П’ятнадцята премія - ВИКОНУЮЧИ РІШЕНІЯ

Зміст статті

Сторінка 6 із 16
 
ВИКОНУЮЧИ РІШЕНІЯ
(Майже "Кролики")

У передовий колгосп завітала кіногрупа - знімати документальний фільм. Верховна Рада щойно ухвалила Закон про мови, тому режисер вирішила вперше зробити його українськоомовним. Голова колгоспу також сприйняв цю ідею як вимогу часу і погодився.

- Хочу, щоб ви розповіли про трудівників. - мовила режисер. - Говоріть спокійно й невимушено. Спробуємо?
- Якби ви знали, які в нас люди! - почав той. - Узяти хоча б Івана Карпенка. Працює - любо глянути. Усі прополки міжрядні у бригаді йому довіряють. Бо так проведе культиватора, що жодну рослинку не виріже. А як він співає! І в хорі, і як соліст...

- Дуже добре, - похвалила режисер. - Тепер так говоріть у мікрофон і намагайтеся дивитися в телекамеру. Почали!

Голова надувся, мов бугай перед червоною ганчіркою, поправив краватку, кашлянув у кулак і басовито почав:

- Виполняя рішенія XXVII с'єзда КПСС, в свєтє доклада генерального секретаря ЦК Михаїла Сєргеєвича Горбачова, наші труженікі добилися значітєльних результатов в соціалістічєском сорєнованії...

- Іване Петровичу! - перебила його режисер, подавши знак операторові, щоб не знімав. - Ми ж домовилися з вами, що фільм буде українською мовою...
- Так то ж фільм, а то я... Скажуть - націоналіст.
- Ви хочете сказати, що я - націоналістка?
- Ніби не схожа...
- Ви також говоріть українською. Так, як розповідали про трудівників. Добре? Почали!
- Виконуючи рішення XXVII з'їзду КПРС...
- Іване Петровичу! - знову перервала режисер його промову. - ви можете й по-людському сказати. На біса вам здався той з'їзд і ЦК разом із Горбачовим?
- Але ж партія - наш рулєвой! Як же без цього?
- А вам не набридли бюро та пленуми, де вас можуть, як хлопчика, образити або й "з'їсти" в одну мить?
- Якщо чесно, то... набридли...
- Так от, починайте про людей, а не про з'їзд. Почали!
- Трудівники нашого колгоспу, виконуючи рішення партії й уряду, у світлі доповіді генерального...
- Ви що, знущаєтесь?
- Над ким? - не второпав голова.
- Над собою, перш за все. Я хочу показати вас людиною, а не пам’ятником, що вміє говорити бозна що. Ви серед цих людей виросли. Ви їх любите. Але балакаєте такою суконною, канцелярською мовою, що просто жах. Ось без мікрофона й камери говоріть так, як спочатку, які люди ваші гарні...
- Так, люди наші прекрасні. Ось на першій фермі, скажімо, працює дояркою Галина Кривоус. Надої отримує найвищі в районі. І людина добра, душевна. Вона - мати п'ятьох дітей. А якби ви бачили, які рушники вишиває ця працьовита жінка!..
- Дуже добре! Ось так і перед камерою говоріть, будь ласка. Зможете?
- Ні.
- Чому?
- А як на мене подивляться в райкомі? Скажуть, що я партію зовсім забув.
- Іване Петровичу! Хто ж добився отих успіхів, про які ви говорите? Партія чи Івани та Галини?
- Так, наші селяни...
- От про них і розповідайте. А партію з райкомом я беру на себе. Скажу, що ви говорили і про з'їзди, і про ЦК, а я повирізала з плівки. Я їм. якщо треба буде, навіть пояснювальну напишу.
- Добре, - зітхнув голова і сам скомандував: "Поїхали!"

Він говорив, а режисер раділа: по-людськи ж бо розповідав...

Другого дня треба було записувати головних спеціалістів. Спочатку - агронома. У того на столі виявилася ціла доповідь. Від паперу не міг ніяк відірватися. Режисер забрала шпаргалки. Тоді він говорив вільно, гарно, спокійно. Але досить було навести на нього кінокамеру, як починалися з'їзди й генеральні секретарі, ЦК і соцзмагання. А далі - центнери з гектарами. Зрозумівши, що на кожного спеціаліста треба "вбити" щонайменше день, режисер домовилася з головою колгоспу - влаштувати в диспетчерській сховану кінокамеру, а в столі – мікрофон.

За три дні зйомки благополучно закінчилися.

  1990