П’ятнадцята премія - ЗУСТРІЧ

Зміст статті

 
ЗУСТРІЧ

- Привіт, старий! Пізнаєш? І її також? Та Галя ж дядька Микити. А тепер - моя половина. Перед Покровою побралися.
- Здорові були. Вітаю.
- Ну то як там наша Чабанівка?
- Угору димарями.
- Як це?
- А отак - он туди, в небо!
- Точно... Не второпав одразу. Що новенького? Бо ми там півроку не були. Чув щось про Женька Передеренка?
- Богові душу віддав твій Євген, царство йому небесне.
- Як?
- Хильнув якогось "Кайзера" чи "Распутіна" - біс його знає! Не встиг і помучитись як слід.
- Та він же десять років спиртного й до рук не брав!
- Отож бо й воно! Тим, хто постійно заливався, мов циган сироваткою, - хоч би тобі що. "Полякали" тини, тазики, побекали-повекали та й пішли похмелятися самогонкою. Натурпродуктом, так би мовити. А його, бідного, - вперед ногами в гарному ящичку...
- Галю, не падай. Ось так, тримайся. Може, людина помиляється... Женько - то її рідний брат.
- Так, кажуть, що перед смертю дуже кликав Галю: "Прости, люба сестричко, якщо колись чимось образив..." Та тримай її міцніше, бо хитається!
- А його жінка? Марія...
- Що їй? Дев'ять днів одбула і вже заміж зібралася. На Трійцю й вечеринку призначили.
- Чи не з Микитою Заливахою?
- А то ж з ким іще? Звичайно, з ним!
- Чуєш, Галю! Я ж казав, що там щось не чисте... Вони на гулянках не раз, бувало, переморгувались, іноді й танцювали удвох. Це ж треба! Чоловікові ноги ще не прохололи, а їй уже й засвербіло - заміж. І Микиті слід би мордяку розмалювати! Своїх, значить, трійко діток покинув і подався до Марії... Оце так новина! Антона Дяденка не стрічав?
- Чому ж? Був, коли його судили.
- За що? Він же мухи не зобидить!
- Мухи - ні. А голові кооперативу пику набив, що й рідна мама не пізнає!
- За що?
- Бо зарплату людям не давав три роки. Платив продуктами, але вдвічі дорожчими, ніж на базарі. Ото Антон і не витримав. Прийшов у контору й віддубасив.
- Ти скажи! Ніколи б не подумав. І що ж йому?
- П’ять років дали.
- Оце так діла! Про Петра Левченка не чув, бува?
- На заробітки чкурнув.
- Як? Куди? Та він же без ноги! Бухгалтер-пенсіонер.
- Ну то й що? У нього, виявляється, якийсь родич у Франції з’явився. Покликав до себе. Буде Петро на фірмі обліковцем.
- Оце так диво! З жінкою, з Катериною, поїхав?
- Навіщо вона йому там, доходяга? Хіба здорової француженки там не знайде? Покинув.
- Катя хвора?
- Уже на ладан дихає...
- Невже? Півроку тому здоровісінька була.
- Е, друже, що таке півроку? Супутник за тиждень навколо Землі кільканадцять разів обмотується... Зсохлася твоя Катя на ухналь.
- Галю, заспокойся! От, горе! Катя - її подруга... Свят, свят, свят! Чи мені привиділося? Гляньте, сюди йдуть Євген з Марією, а за ними - Петро з Катериною... Слухай, Іване, ти нічого не переплутав?
- Не Іван я, а Василь.
- Ти ще скажи, що не з Чабанівки!
- Я там ніколи не бував. Ти запитував - я відповідав. Обізнався, чоловіче!
- Навіщо ж так обманював?
- Як умію, так і брешу. Перше квітня сьогодні.