П’ятнадцята премія
Подаємо твори, які не ввійшли до наступної збірки «Сповідь вовкодава. Вибране».
Відомий поет-гуморист Петро Ребро любить повторювати, що письменники є літописцями свого часу. Це в якійсь мірі виправдовує й мене в тому, що видаю, окрім сучасних, багато застарілих творів. Адже, може сказати читач, колгоспів уже немає, а тут - і про злодія-бригадира, і про нехлюя-тракториста пишеться. Компартія - давно не керуюча й не спрямовуюча сила суспільства, а в книзі - про "мудре" керівництво та розвал парторганізацій. Ще один виправдовуючий мене момент: видати все це в 90-х, коли кожна така усмішка своєю актуальністю попадала в десятку - не мав можливості. Своїх грошей не було. Знайти їх, як і спонсорів, виявилося завданням важчим, аніж написати саму книжку.
Утішаю себе тим, що збірка стане своєрідним посібником у вивченні не так уже й давньої історії. У тому минулому були письменники, які оспівували й звеличували колгоспний лад. Не маю жодного наміру засуджувати їхні вчинки чи світогляд. Вони - діти своєї доби, писати правду їм не дала б тогочасна влада. Як син колгоспної рабині показую інший бік того "прекрасного" життя. Скажімо, нині фермер не загубить причепа з мінеральними добривами, бо це - його гроші, праця, добробут сім’ї. Колгоспний тракторист - поденник, найманець, а не господар. У нього душа не боліла за спільне, але не його особисте майно. Та й результатами праці селян користувалися райкомівці, обкомівці та інші парткерівники... А втім, читач сам, гадаю, розбереться в усьому.
Висловлюю подяку письменникам Петрові Ребру. Миколі Білокопитову, композиторові Лелю-Анатолію Загрудному за критику окремих творів і, таким чином, допомогу' в редагуванні книжки. Схиляю голову перед світлої пам'яті Василем Лазуньком - художником. Він оформив цю збірку (це вже другу), не взявши з автора й копійки. Царство йому небесне й вічна пам'ять!
Автор