробач!..
Відказала молодиця:
— Він у нас перекладач.
— Що ж, схиляюсь я до думки,
Що освіта — не біда.
Бач, як гарно сало в сумку
З діжки він переклада!
 
Перші успіхи
За обідом
Внук Микити
Рідну мову
Взявся вчити.
Хвалить внука
Баба Варка:
— Вимовляє
Вже Тиміш:
«Холодець,
Пампушка,
Шкварка,
Каша,
Грінка
І куліш».
 
Пилипове горе
— Чи ти, Пилипе, розум втратив,
Казав сусідові Денис, —
Вже другий телевізор в хату
Не знати для чого приніс?
Пилип біду свою розказує:
— Та я ж без двох, немов без рук,
Адже один із них показує,
А другий транспортує звук.
 
Повний порядок
Говорив Іван до молодиці:
— Трохи вже порядок навели,
В печінках сиділи ті п’яниці,
Й поміж сторожів вони були.
Лантух наберу колись чималий, —
Обережно глянув на куму, —
Сторож спить собі, як не бувало,
Хоч кричи — піддать нема кому.
А тепер вони, бач, на сторожі,
Бо тверезі. Значить — піддадуть.
Скажуть тихо: «Бережи вас боже...»
І спокійно я в зворотну путь.
 
Подарувала
— Скажіть, Марино,
Ваша Алла
Онука вам
Подарувала?
— Ну, що на це
Сказать мені?
Онука — так,
А зятя — ні!
 
Помітила
— Щось робити з сином треба, —
Петру жінка каже, —
Повідомили із школи —
Розпустилось враже...
Веде себе на уроках, —
Резюмує мати, —
Як, буває, на сесії
Наші депутати.
 
Пригадала
Піднімає тітка руку,
Тобто «голосує»,
Та ніхто її не бачить
Й голосу не чує.
Гарну дівчину на личко
«Волга» підхопила,
А чорнява молодичка
В «Запорожець» сіла.
Посміхнулась, пригадала,
Ідучи додому:
— І мене шофери брали
Тридцять років тому.
 
Проста причина
— Твій Іван хильнути чарку
У буфет іде.
То чого, скажи Одарко,
Ще й мого веде?
Здивувалась молодиця:
— Як оце чому?
Чи не знаєш, що без Гриця
Горенько йому?
Тут проста, кумо, причина,
На майбутнє знай,
Бо як вип’є мій чарчину,
То заїка й край.
Через те, хвалити Бога, —
Повела плечем, —
Твій тоді працює в мого
Перекладачем.
 
Прохання
Ось поміряв пульс Дем’яну
Лікар молодий.
Каже: — Зовсім непогано,
Щоб такий завжди...
Дід на нього оком косить:
— Щоб ти, — каже, — щез,
Бери ліву руку, — просить, —
Права — то протез.
 
Різні бажання
Захотілось Тоні
Телевізор «Соні».
Потім для Наталії
Чобітки з Італії.
Плеєра Данилу,
Татові — в могилу.
 
Різні проблеми
У кожного своя проблема
Гостріша гострого ножа.
Як вижити — вона в Артема,
Нажитись як — у Тимоша.
 
Свої сапери
Закопала бутля Христя,
А потім до сина:
— Не підходь до того місця,
Бо там — страшна міна.
Подзвонимо після свята
Ми до військкомату
І попросимо забрати
Залізяку кляту.
— Пізно, мамо, бо те горе,
Про яке казали,
Мій хрещений з татом вчора
Вже розмінували.
 
Тільки дурниці
«Дурниці викинь з голови», —
До сина батько мовив строго.
А той злякався: «Що ж це ви?..
Там не залишиться нічого!»
 
Така причина
— Схуд, осунувся, Матвію.
Що? Поганим був курорт?
— Тільки сексотерапія,
Більш нічого, хай їй чорт.
 
У купейному вагоні
Якось мати дісталася
До рідної доні.
— У якому ви їхали, —
Питає, — вагоні?
— А хіба мені те знати? —
Говорить старенька.
— У купейному, напевно,
Мандрували, ненько?..
Мати тут очима лупа:
— Ти вгадала, Лізо! —
Була зверху людей купа,
Я під ними — знизу!
 
Урок математики
Навчав синка свого Юхим,
На світі як йому прожити:
— Вмій віднімать та знай ще, з ким
Те віднімання поділити.
 
Хлопців не було
Проводжала мама доню
Аж в Приморський край.
— Женихами, — каже, — Тоню,
Не перебирай.
Не гордися без причини,
Кирпи не неси,
Гарний трапиться хлопчина —
Так сюди вези.
Доня якось приїжджає
Влітку до села:
— Хлопців, мамо, там немає —
Дівчинку знайшла.
 
Чия вина?
— У твоєму комп’ютері, —
Каже хлопцю тато, —
Перебоїв, — пальцем крутить, —
Надто вже багато.
Бідолаха подивився
На батька і маму
І промимрив: — Якісь дурні
Заклали програму.
 
Чого радіо мовчить
Ще з далеку до монтера
Тітка голосно кричить:
— Чого радіо, холеро,
Третій день уже мовчить?
Той її на мушку брати:
— Вибач, трохи переб’ю,
То зібрались депутати
Знов на сесію свою.
В мікрофони закричали,
Як оце на мене ти,
Й через те, щоб, тітко, знала:
Всі полопали дроти.
 
Що за жарти
Приїхала доня Оля
З чорним дитинчам.
Батько ледь не збожеволів,
Так ото кричав.
— Звідки? Що за жарти вражі? —
Бубонів под ніс.
— Це з Африки, — доня каже, —
Лелека приніс.
 
Що кому
Вже нема у нас артілі
Колишньої нині,
Поділили до неділі
Її по частині.
Дві машини дісталося
Голові при тому,
Повіз трактора й сівалку
Агроном додому.
Бухгалтеру головному
Дали хату файну,
Інженеру й механіку
Зразу ж по комбайну.
Секретарку пожаліли,
Дуже тиху жінку,
Їй стільця тоді вділили
Й друкарську машинку.
Посильній хотіли швабру
Всунути спочатку,
Та подумали й вручили
Колгоспну печатку.
І, нарешті, для сторожа
Афганія Валери,
Від колгоспної контори
Дали вхідні двері.
 
Що поробиш
— Кажуть люди, — на Миколу
Батько розкричався, —
Що ти вчора, як ніколи,
Хлопче, нализався?!
Послухати тільки треба
Сусідки балачку,
Як це ти поперед себе
Підштовхував тачку...
Завовтузивсь син на лавці
Й перейшов до факту:
— А що мав робить? У тачці
Ви лежали, тату...
 
Щоб спіймать балду
— Мій уже не п’є в дві зміни,
Тільки кожен день в ходу,
Йде дивитися на ціни,
Щоб впіймать собі балду.
Зиркне бідний на «Смирнову»,
Кине оком на коньяк,
Зареве, немов корова,
Й почорніє, мов баняк.
Потім (тільки по секрету)
На колінах, мов старча,
День стоїть біля портрета
Леоніда Ілліча.
 
Як звати
Навідалась до Павла
Донечка Мелашка.
Дуже пишною була
Вся в блискучих бляшках.
Хтось Меласею назвав —
Ледь не знесла двері:
— Хто, — питає, — право дав? —
Називайте Мері.
Ходить горда, аж сія:
— Мамо, тату, діду,
Полюбила сера я,
З ним у Лондон їду.
Як почула слово «сер»,
Зажурилась мати:
— Як же, донечко, тепер
Будуть тебе звати?
 
Вередливі чобітки
Цілий ранок
Наша Майя
Чобітки свої
Взуває.
А вони
Противляться —
В різні боки
Дивляться.
І крокують
Несміливо,
Лівий —
Вправо,
Правий —
Вліво.
 
Робот
Є у Миколки робот —
Одні тобі дива,
Усе на світі робить
Розумна голова.
 
Він зовсім не ледачий,
Слухняний він такий —
Розв’язує задачі,
Розказує казки.
 
Лиш їсти ось не хоче,
Так я ж його люблю
І цілий день охоче
За нього це роблю.
 
Іншої думки
— Як музики вдарять скоро, —
Коля чує від Кузьми, —
Затанцюємо «сім сорок»
З молодичками і ми.
Аж скипів тоді Микола:
— Що ти вигадав ото?
Я не вилізу з-за столу,
Як не вріжу сім по сто.
 
Іронія долі
Зустрівся я оце з Мироном.
Квартира — шик. Кришталь. Вино.
Машина. Дача. Став бароном,
Хоч був у школі бараном.
 
Акт і факт
На щура зерно списали
Ревізор з комірником.
Теє діло обмивали
Недешевим коньяком.
Тиснув руку ревізору
Гнат розчулений до сліз,
А безвинний щур в коморі
Спересердя акта гриз.
 
Бартерна угода
Походжає пава юна,
Мамо моя рідна, —
В неї кофта з Камеруна,
А спідниця з Відня.
— От цікаво, — тут сказала
Мотря до Одарки, —
Що вона за це давала —
Долари чи марки?
Обернулась раптом Алла
І сказала сміло:
— Що я, тітоньки, давала,
То — не ваше діло!
 
Без втрат
Бригадир Петренко Яків
Заявляє: «Втрат ніяких.
Сіяв тонну, і тепер
Урожай центнер в центнер!»
 
Відзнака
Зарплати третій рік не маю,
Коли отримаю не знаю.
Зате відзнаку буду мати —
Медаль «За працю без зарплати».
 
Вічне чекання
В ніщо не вірить ваш Лаврін:
Ні в маніфести й інші постулати.
Не дочекався комунізму він,
Тепер не дочекається зарплати.
 
Вже не п’є
Мама Дмитрику малому
Завдання дає:
— Біжи, синку, до буфету —
Глянь, чи батько п’є.
Від буфету той до хати
Радісно біжить:
— Вже не п’є, матусю, тато —
Він уже лежить!
 
Вимушена зупинка
— Прийшла до ринкових відносин
Уся Європа, — каже Тит, —
А я не йду. Куди я босим
Піду без кирзових чобіт?
 
Виписала візу
— Де мій кум? — пита Платон
Василеву Лізу.
— А я йому за кордон
Виписала візу.
Ми тепер держави дві, —
Каже молодиця. —
— Я у хаті, він в хліві,
Де свиня і птиця.
 
Все міняється
В поліклініці блукали
Зранку молодички.
І потрібні їм шукали
На дверях таблички.
Бачать: «Бондар» написано,
Без ініціалів.
Постояли, подивились
Й подалися далі.
— Знову профіль поміняли, —
Одарка до Степки, —
Торік зуби тут вставляли,
А вже нині — клепки.
 
Два веселі гусі
Внук приїхав з друганом
До бабусі Варки.
Пригощала та вином,
Не жаліла шкварки.
Зарізала гусака
І останню гуску.
— Смакота, диви, яка! —
Хвалять ті закуску.
Погуляли будь здоров,
В карти потім зрізались.
Не побачили лиш дров,
Що ніким не різались.
У «Фольксваген» як сідали,
Давню пісню заспівали:
«Жили у бабусі
Два веселі гусі».
 
Дерев’яне ім’я
— Мене жінка величає
Ім’ям дерев’яним.
— Як це, куме, бути має?
— Поясню, Дем’яне.
Коли мав я років тридцять,
Говорила Люба,
Що стрункий я і здоровий —
Подібний до дуба.
А сьогодні, оцим ранком,
Без пишної мови
Нагадала: «Ти, Іванку,
Мов пеньок дубовий!»
 
Довела
— Як я сердилась сьогодні
На сусідку Раю,
Бо казала, що новин я
Ніяких не знаю.
Це вона позавчорашні
Язиком полоще,
А я знаю такі навіть,
Яких не було ще.
 
Домашні проблеми
— Чи не вмію готувати? —
Сердилася Віка. —
Доводиться доїдати
З миски чоловіка.
Що залишиться від сина,
Чи від доні в мисці,
Підчищати я повинна
Все оте на місці.
Планувала взяти льоху,
Бо у нас немає,
Нехай, думала, потроху
Свиня доїдає.
Передумала вже нині,
Бо думки ті лишні.
То ж бувають, навіть, свині
Зовсім нікудишні.
Бо якщо свиня надметься,
Й стане гордовита,
То боюсь, що доведеться
Доїдать з корита.
 
Допоміг
У вівторок братик Юра
Плакав біля Нати:
Чи «фігура», чи «фегура»
Не знав, як писати.
Заспокоїв тато Юру
Й надоумив плаксу:
— Як про мамину фе... гуру,
То постав ще й кляксу.
 
Дорогі дурні
— Шукай, тату, хутчій гроші,
Бо така новина тут:
Можна втиснутись в хороший,
Тільки в платний інститут.
Все спокійно та без блату,
Не питають про талант,
Баксів тисяча і, тату,
Я майбутній комерсант.
Батько гепнувся на спину
Й ледь від реготу не вмер:
— Боже милий! Скільки, сину,
Дурні коштують тепер!
 
Дорослі діти
— Іду на пенсію, —
Сказав старий Панас.
А діти в крик:
«Бери з собою й нас!»
 
 

Передовики

 

(Кричильські бувальщини)

 

У 70-х - на початку 80-х років із великим розмахом проходила кампанія заготівлі кормів для так званої гро­мадської худоби. Організацію та хід заходів було поставлено майже на державний рівень. Про передовиків акції писали газети, їм присвячувались ра­діопередачі. Заготовляли все: бур'яни, кропиву, колюки і тому подібне. До роботи залу­чали не лише колгоспників, а й усіх службовців, які були жителями села. З того часу за­пам'ятався один цікавий ви­падок.

Чи то в неділю, чи в якийсь християнський празник на за­готівлю кормів виїхали тракто­ром техпрацівники Кричильської середньої школи. Фронт робіт знайшли на березі Горині, біля урочища "Цибульське". "Енту­зіасти" мали на меті заготови­ти причіп гілля прибережної лози для колгоспних овець. Про­те плани їхні дуже швидко дістали нового забарвлення. Кілька працівників човном пе­репливли річку й подалися до села. Повернулись із рибальсь­кою сіткою та солідним бутлем "національної рідини". Чоловіки зайнялися рибним промис­лом, жінки чистили картоплю, згодом і рибу. Невдовзі в каст­рулі забулькало, а в сковороді зашкварчало. А ще згодом по­лилася пісня про те, як у саду козак копав криниченьку, а ще - як під копитом камінь тріснув... Оговтавшись від приємних веселощів, "заготівельники" побачили, що лози в них - усьо­го на піввівці та півкози. Проте, як казав один сільський оптиміст, безвихід­ного становища ніколи не бу­ває.

Нарізали вони оберемків з п'ять того овечого їдла. За­мало. Тоді за пропозицією од­ного "винахідника", восьмеро найогрядніших чоловіків і жінок вляглися на дно кузова. Наверх них наклали нарізаної лози. Вагар, який приймав корм, зваживши його, сказав: "А ви - ентузіасти. Працюва­ли з вогником". "Не тільки з вогником", - посміхаючись сам до себе, подумав органі­затор веселого заходу. За хви­лину тракторист уже їхав роз­вантажувати лозу разом із до­рогоцінним "живим скарбом", який чекав свободи на дні ку­зова...