Орден за хамство

Січовий майдан

 

Під рубрикою "Знай наших" у газеті "Досье", що видається в Запоріжжі, нещодавно надруковано кореспонденцію Дениса Поповича "Награда из рук атамана". Як з'ясувалося, верховний отаман Війська Запорозького Ук¬раїни (таку назву має це, з дозволу сказати козацтво) Дмитро Сагайдак вручив "журналістові й літераторові" О.Бузині орден Козацької Слави ІІІ ступеня.

Про нагородженого читачі, мабуть, знають із численних публікацій. Це отой сумнозвісний Бузина, який обрав шлях вишукування та придумування в біографіях видатних людей, зокрема Тараса Шевченка та Лесі Українки, чорних деталей або й сторінок. Знаєте, так собі тихенько зазирає хлопець у дверну щілину й розповідає всьому світові, що там робиться. А якщо нічого такого немає, то придумує. І на цьому робить собі хоч і дешеву, але славу - я, мовляв, говорю те, про що всі мовчали.

Писав, скажімо, Т.Шевченко в "Гайдамаках" від імені свого героя: "Шляхетської крові! Бо хочеться пить", а Бузина й робить "далекоглядний" висновок, що Великий Кобзар був вурдалаком, тобто кровопивцею. За такі "відкриття" Національна Спілка письменників подала на "дослідника" в суд. А громадяни, яким дорогі імена великих людей України, біля приміщення суду надавали Бузині по пиці. Правильно це чи ні? Цікаво сказав відомий політичний діяч Дмитро Корчинський: "Кожен громадянин України має право всунути пальці в електричну мережу. Але чому ж Бузина обурюється, що його вдарив струм?"

Та досить про винуватця урочистостей. Хто ж то вручив йому таку "високу" нагороду? Колись у Києві в Гене¬ральній канцелярії Українського козацтва авторові цих рядків сам Дмитро Сагайдак показував районну газету, де його вихваляли за повалення в райцентрі пам'ятників Ленінові. Можливо, саме за це тодішній гетьман Ук¬раїнського козацтва Володимир Мулява й призначив Дмитра головним отаманом УК. Але виступав пан Сагайдак проти структурованого козацтва та армійської дисципліни в ньому. Тому й розійшлися погляди гетьмана й головного отамана.

На Покрову 1995 року Велика рада УК знову обрала гетьманом Володимира Савовича. А він заявив, що головним отаманом тепер буде інша людина. І тут у пана Дмитра гору взяли амбіції: якщо не я, то ніхто! Він організовує чорну раду, на якій купка заколотників обирає його гетьманом. Маючи ключа від Генканцелярії, він із компанією очищає приміщення від документів. Два місяці просив його
В.Мулява повернути папери - як батогом по воді. Тоді ге¬тьман послав козаків, які силою відібрали мішки з документами. Діяльність Генканцелярії була паралізована. За це пана Дмитра вирядили з Українського козацтва, як старшу дружку.

А на Запоріжжі в цей час відбувся розкол козацтва. Під егідою церкви Московського патріархату та деяких промисловців утворилось альтернативне Українському КВЗН (Козацьке Військо Запорозьке Низове). Одного прекрасного дня сам верховний отаман О.Панченко вручив на Хортиці Дмитрові Сагайдаку погони козацького полковника. Призначили його отаманом Північної паланки.
Тільки амбіції й тут не давали дихати бідному козакові. Був головним отаманом, а тут лише підрозділом керує! Неподобство! І став пан Сагайдак в альтернативному козацтві створювати ще альтернативніше. За це на одній із козацьких рад КВЗН, яке стало зватися СКУ (Спілка ко¬заків України), його було розжалувано й видворено з козацтва.

Пізніше пан Дмитро вів переговори з новим верховним отаманом Петром Заболотним, щоби повернутися разом кількома десятками однодумців, які створили на Київщині так зване Військо Запорозьке України, до Спілки козаків. Але Петро Іванович повівся з блудним сином не по-біблейськи. Він сказав, що прийме тоді, коли військо Сагайдака налічуватиме хоча б 2000 козаків, а не "мертвих душ". На тому переговори скінчилися.

Назвавши себе верховним отаманом, нині Дмитро Сагайдак роз'їжджає Україною та вручає іменні хрести наліво й направо таким як і сам - "гнаним і голодним". Олесь Бузина - один із таких "стражденних". Як каже Павло Глазо¬вий, "до вподоби собі погань знайде шушваль кожна". Ко¬респондент питає Бузину, як той потрапив до Сагайдакового козацтва.

- Коли з'явився в козацтві Дмитро Сагайдак та заявив, що він проти шароварщини, я відчув здоровий дух.

Як тут не згадати слова запорізького поета Леля-Анатолія Загрудного:

Сичить гадюка: "Шароварщина!"
Сичання гада - хамства знак.
Я ж не таврую "сарафанщину",
Бо я - Людина,
я - козак!

Для таких же як Сагайдак та Бузина охаяти національний одяг чи інші святині - це вершина мужності. Тому коли Дмитра спитали, за що він вручив ордена Бузині, чи не за книгу "Вурдалак Тарас Шевченко", той відповів:

- Безсумнівно. Народ схильний ідеалізувати своїх лідерів. Раніше - Леніна, тепер - Шевченка. Наступаємо на ті ж самі граблі...

Брешеш, людоморе! Порівнювати Шевченка з Леніним може тільки невіглас. Перший - батько української нації, борець за волю свого народу. Другий - душитель цього народу, завойовник і поневолювач його!

- Ми нагородили Олеся за героїзм на ниві літератури й журналістики, - додає Дмитро.

На знімку в газеті Бузина, як свиня в наритниках, - у плямистому одязі із засуканими рукавами. На грудях виблискує орден-хрест. Але куди тому Бузині до Сагайдака?! У Дмитра - всі груди в орденах і медалях та ще й погони з такою зіркою, якої сам Олександр Кузьмук, міністр оборони України, не має, хоч і генерал армії. Усі оті регалії, мабуть, теж за героїзм. А проявився він ще 1995 року, коли пан Дмитро, забувши про скинуті ним пам'ятники Ленінові, почав шукати у Верховній Раді підтримки в лівих сил, зокрема в комуністів. Мужність у нього, як бачимо, більша, ніж в Олександра Матросова...

Тому досить непереконливо, хоча й з піднесенням, звучать заключні слова кореспондента, що літературні досягнення Бузини тепер визнані людьми, для яких національна ідея є змістом і способом життя. Для сагайдаків національна ідея є не чимось іншим, як фіговим листком. Як добре, що Україна має не дуже багато таких "героїв"!

Пилип ЮРИК