ДОВЖИК Василь

Василь Михайлович ДОВЖИК

 

Дожик

 

 

Василь ДОВЖИК


МІКРОБ-АНАЕРОБ

Якої вам іще хвороби
Нема на вас у мозку тромбиків?!
Зійшлись мікроби-аероби
Робити вкупі аеробіку.
Я не втручаюся до бою
Поганого чи доброго!
То ж не тягніть ви за собою
Мене – а н а е р о б н о г о!

Бо я – мікроб-анаероб.
Мені повітря – сто хвороб!
Вітрами битий в тім’ячко –
Болить від руху голова!
Повітря мов півлітра
Вам,
А я в собі -
Як сім’ячко.

Живу собі, росту собі
Не в світ, а в корінь…вухами.
Мені все-дно, що хоч робіть,
Аби мене не рухали.
Не дам своє здоров’я гробити
В квадраті, в колі, в ромбику!
Після роботи, як ті роботи
Ще відстрибайте аеробіку,

А я мікроб – анаероб.
Мені повітря – сто хвороб,
Вітрами битий в тім’ячко,
Анаеробно все роблю.
Терплячий я,
За вас терплю:
За вас доїм,
За вас доп’ю,
За вас кохану долюблю –
Лишаюсь на насіннячко!

Я не дохляк, я ще – дай Біг! –
Не вкляк за так,
А скільки зміг
Надбав я на подвір’ячко!
Як хто прокляв,
Як хто прирік –
Усе життя і цілий вік
Гребу як тля
Усе під бік!..
Як сім’ячко!

 

ЗІРКА І ХРЕСТ

Бувальщина зі слів Степана Олійника

Чом партійцям Божий дар –
Зірка й хрест не ворог –
знав не кожен секретар,
таємниці сторож.
« Комунізм – майбутній рай.
Це – на світі тому.» -
Свиту вів на сцену бай –
Секретар обкому.

Перед сценою - спортзал.
Бай заводить мову:
- Хто підніме, - показав, -
Гирю двохпудову?!

Страх відводить жах очей.
Сміх сміється шпарко:
- Нам би, каже, на плече
Двохпудову чарку!

Страх за гирю потягнув,
Сміхом кпив болільник.
Поміж страхом й сміхом був
Наш Степан Олійник:

Гирю скинув до чола,
Опустив на пупа –
Православний хрест здолав!
Аж начальство лупа…

Підступає свита зла –
Заженуть в сибірку:
- Ти на себе хрест поклав!?
- П’ятикутню зірку!..

- Хаєш зірку?! Під арешт!-
Ти ж перехрестився?!
А Степан: - Та… врешті-решт
Ви ж… не додивився!

П’ятикутню вам зорю
Гирею важкою
Я повільно повторю –
Стежте за рукою!

Збоку гирю тягнем – гуп!
В лоб…Униз на пупа! –
Бачте: утворився кут!
Далі - хитра штука:

Кут із пупа - на плече
Праве…Схрест - ліворуч гоним!..
Вниз кут з лівого січем:
Зірка… Соломона?!

Жарт всю свиту вкинув в жар,
Душу вгнав у п’яти.
Бай, таємний секретар
Став тоді сміятись.

І готова розірвать,
Мов несамовита,
Вождь сміється – стала ржать
Вовча зграя-свита!

- В тебе трюк звичайно чийсь? -
Аж на сцені бай схилився.
- Я в Піддубного навчивсь
В цирку з ним отак хрестився!

« Хоч воно мундир – петля,
Та сказати правду:
Золоте люблю теля
І під себе… владу!» -

Вождь збагнув: що кремль, що трон!
Серп чи молот в серці,
Хрест, що втюхав цар Петро
Все-одно – імперці!

Бо солодкий владний жест,
Згірклий од лимона:
Комуністам рівні – хрест
Й зірка… Соломона!

 

БАЙКА НА ВІЧНУ МЕЛОДІЮ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Жив би гуляв, та нема вороття…
Довго не знав я, що значить життя.
Так би і вмер, але знань не здобрів,
Та за селом я на ферму забрів.
Лати впродовж, сторчівнею тички.
Бачу стоять в загородці бички,
Ситі, гладкі, але ж – просто біда! –
Вкупі стовклись – грає кров молода!

Бик розженеться й на повен свій зріст
Іншому жару насипле під хвіст.
Та не втекти ж і йому – в тому й суть!
Верхи по троє іззаду пасуть.
От і на цього напали гуртом:
Бик не дається, тріпоче хвостом!
Вся загородка і мокра й слизька…
- Хоч не підходьте до неї зблизька!..-

З мене сміялись. Я ж думав мовчком:
- Ми живемо, як бичок із бичком?
Котрий передом, а котрий бочком
Землю велику злили молочком:
Верхній наскоче, наляже пластом,
Нижній не хоче – тріпоче хвостом.
Суне під хвіст комусь кожен своє,
А як йому сунь,
То він не дає!!!

 

ЗАПОРОЗЬКИЙ СМІХ

У якому віці Em Am
У якому році D7 G
Зажурились в Січі Em Am
Хлопці-запорожці? H7 Em
Як дивитись долі Em G
Та відверто ввічі H7 Am
Хто шукав би волі Em G
У війні, на січі?! H7 Em
Запорозький сміх
З глибини століть
Веселив усіх
І на тім стоїть!

Всім справіку рівні
Не шукали воєн.
Та за зло Вкраїні
Відсіч більша втроє.
Йшли та й стали станом
Хлопці між полями:
Не пройшли салтани,
Хани з королями.

Цар казав: - Без бою
Хліб даю і волю –
Жуйте, не гидуйте,
Лиш мене годуйте?!
Вороги хитрують,
Запорожці знають:
Волю не дарують,
Волю здобувають!

Доки воля – скачем,
Жнем – не помічаєм!
Лиш тоді заплачем,
Як її втрачаєм.
Втратиш волю в полі,
Не вдавайся в тугу –
З Великого Лугу
Бери собі другу!

Запорозький сміх
З глибини століть
Веселив усіх
І на тім стоїть!