Царство сонця Ніни Бондаренко

 

 

Півтисячі малюнків для текстилю

Переступивши поріг зали, одразу ж потрапляєш у царство сонця - майже кожен пейзаж художниці осяяний його променями. Натюрморти з квітів вражають багатством кольорів, створюючи справжнє свято в душі. У полотнах присутнє почуття осяяння, сміливо вирішена композиція, колір, а головне - з полотен ідуть невидимі енергетичні позитивні потоки.

Проте Ніна не одразу прийшла в мистецтво живопису. Закінчивши Київське училище прикладного мистецтва, з 1961 року вона працювала на Дарницькому шовковому комбінаті в Києві, де протягом десяти років створила понад 500 зразків малюнків промислового художнього текстилю штучного шовку для серійного та масового тиражування. Тканини за її малюнками не раз одержували високі нагороди й експонувалися на численних зарубіжних виставках.

Згодом джерелом творів Ніни Бондаренко стає народна українська вибійка (лемківська, бойківська, полтавська, київська, інші) - з 1984 по 1990 роки вона відновлює древні традиції української національної вибійки й створює 50 зразків сучасного українського одягу в цьому стилі.

Так стають художниками

А потім одна мить вирішила її подальшу долю. Ніна Бондаренко навесні 1971 року потрапляє із групою живописців у Гурзуф, у будинок творчості Спілки художників СРСР.

- Мені пощастило в житті, - розповідає Ніна Петрівна, - я неодноразово зустрічала людей, які розкривали мені таїни мистецтва. Першою такою людиною стала московська художниця Зара Афасіжева, яка щиро передала мені секрети композиції й загадковість кольорових сполучень, вона щиро навчила мене найважливіших принципів живописної культури.

Пізніше Гурзуф поєднав Ніну Бондаренко з блискучими талантами живопису - Михайлом Рудаковим, Василем Батюшковим, Петром Столяренком, Германом Єгошиним. Багаторічне спілкування з такими корифеями не минуло даремно. Із року в рік вона все сміливіше й впевненіше розкладала мазки чистих кольорів.

І в Америці, і в Запоріжжі...

Одного разу я прочитала, що відомий лікар, кандидат медичних наук Микола Калашников запропонував лікувати хворих творами Ніни Бондаренко. Поцікавилася в художниці, чи вона знайома з ним.

- Якось була виставка, - розповіла Ніна. - Як це іноді буває в мистецькому середовищі, мої роботи комусь заважали. Попросили прибрати картину "Пам'яті Вертинського" (зараз ця робота в Америці), виконану олією й оздоблену коштовними каменями. Я прибрала, настрій зіпсували. Раптом кажуть, що мене розшукує якийсь чоловік. Нас познайомили. Це був лікар із військового госпіталю. Уже встиг зняти на плівку оту мою картину. Він запропонував випускати принти й моїми роботами лікувати людей. Я відмовилася, бо не хотіла заробляти на цьому. Згодом він у статті описав свій метод лікування.

Була ще одна несподіванка в житті Ніни Бондаренко - доля закинула її в Північну Америку (відбулися її перші персональні виставки в США й Канаді). Із 90-х років минулого століття вона постійно буває у Філадельфії й Флориді. Її твори експонуються на персональних виставках, які організує "Sasak Gallery" (штат Вашингтон, США). Краса заток Беленхайму, садів Майамі, морські пейзажі біля Мельбурна знайшли відображення у полотнах художниці. Але найбільшу насолоду вона отримує від пейзажів Криму, Києва, а з минулого року - Запорізького краю. Побувавши на VII міжнародному мистецькому пленері "Хортиця крізь віки", Ніна Бондаренко створила полотна, що експонують на нинішній виставці: "Вечірній краєвид Старого Дніпра біля козацької переправи", "Вечірній краєвид із балки Каракайки на острів Байда", "Молочна ріка біля Кам'яної Могили".

Є сподівання, що тепер Ніна Петрівна щороку буде їздити не лише в Крим, до Чеховської бухти в Гурзуфі, але й на Хортицю. До речі, під час церемонії відкриття виставки голова Запорізької організації НСХУ Ірина Гресик сповістила всім присутнім, що VIIІ міжнародному мистецькому пленеру "Хортиця крізь віки" бути: минулорічні спонсори підтвердили свою участь у його фінансовій підтримці.

На знімках: 

 

Ніна Бондаренко з онукою Даринкою

 

Весняна радість

 

Ті, що несуть світло