Так склалося, що Василь Стус небагато часу провів поруч із сином. Маю на увазі фізичну присутність. Перший арешт поета відбувся, коли синові Дмитру ще не виповнилося 6 років. Потім було слідство, 5 років ув’язнення та 3 роки заслання. А між ними – короткі зустрічі з дозволу табірного начальства. Після відбуття покарання Василь Стус повернувся в Київ до родини. Але разом вони прожили менше року, адже поета заарештували вдруге. І знову короткі побачення та неможливість нормального спілкування.

Єдиним доступним способом комунікації з родиною та сином залишалося листування. І хоча воно було досить обмеженим і постійно проходило цензурування табірної та іншої кдб-шної адміністрації, Василь Стус намагався долучатися до виховання сина та пробував якнайґрунтовніше розповідати про все, що могло б посприяти формуванню його як людини. Поет своїми листами неначе хотів компенсувати свою відсутність, намагався зменшити розрив і мінімізувати відірваність від родини.