П’ятнадцята премія

 П’ятнадцята премія 
 
 
 
 

До збірки увійшли як прозові, так і віршовані гуморески, фейлетони, памфлети та бувальщини, написані переважно у 80-ті та 90-ті роки минулого століття. Оформив книжку світлої пам’яті Василь Лазунько. Тоді первинна організація Національної спілки журналістів газети «Запорозька Січ» виграла на лотерею автомобіль «Славута». Його продали, гроші поділили. За них 2001 року й видав автор цю книжку.
Подаємо твори, які не ввійшли до наступної збірки «Сповідь вовкодава. Вибр
ане».
 
 
 
Передмова

Відомий поет-гуморист Петро Ребро любить повторювати, що письменники є літописцями свого часу. Це в якійсь мірі виправдовує й мене в тому, що видаю, окрім сучасних, багато застарілих творів. Адже, може сказати читач, колгоспів уже немає, а тут - і про злодія-бригадира, і про нехлюя-тракториста пишеться. Компартія - давно не керуюча й не спрямовуюча сила суспільства, а в книзі - про "мудре" керівництво та розвал парторганізацій. Ще один виправдовуючий мене момент: видати все це в 90-х, коли кожна така усмішка своєю актуальністю попадала в десятку - не мав можливості. Своїх грошей не було. Знайти їх, як і спонсорів, виявилося завданням важчим, аніж написати саму книжку.
 
Утішаю себе тим, що збірка стане своєрідним посібником у вивченні не так уже й давньої історії. У тому минулому були письменники, які оспівували й звеличували колгоспний лад. Не маю жодного наміру засуджувати їхні вчинки чи світогляд. Вони - діти своєї доби, писати правду їм не дала б тогочасна влада. Як син колгоспної рабині показую інший бік того "прекрасного" життя. Скажімо, нині фермер  не загубить причепа з мінеральними добривами, бо це - його гроші, праця, добробут сім’ї. Колгоспний тракторист - поденник, найманець, а не господар. У нього душа не боліла за спільне, але не його особисте майно. Та й результатами праці селян користувалися райкомівці, обкомівці та інші парткерівники... А втім, читач сам, гадаю, розбереться в усьому.

Висловлюю подяку письменникам Петрові Ребру. Миколі Білокопитову, композиторові Лелю-Анатолію Загрудному за критику окремих творів і, таким чином, допомогу' в редагуванні книжки. Схиляю голову перед світлої пам'яті Василем Лазуньком - художником. Він оформив цю збірку (це вже другу), не взявши з автора й копійки. Царство йому небесне й вічна пам'ять!

Автор