ПАРОСТКИ «СМЕРІЧКИ» - СОФІЇНА ГОВЕРЛА

Зміст статті

 

 

СОФІЇНА ГОВЕРЛА

Співпраця з ансамблем «Смерічка», пісні якого увійшли до золотого фонду української естради 60-70-х років XX століття, сприяла всесвітньому визнанню співачки Софії Ротару. Спільна творча успішна праця її та ансамблю «Смерічка» під час зйомок у 1971 році, а потім телепоказу фільму «Червона рута» забезпечила учасникам і солістам фільму славу «улюбленців народу», визначила подальшу долю співачки: вона обрала естраду. І її «в обличчя знали вже мільйони. Екран приносить славу світову».

Експозиція у Чернівецькому краєзнавчому музеї перша й найповніша в Україні із пам'яток життя й творчості легендарної співачки Софії Ротару. Тут - фотографії, акварелі, друковані видання, платівки й касети, подаровані сестрою-співачкою чернівчанкою Лідією Ротару. Усе природно сприймається в історико-архітектурному середовищі Чернівців - поезія і музика в камені віків.

Зачаровує перспектива створення у Ялті музею української естради Софії Ротару, озвучена нею у нечисленних інтерв'ю. Сюди на узбережжя Чорного моря на благодатну землю України купальським вінком із дивовижної карпатської рути стрімкий водограй Черемошу і Пруту виніс пісенний дар - нев'янучі диво-квіти Софії Ротару. Неповторні у світлинах, картинах та кінокадрах, і там мали б постати архітектурні пам'ятки Чернівців, де виколисався й розквітнув її талант: музучилище і училище культури (тепер училище мистецтв імені Сидора Воробкевича). Тут у Чернівецькій заочній обласній школі здобула середню освіту, стверджувала музичне захоплення, завдяки самовідданій праці міцнішав природної сили й незабутньої краси голос, шліфувалася техніка співу, а Соня, як називали її в селі і вдома, вчилася впевненості в собі, Софія ж Михайлівна терпляче навчала музики майбутніх працівників культури. Співала у супроводі самодіяльного естрадного молодіжного оркестру Чернівецького університету під орудою Леоніда Косяченка. У цьому оркестрі грав на трубі студент-фізик, пізніше - інженер кафедри експериментальної фізики Анатолій Євдокименко. Він розпізнав у Софії не тільки красуню у барвистому народному одязі з кольорової світлини на першій обкладинці журналу «Україна» за 1965 рік як лауреата фестивалю народних талантів у Києві, удостоєну диплома першого ступеня, а й свою довічну долю. У 1968 році після закінчення музучилища саме на день народження за виконання української і молдавської пісень на IX Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Болгарії вона отримала золоту медаль і першу премію лауреата. «Софія підкорила Софію», - повідомляла преса. Із болгарської столиці Софії привезла й весільну фату, а у вересні цього ж року одружилась із Анатолієм Євдокименком. Викладає в училищі культури, заочно удосконалює фах хорового диригента в Кишинівському інституті мистецтв.

У музейній експозиції про Софію Ротару оживає спогад великої щасливої сім'ї у до щему дорогих світлинах і кінокадрах з дитинства: родинної хати, де народилася 7 серпня 1947 року у співучій родині села Маршинці Новоселицького району неподалік швидкоплинного й норовистого та непередбачуваного Пруту на Буковині. Дитячі фотографії повертають до школи, під час навчання в якій показувала не тільки відмінні знання, виборювала першість з багатоборства, встигала збути на базарі у Новоселиці чи у Чернівцях лишки урожаю, вирощеного на городі, щоб заробити грошей для родини, і мріяти. І співала... та так, що десятирічна солістка шкільного хору під орудою вчителя співів Олексія Георгійовича Дряба отримала першу в житті нагороду - баян. Із фотографій випромінюють юну радість одягнуті в мережані білим по білому сорочки та барвистий народний одяг Софіїні батьки - Олександра Іванівна та Михайло Федорович. Саме батько був заспівувачем, як і на фронті, гарної пісні з нагоди і без неї, але для душі, й дуже хотів для Софійки пісенної долі. Найстарша сестра Зіна, голосом якої завжди захоплювалась Соня й прагнула наслідувати, якій вдячна за щиру любов до пісні, добрі повчання. Адже в пісні - мрії й надії, виспівувалась радість, відчуття родини, захисту й любові. Брат Анатолій - винахідник і підприємець у рідному селі, опікується виготовленням пива «Рута» від Софії. Матеріали з родинного архіву Лідії Ротару знайомлять зі сценічною діяльністю ансамблю «Черемош», концертними афішами всесвітньо відомих сестер Софії, Лідії, Ауріки та брата Євгена, який давно у рідному селі зберігає спільне їх родинне вогнище, традиції і спадок на садибі батьків. Панує у виставлених в музеї матеріалах і казкове експозиційне дійство з багатостильових кроїв та узорів концертних костюмів. У них поєдналися в гармонії геометризовані гуцульські та подільські різнобарвні квіти сценічних костюмів з високою естрадною музикою України. «За 25 років у мене дуже багато всього зібралося, - розповідає в одному з інтерв'ю Софія Ротару, - і нагороди, і сценічні костюми, з яких я починала. Багато з них - справжні витвори мистецтва, їх вишивали вручну».

Оригінали втаємничених для багатьох із нас ескізних проектів естрадних костюмів представлені в експозиції Чернівецького краєзнавчого музею, вони вперше доступні широкому огляду, щоб, можливо, засіяти в котрусь небайдужу душу зернята розвитку у Чернівцях, і не тільки, неповторно високої української на щоденне свято моди. Хтось відвідає Інтернет, але причастя дарує лише одуховлена генієм творця натура. Кожен із експонатів Софіїної музейної експозиції увібрав у себе не тільки талант наших уславлених землячок-вишивальниць, художника-модельєра Алли Дутковської, а й особливо ж, на диво, точно втілені ними темперамент, ритміку кожного пісенного твору, еволюцію неповторної виконавської манери, оригінальний вишуканий смак солістки. Її завжди з-поміж інших вирізняють відчуття часу й міри, відповідальність перед величною «кафедрою мистецтва» задля творення краси, що є вічним першоджерелом добра й людяності на славу Творця.

З вікопомного 10 жовтня 1971 року Софія Ротару веде відлік своєї професійної діяльності на пісенній естраді. У цей день історія Чернівців та української пісенної слави збагатилась створеним подружжям Анатолієм Євдокименком та Софією Ротару при Чернівецькій обласній філармонії вокально-інструментальним ансамблем за назвою улюбленої пісні «Червона рута». Він увібрав кращі в Україні досягнення уславленого самодіяльного ВІА «Смерічка» Вижницького будинку культури, в тому числі репертуар, концертні костюми, активно розвивав традиції «нової хвилі» на українській естраді, наполегливо шукав свій стиль, терпляче творив власний імідж. Особливо ж після дебюту ансамблю і солістки в Зоряному містечку в Москві, який перевершив найоптимістичніші сподівання...

«Думаю, - зізнається Софія Ротару, - що це вони, буковинські композитори, дали мені як співачці шанс знайти свій стиль, манеру, а можливо, й індивідуальність. Адже в них основа - народна, хоч передана в сучасних ритмах».

Софія Ротару по-справжньому завоювала серця слухачів, за її словами, яскраво національно вираженими творами композитора Володимира Івасюка.

«Майже все, що він писав, - згадує співачка, - було написано для мене». Якщо композитор, на її думку, пише пісню спеціально для співака, враховуючи його індивідуальність, то це й дає повне проникнення, збіжність задуму й відтворення.

Впізнавані всіма вже десятки років пісні «Червона рута» - візитка ансамблю, «Водограй», «Два перстені», як і багато інших - звучать і нині, стали класичними, залишаються визнаними віхами, за якими пишеться історія української естради.

Постійний творчий пошук власного обличчя ансамблю «Червона рута», зростаюча популярність колективу та змагальність форм і манер самовираження на розлогому естрадному майдані країни нагально диктували потребу створення співзвучних репертуару естрадних костюмів. Це завдання успішно втілило в життя подружжя митців Алли та Левка Дутковських. Концертний костюм «Черешневий гай» (експонуються ескіз-оригінал, створений художницею Аллою Дутковською, та платівка із записом пісні, написаної Левком Дутковським, у виконанні Софії Ротару) був у 1975 році виготовлений за мотивами однойменної пісні для Ротару, оздобу його диктував орнамент буковинських килимів - геометричне чергування чорного, зеленого, білого та оранжевого кольорів, що сходились на конус, яке символізувало скелясті гори, потічками протяте каміння, величаві смереки Карпат.

Створені для солістки, ансамблів «Червона рута» і (пізніше) «Черемош» концертні костюми зривали бурхливі оплески глядачів у залах, дивували світ. Із пам'ятного на зйомках телефільму «Червона рута» 1971 року, коли Софії Ротару надзвичайно підійшла за розмірами і змістом без будь-яких змін довга червона сукня з двома білими вставками по низу та вишитим стилізованим кептариком, аплікацією і підвісками з перлин - дипломна робота випускниці Вижницького училища прикладного мистецтва Алли Дутковської, вони творчо співпрацювали.

Алла Борисівна Дутковська народилась 15 серпня 1949 року у Вінниці на Поділлі, досконало оволоділа фахом художника-модельєра, поглиблювала знання особливостей українського народного костюма у танцювальному ансамблі «Смеречина», створивши перші концертні костюми для колективу «Смерічки» - «Червона рута», «Водограй», «Горянка» на основі місцевих мотивів, започаткувала й утвердила новий стилізований сценічний одяг. Сукні «горянка» для дівчат були виготовлені з тонкої білосніжної вовняної тканини з плечовими деталями, що нагадували вижницькі кептарі, були оздоблені червоною аплікацією з вовни на рукавах і подолі. Червона сукня солістки була витримана в тих же кольорах - декорована підвісками й аплікацією з білої вовни на рукавах, прикрашена карбованими деталями у вигляді круглих медальйонів більшого - нашийної прикраси та дрібніших, скріплених на пояс. У чоловічому одязі проглядались мотиви гуцульського сардака. Жіночі костюми «Водограй» - того ж модного силуету плечові червоного кольору «пончо», білі спідниці, оздоблені аплікацією по низу відповідно білими трикутниками й тороками на червоному тлі та червоними на білому, вражали довершеністю малюнку, як і сценічні костюми солістів - на чорному тлі плечового одягу зі стоячим коміром червоніла ромбовидна вишивка, що виблискувала медальйонами та карбуванням шкіряного пояса-череса. їх увічнили фотомиті «Пісня-71», «Пісня-72», «Алло, ми шукаємо таланти».

Із переходом ансамблю «Смерічка» на професійну сцену в Чернівецьку облфілармонію Алла Борисівна паралельно з роботою в філармонії з моделювання одягу викладала у Чернівецькій художній школі імені Миколи Івасюка. Виразні фольклорні елементи пісень буковинських композиторів та новітня манера їх виконання вимагали і чар-зілля відповідних строїв вокалістів та музикантів. «Фантазія Алли Дутковської в проектуванні сценічних костюмів, - зауважує у розділі «Традиції буковинського костюма в моделюванні одягу» авторка книги «Український народний костюм Північної Буковини» кандидат наук з мистецтвознавства Мірра Костишина, - безмежні. Не повторюючись, вона впевнено і вільно переходить від теми до теми. Але навіть при найсміливішому варіанті її моделям завжди притаманний чудовий смак, правдива логіка форм і декору. Бездоганністю традиційних форм і оздоби відрізняються (розроблені нею ескізи модельного взуття. - Авт.) різнофасонні черевики, туфлі». Уроджене відчуття логіки і доцільності краси допомогло Аллі Дутковській прекрасно оволодіти класичними техніками модельного дизайнера, який, за словами Крістобаля Баленксіага, «повинен бути архітектором крою, художником кольору, скульптором форми, музикантом гармонії та філософом стилю».

Музейна експозиція у Чернівцях - єдина у світі, де можна побачити оригінальні роботи художниці-модельєра Алли Дутковської. При конструюванні концертних костюмів авторка враховує характер, темперамент вокалістів, стильове спрямування музики, що звучить зі сцени. У кожному з ескізів максимально закладено гармонію дійства. Пізніше газеті «Комсомольська правда» Софія Ротару розповіла: «Аллочка створила для мене дуже багато костюмів. Ми разом працювали більше двох десятків років, вона частенько приїжджала до мене в Ялту. До речі, я дбайливо бережу всі сценічні костюми. Хто знає, коли буду трохи вільніша - відкрию невеличкий музей своїх концертних костюмів у пам'ять про Аллочку Дутковську».

Виконані Софією Ротару пісні Левка Дутковського, Володимира Івасюка отримували визнання, ставали крилатими, а крила дали їм виконавська манера, краса й сила голосу. Адже у кожній пісні - глибина почуттів вічних муки і радості кохання, що сприймаються завжди як музичний міні-спектакль.

У 1973 році солістці ВІА «Червона рута» Софії Ротару присвоєно звання заслуженої, а в 1976 році - народної артистки України. Вона лауреат Міжнародних фестивалів естрадної пісні 1973 року «Золотий Орфей» у Болгарії, а в 1974-му - «Бурштиновий Соловей» у Сопоті, 1978-му - лауреат премії імені Ленінського комсомолу, з 1984 року - народна артистка Молдавії, з 1985-го - лауреат Державної премії СРСР, з 1988-го - народна артистка СРСР. Знімалась у багатьох кінофільмах. Вшанована знаками лауреатства, дипломами, медалями, орденами «Знак Пошани», «Дружби народів», «За заслуги», Миколи Чудотворця, «За примноження добра на землі», Княгині Ольги. Визнана в номінаціях «Жінка року-2000», «Людина XX століття», «Золотий голос України», лауреат премій «Прометей-престиж», імені Клавдії Шульженко «Краща естрадна співачка», Міжнародної премії «Арт-Олімп»...

Із 1977 року народна артистка України Софія Ротару з ансамблем «Червона рута» під керівництвом незмінного, за словами співачки, продюсера, директора, адміністратора, режисера-постановника, художнього керівника, згодом заслуженого й народного артиста України Анатолія Євдокименка майже у повному своєму складі працює при Кримській обласній філармонії. Ще у 1976 році Левко Дутковський, працюючи звукорежисером на Чернівецькому телебаченні, записує на студії ВІА «Червона рута» і виконання Софією Ротару його пісні на слова Анатолія Драгомирецького «Жива вода».

За назвою пісні у 1977 році при Чернівецькій філармонії після створення вокально-інструментального ансамблю «Черемош» (музичний керівник Леонід Затуловський, художній керівник Юзеф Смілянський) було організовано також ансамбль «Жива вода» (музичний керівник Юрій Шаріфов), пізніше з участю солістки Лілії Сандулеси-Бітян. У новостворений ансамбль «Черемош» і запросили за наполяганням музичного керівника колишню солістку Хмельницької обласної філармонії Лідію Ротару, де вона співала в ансамблі «Товтри» під орудою відомого вже композитора (колишнього керівника самодіяльного вокально-інструментального ансамблю «Карпати» при палаці культури працівників легкої промисловості у Чернівцях) Валерія Громцева. Крім виконання відомих українських і молдавських пісень, у дуеті з Валерієм Громцевим Лідія Ротару співала його пісню на слова Миколи Бучка «На Івана Купала». У цьому ж році країна зраділа появі на новорічному «Голубому вогнику» Центрального телебачення співучої родини Софії, Лідії, Ауріки Ротару з молдавською піснею «Прімевара».

Захоплюючий пісенний злет Софії Ротару і ансамблів «Смерічка», «Червона рута» надихав багатьох на створення подібних колективів. Саме один із таких запрацював і в Маршинецькій школі Новоселицького району, яку закінчили Софія, Лідія Ротару, де вчилась і співала їхня молодша сестра Ауріка. Пізніше, здобуваючи освіту в Чернівецькому музучилищі, вона разом із Лідою, яка співала у ВІА «Черемош», виїжджала у вихідні дні в райони області на концерти, там і заспівала на сцені за порадою музичного керівника ансамблю, композитора Леоніда Затуловського, в дуеті з сестрою відому пісню «Прімевара». На запрошення відомої прекрасними колективами Чернівецької обласної філармонії в «Черемош» прибували професійні музиканти. Ще з квітня 1977 року в колективі працював Сергій Хлябич (соло-гітара, вокаліст). На кількаденному першому естрадному Всеукраїнському фестивалі комсомольської пісні у Хмельницькому в квітні 1979 року, в журі якого брав участь тоді (востаннє перед трагічними подіями, що забрали його зі створеного ним світу краси) незабутній композитор Володимир Івасюк, ансамбль «Черемош» виборов лауреатство, став лауреатом і молодіжний дует Лідії та Ауріки Ротару за виконання пісні «Забудь печаль» (музика Леоніда Затуловського, слова Тамари Севернюк), зайнявши друге місце. У 1980 році під час реформування колективу Сергій Хлябич був призначений його художнім керівником, а 1981 року музичним керівником із новоприбулих музикантів став Олександр Сєров. «Я завжди був вічним трудівником, - зізнається він, - ще у 1975 році у Миколаївській філармонії». Потім працював музичним керівником у ансамблі «Світязь» на Волині, згодом «мав власний колектив «АРС», за словами журналіста Михайла Маслія, у Тернопільській філармонії, який пізніше у Москві став гегемоном російського шоу-бізнесу. Перший концерт ансамблю «Черемош» за програмою його аранжування відбувся у Рівному. Жодного послаблення він не дозволяв ні собі, ні колективу до вибуття у 1983 році, багато працював над удосконаленням репертуару хоча б тому, що до цього зобов'язували всесвітньо відомі ансамблі «Смерічка» та «Червона рута», а також над постановкою власного голосу за порадою Дутковського. Визнання не забарилось: «...завдячую моєму колезі, - згадує Олександр Сєров, - другові, композитору Левку Дутковському, що як один із провідних майстрів української естради багато допоміг мені в пошуках мистецької самобутності, у вирішенні складних творчих завдань. ...звичайно, сумую, що виїхав з України... я душею і серцем тут, в Україні».

У колективі працюють Павло Дворський і Світлана Гнатюк, Іво Бобул, Орест Хома, Олександр Тищенко, Петре Теодорович. Програма концертів «Люблю тебе, мій рідний край» знайомила з українськими та молдавськими народними піснями, а також із піснями Олександра Сєрова «Там, де яснії зорі», Петре Теодоровича «Маргаритки», «Я чекаю», Павла Дворського «Місячна дорога», Миколи Мозгового «Мій рідний край», «Зачаровані слова», Левка Дутковського «Якщо любиш, кохай», «Вікна», Олександра Тищенка «Троянди на снігу», «Світ вірить в себе», українською народною піснею «Іванку, Іванку» тощо. Преса відзначала, що кожна пісня ансамблю і солісток - маленька театралізована вистава, поставлена з гарним смаком, високою сценічною культурою виконання. Над виготовленням костюмів для сестер Ротару Алла Борисівна Дутковська працювала особисто, зробивши акцент на взутті - строкаті в'язані шкарпетки, осучаснені постоли, а на білому тлі суконь -зелені, оранжеві, жовто-червоні традиційні кольори.

Ансамбль «Черемош» і дует Лідії та Ауріки Ротару вибороли лауреатство республіканських конкурсів вокально-інструментальних ансамблів та III конкурсу артистів естради, конкурсу «Молоді голоси». Злагодженість, тембральне злиття й гармонійність їхніх голосів у піснях «Маргаритки» Петре Теодоровича, «Місячна дорога» Павла Дворського, «Там, де яснії зорі» Олександра Сєрова творили неповторні враження. Солістки Ротару шукають індивідуальну манеру виконання уподобаних пісень, відшліфовують майстерність, формують своє творче обличчя, крім того, навчаються: Лідія - на факультеті іноземних мов Київського педінституту, Ауріка - на музичному відділенні Одеського педінституту. Концертна напруга сприяла тому, що вони піснею ранок стрічали, день проводжали; записують ряд пісень на Всесоюзному радіо і Центральному телебаченні, беруть участь у багатьох українських телевізійних програмах, серед яких і «П'ять хвилин на роздуми», здійснюють перші записи на платівку. У 1986 році після виїзду з Чернівців солістки Ауріки Ротару в «Черемош» перейшов працювати вокаліст Кишинівського «Оризонту» Євген Ротару. Він замінив у дуеті Ауріку.

На виставці експонуються рідкісні увічнені концертні миті у фотографіях і афішах. За успішну насичену концертну діяльність Лідію та Ауріку Ротару тричі представляли до почесного звання заслужених артистів, але не сталось. Ауріка отримала звання заслуженої артистки України на початку 90-х років XX століття, працюючи в Кримській філармонії. І лише у 2009 році було відновлено справедливість - Лідії Ротару також присвоєно це почесне звання.

Із групою «Черемош» Чернівецької обласної філармонії (під орудою чоловіка Лідії Ротару Сергія Хлябича), що стала акомпануючим колективом, у товаристві її музикальної сім'ї (успішні вокальні дуети Лідії та Ауріки, Лідії і Євгена Ротару) Софія Ротару у 1989 році побувала на гастролях в Ізраїлі, 1990-го - в Австралії. У 1990 році з групою «Черемош», як повідомляла преса, вона дала 150 концертів, саме в цей період незабутньо, надзвичайно величаво звучала пісня-посвята пам'яті Володимира Івасюка «Залишені квіти» (музика Валерія Громцева, слова Володимира Івасюка), в якій прекрасне соло на трубі виконував Анатолій Євдокименко. Естрадну приму пам'ятають у Фінляндії, Німеччині, Угорщині, Польщі, Великобританії, Румунії, Молдові, Канаді, США.

Склад ансамблю «Червона рута» змінюється, як і репертуар, але незмінною в любові до своїх витоків залишається співачка. «Івасюк - це моя творча доля, мій перший композитор... - згадує Софія Ротару. - Як співачка я виросла на піснях Володимира Івасюка. Нам дуже не вистачає його нині. Як і гарної пісні. Я хочу повернутися до того, з чого починала: щоб перший відділ концерту був колоритний, щоб лунали на ньому українські та молдавські пісні. Я просто зобов'язана виконувати їх. Бо з тих пісень народилася як артистка». Крім пісні Левка Дутковського «У Карпатах ходить осінь», Ротару також першою виконала його пісню «Жива вода» і 1973 року здійснила запис на платівці фірми «Мелодія» - «Співає Софія Ротару».

У пошуках оновлення репертуару, в непереборному бажанні бути сучасною Софія Ротару працює з різними композиторами. Незабутньо у її виконанні звучить пісня Миколи Мозгового «Моя земля», яка стала лауреатом телепередачі «Пісня-80». їй до вподоби щирі слова та піднесений настрій, фольклорна основа і розкрилля мелодії, розважливий темп:

Завітайте в Прикарпаття,
Завітайте, люди добрі,
Завжди будуть раді вам.
Хлібом-сіллю вас зустрінуть,
Файну пісню заспівають,
Шану нашим світлим дням.


Не менш хвилююче звучать пісні Олександра Осадчого і Юрія Рибчинського - «Ти, земле моя», Михайла Ткача та Олександра Осадчого «Фортуна», яку з високим пієтетом виконує Софія, оповідаючи свою пісенну долю:

У тім краю, де мати
Навчила мене співати,
У тій стороні,
У тій далині
Фортуна всміхнулась мені...
І високо там у горах
При місяці і при зорях
Цвіт-руту знайду,
Край світу піду,
Фортуні подяку складу...


Серед інших звучать у її виконанні пісні Євгена Мартинова, Давида Тухманова, Володимира Матецького, Олександра Морозова, Петре Теодоровича, які прекрасно сприймаються в будь-яких концертних залах. Природа наділила Софію Ротару глибоким відчуттям музики. «Я часто сперечаюсь, конфліктую, - зізнається співачка, - але співаю лише те, що мене хвилює». Вона повноправний співавтор музичних творів.

Переповнені зали на концертах ансамблю «Червона рута», всуціль схвальні відгуки преси супроводжують усі гастрольні поїздки. Улюблениці мільйонів слухачів, королеві сцени художники присвячують картини, малюють створені нею пісенні образи, поети присвячують пісні. Шанувальники її таланту у багатьох містах підтримують її, об'єднуються у молодіжні клуби «Романтик», які під час гастролей відвідує співачка. Зачаровують глядачів упродовж багатьох років високий професіоналізм виконавців, вдало підібраний репертуар із улюблених пісень, дарунок нової пісні на кожному з концертів, а також сценічні костюми. Нові концертні костюми для ансамблю і солістки за ескізами Алли Дутковської були також виготовлені для концертної програми на Олімпіаді в Москві в 1980 році. На білому фоні основної тканини вишуканого крою сукні солістки за типом буковинської поликової сорочки з модними воланами, мережкою та вишивкою і чоловічих блузонів незгасно червоніла символічна квітка-рута з Карпат.

З-поміж інших на виставці у Чернівецькому краєзнавчому експонуються ескізи костюмів, виготовлених для поїздки ансамблю «Червона рута» в Канаду і США, де він представляв мистецтво всієї України. Аллою Дутковською було розроблено, а народними майстринями області пошито високого стилю і фантазії комплект костюмів «Писанка» з найхарактерніших для різних етнографічних зон України деталей крою взуття, одягу, поясів, кутасів, гаптування. Модель костюма солістки вражав уяву: на подовженому білому платті вигравали вишиті люрексовою і червоною нитками ромби та зигзаги, а маленький кептарик, викладений жовтими перламутровими лелітками, та коралове намисто на шиї і декоративні стрічки у волоссі співачки творили разом із виконуваними нею піснями неперевершену красу і велич України. У кожному випадку за основу розробки костюмів ансамблю художницею брались репертуар, уподобання і смак його солістки. До 20-річчя професійної діяльності ансамблю були виготовлені нові костюми для співачки, балету, оркестру - знову ж за ескізами Алли Дутковської - майстрами Буковини, Сімферополя, Риги. У концерті за програмою «Квіти Софії Ротару», який 1991 року відбувся у Москві, в першому відділенні вона здійснила свою давню мрію - відтворила мистецьку долю з найулюбленіших українських і молдавських пісень, творів Володимира Івасюка, виступала в супроводі уславленого українського народного танцювального ансамблю «Смеречина» Вижницького районного будинку культури. «Найкращим костюмом вважаю той, який Алла, - згадує Софія Ротару, - змоделювала для концерту «Квіти Софії Ротару».

Важко назвати іншу співачку, яка б мала таке визнання на всій території Східної Європи, Америки, частково Азії, як Софія Ротару, була вшанована багатьма нагородами, серед найвищих - звання Героя України, присвоєне у 2002 році. За доброчинність у ювілейному 2008 році щедру парафіянку, що не тільки дарувала кошти на будівництво церкви Преображення Господнього на Солом'янській площі в Києві, а й на престол, виконаний з металу білого та жовтого кольорів, церковні дзвони, відлиті з міді для цієї церкви, Софію Ротару нагороджено орденом Різдва Христового II ступеня. Цей орден на спецзамовлення митрополита київські ювеліри виготовили з міді та покрили золотом, а в центрі позолоченого ордена вони розмістили медальйон з рельєфним хрестом-монограмою у вигляді перехрещених букв Р і X, що означає Різдво Христове, й усипали його рубіновими стразами.

Природний пісенний дар співачки, висока вимогливість до себе («Повна самовіддача - моє кредо в мистецтві», - говорить артистка) забезпечують успіх, щасливу творчість. «На сцені, - розповідає співачка, - я, перш за все, професіонал, і дуже серйозно ставлюсь до роботи. Вимоглива, педантична і, можливо, навіть сувора, але не тільки до тих людей, з якими працюю, а, насамперед, до себе... робота зцілює людину... Все, чого я досягла, - це результат колосальної і постійної праці». Нагороди ансамблю збагатились і в результаті роботи та виступів за новою програмою концертів «Кохай мене». Впродовж успішного багаторічного пісенного життя колективу і співачки створилась справжня музична скарбниця раритетів, серед яких численні платівки, «золотий диск», вручений володарці найбільших накладів платівок, нагороди преміями у 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 роках «Золотий грамофон» за кращі пісні, незабутні фото запалення «зірок» Софії Ротару в Ялті, Чернівцях, Москві, кінокадри, сувеніри, афіші, книги, комплекти і деталі одягу, документальні свідчення гастрольного «життя на колесах» уславленої співачки на межі тисячоліть.

Із нагоди 25-річчя творчої професійної діяльності, десятиріччя «Пісенного вернісажу», почесним головою журі якого була Софія Ротару, у 1997 році вона удостоєна Призу Президента України.

Шістдесятий день народження відзначала у казці Лівадійського палацу в Криму серед друзів, родини. Сюрпризом до дня народження співачки стала виставка найкращих концертних костюмів зірки 70-80-х років XX століття, яку організували рідні для гостей: стилізовані сукні, вишиті вручну, багато з яких спеціально для Софії Ротару моделювала Алла Дутковська. Традиційно улюблениця слухачів усіх поколінь дала свій ювілейний концерт у Москві в концертному залі «Росія» за правилами жорстких рамок сучасного шоу-бізнесу. І хоч не прозвучало в той вечір із якихось причин з високої сцени ім'я творця «Червоної рути», Софія Ротару доброзичливо повторює: «Івасюк був моїм композитором... Такою, яку мене люблять тисячі моїх шанувальників, я стала завдяки пісням Івасюка». Ми, сучасники вершин Софіїної пісенної слави, погоджуємося з нею в тому, що тепер мало народжується таких пісень, які створював Володя. Бо і підхід її до репертуару передбачає, за словами співачки, високоемоційну планку його уподобань: «...коли мороз по шкірі або сльози на очах, тоді - моє... щоб могла сказати про неї (пісню. - Авт.) словами з «Червоної рути»: ти у мене єдина».

На візитівці до компакт-диску 2007 року «Пісня пам'ятає все» про творчість співачки - фотографії Софійки-школярки у картатому платтячку та уславленої солістки ВІА «Червона рута» Софії Ротару в концертній сукні «Черешневий гай» подані на тлі рукописних поетових тих же рядків доленосної пісні-легенди «Червона рута». Серед інших аудіо-касета «Небо - это я», названа за однойменною піснею композитора Руслана Квінти на слова Віталія Куровського, які у складі її «сучасної творчої команди» «надихають» і забезпечують «спільні творчі перемоги», за словами співачки-прими, містить 10 творів цих авторів, а також пісню-візитку «Одна калина» - єдину з українським текстом. У кожному концерті емоційно-драматичне і ніжно-ліричне величаве у неповторності сопрано Софії Ротару десь і затремтить смутком-сльозою великого горя - безповоротної втрати батьків і чоловіка Анатолія, невтомного в усі роки організатора зоряного сценічного життя удвох. «Толя переконав мене, - згадує співачка, - що народну пісню можна співати і на естраді. Те, що наші шляхи перетнулись - подарунок долі». Оптимізм і віру в нескінченність добродійних справ у прибутковому вирі сучасного шоу-бізнесу, як розповідає улюблениця мільйонів, дарують натхненник і продюсер усіх її сценічних злетів - син Руслан Євдокименко, онуки Анатолій і Софія, несхитне прагнення співачки жити у гармонії з собою і природою та умінні віртуозно розпорядитись Божим даром. В інтерв'ю газеті «Чернівці» співачка розповіла, що свій день народження 7 серпня 2009 року святкує у колі родини й друзів у власному ресторані «Вілла Софія» в Ялті, а найкращий відпочинок проводить у рідному селі Маршинці та в Карпатах на Буковині з братами і сестрами, які подарували їй найдорогоцінніший подарунок - яскравий буковинський народний костюм, котрий займе належне місце в домашньому музеї в новому будинку Софії в Києві.

Незгасаючій популярності Софії Ротару сприяє щасливе поєднання сильного, розкутого, надзвичайної звукової насиченості, пружного, пізнаваного голосу, невсипуча праця над репертуаром, незрадлива любов до шанувальників пісенного мистецтва і витоків його. Кожну з пісень Софія несе слухачеві як найсокровеннішу молитву з окриленості душі, улюблене дитя, виконує так, ніби вона найголовніша, - самовіддано, пристрасно, з великим почуттям гідності дарує людям радість, отримуючи навзаєм усенародну любов. Бо не минає мода на прекрасну мову справжньої музики і поезії, любов і життя.