ДО ІВАНА, - А ЧИ ДО ХАТИ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА В ЧОРТОРІЇ ?

 

Іван Миколайчук був не тільки Геній кіно, великого українськоготора і режисера так і ще не осягнутого  в кіно, яке стає світовою класикою. Іван писав, писав так, як казав, щиро і образно. Про це свідчать його сценарії та заявки до незнятих фільмів та незіграних ролей. Навіть Ліна Василівна Костенко присвятила йому вірш найвищої проби як його кінокадри з картини "Вавілон-ХХ", що змімали в селі де любить  творити Ліна Костенко. Але в цій першій публикації, яка можливо і стане основою моєї нової книги " ЛЮДИ З НЕБА" - хоч так хочеться назвати "НЕБОЖИТЕЛІ" так, як ще при житті вони творили вічність, єднали в собі Небо і Землю. Я прокладаю до них дорогу вібраціями мого мозку, а може літаю у снах туди до них, але вони мають свої хатинки і в моєму великому переповненому любов'ю серці.

Цього року, як і минулого я не зміг прийти до хати Івана Миколайчука в Чорторії на рідній Буковині,,, Я прилетів птахом до його душі, від іскри якої в далекому 1970 році зимового вечора на перевалі Шурден загорілась моя любов до кіно, так ло його величності кіно якому присвятив все своє свідоме життя, і у професії цього дивлсвіту вже більше 50 літ. Та зараз не про мене, а про великий феномен Генія зяким не раз пересікались наші паралелі. В ту холодну зиму 70 я з Вижниці від готелю запрошений Іваном Васильовичем в операторсьеому автобусі поїхали туди де мала творитись диво Білого птаха з чорною ознакою. Я не міг вже тоді в очікувані вечірнього режиму чидіти склавши руки. Підносив штативи й тнші ящики асистенту Олександру Найді, старався побачити очима те чого шукав через візир камери Вілен Калюта...
І ось звучить команда акторів в кадр.... По глибоеому снігу і в лютий мороз карпатської зими в білому кожусі привели ДАНУ - Ларису Кадочнікову, а в сеігу на вершині стояв , як Бог Василь Симчиш. В ції містиці і арезії Дана лякалась а Василь Симчиш, батько, священник якого не впізнала донька промовляв, Не лякайся я не бог...
Роки витирають багато з нашоґ пам'яті, та щось залишається... В цій моїй сповіді на відстані тисячі кілометрів з українського берега Балтії згадаю,як вночі після прохоходів Івана глибоким снігом та зйомок режимних по світлу кадрія, які на жаль не війшли до фільму. Тоді я попросив висадити мене на повороті в Бергометі, бо там серед ночі буде робочий автобус, а мені ранком в школу то не можу з друзями кіношниками операторської групи до вижниці у готель де б точно знайшлось місце. Від попороту до своєї хати в Панці дійшов під ранок, в мороз і сніговими заметами було нелегко подолати біль як 25 кілометрів. Мождиво то і було моїм хрещенням в професію. І це запамяталось, як і багато деталей життя в літній екпедиції "Білого піаза..." В Розтоки та інші локації Путильщини. Всю експедицію провів у групі допомагав і бав асистентом у асистентів,,, Дякую світлої пам'яті Юрію Іллєнку, Вілену Калюті, Олександру Лену, Сашку Найді, які дозволили і допомогли залишитись в групі і отримати фундамент моєї майбутньої професії, що через 15 років зняти і показати на весь світ фільм СПРАГА ЖИТТЯ, що став кращим документальним фільмом Радяеського Союзу на ЦЕ у програмі Документальний екран Робетра Рождественского. А всі люди які зустрічались, на моїй дорозі в кіно при житті були моїми друзями, а заоаз є світлими ангелами, що дають сили і снагу творити українське кіно далеко від рідних карпат у прагматичній та ситій Європі...
Мабуть моїм спогадам зараз не час, порертаймось до Івана до його хати...

"Усі хреститься, а він молиться". Хто сказав цю фразу про Миколайчука?

Ніхто не знає. Її повторював Іван Миколайчук. У фільмі "Камінний хрест" є момент, коли родина Дідухів виходить із хати, то один з кінокритиків помітив, що всі герої хрестяться, а Миколайчук молиться.

Українське поетичне кіно, або Чому "Вавилон XX" Івана Миколайчука став культовим
Хочу вас запитати про особливість акторської методики і про акторську сутність Івана Миколайчука. В чому його особливість?

Дослідник Валерій Фомін спитав Миколайчука: "Як ви граєте? Проживши на екрані так багато найрізноманітніших ролей, чи виробили метод роботи над роллю?" Іван Миколайчук відповів, що йому перевтілитися на екрані в іншу людину легше, ніж розповісти про те, як це робиться. В роботі над роллю зустрічається багато речей, які не піддаються раціональному поясненню. "Тут надто багато темного, несподіваного, незрозумілого навіть самому собі", - казав він.

Тому важко аналізувати, раціонально розбирати, як він це робив, але я спробую. Миколайчук у 1973 році надрукував статтю "Актор: проблеми і турботи", в якій показав, що усвідомлює, що акторська професія набагато давніша ніж професія режисера. Миколайчук розумів цінність цієї професії, що без актора режисер, вибачте, ніхто і нічого не зможе зробити. Але водночас з цим, Миколайчук, відомий на весь світ актор, не страждав на зіркову хворобу. Він був людиною, яка в спілкуванні була людяною і доступною.
Крім того, я б виділила його творчу фантазію. Він мав багато задумів. Про його творчий підхід у роботі над роллю говорили у своїх спогадах і Юрій Іллєнко, і Сергій Параджанов. Ну, і потім інтелект. Це людина, яка багато читала, відчувала себе вільно в середовищі письменників.

Його здатність створювати неповторну ауру - це теж належить до творчого методу, яким він користувався. Це за аналогією Довженка, який міг зачаклувати актора.

Ще він мав філософське ставлення до подій, явищ, життя. Він відмовлявся грати негативних персонажів. Це не його було. Ви знаєте, що Леонід Биков теж відмовлявся, казав, що це не його природа. Так само Іван Миколайчук. Він розповідав, що коли Віктор Івченко у 1965 році пропонував йому в фільмі "Гадюка" роль Вальки Брикіна - бандита та гвалтівника, - то він переховувався. Не хотів грати, але Івченко його вчитель, і зрештою він погодився. Він зіграв прекрасно цю роль. Тільки не лицедійством, а мімікою.

Риси, про які говорю, становлять цілісний портрет Миколайчука. Можна говорити, що це було його методом роботи.

"Коли всі хрестяться, він молиться". До ювілею Івана Миколайчука
Іван Васильович закінчив Чернівецьке музичне училище, чи мріяв він стати музикантом?

Він був дуже музично обдарованою людиною, як і вся його родина. Іван народився в 1941 році, і у 50-х роках активно був залучений до художньої самодіяльності. У сільському клубі грав у виставах старих дідів. Оскільки тоді ніхто не хотів з дорослих виконувати цю роль, на неї брали дітей. Миколайчук був високого зросту і залучався до вистав.

Потім його послали в музичне училище, щоб він повернувся й очолив сільський клуб, але зрозуміло, що в силу його таланту вже вертався до Чорториї як до своїх коренів. Наскільки він був музично обдарований, видно по фільмах, які він оформлював: "Білий птах з чорною ознакою", "Глиницькі музиканти", "Пропала грамота", "Вавилон ХХ", "Така пізня, така тепла осінь".
По цей фільм, що теж є карбом моєї біографії скажу і багато і мало, на ньому був актором епізоду грав фоторепортера, консультував Івана та Юрія Гармаша по натурних локаціх в селах Бросківці, Бобівці, Валя Кузьмін та інших, мав честь разом з Іваном Снігуром допомагати у підборі етнографічних деталей та акцентів у фільмі, навіть допоміг знайти машину з догим кузовом на якій везуть у фільмі родину в аеропорт на зустріи. А ще мій друг світлої пам'яті Петро Міхневич, вчитель Івана акторству і Народний артист України з Чернівець, вже тоді потребував опіки і допомоги я був завжди роряд. Мабуть у читача не вистачить терпіння і часу пізнати всі деталі тих зйомок прекрасного сценарія Івана Миколайчука написаного у співавторстві Віталія Коротича з робочою назвою "По той бік Ночі", Ми не один вечір коли ще не настала Тепла і пізня осінь за столиком на гобу обговорювали, Іван ділився багатьма нереалізованими у філіт задумами, він не грав а жив тією любовью до Буковини яку як режисер вкладав в уста канадійським українцям героям картини, а сам то народжував цілий вихор любові яуфй як торнада вбирав багатьох одержимих кіно у свій вир.

У "Така пізня, така тепла осінь" звучить стрілецька пісня. Це ж на той час виклик, як це пропустила цензура?
Іван Миколайчук включив в цей фільм діаспорні записи, і редактор фільму Віталій Юрченко сказав Миколайчуку: "Нам треба авторське право отримати від них". Іван Миколайчук сказав: "Все буде нормально, не хвилюйтеся. Ніхто ніяких претензій не буде мати". Так і сталося, ця пісня тоді в Україні не співалася, але Іван Миколайчук в силу своєї переконливості, в силу своєї аури зумів це оформити.

Щодо цензури. Останні чотири роки, які він прожив, пройшли під трьома заборонами: "Украдене щастя", "Острів сліз" та "Небилиці про Івана". Це привело до того, що Іван Миколайчук невиліковно захворів.

Я над цим часто думаю. В повоєнний час в різних країнах з'являються культові актори: Жерар Філіп у Франції, Збігнєв Цибульський у Польщі, Дін Рід в Сполучених Штатах, Іван Миколайчук в Україні. Це були знакові актори, улюбленці широкої публіки. І всі вони прожили недовге життя. Я навіть не знаю, як це пояснити. Федір Стригун часто згадує, скільки Іван Миколайчук мав задумів, і коли він їх не міг втілити, бо вісім років йому фактично забороняли щось робити, то він їх роздаровував.

15 червня в Чернівцях відкрився культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука. Його створили у відреставрованому старому кінотеатрі. Відкриття центру проходить під святкуванням ювілею актора та режисера "Миколайчук OPEN".

"Це святкове театралізоване дійство, яким ми разом, громада і гості краю, святкуємо день народження Миколайчука. Ми вклали в наш сценарний хід кілька блоків: показ фільму, концерт, публічна дискусія, вуличний перформанс та інсталяція", - розказав в ефірі Радіо Культура Іван Бутняк, директор Культурно-мистецького центру.

Було святкування також у Чорториї, де є садиба-музей Миколайчука.

Лариса Брюховецька згадала, як раніше святкували ювілеї Миколайчука. За її словами, традиційно пам'ять митця вшановували в Чернівецькій області, починаючи з року, коли Миколайчуку мало б виповнитися 50 років – 1991 рік: "Це було настільки масштабне святкування, настільки широка і велика делегація з Києва приїжджала. Так тривало аж до 20-го року, після початку пандемії це зупинилося. З Києва цілим автобусом приїжджала делегація кінематографістів, тому що були люди, які з ним працювали, які його знали, які його любили і шанували, і це свято називалося зимою на старий Новий рік,"Іванова Переберія" та на день народження Івана еакривали столи обаьіч дороги від Чернівець до Чорторії "На гостини до Івана". Бо всі знали, який він був хлібосольний, як любив запрошувати до Чорториї своїх друзів, як він любив Чорторию".

СТВОРИМО у рідному селі  Чорторія, кінотеатр, або відкритий клуб, де завжди на екрані буде Іван.

ПРОДОВЖИМО ЙОГО доки памятаємо Івана і день 80 річчя стане роком, віком ПАМ'ЯТІ на Многая Літа.

ЗРОБИМО ПОЖЕРТВУ НА МЕДІА обладнення до музею Івана та достойну добавку до пенсій його племіннику Михайлу Грицюку, та в його персоні: директору, садівнику, прибиральнику, вже старшому науковому співробітнику, народному режисеру кінолюбителю( доречі якого за проханням Івана, як талановитого хлопа  що пропаде в советскій школі, я прийняв режисером Народної кіностидії Едельвейс Чернівецького кінокулубу. десь в 80 роках минулого століття)- цією корупційною складовою у галузі талантів пишаюся....

Іван Миколайчук у фільмі Олега Фіалко "Повернення Батерфляй

ГОСТИНИ У ІВАНА - Ювілей "Івану - 80", буде цьогоріч, ВСЕСВІТНІМ

Іван Миколайчук: Зняті фільми, зіграні ролі, написані сценарії та кіноновели, а ще нам у спадок його ЛЮБОВ

Іван Миколайчук, голос Сковороди у фільмі "Відкрий себе"

ЛІТ БІЛОГО ПТАХА з Небес Додому, до 80 річчя Івана Миколайчука

Сергій Параджанов говорив про Івана Миколайчука: «Я не знаю більш національного та народного генія… До нього це був Довженко».

Сьогодні - 15 червня Іванові Миколайчуку — 80 років. Програма святкування в Чорториї та Чернівцях

ІВАН МИКОЛАЙЧУК- космос душі та слід на Землі

Ця сцена, що на світлині створена Народним художником України,лауреатом Шевченківської премії, академіком Анатолієм Гайдамакою і ми зе в 2020 році мріяли збудувати її біля хати, як Вселенський кінотеатр і показувати для вісх потребуючих кіно Івана. Але і цього року об'єктивні причина ізалишили мені тільки віртуальні проекти створені разом з однодумцями у просторі інтернету.


ДРУЗІ поки ми живі і пям'ятаємо Івана, зробімо цю сцену, яка існує у проекті від Анатолія Гайдамаки та місце для неї є, віримо тут буде  Вселенський віртуальний театр і радіо студію я створив на Українській хвилі з Європи та порталі Україна - це українці. Не треба зупиняти память ювілеями та датами- вона вічна.
Долучайтись у спогадах, у фінансовій підтримці, щоб продовжити справу Івана, реалізувати його незняті сценарії, мрії, створити Європейську школу українського поетичного кіно імені Івана Миколайчука з майтернями від Довженка, параджанова, Іллєнка, Осики, та інших що відійли за межу вічності і нині живучих Маестро кіно Олега Фіалко, Роман Балаяна,Михайло Іллєнко та Віктор Гресь й інші які готові продовжити поетичне кіно... Чекаємо вас в наших майстернях і дописах на пошту Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 Петро Олар з Литви, кінорежисер, поет і продюсер, лауреат премії Ексельсіор (Італія-2000 рік) та премії К.Чюрльоніса ( Литва -2012 рік) в кіно 51 рік.