Балада про Пісню

(Пам’яті Володимира Івасюка)

                            Пісню шаблями рубали,
                            Плюндрували копитами.
                                         Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ

У застінках кадебістських
У прекраснім місті Львові
Убивали нашу Пісню,
Сповнену душі й любові.

В’янула «Червона рута»,
«Водограй» спливав сльозами,
І здригався дід-Славута
Між крутими берегами.

А вони вбивали Пісню –
Тупорилі яничари –
Щоби рано, а чи пізно
Українонька мовчала.

Щоби рабськи під Москвою
І кремлем її готичним
Безгомінню гробовою
Ми впокорились навічно.

Українська ж диво-Пісня
Непокірною главою
Вознеслася над Поліссям,
Над Карпатами й Сулою.

Над бердянськими степами,
У смереках Буковини,
І старими Чернівцями
України Пісня лине!

Їй кінця не буде й краю,
Байстрюкам її не вбити!
У віках вона лунає!
Нашій рідній Пісні - жити!

                           Пилип ЮРИК

На знімку:

Пам`ятник Володимиру Івасюку в Кіцмані