ДУМАЙТЕ, ХЛОПЦІ

                                                                                                          Не базікай про порядність,

                                                                                          Як нечесний сам.
                                                                                                                                        Павло ГЛАЗОВИЙ

Коли міліція почала копати чорні справи бригадира Кузькіна, його терміново викликали до голови правління. У конторі, в розкішному кабінеті, радилися троє.

- Хороша він людина, цей Кузькін, - мовив голова. - та й бригада найбагатша в колгоспі. Прибутки он які дає! Треба рятувати.
- Давала, - не без іронії додав головний агроном, - коли на його дільниці був цех із виробництва "бормотухи". А як тільки прикрили - й доходи кудись поділися...
- Ти, Спиридоновичу, щось проти нього маєш? - не стримав злості заступник голови колгоспу. - Так, соки тих прибутків не дають. Але ж кавуни на його дільниці он які торік виросли! Усіх "потрібних" людей у районі забезпечили, ще й до області декому возили. Скажімо, Петро Гнатович, голова облапо, подейкують, півцентнера камінців із нирок вилив завдяки отим кавунякам...
- Шабаям кругленьку суму виплатили, - не здавався агроном. Та й сам Кузькін біля них руки нагрів. За літо синові й собі по особняку звів. Не за свої - за колгоспні... Йому й тепер байдуже. Ми ось голови собі сушимо, а він десь гуляє...
- Усі ми не без гріха, - примирливо мовив голова. – Ти, Спиридоновичу, не одного кавунчика мотоциклом додому притарабанив... Людина в біді - треба виручати. Десь затримується - з ким не буває... 
- Виручиш... Захомутали мого органи, мов їздовий Мирон бригадних коней, - сумно сказав заступник голови. - Треба через друзів у районі, через знайомих в області шукати підтримку. Інакше пропаде люди на нi за цапову душу.

Тут на порозі з’явився бригадир.

- Чому запізнився? - накинувся на нього голова. - У нас iншої роботи немає?.. Знаєш же, що вирішуємо, як тебе визволяти з біди, мiг би й раніше прийти. Чи, може, нам не турбуватися? Зрештою, не нас міліція тримає на гачку!
- А куди мені поспішати? - мовив Кузькін. - Я слідчому, коли мене добре припруть, багато не скажу. Лише про тi справи. що ми разом провертали. Документи потрібні покажу... Тому в буцегарні я без, вас не скучатиму. Отож думайте, хлопці, а в мене свої справи - гараж удома треба добудовувати. Жінка наполягає, щоб "Волгу" новеньку купив - дах машині потрібний...

Коли за Кузькіним зачинилися двері, вci троє важко зітхнули i обхопили голови руками.

  1987